УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/1028/13Головуючий суду першої інстанції:Казацький В.В.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"01" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом КП «Щолкіно - Азов» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги з теплопостачання, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду АР Крим від 14 червня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2013 року КП «Щолкіно-Азов» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 9734,65 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачка є споживачем житлово-комунальних послуг з теплопостачання, які надає КП «Щолкіно-Азов», внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати комунальних послуг за період з 1 грудня 2007 року по 31 грудня 2012 року утворилася заборгованість в розмірі 8543,73 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 14 червня 2013 року позов Комунального підприємства «Щолкіно-Азов» задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість в сумі 9734,65 грн. та судові витрати в сумі 229,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги, ОСОБА_6 посилається на те, що, задовольняючи позовні вимоги КП «Щолкіно-Азов» про стягнення заборгованості, судом не в повній мірі були установлені всі обставини справи, невірно та неповно дана оцінка наданим доказам, помилково зроблені висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, що привело до прийняття невірного рішення.

Так апелянт посилається на те, що її квартира розташована у багатоквартирному будинку, теплопостачання відсутнє не тільки в її квартирі, а і по всьому будинку. Опалювати квартиру усі роки проживання в ній, доводилося електричними обігрівачами, у зв'язку із цім значно зростали витрати на електроенергію. З приводу холодних або ледь теплих радіаторів усі мешканці будинку неодноразово зверталися до КП «Щолкіно-Азов» з проханням налагодити теплопостачання.

Апелянт також зазначає, що в останній рік з початком опалювального сезону радіатори у квартирі потеплішали, але температура радіаторів була нижчою за повітря та вони ніяк не могли обігрівати. У системі підтримувалась мінімальна температура тільки для того, щоб уникнути розморожування труб. Тому саме з цього року КП «Щолкіно-Азов» стало вимагати оплату за теплопостачання, проте раніше таких вимог не було.

Апелянт зауважує, що той факт, що відповідно до рішень виконавчого комітету Щолкінської міської ради КП «Щолкіно-Азов» є виконавцем послуг з теплопостачання, не є підтвердженням того, що підприємство насправді надавало ці послуги у повному обсязі.

Апелянт посилається на те, що нею не укладався договір з КП «Щолкіно-Азов», а тому між ними не існують будь-яких правовідносин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що КП «Щолкіно - Азов», згідно з рішеннями виконкому Щолкінської міської ради №1 від 09.10.2008 року, № 8 від 11.10.2010 року, №3 від 06.10.2011 року та № 1 від 26.03.2012 року, №2 від 06.12.2012 року є виконавцем послуг з теплопостачання, виробником цих послуг є ОП «Кримтеплокомуненерго» (а.с.14,16,17,18,19).

Ухвалою Ленінського районного суду АР Крим від 09 квітня 2013 року скасовано судовий наказ, виданий Ленінським районним судом 06 березня 2013 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь КП «Щолкіно-Азов» заборгованості з оплати за надані послуги з теплопостачання з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в сумі 9734,65 грн. (а.с.20).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучі споживачем житлово-комунальних послуг, що надаються КП «Щолкіно - Азов», належним чином не виконувала зобов'язання по оплаті послуг з теплопостачання, в зв'язку з чим виникла заборгованість, сума якої підлягає стягненню.

З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Як зазначено у частині 1 статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» централізоване опалювання відноситься до комунальних послуг.

Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Споживачем визнається фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_6 зареєстрована та мешкає у квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 12), на її ім'я в КП «Щолкіно-Азов» відкрито особовий рахунок НОМЕР_1.

КП «Щолкіно-Азов» - суб'єкт господарювання, який є виконавцем послуг з теплопостачання у м. Щолкіно та надає послуги централізованого опалення у тому числі до зазначеного будинку і квартири відповідача.

З наданої КП «Щолкіно-Азов» довідки про стан особового рахунку від 23.04.2013 року (а.с.5-6) слідує, що за період з 01 грудня 2007 року по 31 грудня 2012 року у ОСОБА_6 виникла заборгованість за теплопостачання у сумі 8543,73 грн.

Згідно з вимогами ст.ст. 10, 11 та 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на засадах змагальності сторін, не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч зазначеним нормам права, відповідачем не надані докази на підтвердження того, що позивач не виконує обов'язки з надання послуг з теплопостачання.

Пункт 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, у порушенні наведених норм та вимог ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМ України від 21 липня 2005 року за № 630, ОСОБА_6 не виконує свої зобов'язання щодо сплати послуги з централізованого опалення.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умові договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за надання послуги з централізованого опалення.

Не впливає на правильність висновку місцевого суду й посилання апелянта на те, що суд не дав належної правової оцінки колективній заяві мешканців будинку, оскільки вона не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 58, 59, 64 ЦПК України. З тих же підстав не приймаються колегією суддів твердження апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не були допитані у якості свідків мешканці будинку на підтвердження відсутності опалення в квартирі відповідачки.

Доводи апелянта про те, що позивачем не надані докази надання послуг належної якості та їх вартості також не беруться до уваги колегією суддів, оскільки в матеріалах справи містяться відомості про встановлення та затвердження тарифів на теплопостачання, про проведення підготовки до опалювального сезону (акти готовності об'єкта до опалювального сезону) (а.с. 39-40). Одночасно, ОСОБА_6 не зверталася до позивача із заявами чи скаргами про надання послуг неналежної якості, відповідних актів суду нею представлено не було.

В судовому засіданні при розгляді справи судом апеляційної інстанції представник апелянта підтвердив той факт, що ОСОБА_6 особисто не зверталася до позивача із заявами про складення актфв-претензій.

Право споживача на одержання якісних житлово-комунальних послуг, усунення виявлених недоліків у наданні послуг, на зменшення розміру оплати за надані послуги в разі їх ненадання передбачено ч. 1 ст. 20 Закону України ««Про житлово-комунальні послуги», п. 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМ України № 630 від 21 липня 2005 року. При цьому, законом передбачений і спеціальний порядок вирішення питання в разі ненадання послуг або надання неякісних послуг.

Так, відповідно до ст. 18 зазначеного Закону, у разі порушення виконавцем умов договору, споживач має право викликати його представника для складення акта та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їх підписами. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред'явленої претензії.

Однак, відповідачем вищезазначені вимоги закону виконані не були, що свідчить про безпідставність доводів, викладених нею в апеляційній скарзі. Враховуючи, що відповідачем не надано доказів вживання заходів для перевірки якості та обсягу отриманих послуг, колегія суддів дійшла висновку, що твердження апелянта про неналежне надання позивачем послуг не може бути прийнято до уваги, оскільки всупереч вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України, ОСОБА_6 не надала суду належні та допустимі докази в обґрунтування своїх заперечень.

Посилання апелянта на ті обставини, що у письмовій формі договір про надання послуг з централізованого опалення не укладався, між сторонами відсутні договірні відносини, не спростовують правильність вищенаведеного висновку суду першої інстанції, оскільки відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

ОСОБА_6, являючись власником квартири, що розташована у багатоквартирному будинку, фактично є споживачем житлово-комунальних послуг, які надавались цьому будинку і дані правовідносини регулюються ЖК України, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, статтями 20, 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Форма та зміст (умови) типового договору затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».

З аналізу змісту ч. 3 ст. 6, ч. 1ст. 630 ЦК України, ст.ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Постанови № 529 убачається, що умови типового договору, що набули юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступити від їх положень і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Таким чином, укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов'язком споживача. Якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору, відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам ч. 3 ст. 6, ст.ст. 627, 630 ЦК України та ст.ст. 19-21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (Постанова Верховного суду України від 10 жовтня 2012 року ц справі № 6-110це12).

Отже, необхідність укладення договору про надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення визначено як обов'язок, а не як право сторін.

Проте, сама по собі відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заборгованості за фактично надані послуги.

За таких обставин, на думку колегії суддів, зазначене свідчить про існування між сторонами по справі договірних відносин.

Доказів, надання яких могло би вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду не надано.

Інші доводи, наведені в апеляційні скарзі не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи і не ґрунтуються на законі та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваного рішення не містять.

Доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не застосований строк позовної давності, також не є підставою для скасування рішення.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи (а.с. 28-29), нею подано заперечення проти позовної заяви, в якій також міститься прохання про розгляд справи за її відсутності (а.с. 30-31), будь-яких інших заяв від неї до суду не надходило.

Отже, до винесення рішення Ленінським районним судом АР Крим 14.06.2013 року, ОСОБА_6 не було зроблено заяви про застосування позовної давності, тому у місцевого суду не було підстав для розгляду питання щодо застосування такого строку. Норми ст. 267 ЦПК України не передбачають можливість застосування строку позовної давності судом апеляційної інстанції.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення Ленінського районного суду АР Крим від 14 червня 2013 року - залишенню без змін.

На підставі наведеного, керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314 та статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду АР Крим від 14 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді:

Самойлова О.В. Авраміді Т.С. Приходченко А.П.