П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,
суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Марганці Дніпропетровської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що з квітня 1984 року працювала в Марганецькому райфінвідділі на посаді старшого економіста, потім старшого ревізора-інспектора, з 1 червня 1989 року переведена в податкову інспекцію, де працювала на різних посадах. У 1992 році їй присвоєно персональне звання - радник податкової служби ІІІ рангу, у червні 1994 року відповідно до статті 17 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 3723-ХІІ) вона прийняла Присягу державного службовця, 5 травня 2004 року у віці 54 роки за станом здоров'я вона змушена була звільнитися з посади старшого державного податкового ревізора-інспектора Марганецької об'єднаної державної податкової інспекції. З 18 квітня 2005 року їй була призначена пенсія державного службовця на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Однак з 9 серпня 2009 року управління ПФУ з власної ініціативи припинило виплату пенсії державного службовця, посилаючись на те, що посадові особи державної податкової служби, які мають спеціальне звання, чинним на час призначення пенсії законодавством не були прирівняні до відповідних категорій посад державних службовців, а тому період роботи позивача у податкових органах до стажу державної служби не включається.
Такі дії відповідача ОСОБА_1 просила визнати протиправними та зобов'язати управління ПФУ відновити виплату раніше призначеної їй пенсії державного службовця.
Марганецький міський суд Дніпропетровської області постановою від 20 жовтня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2010 року, позовні вимоги задовольнив.
Вищий адміністративний суд України постановою від 21 березня 2013 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову відмовив.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статей 25, 37 Закону № 3723-ХІІ, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2013 року та направити справу на новий касаційний розгляд.
На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2007 року, 10 лютого 2009 року, 16 квітня 2009 року (№ К-22360/07), 31 березня 2010 року (№ К-14629/07) та 14 липня 2011 року (№ К-23038/08). Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статей 25, 37 Закону № 3723-ХІІ, за якого цей суд по-різному вирішив питання щодо права посадової особи Державної податкової служби України, яка має спеціальне звання, на одержання пенсії державних службовців відповідно до статті 37 зазначеного Закону.
Так, у справі, що розглядається, касаційний суд дійшов висновку, що оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року № 503-р «Про віднесення посад працівників місцевих державних податкових адміністрацій до відповідних категорій посад державних службовців» (далі - розпорядження № 503-р) до посад державних службовців віднесено лише посади працівників податкових органів, які не мають спеціальних звань, то періоди роботи у державній податковій службі на посадах, за якими присвоюються спеціальні звання, до 20-річного стажу, який за змістом частини другої статті 37 Закону № 3723-ХІІ дає право на призначення пенсії державного службовця незалежно від місця роботи під час досягнення пенсійного віку, не зараховуються.
Водночас у доданих до заяви судових рішеннях касаційний суд вказав на те, що посадова особа податкового органу, якій присвоєно спеціальне звання, має право на призначення їй пенсії державного службовця, у зв'язку з чим зобов'язав органи ПФУ виплачувати таким особам - позивачам у названих справах - спеціальні пенсії. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у правозастосуванні судом касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із нижченаведеного.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закон № 3723-ХІІ.
Відповідно до статті 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України. Із наведеної норми вбачається, що правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому Закон № 3723-ХІІ застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальним законом.
Спеціальним законом, що визначає статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, є Закон України від 4 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 509-XII).
Згідно з частиною першою статті 4 цього Закону Державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2007 року № 778 (чинного на час припинення виплати позивачу пенсії державного службовця), забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.
Посадовою особою органу державної податкової служби за правилами частини першої статті 15 Закону № 509-XII може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (частини п'ята, шоста статті 15 цього Закону).
Зазначеною статтею Закону № 509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону № 3723-ХІІ щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 цього Закону визначено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже перебувають на державній службі та є державними службовцями. Із наведеним узгоджується те, що, як установили суди у цій справі, ОСОБА_1, якій у 1992 році присвоєно персональне звання - радник податкової служби ІІІ рангу, в червні 1994 року відповідно до статті 17 Закону № 3723-ХІІ прийняла Присягу державного службовця.
Законом № 509-XII не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону № 3723-ХІІ, зокрема стаття 37, за правилами якої на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Абзацами другим та третім пункту другого Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1994 року № 283, передбачено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Виходячи з наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Отже, і період державної служби позивача в податкових органах у спеціальному званні - радник податкової служби ІІІ рангу зараховується до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Посилання касаційного суду на розпорядження № 503-р як на підставу для відмови у зарахуванні до стажу державної служби періоду служби у податкових органах посадових осіб, які мають спеціальне звання, не заслуговують на увагу, оскільки зазначений акт виданий для врегулювання правового статусу працівників цих органів, що не мають спеціальних звань, та не змінює правового статусу посадових осіб податкових органів, які такі звання мають.
Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України постанова цього суду від 21 березня 2013 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2013 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: М.Б. Гусак О.А. Коротких
О.В. Кривенда В.Л. Маринченко
О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов