УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/984/13Головуючий суду першої інстанції:Терентьєв А.М.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"17" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівРедько Г.В., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль», третя особа - ОСОБА_8, про визнання недійсними договорів іпотеки, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 23 травня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа ОСОБА_8, про визнання недійсними договорів іпотеки від 19 червня 2007 року та від 07 лютого 2008 року, що укладені між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в забезпечення зобов'язань ОСОБА_8 за кредитними договорами від 18 червня 2007 року та 06 лютого 2008 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договори іпотеки не відповідали його вільному волевиявленню, він не міг усвідомлювати значення тих документів, що підписує і які правові наслідки вони потягнуть для нього.

На початку 2009 року позивачу стало відомо, що в суді знаходяться справи за позовами ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення з нього великих грошових сум на підставі того, що у забезпечення зобов'язань ОСОБА_8 за кредитними договорами він підписав договори іпотеки, предметом яких є квартира АДРЕСА_1, будинок № 5-а та земельна ділянка, які розташовані по АДРЕСА_2.

Позивач посилається на те, що договори іпотеки не відповідали його вільному волевиявленню, він не міг свідомо підписувати договори про розпорядження нерухомим майном. Вважає, що на час підписання договорів у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, він не міг усвідомлювати значення своїх дій та правові наслідки, які можуть наступити для нього та його родини.

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 грудня 2010 року (том 1 а.с. 155-156), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 лютого 2011 року (том 1 а.с. 201-204), позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір укладений 19 червня 2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_9 реєстр № 2286 та договір іпотеки від 7 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_9 реєстр № 341 (том 1, а.с.201).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 15 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 лютого 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (том 1 а.с. 286).

Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено: визнано недійсним іпотечний договір, укладений 19 червня 2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_9 реєстр № 2286, та договір іпотеки від 7 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_9 реєстр № 342 (том 3 а.с. 164-165).

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на зміст ст. 225 ЦК України і на практику ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ та зазначає, що визнання правочину недійсним на підставі ч.1 ст. 225 ЦК України можливе лише за умов встановлення абсолютної неспроможності особи в момент укладення угоди розуміти значення своїх дій або керувати ними. Не є достатнім встановлення факту наявності у особи психічних розладів, які позбавляли її можливості повною мірою розуміти значення своїх дій та можливості керувати ними в момент укладення договору. В покладеному в основу оскаржуваного рішення експертному висновку не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 у момент вчинення ним правочинів розуміти значення своїх дій та керувати ним.

В апеляційній скарзі апелянт також виказує незгоду з встановленими обставинами та висновками, що викладені в акті експертизи № 9 від 06.03.2013 року, оскільки в викладених фактах вбачаються розбіжності, що свідчить про недостовірність зібраної інформації, на підставі якої виготовлялась експертиза.

Апелянт також звертає увагу на посилання у позовній заяві на те, що у позивача із ОСОБА_8 була домовленість про те, що вони обмінюються довіреностями на право представляти інтереси один одного у різних державних закладах та недержавних установах та організаціях, а також на право розпоряджатися майном один одного. Таким чином, на думку апелянта, між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 була таки домовленість і позивач був згодний на те, що його майном розпоряджався ОСОБА_8 Апелянт також зазначає, що оскільки нотаріусом було вчинено нотаріальні дії, то, відповідно, дієздатність ОСОБА_6 при підписанні договорів іпотеки при вчиненні нотаріальних дій була перевірена у відповідності до чинного законодавства.

Апелянт також, посилаючись на ч. 6,7 ст. 147 ЦПК України, на п. 16 Постанови Пленуму ВС України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначає, що висновок експерта не повинен мати переваги перед іншими засобами доказування, він підлягає дослідженню й перевірці і повинен оцінюватися судом за загальними правилами.

Представник позивача - ОСОБА_10 надала заперечення на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, просить відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін рішення суду.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, 19 червня 2007 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка, площею 0,0544 га, що розташована за вищезазначеною адресою. Зазначений договір іпотеки був укладений у забезпечення виконання кредитного договору від 18 червня 2007 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8, відповідно до умов якого останньому був наданий кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 148512 доларів США (том 1 а.с. 7-14).

07 лютого 2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 також був укладений договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, будинок № 5-а по АДРЕСА_2 та земельна ділянка, площею 0,0544 га, що розташована за вищезазначеною адресою. Зазначений договір іпотеки був укладений у забезпечення виконання кредитного договору від 06 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8, відповідно до умов якого останньому був наданий кредит у сумі 40800 доларів США (том 1 а.с. 15-17).

Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначені правочини не відповідають положенням ст.203, 215, 225 ЦК України.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, вважає їх обґрунтованими.

Згідно із ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України, у межах позовних вимог відповідно до ст. 11 ЦПК України.

У відповідності до вимог ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У відповідності до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У відповідності до вимог ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 16 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними" для визначення наявності такого стану на момент укладання правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи судом першої інстанції неодноразово призначалися та проводилися судово-психіатричні експертизи, про що свідчать Акти від 25.06.2010 року та 12.10.2012 року, 06.03.2013 року, які жодного разу не надали висновку стосовно того, що під час укладення оскаржуваних договорів ОСОБА_6 міг у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З Акту комплексної стаціонарної судово-психіатричної експертизи № 9 від 06 березня 2013 року (том 3 а.с. 133-147) слідує, що на період посвідчення договорів іпотеки в червні 2007 року та у лютому 2008 року у ОСОБА_6 виявлялися органічні розлади особистості і поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку сочетаного генезису і соматичних захворювань із вираженим когнітивним зниженням, мнестичним порушенням; приходящими психотичними розладами, еписиндромом - що перешкоджало йому усвідомлювати (розуміти значення) своїх дій і керувати ними. В силу індивідуально-психологічних особливостей особистості ОСОБА_6, порушень психічної діяльності у вигляді мнестичного зниження, відсутності критико-прогностичної оцінки власних дій, недостатнього орієнтування в оточуючої і склавшейся ситуації, зі слабкою організацією розумової діяльності, повільним темпом і різко зниженою продуктивністю розумової діяльності, збільшеною навіюваністю, що маються у нього, він не міг адекватно приймати ті оцінювати ситуацію, що склалася (обставини по справі), приймати адекватні рішення, передбачати їх наслідки, а також усвідомлювати свої дії і керувати ними в ситуації, що досліджувалася.

Такий висновок комплексної стаціонарної судово-психіатричної експертизи, зроблений Кримською республіканською установою «Клінічна психіатрична лікарня № 1» узгоджується з медичними документами, що містяться у справі, якім надана належна оцінка судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами. Висновок про тимчасову недієздатність ОСОБА_6 під час укладення оскаржуваних договорів зроблений на основі доказів, які свідчать про його внутрішній, психічний стан в момент вчинення правочинів.

Згідно з випискою з історії хвороби № 473 Клінічної психіатричної лікарні № 1 м. Сімферополя, ОСОБА_6 знаходився на лікуванні з 29.01.2003 року по 01.03.2003 року з приводу органічного розладу особистості (черепно-мозкової травми) (том 1 а.с. 59-60), з 15.05.2003 року по 30.05.2003 року ОСОБА_6 знаходився на лікуванні в Феодосійській психоневрологічній лікарні з діагнозом: розлади поведінки в результаті вживання алкоголю з розладом сприйняття. З медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_6 вбачається, що останній з 2003 року мав діагноз: органічний розлад психіки внаслідок дисфункцій головного мозку соматичних захворювань, до вересня 2009 року перебував під наглядом лікарів. З медичної карти Феодосійської психоневрологічної лікарні слідує, що ОСОБА_6 перебуває на диспансерному обліку з 2007 року у психіатра з діагнозом: органічний розлад особистості в наслідок черепно-мозкової травми.

Колегія суддів вважає, що посилання апелянта на те, що судом не прийняті до уваги показання свідків - працівників банку, нотаріуса, який посвідчував угоди, стосовно адекватності поведінки ОСОБА_6, є неспроможними, оскільки будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12), що відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку про те, що суд першої інстанції на підставі ст.ст. 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України оцінив висновок експертів і надані позивачем докази у сукупності з іншими матеріалами справи та дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_6 є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а оскаржувані ним договори іпотеки підлягають визнанню недійсними, як укладені всупереч вимог, передбачених ст.203, 215, ч.1 ст.225 ЦК України, без вільного волевиявлення позивача і під час, коли він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Посилання апелянта на те, що для визнання недійсним правочину на підставі ч. 1 ст. 225 ЦК України необхідне встановлення абсолютної неспроможності особи в момент укладення угоди розуміти значення своїх дій або керувати тими, а висновок комплексної судової експертизи не містить такого ствердження про абсолютну неспроможність ОСОБА_6 під час укладення оскаржуваних договорів розуміти значення своїх дій або керувати тими, не відповідають змісту Акту № 9 комплексної стаціонарної судової-психолого-психіатричної експертизи від 06.03.2013 року. Крім того, з наданого роз'яснення головного лікаря КРУ «Клінічна психіатрична лікарня № 1» від 12.09.2013 року слідує, що висновки експертизи оформлені і відповідають п. 35 Порядку проведення судової психіатричної експертизи. Формулювання експертного висновку, що міститься в першої відповіді («… що перешкоджало йому усвідомлювати (розуміти значення) свої дії і керувати ними») - повністю відповідає у судово-психіатричному аспекті смислу і змісту ч. 1 ст. 225 ЦК України, в якій не передбачено дифініция поняття «абсолютної» характеристики неможливості усвідомлювати (розуміти значення) своїх дій і (або) керувати ними; відповідно, вживання в експертних виводах указаного терміну не є можливим і є юридично некоректним. Таким чином, вищезазначене формулювання експертного висновку містить як медичний (діагноз), так і юридичні (неможливість усвідомлювати і керувати) критерії формули недієздатності; є загальноприйнятою, рівнозначною формулюванню «… не міг усвідомлювати (розуміти значення) своїх дій і керувати ними)».

Отже, висновки, викладені в Акті № 9 комплексної стаціонарної судової-психолого-психіатричної експертизи від 06.03.2013 року містять абсолютний висновок про неспроможність ОСОБА_6 в момент складення договорів від 19.06.2007 року та від 07.02.2008 року розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Доводи апелянта стосовно того, що в висновках комплексної судової експертизи при викладенні фактичних обставин з життя ОСОБА_6 допущені суперечності, не приймаються колегією суддів, оскільки таки обставини, як коли саме ОСОБА_6 був виключений зі школи: у шостому класі чи після шостого класу, коли став вживати спиртні напої: у 15 років чи у 17 років та інші, не впливають на правильність висновків експертів і не є суттєвими.

Також не приймаються колегією суддів доводи апелянта стосовно того, що ОСОБА_6 в період, коли були укладені оскаржувані правочини, також мав правовідносини з комунальними підприємствами, оплачував їх послуги, видавав довіреності на управління своїм майном, домовлявся про інші угоди, оскільки побутові договори, що укладалися позивачем, не були предметом дослідження в судовому засіданні при розгляді справи, предметом якої є оскаржувані позивачем договори іпотеки від 19.06.2007 року та від 07.02.2008 року.

Посилання апелянта на те, що експерти, які проводили експертизу, не мають спеціальних знань та при проведенні експертизи вийшли за межі питань, які їм були поставлені судом, спростовується матеріалами справи, не підтверджені доказами і є припущенням.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, апелянт не надав докази, які б могли вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, клопотання про їх витребування не заявлялися, як і клопотання про призначення повторної або додаткової судової комплексної психолого - психіатричної експертизи.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року - відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді:

О.В. Самойлова Г.В. Редько А.П. Приходченко