РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

__________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/191/1376/13Головуючий суду першої інстанції:Сич М.Ю.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"22" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Моісеєнко Т.І.,

При секретаріСтрижевській О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права власності та стягнення грошової компенсації, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 18 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7, в якому просила припинити її право власності на ? частку будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва будинку та господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та в рахунок її частки у праві спільної власності стягнути з ОСОБА_7 грошову компенсацію вартості вказаних будівельних матеріалів.

Позов мотивований тим, що рішенням Судацького міського суду від 04.11.2011 року позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частку будівельних матеріалів, використаних в процесі будівництва будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що вказані будівельні матеріали фактично є об'єктом самочинного будівництва, а виділ в натурі належної їй ? частки неможливий, ОСОБА_6 звернулась до суду із вказаним позовом.

Рішенням Судацького міського суду АР Крим від 18 вересня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_6 на 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1. В рахунок частки ОСОБА_6 у праві спільної часткової власності стягнута з ОСОБА_7 грошова компенсація вартості 1/2 частки будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва будинку та господарських споруд в сумі 124144,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення було порушено норми матеріального права, так, встановивши, що будівельні матеріали є неподільними речами, суд повинен був застосувати положення ч.ч. 4,5 ст. 71 СК України, відповідно до яких присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у спільному майні подружжя на неподільну річ допускається за його згодою за умовою попереднього внесення другим подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Тому, на думку апелянта, за відсутності такої згоди присудження зазначеної компенсації може мати місце лише на підставах, передбачених ст. 365 ЦК України, норми якої не застосовані судом.

Позивачка ОСОБА_6 надала заперечення на апеляційну скаргу, в якій просить скаргу ОСОБА_7 відхилити, рішення суду залишити без змін, з урахуванням того, що будівельні матеріали фактично є недобудованим будинком і неподільним майном, цим майном користується відповідач, а позивач погоджується з виплатою грошової компенсації, тому зазначена річ може бути залишена ОСОБА_7 із стягненням з нього на користь позивачки компенсації вартості ? частки будівельних матеріалів.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України за відсутності позивачки, яка про день, час та місце розгляду справи належним чином повідомлена.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог частини 4 статті 212 ЦПК України результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 20 грудня 2003 року, рішенням Судацького міського суду АР Крим від 19 жовтня 2010 року (а.с. 9) шлюб між сторонами розірвано.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 468275 (а.с. 46) ОСОБА_7 є власником земельної ділянки площею 0, 1200 га, що розташована по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для ведення садівництва. На зазначеній земельній ділянці розташовані: дерев'яний щитовий будинок літер «А», навіс літер «а», прибудова літер «а1», двоповерхова будівля літер «Б», будівля літер «В» (не закінчена будівництвом), будівля літер «Г» (будівля не закінчена будівництвом), підвал під літерою «Г», залізобетонний фундамент лінійними розмірами 7,8х7,4 м, підпірні стіни з бетону та з природного каменю, мощення, паркан з дрібних блоків вапняку довжиною 4,5 м, паркан з металевих листів розмірами 3,5х2,1 м на бетонному фундаменті, металеві ворота 4,0х2,2 м (літери присвоєно експертом).

Указані споруди не введені до експлуатації і є самочинними забудовами.

Рішенням Судацького міського суду від 04 листопада 2011 року по цивільній справі № 2/0120/459/2011 позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частку будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва будинку та господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 про стягнення з ОСОБА_7 грошової компенсації вартості будівельних матеріалів, суд першої інстанції виходив з того, що кожен з співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці, а у разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає обставинам справи.

Висновком судової будівельно-технічної експертизи № 584/585 від 26 липня 2013 року встановлена дійсна вартість будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва будинку та господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, яка на момент проведення експертизи складала 248288 грн. (а.с. 65-102). Також у висновку зазначено, що розділити в натурі будівельні матеріали без втрати їх цілісності технічно не можливо.

Одночасно, з описової частини висновку експерта слідує, що розподіл в натурі будівельних матеріалів, які використані в ході будівництва, технічно можливий за умовою демонтажу будівель. Більшість будівельних матеріалів, які використані при зведенні вказаних будівель та споруд (бетон, арматура, штукатурний розчин, фарба, шпалери та інше) використовуються одноразово.

Експертом вартість будівельних матеріалів визначена без урахування вартості будівельних робіт, зведеного фундаменту, внутрішньої обробки приміщень, встановлення сантехнічних приладів, облаштування приміщень електропостачанням, водопостачанням та водовідведенням (а.с. 69-70).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що виділення в натурі 1\2 частки будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва будинку та господарських споруд, що належить позивачці, можливо за умовою демонтажу будівель, проти чого не заперечує відповідач.

Відповідно до положень статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частиною 2 статті 364 ЦК України на яку, як на правову підставу для вирішення спору, послався позивач, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, наведені норми матеріального права не врахував та дійшов невірного висновку про те, що з відповідача, який користується та володіє ? часткою сумісного майна, слід стягнути на користь позивачки компенсацію вартості належної їй 1/2 частки у спільному майні - будівельних матеріалів.

При цьому суд першої інстанції, вирішуючи спір, обмежив право відповідача та залишив поза увагою його доводи щодо можливості спільного використання спірних будівельних матеріалів, з яких складаються будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 та фактичне користування позивачкою однією з споруд, можливість розподілу в натурі будівельних матеріалів за умови демонтажу будівель. Також заслуговують на увагу доводи відповідача щодо відсутності у нього можливості сплатити грошову компенсацію за ? частку будівельних матеріалів, його згоду на демонтаж будівель та виділення частки будівельних матеріалів, що належить позивачці, в натурі. Оскільки правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, є неприпустимим стягнення грошової компенсації частки позивачки, яка бажає виділу, з відповідача, який сплатити таку компенсацію неспроможний, та визнання за останнім усупереч його волі права власності на частку позивачки, так як це є використанням одним співвласником свого права власності на шкоду іншому співвласнику.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення грошової компенсації і припинення права власності на частку будівельних матеріалів, не можуть бути задоволені.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що висновки суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6

Одночасно, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права. Так, на думку апелянта, суд, установивши, що будівельні матеріали є неподільним майном, повинен був застосувати норми ч. 4, 5 ст. 71 СК України стосовно можливості присудження судом одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у спільному майні подружжя на неподільну річ за умовою попереднього внесення другим подружжям відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Однак, оскільки рішенням Судацького міського суду від 04.11.2011 року розділено сумісно нажите майно подружжя, за кожним з них визнано право власності на його ? частку, то у подальшому правовідносини між сторонами регулюються нормами Цивільного кодексу України, зокрема статтями 358, 364, 365 цього Кодексу.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 2 частини 1 статті 307, пунктом 3 частини 1 статті 309, частиною 2 статті 314, статтею 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної республіки Крим у м. Феодосії,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Судацького міського суду АР Крим від 18 вересня 2013 року задовольнити частково.

Рішення Судацького міського суду АР Крим від 18 вересня 2013 року скасувати. Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про припинення права власності та стягнення грошової компенсації, відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

Самойлова О.В. Авраміді Т.С. Моісеєнко Т.І.