Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«04» жовтня 2006 року Справа № АС-42/207-06
Колегія суддів у складі:
головуючого судді Гагіна М.В., судді Бухана А.І., судді Шевель О.В.
при секретарі Парасочці Н.В.
за участю представників:
позивача –Яценка О.П.
відповідача –не явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вхідний № 3301Х/3-9) на постанову господарського суду Харківської області від 19 червня 2006 року по справі № АС-42/207-06
за позовною заявою Харківського обласного фонду соціального захисту інвалідів, (місто Харків)
до Дочірнього підприємства "Воєнізована аварійно-рятувальна (газорятувальна) служба "ЛІКВО" нафтогазової промисловості" НАК "Нафтогаз України" (місто Харків)
про стягнення 242245,26 грн.
встановила:
Постановою господарського суду Харківської області від 19 червня 2006 року по справі № АС-42/207-06 (суддя В.О. Яризько) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 201871,05 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач з постановою господарського суду Харківської області не погодився і у своїй апеляційній скарзі просить її скасувати, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Разом з тим до судового засідання відповідачем було подано клопотання про перенесення розгляду апеляційної скарги у зв’язку із терміновою відпусткою його представника.
Колегія суддів, порадившись на місці, підстав для задоволення клопотання відповідача не знайшла, оскільки його представник був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання та розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів, з чим погодився представник позивача.
Позивач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить прийняту по справі постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому він зазначає, що господарський суд області належним чином дослідив усі матеріали справи та дав правильну правову оцінку обставинам спору. Разом з тим його представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення їх уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон, в редакції станом на 01.01.2005р.) встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі статтею 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації.
Згідно Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2812.2001р. № 1767, штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітнім.
Згідно наданих суду документів, звіту підприємства відповідача, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2005 році на підприємстві відповідача становить 190 осіб, згідно ст. 19 Закону кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році визначена - 8 місць. Фактично, згідно списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2005 році, на підприємстві відповідача працювали 3 інваліда, а не як зазначено у позові 2.
Суд зазначив, що не всі інваліди працювали у позивача повний рік, але, наведений Закон не пов’язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві. Суд вважає, що відповідачем фактично створено 3 робочих місця, на яких працювали інваліди.
Відповідно до ст. 18 Закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Крім цього, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів закріплений за державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів, що передбачено "Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення про робоче місце інваліда на місцеві органи соціального захисту населення покладаються такі обов'язки:
- виявляти інвалідів, які бажають працювати;
- щомісячно надсилати державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати;
- подавати державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів;
- вести інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
А згідно цього Положення, державна служба зайнятості повинна вести облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; сприяти працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК та щоквартально подавати місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Згідно п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. за № 314 (із змінами від 10.01.2002р.) робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагляд охорон праці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Згідно п.5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. за № 314 (із змінами від 10.01.2002р.) підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
З наведеного суд зробив висновок, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджений постановою Кабінету Міністрів України N 1434 від 26 вересня 2002 року), згідно з яким завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а також підпункту третього пункту четвертого та підпункту третього пункту п'ятого цього Положення, якими Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та здійснювати перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Хоча на підприємство не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
З огляду на наведені приписи чинного законодавства про порядок атестації та створення робочих місць інвалідів на підприємстві працевлаштування інвалідів може здійснюватись центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів лише за наявності отриманої від підприємства інформації про проведену в установленому порядку атестацію необхідної кількості робочих місць інвалідів на цьому підприємстві відповідно до вимог нормативу, а також про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Наказом Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р., затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", яка подається підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.
Згідно повідомлення Червонозаводського районного центру зайнятості № 363 від 10.04.2006р. відповідач надавав звіти по формі 3-ПН, але без вказання наявності вакансій для інвалідів.
Суд не прийняв посилання відповідача на те, що на його підприємстві не можуть працювати інваліди, оскільки ні Законом України “Про аварійно-рятувальні служби”, ні іншими нормативними актами не передбачено, що підприємства аварійно-рятувальних служб звільнені від обов’язку створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів або те, що їм встановлюється менший норматив створення таких місць, ніж передбачено Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Фонд оплати праці штатних працівників на підприємстві відповідача у 2005 р. становить 7671,1 тис. грн., при середньообліковій чисельності штатних працівників 190 чол., отже середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника у 2005р. становить 40374,21 грн. Сума штрафних санкцій за 5 незайнятих інвалідами робочих місця у 2005 році згідно з вимогами ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” складає 201871,05 грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення штрафних санкцій в сумі 201871,05 грн. за 5 незайнятих інвалідами робочих місця, оскільки суд вважає, що відповідачем створено 3 робочих місця, на яких працювали інваліди, при нормативі –8 місць, в задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.
Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області не забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження фактичних і обставин справи та не оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову надав усі необхідні письмові документу та з посиланням на норми чинного законодавства їх обґрунтував, а господарський суд області належним чином дослідив матеріали справи у їх сукупності та дав висловлену у постанові правову оцінку.
Спірні правовідносини регулюються Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”(зокрема ст.ст. 17, 18, 19, 20 в редакції Законів № 204/94 ВР від 14.10.94р., № 2606-ІІІ від 05.07.01р., № 910-ІУ від 05.06.03р., № 1771-ІУ від 15.06.04р., № 2602-ІУ від 31.05.05р.), Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995 р. № 314, Порядком сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28.12.2001 р. та Положення про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 р.
Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” №875-XII від 21.03.1991 р. із змінами та доповненнями, для підприємств (об‘єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Згідно ч. 1 ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. У відповідності до п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 року № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів діє у складі Мінпраці.
Відповідно до п. 10 “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 р. №314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням по бажанню, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п.З). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п.5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
При цьому відповідно до п. п. 11, 12 Положення місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.
Державна служба зайнятості також веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону передбачено, що підприємства (об‘єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об‘єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Закон України "Про аварійно-рятувальні служби" № 1281 від 14.12.1999р.; та Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку комплектування та професійної підготовки основного особового складу аварійно-рятувальних служб і типової форми контракту, що укладається з рятувальниками під час прийняття їх на роботу" від 12.10.2001р. №1334, в яких є посилання на те що забороняється прийом інвалідів, або хворих людей з стійким розладам функцій організму до складу аварійно-рятувальних служб.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Крім того, слід зазначити, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.
В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10.01.2002 ).
Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов’язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з’ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов’язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органи, зазначені в ст.18 Закону не займалися скоординованим аналізом наявних інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології, у зв’язку з чим, покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку колегії суддів неможливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 158, 195, 198 3), 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановила:
У задоволенні клопотання відповідача відмовити.
Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.
Постанову господарського суду Харківської області 19 червня 2006 року по справі № АС-42/207-06 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Головуючий суддя Гагін М.В.
суддя Бухан А.І.
суддя Шевель О.В.