Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
Іменем України
6 вересня 2006 року Справа № АС-04/231-06
Колегія суддів у складі: головуючого судді В.В.Афанасьєва,
судді А.І.Бухана,
судді О.В.Шевель,
при секретарі Кононенка О.М.
за участю представників:
позивача | - | Шебаніц Н.М. |
відповідача | - | Захарченка С.П. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання № 9 Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вхідний № 2565 Х/3-9) на постанову господарського суду Харківськоїї області від 17 червня 2006 року по справі № АС-04/231-06
за позовом | Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів |
до | Відкритого акціонерного товариства „Харківська ТЕЦ-5” |
про | стягнення 217432,84 гривень |
встановила:
Постановою господарського суду Харківської області від 17 червня 2006 року по справі № АС-04/231-06 (суддя А.М.Григоров) у задоволенні позовних вимог відмовлено
Позивач з постановою господарського суду області не погодився і у своїй апеляційній скарзі просить її скасувати, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права та неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи. Разом з тим його представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить прийняту по справі постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. При цьому він зазначає, що господарський суд області належним чином дослідив усі матеріали справи та дав правильну правову оцінку обставинам спору. Разом з тим його представник в судовому засіданні повідомив про те, що яких-небудь інших документів, які можуть мати відповідне відношення до розгляду поданої апеляційної скарги у нього немає, і розгляд справи може здійснюватися на підставі наявних у ній матеріалів.
Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення їх уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржувану постанову, господарський суд Харківської області виходив з результатів встановлення та дослідження документально підтверджених обставин спору, за якими встановив, що Фонд України соціального захисту інвалідів діє відповідно затверджених на підставі ст. 10 та ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використанню цих коштів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1767 від 28 грудня 2001 року та Положення Про Фонд України соціальної захищеності інвалідів затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 92 від 18.07.1991 року
Відповідно до даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (середньооблікова чисельність та фонд оплати праці) середньорічна заробітна плата на підприємстві на одного працівника складає у 2005 році 19766,44 грн.
Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, встановлено, що для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. Згідно зі ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об’єднання ), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст.19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності та господарювання, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір штрафних санкцій за робоче місце, не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об'єднанні), у відповідній установі, організації. Згідно ч.3 ст.20 наведеного Закону сплату штрафних санкцій підприємства (об’єднання), установи і організації провадять за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).
Згідно звіту відповідача за 2005 рік про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2005 році становила 879 осіб, відповідно до ст. 19 вищевказаного закону відповідач у 2005 році вказав 1 робоче місце, яке повинен був створити для працевлаштування інвалідів, що відрізняється від розрахованої позивачем у позові кількості у розмірі 35 робочих місць для працевлаштування інвалідів. Фактично, згідно даних, наданих відповідачем у звіті, середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників на підприємстві становить 13 інвалідів, але виходячи з розділу ІІ списку працюючих інвалідів на даному підприємстві працювало 17 інвалідів, що також відрізняється від даних в звіті та вказаних позивачем у позові 13 особах-інвалідах.
При цьому суд зазначив, що не всі інваліди працювали у позивача повний рік (11 повний рік), але, наведений Закон не пов’язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві. Однак суд прийняв до уваги, що згідно наведеної норми, суми яки просить стягнути позивач є штрафними санкціями. По своїй правовій природі штрафні санкції застосовуються за порушення законодавства діями чи бездіяльністю (тобто за неналежне виконання обов’язку покладеного законом).
Згідно ст. 18 наведеного закону працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Відповідно до Положення „Про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів „ затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 РОКУ „Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів”, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Суд зазначив, що при заповнення звіту відповідач керувався довідкою в якої зазначено, що згідно штатного розкладу в списочному складі підприємства відповідача значилося 898 працівників, з них : 870 працівників - промислово-виробничий персонал, 28 працівників не промислово-виробничий персонал. Крім того, згідно розділу ІІ списку працюючих інвалідів –штатних працівників та списку інвалідів працюючих на ДП "ТЕЦ-2 "Есхар" смт. Есхар на підприємстві у 2005 році були зайняті 17 інвалідів.
Суд визнав необхідним зазначити, що згідно наданих документів відповідач підпадає під дію ст. 21 ч. 8 Закону України „Про електроенергетику”. Згідно ст. 1 цього Закону суб'єкти електроенергетики це суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від їх відомчої залежності та форм власності, що займаються виробництвом, передачею, постачанням електричної енергії та теплової енергії при централізованому теплопостачанні. Відповідно ст. 13 наведеного Закону діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні базується на дозвільному принципі відповідно до Закону України „Про підприємництво”. Тобто, підприємства електроенергетики займаються діяльності по виробництву, передачу, постачанню електричної та теплової енергії при централізованому постачання і повинні мати на це відповідний дозвіл (ліцензія), виданий Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Відповідачем в обґрунтування заперечень надані належні докази, які підтверджують його статус підприємства електроенергетики, а саме ліцензія Національної комісії регулювання електроенергетики України, ліцензія ВР № 239 на право здійснення підприємницької діяльності з виробництва еклектичної енергії ВАТ "Харківська ТЕЦ-5". Судом встановлено, що при рахуванні нормативу відповідача для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів слід виходити з положень Закону України „Про електроенергетику”.
Суд вважав, що з прийняттям та набранням чинності Закону України „Про електроенергетику”, саме цей Закон був спеціальним для відповідача. Однак з набранням чинності 22.06.2005 змін до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” введені положення які фактично скасовують дію ст. 21 Закону України „Про електроенергетику” в частині встановлення нормативу для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Але норматив робочих місць встановлюється підприємству на рік, тобто на період з 1 січня по 31 грудня. Тому при його розрахунку слід виходити з законодавства яке діяло на початок відповідного року. Застосування ст. 19 Закону України „Про основи Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні „ в редакції від 22.06.2005 РОКУ до правовідносин по працевлаштуванню інвалідів у 2005 РОКУ, тобто з початку року, було фактично застосуванням зворотної сили закону, яка ним не передбачена, і таке застосування не відповідає ст. 58 Конституції України. Таким чином на 2005 РОКУ норматив відповідачу встановлюється з урахуванням положень Закону України „Про електроенергетику”. Згідно ст. 21 Закону України „Про електроенергетику” створення робочих місць для працевлаштування інвалідів провадиться підприємствами електроенергетики в розмірі чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві. Відповідно до довідки в якої зазначено, що згідно штатного розкладу в списочному складі підприємства відповідача значилося 898 працівників, з них : 870 працівників - промислово-виробничий персонал, 28 працівників не промислово-виробничий персонал.
Крім того, згідно розділу ІІ списку працюючих інвалідів –штатних працівників та списку інвалідів працюючих на ВАТ "Харківська ТЕЦ-5" у 2005 році були зайняті 17 інвалідів. Враховуючи ч. 8 ст. 21 Закону України „Про електроенергетику” створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться підприємствами електроенергетики в розмірі чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві на ВАТ "Харківська ТЕЦ-5" повинно і може створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів тільки в розмірі чотирьох відсотків від числа працівників, зайнятих у непромисловому виробництві, тобто 1 робоче місце. Таким чином, норматив працевлаштування інвалідів для ВАТ "Харківська ТЕЦ-5" в 2005 році виконано в повному обсязі. Фактично же підприємством працевлаштовані 17 інвалідів, що підтверджується наведеним звітом по формі № 10-ПІ - розділом ІІ списку працюючих інвалідів –штатних працівників та списку інвалідів працюючих на ВАТ "Харківська ТЕЦ-5" Оскільки підприємство працевлаштувало у 2005 РОКУ 17 інвалідів, то у позивача відсутні підстави для нарахування фінансових санкцій, оскільки невиконання нормативу з боку відповідача відсутнє.
Суд визнав, що не всі інваліди працювали у позивача повний рік, але наведений Закон не пов’язує факт створення робочого місця з терміном праці інваліда у звітному періоді та датою прийняття його на роботу в даному періоді. Закон тільки вказує на факт роботи інваліда на підприємстві.
Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії суддів в основному відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, через що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятої по справі постанови, оскільки відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської області забезпечив додержання вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та об’єктивно дослідив фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову надав усі необхідні письмові документи та з посиланням на норми чинного законодавства, а господарський суд області належним чином дослідив матеріали справи у їх сукупності та надав висловлену у постанові правову оцінку.
Колегія суддів не находить підстав визнати, що наведені позивачем у обґрунтування своєї апеляційної скарги доводи підтверджені матеріалами справи та відповідають нормам чинного законодавства України. При цьому колегія суддів вважає, що твердження позивача засновані на власному довільному тлумаченні положень лише Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" без врахування особливостей його застосування в окремих галузях економіки та виробництва.
Системний аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати, працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Крім того, слід зазначити, що неповідомлення органів працевлаштування інвалідів про кількість робочих місць не дає правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій. В свою чергу на підприємство покладається обов'язок щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подавати відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; ( Абзац третій пункту 14 в редакції Постанови КМ N 19 ( 19-2002-п ) від 10.01.2002 ).
Отже, на думку колегії суддів, чинне законодавство не зобов’язує підприємства самостійно займатися працевлаштуванням інвалідів та з’ясовувати які саме інваліди потребують роботи, якої відповідної нозології. За таких обставин, покладати на підприємство відповідальність у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання своїх обов’язків спеціально уповноваженими органами є неправомірним і суперечить як загальним принципам права, так і ст. 19 Конституції України.
При дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що Державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялися, так само як і інваліди безпосередньо не зверталися для працевлаштування до відповідача. Разом з тим, як свідчать матеріали справи, відповідач здійснював заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, повідомляв центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що органи, зазначені в ст.18 Закону не займалися скоординованим аналізом наявних інвалідів, яким необхідні робочі місця з урахуванням відповідної нозології, у зв’язку з чим, покладати відповідальність на відповідача за відсутність створеного та належно атестованого робочого місця для працевлаштування інвалідів на думку колегії суддів неможливо, так як вина підприємства позивачем не доведена.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України статтями 195-197,205 та прикінцевими і перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України
Ухвалила:
Постанову господарського суду Харківської області від 17 червня 2006 року по справі № АС-04/231-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Головуючий суддя | В.В.Афанасьєв |
суддя | А.І.Бухан |
суддя | ІО.В.Шевель |