Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2013 року місто Севастополь 12 год. 20 хв. Справа №827/1862/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді - Водяхіна С.А.,

секретар - Прокопенко О.О.,

за участю:

представника позивача - Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2, посвідчення від 17 серпня 2010 року НОМЕР_3, договір від 15 липня 2013 року;

представника відповідача - Севастопольської міської Ради - в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Севастопольської міської Ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до Севастопольської міської Ради про визнання протиправним та скасування рішення Севастопольської міської ради від 18 червня 2013 року № 5774 «Про відмову підприємцю ОСОБА_1 у наданні в оренду земельної ділянки площею 0,0200 га, що розташована в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників»; зобов'язання Севастопольської міської Ради протягом одного місяця з моменту набрання чинності рішенням суду прийняти позитивне рішення у межах своєї компетенції на найближчому пленарному засіданні сесії Севастопольської міської Ради про укладення з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 0,0200 га для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників на АДРЕСА_1; зобов'язання Севастопольської міської Ради протягом одного місяця з моменту набрання чинності рішенням суду укласти з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 0,0200 га для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників по АДРЕСА_1; зобов'язання Севастопольської міської Ради протягом одного місяця з моменту набрання чинності судовим рішення подати до Окружного адміністративного суду м. Севастополя звіт про виконання рішення суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Севастопольською міською Радою у порушення вимог Закону України «Про оренду землі» було прийнято рішення про відмову позивачу, як спадкоємцю після смерті особи-орендатора, у укладенні договору оренди землі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений судом належним чином, причин неявки або про поважність причин неприбуття суду не повідомив. Заперечення проти позову не надав.

Суд, заслухавши представника позивача, встановивши обставини у справі, дослідивши матеріали справи та письмові докази, вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована 10 березня 2010 року Ленінською районною державною адміністрацією у м. Севастополі у якості фізичної особи-підприємця.

Рішенням Севастопольської міської Ради від 02 березня 2005 року № 2813 передано підприємцю ОСОБА_3 в оренду строком на 25 років земельну ділянку загальною площею 0,0200 га в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників з віднесенням цих земель до категорії земель житлової та громадської забудови.

16 червня 2005 року між Севастопольською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,02 га, яка розташована в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе, наданого для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників.

Відповідно до пункту 3.1 розділу 3 договору оренди земельної ділянки від 16 червня 2005 року вказаний договір укладено строком на 25 років.

Згідно з пунктом 12.1 розділу 12 договору зміни умов договору здійснюються у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі не досягнення згоди щодо змін умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Пунктом 12.5 розділу 12 договору встановлено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи не є підставою для змін умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у випадку смерті фізичної особи-орендатора, засудження або обмеження його дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або другим особам, які використовують цю земельну ділянку разом з орендатором.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 05 червня 1988 року ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 18 серпня 2011 року, виданого державним нотаріусом Першої Севастопольської державної нотаріальної контри Корецькою В.С., реєстраційний номер № 2-1540, спадкоємцями ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_1 та його внук ОСОБА_5.

Відповідно до довідки Управління містобудування і архітектури Севастопольської міської державної адміністрації від 21 грудня 2011 року № С 2333/5-2 земельній ділянці площею 0,02 га для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників за адресою «в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе» привласнена адреса: АДРЕСА_1.

У 2011 році позивачем було розроблено технічну документацію зі землеустрою по складанню документів, що підтверджують право оренди на земельну ділянку площею 0,02 га для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників по АДРЕСА_1.

10 серпня 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Севастопольської міської Ради з клопотанням про укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,02 га для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників по АДРЕСА_1.

Листом від 17 вересня 2012 року Севастопольською міською Радою було відмовлено позивачу у прийнятті рішення про передачу в оренду зазначеної земельної ділянки, оскільки відповідно до свідоцтва про право на спадщину згідно зі законом від 18 серпня 2011 року, зареєстрованим під № 2-1544, спадкоємцем 1/2 долі майна ОСОБА_3 є його внук ОСОБА_6, який згідно із законом має право разом з позивачем претендувати на користування земельною ділянкою площею 0,02 га, яка розташована в районі кладовища на 5-му км. Балаклавського шосе.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року у справі № 2а-2376/12/2770 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Севастопольської міської Ради, яка виразилася у не розгляду клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,0200 га для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином маятників, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на сесії Севастопольської міської Ради; зобов'язано Севастопольську міську Ради протягом одного місця з дня набрання законної сили рішення суду розглянути на ближчому пленарному засіданні сесії клопотання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,0200 га для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та прийняти рішення.

Рішенням Севастопольською міської Ради від 18 червня 2013 року № 5774 відмовлено підприємцю ОСОБА_1 у передачі в оренду земельної ділянки площею 0,0200 га, що розташована в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе, для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації. До розмежування земель державної та комунальної власності Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим здійснює розпорядження землями за межами населених пунктів відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Надання та зміна цільового призначення земель водного фонду, історико-культурного, лісогосподарського, оздоровчого, рекреаційного, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах населених пунктів (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) здійснюється за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, у тому числі: розпорядження землями територіальної громади міста, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною другою зазначеної статті Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 вказаного Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Орендарями земельних ділянок, згідно зі статтею 5 Закону України «Про оренду землі» є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок можуть бути: а) районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом; б) сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом; в) громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави.

Частиною першою статті 6 зазначеного Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.

Отже, право на оренду земельної ділянки площею 0,02 га для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників по АДРЕСА_1 перейшло після смерті орендатора ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Як вбачається з матеріалів справи, 21 серпня 2011 року ОСОБА_5 було отримано від позивача грошову компенсацію його долі спадщини у розмірі 110 000 грн. 00 коп. зі зобов'язанням не претендувати на інші об'єкти спадщини, у тому числі, на право оренди спірної земельної ділянки.

У ході судового розгляду справи представник позивача пояснив, що ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення відмови від права на земельну ділянку ухиляється, після отримання компенсації за свою долю у спадщині виїхав для постійного проживання за межі міста Севастополя, з моменту отримання права на спадщину до Севастопольської міської Ради щодо укладення договору оренди землі не звертався.

Суд приймає до уваги, що позивач фактично користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 та щомісячно сплачує орендну плату за землю.

Крім того, факт протиправності вимог відповідача щодо надання добровільної відмови ОСОБА_6 від оформлення права на зазначену земельну ділянку встановлено постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 13 грудня 2012 року у справі № 2а-2376/12/2770, частково зміненою постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року.

Згідно з частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, враховуючи вимоги статті 7 Закону України «Про оренду землі» та пункту 12.5 розділу 12 договору оренди землі від 16 червня 2005 року, у Севастопольської міської Ради не було підстав для відмови позивачу в укладанні договору оренди земельної ділянки площею 0,02 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідач не надав суду доказів та не довив суду, що приймаючи рішення від 18 червня 2013 року № 5774 «Про відмову підприємцю ОСОБА_1 у передачі в оренду земельної ділянки площею 0,0200 га, що розташована в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе, для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників», він діяв у порядку, спосіб та у межах повноважень, що передбачені нормами діючого законодавства.

Стаття 162 Кодексу адміністративного судочинства України наводить перелік способів захисту порушених прав, свобод чи інтересів та інших видів висновків суду по суті позовних вимог. При цьому даний перелік не є вичерпний, оскільки відповідно до частини третьої цієї статті суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Тобто, спосіб захисту, обраний судом, не обов'язково має збігатися з тим, що просить позивач у позовних вимогах.

У зв'язку з викладеним, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Севастопольської міської Ради від 18 червня 2013 року № 5774 «Про відмову підприємцю ОСОБА_1 у наданні в оренду земельної ділянки площею 0,0200 га, що розташований в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників» та зобов'язати відповідача повторно розглянути питання щодо передачі Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки площею 0,0200 га, що розташована в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників.

Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання Севастопольської міської Ради протягом одного місяця з моменту набрання чинності рішення суду прийняти позитивне рішення на ближчому пленарному засідання сесії Севастопольської міської Ради про укладення з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки та зобов'язання відповідача укласти з позивачем договір оренди суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки, суд не може підміняти собою функції органу місцевого самоврядування.

Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Севастопольської міської Ради протягом одного місяця з моменту набрання чинності рішення суду надати до Окружного адміністративного суду м. Севастополя звіт про виконання рішення суду, суд зазначає, що за змістом частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України встановлення контролю за виконанням рішення суду є прерогативою суду.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволені позову в частині зобов'язання укладення договору, а також приймаючи до уваги, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, суд не вважає за необхідне встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі, якщо позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись статтями 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Севастопольської міської Ради від 18 червня 2013 року № 5774 «Про відмову підприємцю ОСОБА_1 у наданні в оренду земельної ділянки площею 0,0200 га, що розташована в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників».

Зобов'язати Севастопольську міську Раду повторно розглянути питання щодо передачі Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки площею 0,0200 га, що розташована в районі кладовища на 5-му км Балаклавського шосе для будівництва та обслуговування зупиночного павільйону з магазином пам'ятників.

У решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 17 (сімнадцять) грн. 21 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядку і строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови відповідно до частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складено 07 жовтня 2013 року.

Суддя (підпис) С.А. Водяхін

З оригіналом згідно

Суддя С.А. Водяхін