РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2008 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Соколовського В.М.,
суддів: Стефанів Н.С., Девляшевського В.А.,
секретаря Сем'янчук С.Й.,
з участю: апелянта Волощука Ю.І., його
адвоката ОСОБА_1,
відповідачки ОСОБА_2, її
адвоката ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2007 року,-
встановила:
ОСОБА_4 23 серпня 2006 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 18 лютого 2004 року, виданого на ім'я ОСОБА_2, та відшкодування моральної шкоди на суму 1200 грн.
Рішенням Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2007 року в позові ОСОБА_4 відмовлено за безпідставністю заявлених вимог.
На дане рішення ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, вказавши, що таке рішення суду в частині відмови в позові про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2, вважає неправильним. Зокрема, що
Справа № 22-ц-59/2008р. Головуючий у 1 інстанції Гандзюк Д.М.
Категорія 33 Доповідач Соколовський В.М.
твердження суду про недоведеність з його сторони факту, що він являється належним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 є безпідставним. Суд не взяв до уваги, що згідно рішення Яремчанського міського суду від 23.12.2002 року та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 14.09.2007 року за ним визнано право на 1/2 частку домоволодіння в АДРЕСА_1. Також рішенням виконкому Микуличинської сільської ради за №12 від 08.02.2000 року йому було передано у приватну власність 0,20 га землі для обслуговування цілого будинковолодіння і 0,25 га землі для ведення підсобного господарства. Таке рішення виконкому було оскаржене ОСОБА_2 в судовому порядку і ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26.02.2003 року за ним та ОСОБА_2 було визнано право на 0,10 земельної ділянки за кожним для обслуговування належних їм часток в будинковолодінні, а за ним також визнано право на земельну ділянку площею 0,25 га для ведення підсобного господарства. На даний час рішення виконкому за №12 від 08.02.2000 року, вважає апелянт, недійсним не визнано, а тому він є належним користувачем наданих йому земельних ділянок. В зв'язку з тим, що вони з ОСОБА_2 є співвласниками будинковолодіння, то земельна ділянка під вказане домоволодіння, рахує апелянт, може належати їм на праві спільної сумісної власності. При цьому, зазначає апелянт, видається один правовстановлюючий документ, в якому зазначаються всі співвласники (співкористувачі) і розмір їх земельних часток. Станом на 18.02.2004 року будинковолодіння між сторонами розділене не було, не розділене воно і на даний час. Тому Державний акт, виданий одноособово ОСОБА_2 без зазначення в ньому його земельної частки, є незаконним. Оскільки, суд першої інстанції при постановленні рішення допустив порушення норм діючого земельного законодавства, просив скасувати оскаржуване рішення в частині відмови йому у позові про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2 18 лютого 2004 року, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його позовної заяви.
В судовому засіданні апелянт ОСОБА_4 та його адвокат ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримали з вище наведених мотивів та просили задовольнити в повному об'ємі.
Відповідачка ОСОБА_2, та її адвокат ОСОБА_3 вимоги скарги не визнали. Вважають рішення суду законним і обґрунтованим, а скаргу безпідставною. Просили рішення суду залишити без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх адвокатів, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 120 ЗК України, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Статтею 89 вказаного Кодексу передбачено, що у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1, за яким закріплено 0,45 га земельної ділянки, з них - 0,20 га для обслуговування житлового будинку, 0,25 га для ведення селянського господарства. Рішенням Микуличинської сільської ради від 08.02.2000 року ОСОБА_4 було передано вказані земельні ділянки у власність.
Судом встановлено, що в зв'язку із визнанням за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування на 1/2 частку вказаного будинковолодіння по рішенню Яремчанського міського суду від 23.12.2002 року, ухвалою апеляційного суду від 26.02.2003 року було частково визнано недійсним рішення Микуличинської сільської ради від 08.02.2000 року, зокрема, в частині надання ОСОБА_4 земельної ділянки розміром 0,10 га. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.02.2004 року власником цієї земельної ділянки стала ОСОБА_2 і вона передана їй з метою обслуговування будинку та господарських споруд.
Рішенням сесії Микуличинської сільської ради №127 від 08.09.2005 року ОСОБА_4 дано дозвіл на виготовлення технічної документації на земельні ділянки площею 0,10 га для обслуговування житлового будинку та 0,25 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1.
За таких обставин, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач ОСОБА_4 не довів, що він являється належним користувачем чи власником земельних ділянок, які сільська рада погодила передати йому у приватну власність, давши дозвіл на виготовлення технічної документації на земельні ділянки. Тому в позивача не виникло права власності чи права користування земельними ділянками і його вимоги про захист такого права шляхом визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, виданого ОСОБА_2 18.02.2004 року, та відшкодування моральної шкоди суд правомірно визнав безпідставними.
Твердження апелянта, що він є належним користувачем земельних ділянок, не відповідають дійсності і не можуть бути взяті до уваги колегією суддів.
Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обгрунтованості.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 218 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Яремчанського міського суду від 31 жовтня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.