Справа № 361/3037/13-ц Головуючий у І інстанції Телепенька А.Д.

Провадження № 22-ц/780/5087/13 Доповідач у 2 інстанції Кашперська

Категорія 50 24.10.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

22 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Броварської центральної районної лікарні про поновлення на роботі та відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок вимушеного прогулу,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про поновлення на роботі та відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок вимушеного прогулу, посилаючись на те, що із 11 травня 1989 року по 15 серпня 2012 року працювала акушеркою пологового будинку Броварської центральної лікарні. 14 серпня 2012 року її було звільнено з посади внаслідок прогулу без поважних причин, однак рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2013 року наказ Броварської центральної районної лікарні про звільнення скасовано, її поновлено на роботі та стягнуто матеріальну шкоду за час вимушеного прогулу. Після цього наказом Броварської центральної районної лікарні від 20 березня 2013 року її спочатку поновлено на роботі з 15 серпня 2012 року, а потім відсторонено від роботи за станом здоров'я з 16 серпня 2012 року. Просила скасувати наказ № 129 від 20 березня 2013 року про відсторонення її від роботи із 16 серпня 2012 року, зобов'язати відповідача поновити її на посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 серпня 2012 року по день постановлення рішення, середній заробіток за час затримки розрахунку по день постановлення рішення, моральну шкоду в розмірі 10000 грн., покласти на відповідача судові витрати.

01 липня 2013 року ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги, посилаючись на те, що згідно наказу від 18 квітня 2013 року № 156 їй було оголошено догану за те, що вона нібито ухиляється від проходження медичного огляду, хоча для всіх працівників медичний огляд призначено на травень 2013 року. 21 травня 2013 року її викликали до відділу кадрів і ознайомили з даним наказом, з огляду на вищевказані події 27 травня 2013 року нею подано заяву про звільнення із займаної посади в зв'язку із станом здоров'я. Наказом від 27 травня 2013 року № 141-к її звільнено з посади, надано трудову книжку, проте остаточний рахунок по заробітній платі не проведено. Просила скасувати наказ № 129 від 20 березня 2013 року про відсторонення її від роботи; скасувати наказ № 156 від 18 квітня 2013 року про накладення на неї дисциплінарного стягнення; стягнути з відповідача на її користь вихідну допомогу у розмірі 8905,20 грн., середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 15 серпня 2012 року по день постановлення рішення суду; середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день постановлення рішення суду; моральну шкоду в розмірі 10000 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2013 року та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем факту несплати відповідачем всіх сум, що належать їй до сплати в день звільнення, зокрема доказів порушення відповідачем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, оскільки позивач ОСОБА_1 подала головному лікарю Броварської центральної районної лікарні письмову заяву про звільнення її із займаної посади за станом здоров'я із власної ініціативи, тим самим визнавши законними всі попередні дії відповідача про відсторонення її від роботи.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони зроблені за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та в результаті порушення та неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2013 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Броварської центральної районної лікарні, третя особа головний лікар Багнюк В.В. про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення недоплаченої заробітної плат, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, скасовано наказ Броварської центральної районної лікарні № 200-к від 14 серпня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 за ст. 40 п. 4 КЗпП України за прогул без поважних причин; поновлено ОСОБА_1 на роботі акушеркою в пологовому будинку Броварської центральної районної лікарні.

Наказом головного лікаря Броварської центральної районної лікарні № 129 від 20 березня 2013 року відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2013 року скасовано наказ № 200-к від 14 серпня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 Поновлено ОСОБА_1 на роботі акушеркою в пологовому будинку Броварської центральної районної лікарні з 15 серпня 2012 року. В зв'язку з погіршенням стану здоров'я, що перешкоджає продовженню роботи, відсторонено від роботи за станом здоров'я ОСОБА_1 з 16 серпня 2012 року на підставі довідки МСЕК та рекомендації Федорівського офтальмологічного центру «Зір» від 28 серпня 2012 року.

Із даним наказом ОСОБА_1 ознайомилася 25 березня 2013 року, зазначивши про свою незгоду.

Крім того наказом головного лікаря Броварської центральної районної лікарні № 156 від 18 квітня 2013 року про накладення дисциплінарного стягнення встановлено, що акушерка пологового відділення ОСОБА_1 надала у відділ кадрів довідку МСЕК, що з 01 грудня 2010 року вона визнана інвалідом ІІІ групи загального захворювання та настояла на продовженні працювати у відділенні позмінно (подобово), згідно встановленого графіку роботи пологового відділення. В серпні 2012 року адміністрація лікарні дізналася про діагноз ОСОБА_1: узкоугольна І-а глаукома правого ока, узкоугольна ІІ-ІІІа глаукома лівого ока. Продовження роботи у відділенні за наявного захворювання сприяють подальшому погіршенню здоров'я самого працівника та загрозу життю хворих. Відповідно до наказу № 129 від 20 березня 2013 року ОСОБА_1 була відсторонена від роботи та їй запропоновано пройти медичний огляд, який підтвердив би чи спростував можливість працювати на зазначеній посаді, але вона весь час ухиляється від обов'язкового медичного огляду, умисно затягуючи час. Відмова від проходження медичного огляду відповідно до ст. 26 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» є порушенням трудової дисципліни. На підставі вищевикладеного, за умисне ухилення від проходження медичного огляду ОСОБА_1 оголошено догану.

Із даним наказом ОСОБА_1 ознайомилася 21 травня 2013 року, зазначивши про свою незгоду.

Наказом начальника відділу кадрів Броварської центральної районної лікарні № 141-к від 27 травня 2013 року ОСОБА_1 звільнено з посади за станом здоров'я згідно з п. 1 ст. 39 КЗпП України згідно її заяви від 27 травня 2013 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи правильність судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про скасування наказу № 129 від 20 березня 2013 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», працівники підприємств харчової промисловості, громадського харчування і торгівлі, водопровідних споруд, лікувально-профілактичних, дошкільних і навчально-виховних закладів, об'єктів комунально-побутового обслуговування, інших підприємств, установ, організацій, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних захворювань, виникнення харчових отруєнь, а також працівники, зайняті на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, повинні проходити обов'язкові попередні (до прийняття на роботу) і періодичні медичні огляди.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Як вбачається із матеріалів справи, підставами відсторонення ОСОБА_1 від роботи є не направлення на проходження медичного огляду, а погіршення стану здоров'я, в зв'язку із чим відділу кадрів доручено запропонувати ОСОБА_1 роботу, яка можлива при даному захворюванні. При цьому посилання на необхідність проходження медичного огляду і строки його проходження в наказі № 129 від 20 березня 2013 року відсутні.

Таким чином, оскільки передбачених законом підстав для відсторонення ОСОБА_1 від роботи не було, суд першої інстанції безпідставно відмовив в скасуванні даного наказу.

Крім того, колегія суддів враховує, що відсторонення особи від роботи із дати, що на тривалий термін передувала дійсній даті винесеного наказу про відсторонення, є неможливим.

З огляду на викладене наказ № 129 від 20 березня 2013 року в частині відсторонення позивача від роботи підлягає скасуванню. Колегія суддів враховує, що частина І даного наказу про скасування наказу № 200-к від 14 серпня 2012 року, поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплату заробітної плати позивачем не оскаржувалася.

При оцінці доводів апеляційного скарги та висновків суду в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до ст. ст. 147, 148, 149 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

З огляду на викладене суд першої інстанції не оцінив належним чином відповідність вказаним нормам наказу № 156 від 18 квітня 2013 року та не прийняв до уваги, що наказ головного лікаря про оголошення ОСОБА_1 догани винесено із порушенням КЗпП України. Із вказаного розпорядження не вбачається, в чому полягає порушення працівником ОСОБА_1 трудової дисципліни, оскільки, як було встановлено, позивач не попереджалася про необхідність проходження медичного огляду із чітко встановленими термінами такого проходження. При цьому наказом № 129 від 20 березня 2013 року ОСОБА_1 була лише відсторонена від роботи, однак зобов'язання пройти медичний огляд на неї не покладалося. Також до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен був зажадати від ОСОБА_1 письмові пояснення, чого зроблено не було.

Відтак, оскільки дисциплінарне стягнення застосовано Броварської центральної районної лікарні до ОСОБА_1 із порушенням вимог КЗпП України, судове рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Позов в частині вимог про скасування наказу № 156 від 18 квітня 2013 року про накладення на позивача дисциплінарного стягнення підлягає до задоволення.

Доводи апеляційної скарги в частині необхідності стягнення на користь позивача вихідної допомоги не ґрунтуються на законі та відхиляються колегією суддів.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Однак, трудові відносини між сторонами припинені згідно з п. 1 ст. 39 КЗпП України за станом здоров'я ОСОБА_1, і в даному випадку виплата вихідної допомоги законом не передбачається.

Оцінюючи правильність вирішення судом першої інстанції вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення та закриття провадження в цій частині.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2013 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2012 року за позовом ОСОБА_3 до Броварської центральної міської лікарні, третя особа головний лікар Броварської центральної міської лікарні Багнюк В.В. про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення недоплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Даним рішенням встановлено, що позивач має право на середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 серпня 2012 року по 20 березня 2013 року, тобто за сім місяців з 14 серпня 2012 року по 14 березня 2013 року та 4 дні з 14 березня 2013 року по 20 березня 2013 року, всього 21358 грн.

Отже, оскільки набрало законної сили рішення Апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2013 року, до предмету розгляду якого входило питання стягнення середнього заробітку на користь того ж позивача із того ж відповідача, рішення за яким є предметом даного розгляду, провадження в справі в цій частині підлягає закриттю.

Відповідно до ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, умовою виплати власником або уповноваженим ним органом працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, є вина підприємства у невиплаті таких коштів.

Виходячи з викладеного, при вирішенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку встановленню підлягають обставини щодо того, коли у власника або уповноваженого ним органу виник обов'язок по виплаті належних працівникові при звільненні коштів.

Як було встановлено під час розгляду апеляційної скарги, станом на 27 травня 2013 року на час звільнення позивача заборгованість по заробітній платі перед позивачем була відсутня (довідка № 2912 від 03 жовтня 2013 року).

За таких обставин вимоги апелянта щодо стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та безпідставні.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відмови позивачу в задоволенні вимог про відшкодування на її користь моральної шкоди та доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно із п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 2009 року, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені в зв'язку із прийняттям відповідачем незаконних наказів, що призвело до моральних страждань позивача та вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя, діями відповідача було заподіяно позивачу моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню на її користь. Колегія суддів вважає, що на користь позивача має бути стягнуто моральну шкоду в розмірі 1000 грн., вважаючи даний розмір достатнім, справедливим та таким, що відповідає характеру та розміру заподіяної моральної шкоди.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та закриття провадження в справі в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 310, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Броварської центральної районної лікарні про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок вимушеного прогулу задовольнити частково.

Скасувати наказ Броварської центральної районної лікарні № 129 від 20 березня 2013 року в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи за станом здоров'я з 16 серпня 2012 року.

Скасувати наказ Броварської центральної районної лікарні № 156 від 18 квітня 2013 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Стягнути із Броварської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Закрити провадження в справі в частині позовних вимог про стягнення із Броварської центральної районної лікарні на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу із 14 серпня 2012 року по 20 березня 2013 року.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.