У К Р А Ї Н А
Харківський апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В А
Іменем України
11 вересня 2006 року справа № 46/21-06
Колегія суддів у складі: головуючого судді Лащенко Л.Д.
судді Погребняка В.Я.
судді Твердохліба А.Ф.
при секретарі Андросовій О.В.
за участю представників сторін:
позивача: Жоравович Д.О., довіреність № 09/04-7ЮО/2 від 01.01.2006 р.,
відповідача: Краснікова П.І., Бочкарьова Д.В. –довіреність № б/н від 01.10.2004 р.,
3-ї особи на боці відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Зучек Є.Н., довіреність № 224 від 21.10.2005 р.,
За участю прокурора: Зуєвої І.В., посвідчення № 249 від 08.06.2005 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 1152 Х/2 від 24.03.2006 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський інститут підготовки кадрів», м. Харків та апеляційну скаргу (вх. № 1153 Х/2 від 24.03.2006 р.) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2006 р.у справі № 46/21-06
за позовом Приватної фірми «Асторія»м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський інститут підготовки кадрів», м. Харків
3-я особа на боці відповідача без самостійних вимог на предмет спору: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області
про визнання права власності на нежитлові приміщення, -
Встановила:
01.10.2004 р. (вх. № 9941/4-40) позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, в якому просив визнати право власності приватної фірми «Асторія»на нежитлове приміщення (прибудову) кафе «Асторія», розташоване за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-а, загальною площею 101,71 кв. м.
Заявою від 18.10.2004 р. (вх. № 45799) позивач уточнив позовні вимоги і просив визнати право власності приватної фірми «Асторія»на нежитлові приміщення № 31, 32, 49, 50, 51, 52, 53 загальною площею 99,9 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А.
Заявою від 30.03.2005 р. (вх. № 29541) позивач знову уточнив позовні вимоги і просив визнати право власності приватної фірми «Асторія»на нежитлові приміщення №№ 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53 загальною площею 255,4 кв. м. в літ. «А-1»першого поверху будинку, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-а.
Рішенням господарського суду Харківської області від 01.04.2005 р. позов задоволено, визнано за приватною фірмою «Асторія»право власності на нежитлові приміщення №№ 31-53 загальною площею 255,4 кв. м. першого поверху будинку літ. «А-2», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 р. зазначене рішення залишене без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2005 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2005 р. ті рішення господарського суду Харківської області від 01.04.2005 р. скасовано, справу передано на розгляд до господарського суду Харківської області. В Постанові ВГСУ від 15.11.2005 р. зазначено, зокрема, таке: суди, задовольняючи позов, виходили з того, що позивач набув право власності на нежитлові приміщення на підставі ст.ст. 331, 332 ЦК України, оскільки він виготовив (створив) річ зі своїх матеріалів на підставі договору з підрядними організаціями, а вартість створених нових приміщень та вартість переробки (витрати на будівництво та реконструкцію) істотно перевищують вартість первісних нежитлових приміщень. Проте, такі висновки зроблені всупереч вимог матеріального та процесуального закону. Так, суди не з’ясували питання про правовий статус орендованого позивачем майна, режим його використання та відчуження, не вирішили питання про залучення до участі у справі як співвідповідача або третьої особи на боці відповідача РВ ФДМУ по Харківській області, не надали належної юридичної оцінки орендним відносинам між позивачем і відповідачем, що виникли на підставі договору оренди державного майна № 012/1-12 від 01.06.2003 р. Судові інстанції не застосували до спірних відносин норми Закону України «Про оренду державного і комунального майна», не дослідили обставини, пов’язані із укладанням 01.03.2004 р. між відповідачем та РВ ФДМУ по Харківській області договору оренди № 446 цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Харківський інститут підготовки кадрів»і не з’ясували, чи не вступають у колізію ці договори, так як їх предметом є одне і те ж саме майно.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.01.2006 р. до участі в справі в якості 3-ї особи на боці відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спор, було залучено Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області.
Рішенням господарського суду Харківської області від 09.03.2006 р. (головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Черленяк М.І., суддя Калініченко Н.В.) позов задоволено. Визнано за приватною фірмою «Асторія»право власності на нежитлові приміщення №№ 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53 загальною площею 255,4 кв. м. першого поверху будинку літ. «А-2», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-а. Рішення обґрунтовано тим, що позивач за власний рахунок здійснив будівництво прибудови до орендованих приміщень (за наявності дозволу орендодавця) та створив певне нерухоме майно, а, отже, відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України набув права власності на нежитлові приміщення №№ 31, 32, 49, 50, 51, 52, 53 загальною площею 99,9 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, з моменту завершення будівництва (створення майна). З цих же підстав позивач набув право власності на нежитлові приміщення №№ 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48 загальною площею 155,5 кв. м., оскільки внаслідок реконструкції цих приміщень позивачем створено принципово нове приміщення. Оскільки вартість створених нових приміщень та вартість переробки (витрати на будівництво та реконструкцію) істотно перевищують вартість первісних нежитлових приміщень, позивач набуває права власності відповідно до п.4 ст.332 ЦК України. Оскільки ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів»є правонаступником всіх майнових і немайнових прав та обов’язків Державного підприємства «Харківський інститут підготовки кадрів», існування якого було припинено, то дія договору № 012/1-12 від 01.06.2003 р. поширюється і на відповідача, так як відповідно до п.10.6 вказаного договору реорганізація орендодавця за договором не є підставою для зміни або припинення цього договору. Відповідач з позовною заявою про припинення дії зазначеного договору до суду не звертався.
Відповідач –ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів»», м. Харків –з рішенням господарського суду Харківської області від 09.03.2006 р. не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначене вище рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу обґрунтовано порушенням та неправильним застосуванням господарським судом норм процесуального та матеріального права. Так, відповідач зазначає, що дія договору оренди № 012/1-12 від 01.06.2003 р., укладеного між позивачем та відповідачем, на той час, коли, як зазначає позивач, він робив прибудову та ремонт, припинена у зв*язку з обставинами, прямо передбаченими законодавством - положеннями Закону України «Про оренду державного та комунального майна». П.10.7 самого договору прямо передбачає, що його дія припиняється достроково у випадках, передбачених законодавством України. Норми цього Закону, а також ст.778 ЦК України передбачають, що у разі проведення поліпшення орендованого майна з дозволу орендодавця орендар має право або на відшкодування вартості необхідних витрат, або на зарахування їх вартості в рахунок орендної плати. Крім того, суд не встановив наявність підстав, з якими закон пов’язує виникнення права власності, зокрема, чи мав позивач всі необхідні дозволи на будівництво та чи приймався об’єкт нерухомості в експлуатацію. Суд не з’ясував також правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності та порядок відчуження державного майна на користь фізичних і юридичних осіб, що і призвело до порушення норм процесуального права щодо обов’язкового врахування вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції.
3-я особа на боці відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору –Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Харківській області –з рішенням господарського суду Харківської області від 09.03.2006 р. також не погодився, подав на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій просить апеляційний суд скасувати рішення господарського суду від 09.03.2006 р. та винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу обгрунтовано порушенням господарським судом норм матеріального права, а саме: ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів»є орендарем цілісного майнового комплексу, до складу якого входять і спірні нежитлові приміщення. ТОВ «ХІПК»не може бути правонаступником державного підприємства в частині прав і обов’язків за договором оренди № 012/1-12 від 01.06.2003 р., оскільки статус відповідача не відповідає статусу орендодавця державного та комунального майна –ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Норми цивільного законодавства стосовно питань правонаступництва в даній справі не можуть бути застосовані, бо оренда державного майна регулюється спеціальним законодавчим актом –вищеназваним Законом. Суд неправильно застосував норми ст.331 ЦК України, оскільки в разі здійснення за згодою орендодавця невід’ємних поліпшень орендованого майна вартістю не менш як 25% залишкової вартості такого майна, орендар одержує право на викуп цього майна згідно порядку приватизації державного майна. У договорі оренди № 012/1-12 від 01.06.2003 р. також йде мова про компенсацію невід’ємних поліпшень (п.10.4. договору), а не про передачу державного майна у власність. Через наведене ні Наказ Міністерства промислової політики України № 242 від 24.05.2004 р., ні сплата орендних платежів за договором № 012/1-12 від 01.06.2003 р., ні сам договір № 012/1-12 від 01.06.2003 р., ні ст.629 ЦК України не є правовими підставами для визнання права власності ПФ «Асторія»на орендоване державне майно.
07.04.2006 р. заступник прокурора Харківської області старший радник юстиції В.Анпілогов в порядку ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру»та ст.29 ГПК України повідомив апеляційний суд, про те, що прокурор з метою представництва та захисту інтересів держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Харківській області вступає у дану справу.
Розгляд справи відкладався 10.05.2006 р., 29.05.2006 р. для надання додаткових документів, 19.06.2006 р. для вирішення заявленого відводу, 26.06.2006 р. за клопотанням позивача. В судовому засіданні 24.07.2006 р. було оголошено перерву до 04.08.2006 р., 04.08.2001 розгляд справи було відкладено на 21.08.2006 р., а 21.08.2006 р. на 11.09.2006 р. в зв*язку з необхідністю витребування додаткових документів.
Ухвалою 1-го заступника голови Харківського апеляційного господарського суду від 2006 р. колегію суддів для розгляду справи № 46/21-06 було сформовано у наступному складі: головуючий суддя Лащенко Л.Д., судді Погребняк В.Я., Твердохліб А.Ф.
01.08.2006 р. (вх. №5634) позивачем до суду апеляційної інстанції було подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив частково скасувати рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2006 р. та визнати право власності за ПФ «Асторія»тільки на новостворене нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення прибудови №№ 31, 32, 49, 50, 51, 52, 53 загальною площею 99,9 кв. м. по вул.. Плеханівській, 4-А в м. Харкові. Нежитлові приміщення №№ 33-48, загальною площею 155,4 кв. м., розташовані за тією ж адресою, –залишити на праві державної власності.
Судова колегія наголошує на тому, що диспозитивне право позивача на зменшення позовних вимог може бути реалізоване останнім тільки до прийняття рішення по справі (ч.4 ст.22 ГПК України).
Зважаючи на те, що єдиною процесуальною формою незгоди сторони з прийнятим по суті рішенням є подання скарги (апеляційної чи касаційної), позивач апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2006 р. не подавав, а суд апеляційній інстанції переглядає справу за правилами розгляду у першій інстанції і здійснює всі необхідні процесуальні дії, крім тих, які за своєю природою можуть бути здійснені тільки під час розгляду справи судом першої інстанції, судова колегія не може задовольнити клопотання позивача про зменшення позовних вимог, однак приймає зазначене клопотання до уваги як правову позицію позивача по справі.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та наданих сторонами в підтвердження обставин справи доказів, перевіривши надану в рішенні суду їх юридичну оцінку, дослідивши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, представника 3-ї особи, висновок прокурора, судова колегія вважає, що апеляційні скарги відповідача та 3-ї особи підлягають задоволенню, рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2006 р. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові, виходячи з наступного.
Приватна фірма «Асторія»зареєстрована як юридична особа –суб’єкт підприємницької діяльності 30.12.1999 р. рішенням Харківського міськвиконкому за № Ю0016708, включена до ЄДРПОУ з ознаками юридичної особи, про що свідчить надана до матеріалів справи довідка Харківського обласного управління статистики № 10376 від 17.03.2003 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський інститут підготовки кадрів»створене членами трудового колективу Харківського інституту підготовки кадрів Міністерства промислової політики України після прийняття членами трудового колективу рішення про оренду цілісного майнового комплексу Харківського інституту підготовки кадрів Міністерства промислової політики України, зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради 17.07.2003 р., про видано відповідне свідоцтво.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2003 р. між Державним підприємством «Харківський інститут підготовки кадрів»та ПФ «Асторія»укладено договір оренди державного майна № 012/1-12, предметом якого було нежитлове приміщення (кафе), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А строком до 01.06.2013 р.
Трудовим колективом Державного підприємства «Харківський інститут підготовки кадрів»на підставі Закону України «Про оренду державного та комунального майна»09.07.2003 р. було утворено Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківський інститут підготовки кадрів»(відповідач по даній справі).
На підставі заяви ТОВ «ХІПК»та згідно Закону України «Про оренду державного та комунального майна»30.10.2003 р. Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області видало Наказ № 924-п «Про передачу в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства «Харківській інститут підготовки кадрів»ТОВ «ХІПК» та проведення інвентаризації державного майна.
01.03.2004 р. між ТОВ «ХІПК»та РВ ФДМУ по Харківській області було укладено договір оренди № 446 цілісного майнового комплексу державного підприємства «Харківський інститут підготовки кадрів».
Наказом Міністерства промислової політики України № 245 від 24.05.2004 р. припинено існування державного підприємства Харківський інститут підготовки кадрів та зобов’язано виключити його із Державного реєстру підприємств.
Зазначені вище факти встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2005 р. по справі № 46/55-05 за позовом ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів»то ПФ «Асторія»про виселення і в силу ч.2 ст.35 ГПК України не доводяться знову при розгляді даної справи.
Тою ж постановою суду апеляційної інстанції встановлено, що державне підприємство «Харківський інститут підготовки кадрів»було виключене з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та припинено юридичну особу 18.02.2005 р., про це також свідчить довідка Головного управління статистики у Харківській області від 189.02.2005 р. № 1904/12-05.
Оскільки згідно ст.781 ЦК України договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем, то з 18.02.2005 р. договір оренди державного майна № 012/1-12 від 01.06.2003 р. припинив свою дію.
Цей факт для розгляду даної справи також є преюдиціальним в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України.
Слід також зазначити, що згідно ч.3 ст.5 Закон України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна»(в редакції, що була чинною на час укладання договору оренди від 01.06.2003 р. № 012/1-12) орендодавцями державного майна могли бути підприємства (державні) - щодо окремого індивідуально визначеного та нерухомого майна площею до 200 кв. м
Отже, встановлення судом першої інстанції факту правонаступництва ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів»прав і обов’язків державного підприємства «Харківський інститут підготовки кадрів»внаслідок реорганізації останнього через приєднання до відповідача згідно Наказу Міністерства промислової політики № 245 від 24.05.2004 р. не може бути підставою для продовження дії договору оренди № 012/1-12 від 01.06.2003 р. для відповідача по справі, оскільки останній в силу імперативних норм Закону не може бути орендодавцем цього майна.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Правовідносини власності, зокрема, підстави набуття права власності в Україні, врегульовані Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про власність».
Матеріали справи свідчать про те, що майно (будівлі та інше), яке є державною власністю і складає цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А до 01.03.2004 р., було закріплене за державним підприємством «Харківський інститут підготовки кадрів»на праві повного господарського відання.
Так, відповідно до п.3 ст. 10 Закону України «Про підприємства в Україні»(чинного на час укладання договору оренди № 012/1-12 від 01.06.2003 р.) майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством (крім казенного), належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.
П. 5 цієї ж статті Закону України «Про підприємства в Україні»встановлює, що підприємство, якщо інше не передбачено чинним законодавством та його статутом, має право продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна»17.04.2003 р. на загальних зборах трудового колективу державного підприємства «Харківський інститут підготовки кадрів»було прийнято рішення про оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, а 09.07.2003 р. трудовим колективом державного підприємства на виконання вимог ч.4 цієї ж статті утворене господарське товариство у формі ТОВ, статут якого був зареєстрований у виконкомі Харківської міської ради 17.07.2003 р.
Згідно ст. 9 зазначеного Закону 29.07.2003 р. відповідач звернувся до РВ ФДМУ по Харківській області з заявою про передачу в оренду ТОВ цілісного майнового комплексу державного підприємства.
Наказом РВ ФДМУ по Харківській області № 924-п від 30.10.2003 р. «Про передачу в оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства «Харківський інститут підготовки кадрів»ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів»та проведення інвентаризації державного майна»було передбачено ряд заходів з підготовки по передачі в оренду ТОВ «ХІПК»ЦМК державного підприємства.
На підставі вказаного наказу був виданий Наказ ректора державного підприємства «Харківський інститут підготовки кадрів»№ 14 від 31.10.2003 р. «Про проведення інвентаризації майна цілісного майнового комплексу Харківського інституту підготовки кадрів», в якому були визначені порядок, строки проведення інвентаризації, склад інвентаризаційної комісії тощо.
Як свідчать дані інвентарного опису № 1 основних засобів, було проведено зняття фактичних залишків основних засобів станом на 31.10.2003 р., які рахуються на балансовому рахунку № 10. В результаті інвентаризації встановлено наявність будівлі кафе «Асторія», цегляною (прибудова до учбового корпусу), інвентарний № 10117.
З протоколу засідання комісії з інвентаризації Харківського інституту підготовки кадрів від 28.11.2003 р. вбачається також, що у ході інвентаризації на території інституту виявлено надлишки основних засобів, зокрема, будівля кафе «Асторія», цегляна (прибудова до учбового корпусу), інв. № 10117, яка не значиться на балансі Харківського інституту підготовки кадрів і на яку відсутні документи щодо законності її будівництва (акти вводу в експлуатацію, дозволи відповідних органів на будівництво.
Зі звіту про оцінку майна, яке знаходиться на балансі Харківського інституту підготовки кадрів, для цілей бухгалтерського обліку, складеного станом на 30.10.2003 р., суб’єктом оціночної діяльності ПФ «Експерт-сервіс»(сертифікат № 813/02 від 25.06.2002 р.) вбачається, що проведена оцінка прибудови кафе «Асторія»до учбового корпусу 1991 р. будівництва.
01.03.2004 р. між ТОВ «ХІПК»та РВ ФДМУ по Харківській області було укладено договір оренди № 446 цілісного майнового комплексу державного підприємства Харківський інститут підготовки кадрів.
Відповідно до акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 01.03.2004 р. (додаток № 3 до договору оренди № 446 від 01.03.2004 р.) відповідачу були передані, зокрема, основні засоби –учбовий корпус, цегляний, двоповерховий, площею 2728,2 м. кв., Літ А-2. за інв. № 10301.
Разом з тим, як слідує з акту приймання-передачі від 01.03.2004 р., будівля кафе «Асторія»(інв. № 10117) у складі цілісного майнового комплексу державного підприємства Харківський інститут підготовки кадрів відповідачу –ТОВ «ХІПК»- не передавалася.
Як вже зазначалося вище, в силу ст. 35 ГПК України, встановленим є той факт що договір оренди № 012/1-12 від 01.06.2003 р. діяв до 18.02.2005 р.
Предметом цього договору згідно п.1.1 є платне строкове користування нежитлового приміщення, яке знаходиться на балансі Харківського інституту підготовки кадрів за адресою м. Харків, вул.. Плеханівська, 4-А, площа якого за договором становить 152,845 кв. м.
Згідно п.6.2. зазначеного договору, орендар (позивач) мав право з дозволу орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості. У разі, якщо Орендарем нежитлового приміщення з дозволу Орендодавця здійснено за рахунок власних грошових засобів, покращення орендованого об’єкту, які неможливо відокремити від відповідного об’єкту без спричинення йому шкоди, вартістю більш 25 % вартості майна, згідно експертної оцінки, Орендар отримує право викупу цього нежитлового приміщення.
Згідно п.10.4. Договору у разі припинення або розірвання договору, поліпшення орендованого майна, здійснені Орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від орендованого майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю Орендаря. Невідокремлювані поліпшення, зроблені Орендарем за власні кошти з дозволу Орендодавця, повинні компенсуватися Орендодавцем Орендарю у повному обсязі.
Відповідно до ч.3 ст.778 ЦК України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.
Аналогічні норми щодо прав орендаря у разі здійснення невід’ємних поліпшень орендованого майна містив також ЦК УРСР 1963 р. та Закон України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна».
Так, згідно до вимог ст.ст. 264, 265 ЦК УРСР 1963 р., що діяв на час укладання договору оренди № 012/1-12 від 01.06.2003 р., кол, як стверджує позивач, їм були проведені ремонтні та будівельні роботи, наймодавець зобов'язаний провадити за свій рахунок капітальний ремонт зданого в найом майна, якщо інше не передбачено законом або договором. До обов'язків наймача входить проведення за свій рахунок поточного ремонту, якщо інше не встановлено законом або договором.
Згідно із ст.272 ЦК УРСР 1963 р. в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.
Зроблені наймачем без дозволу наймодавця поліпшення, якщо їх можна відокремити без шкоди для майна і якщо наймодавець не погодиться відшкодувати їх вартість, можуть бути вилучені наймачем. Вартість поліпшень, які зроблені наймачем без дозволу наймодавця, і які не можна відокремити без шкоди для майна, відшкодуванню не підлягає.
Згідно п. 3 ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Право власності на майно, придбане орендарем за рахунок амортизаційних відрахувань, належить власнику орендованого майна, якщо інше не передбачено договором оренди.
За змістом п.3 ст. 23 вказаного Закону орендареві надається право здійснювати за власні кошти реконструкцію, технічне переоснащення чи поліпшення орендованого майна виключно за погодженням з орендодавцем і така згода орендодавця на реконструкцію, переоснащення чи поліпшення орендованого майна має бути втілена у певну документальну форму, якщо ці дії не передбачені у самому договорі оренди.
Обсяг і способи захисту прав орендаря на орендоване майно встановлені ст.28 зазначеного Закону, відповідно до п. 2 якої орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.
Таким чином, ні Договір № 012/1-12 від 01.06.2003 р., ні ЦК УРСР 1963 р., ні ЦК України, ні Закон України «Про власність», ні Закон України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна»не передбачають набуття орендарем державного майна права власності на це майно внаслідок здійснення невід’ємних поліпшень у вигляді реконструкції, ремонту тощо.
Передбачено тільки право орендаря на компенсацію вартості необхідних витрат.
За таких вимог місцевий господарський суд мав застосувати до спірних правовідносин не законодавство, яке регулює відносини власності, а законодавство, яке регулює відносини оренди.
Отже, у позивача відсутні правові підстави для набуття права власності на орендоване державне майно, відтак, в позові про визнання права власності на нежитлові приміщення №№ 33 - 48 загальною площею 155,4 кв. м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, слід відмовити.
Що ж стосується визнання права власності на збудоване, як стверджує позивач ним майно, а саме на нежитлові приміщення №№ 31, 32, 49, 50, 51, 52, 53 загальною площею 99,9 кв. м. розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А, то судова колегія зазначає наступне.
Так, дійсно відповідно до ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, і ст.331 ЦК України, і ст.375 ЦК України встановлюють ряд вимог, за умови дотримання яких особа, що створила нову річ, може набути права власності на неї.
Згідно ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва.
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно зі ст. 376 ЦК України житловий будинок, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм чи правил.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судова колегія, вивчивши матеріали справи, проаналізувавши в сукупності обставини та чинне законодавство, вважає, що позивача не довів наявність підстав, з якими закон пов’язує визнання права власності на новостворене нерухоме майно.
Так, з протоколу засідання комісії з інвентаризації Харківського інституту підготовки кадрів від 28.11.2003 р. вбачається, що у відповідача були відсутні документи на право користування земельною ділянкою і комісія з інвентаризації вважала за необхідне здійснити належне оформлення документів на право користування земельною ділянкою. Проте, у позивача також відсутні документи на право користування земельною ділянкою, на якій здійснено будівництво прибудови кафе «Асторія»- №№ 31, 32, 49, 50, 51, 52, 53 загальною площею 99,9 кв. м. розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А.
Крім того, позивач не надав в обґрунтування своїх доводів будь-яких документів, які свідчили б про дотримання порядку виконання будівельних робіт, зокрема, рішення виконавчого органу відповідної ради про дозвіл на будівництво об’єкта нерухомості, документи про право користування земельною діяльною, затверджену в установленому порядку проектну документацію з погодженням органів архітектурного, пожежного, санітарного контролю. Не надав позивач також і доказів прийняття збудованих приміщень в експлуатацію.
Судова колегія також наголошує на тому, що позивач взагалі в порушення ст.33 ГПК України не довів, що будівництво прибудови кафе «Асторія»- приміщення №№ 31, 32, 49, 50, 51, 52, 53 загальною площею 99,9 кв. м. розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 4-А здійснив саме він, оскільки з наявних в справі матеріалів, а саме - висновку про оцінку майна від 30.10.2003 р., технічних паспортів та протоколу про інвентаризацію майна державного підприємства Харківський інститут підготовки кадрів від 28.11.2003 р., вбачається, що ці приміщення вже існували станом на 1991 р., тобто ще до дати отримання орендарем відповідних дозволів на будівництво від орендодавця та укладання ним договорів з підрядними організаціями на її будівництво.
Щодо ксерокопій листів про надання позивачу –ПФ «Асторія»дозволів на будівництво та реконструкцію прибудови до орендованих приміщень, що надані позивачем та містяться в матеріалах справи, судова колегія зазначає, що вказані листи в своєму змісті не містять ані погодженої вартості ремонтних та будівельних робіт, ані погодженого об’єму таких робіт з вказівкою на конкретні кошториси, акти та розрахунки вартості.
Тому підстав, які б надавили можливість стверджувати про отримання належної згоди від орендодавця на проведення саме тих будівельних та ремонтних робіт, про які вказує у позовній заяві позивач, взагалі не вбачається.
Крім того, згода орендаря на здійснення невід’ємних поліпшень орендованого майна не є дозволом на будівництво в розумінні чинного і на 2003 р., і на день розгляду справи законодавства, а має значення тільки на право орендаря на відшкодування вартості робіт в разі доведеності таких.
Наявність ксерокопій договорів підряду між позивачем та ТОВ «ВТС», між позивачем та ТОВ «Омега 2», доданих позивачем до ксерокопій цих договорів ксерокопій довідок про вартість виконаних робіт, договірної ціни, локального кошторису та акту прийому виконаних робіт, не є беззаперечним доказом виконання будівництва та реконструкції приміщень.
Матеріали справи не містять доказів, що підтверджують факт понесення саме позивачем по справі –ПФ «Асторія»- витрат на ті ремонтно –будівельні роботи, які їм визначені в позові.
Правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Порядок відчуження такого майна визначається законами, зокрема, Законом України «Про приватизацію державного майна», Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
Судова колегія зазначає, що положення зазначених законів не передбачають як можливості отримання у власність державного майна за рішенням суду, так і відповідного права будь-кого на звернення до суду з вимогами про визнання права власності та отримання у власність державного майна з підстав, визначених позивачем у позовній заяві.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що за таких обставин оскаржуване відповідачем та третьою особою на боці відповідача рішення господарського суду Харківської області від 09.03.2006 р. прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.99, 101, 102, п.2 ч.1 ст. 103, п.4 ч.1 ст. 104, 105 ГПК України, судова колегія,
Постановила:
Апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський інститут підготовки кадрів», м. Харків – задовольнити.
Апеляційну скаргу третьої особи на боці відповідача –Регіонального відділення Фонду Державного майна по Харківській області –задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області по справі № 46/21-06 від 09.03.2006 р. скасувати.
Прийняти нове рішення.
В позові приватній фірмі «Асторія»про визнання за нею права власності на не житлові приміщення № 31-53 загальною площею 255,4 кв.м. в літ «А-2» першого поверху будинку по вул. Плеханівська, 4-А у м. Харкові відмовити повністю.
Головуючий суддя Л.Д.Лащенко
Суддя В.Я.Погребняк
Суддя А.Ф.Твердохліб