Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
"20" вересня 2006 р. Справа № АС-38/131-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Парасочці Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - Шебаніц Н.М. (дов.№06-34/191 від 17.02.2006р.)
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2825Х/3-9) на постанову господарського суду Харківської області від 20.06.06 р. по справі № АС-38/131-06
за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Харків
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Грозянське”, с. Гроза
про стягнення 6023,40 грн.
встановила:
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Харків, звернулося до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача штрафні санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у 2005 р. в сумі 6023,40 грн.
Постановою господарського суду Харківської області від 20 червня 2006 р. по справі № АС-38/131-06 (суддя Жельне С.Ч.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, з постановою господарського суду першої інстанції від 20 червня 2006 р. по даній справі не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову, та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови. Як вказує позивач в апеляційній скарзі, відповідач зобов'язаний був створити у 2005 р. 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів, але фактично протягом дванадцяти місяців 2005 р. були працевлаштовані 3 інваліди, тобто відповідачем не виконаний норматив по створенню 1 робочого місця, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити 6023,40 грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів у відповідності з вимогами Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року (в редакції від 31 травня 2005 року №2602-IV).
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, його представник в судове засідання не прибув, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.08.2006р. №1917491.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи , заслухавши у судовому засіданні пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (зокрема ст.ст. 17, 18, 19, 20 в редакції Законів № 204/94 ВР від 14.10.94р., № 2606-ІП від 05.07.01р., № 910-IV від 05.06.03р., № 1771-ІУ від 15.06.04р., № 2602-ІУ від 31.05.05р.), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, Порядком сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001р. та Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”№875-ХІІ від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Згідно ч. 1 ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
У відповідності до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів діє у складі Мінпраці.
Відповідно до п. 10 “Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням по бажанню, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагляд охорони праці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Ст. 20 Закону передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Крім того, слід зазначити, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.
В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10.01.2002).
Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов'язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з'ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов'язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органи, зазначені в ст.18 Закону не займалися скоординованим аналізом наявних інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології, у зв'язку з чим, покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку колегії суддів не можливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.
На думку колегії суддів, позивач не довів і не надав відповідних доказів на підтвердження наявності обов'язку по сплаті штрафних санкцій, оскільки колегією суддів апеляційної інстанції встановлена відсутність вини з боку відповідача за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів на своєму підприємстві у 2005 році, що підтверджується і відповіддю Шеченківського районного центру зайнятості Харківському обласному відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів за №489 від 06.04.2006 року, в якій зазначено, що СТОВ "Грозянське" протягом 2005 року подавались дані про наявність вільних робочих місць для працевлаштування.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постанова господарського суду Харківської області від 20 червня 2006 р. по справі № АС-38/131-06 від 20 червня 2006 р. відповідає нормам чинного законодавства та не підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 195, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
ухвалила:
Постанову господарського суду Харківської області від 20 червня 2006 р. по справі № АС-38/131-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити
без задоволення.
Головуючий суддя
суддя
суддя