ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2013 року                                                      Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Шелестова К.О.

           при секретарі – Глонті М.Г.

за участю прокурора – Свірідова Д.М.

захисника - адвоката ОСОБА_1

обвинуваченого – ОСОБА_2

потерпілих – ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська матеріали кримінального провадження № 1-кп/201/177/2013 відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, раніше не судимого, не працюючого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

1. Обвинувачений ОСОБА_2 у лютому 2012 року в невстановлені органом досудового розслідування дату та час, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою раніше знайомого йому потерпілого ОСОБА_4, в ході зустрічі з останнім біля будинку № 46 по вул. Динамо в м. Дніпропетровську, використовуючи довірливі відносини між ними, попросив у потерпілого ОСОБА_4 у борг грошові кошти на загальну суму 30000,00 грн., при цьому не маючи наміру виконати свої зобов’язання та повернути потерпілому отримані грошові кошти. Будучи введеним в оману щодо справжніх намірів обвинуваченого, довіряючи останньому, потерпілий ОСОБА_4 добровільно передав обвинуваченому ОСОБА_2 зазначені грошові кошти у сумі 30000,00 грн., отримавши які, обвинувачений ОСОБА_2, не маючи жодного наміру виконувати свої зобов’язання та повертати зазначені грошові кошти потерпілому, привласнив їх та розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на вищезазначену суму.

Після чого, продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи повторно, обвинувачений ОСОБА_2 29 березня 2012 року у невстановлений органом досудового розслідування час, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, перебуваючи біля будинку № 46 по вул. Динамо в м. Дніпропетровську, використовуючи довірливі відносини із потерпілим ОСОБА_4, попросив останнього надати йому у борг грошові кошти на загальну суму 230000,00 грн., при цьому не маючи наміру виконати свої зобов’язання та повернути потерпілому отримані грошові кошти. Будучи введеним в оману щодо справжніх намірів обвинуваченого, довіряючи останньому, потерпілий ОСОБА_4 добровільно передав обвинуваченому ОСОБА_2 зазначені грошові кошти у сумі 230000,00 грн., отримавши які, обвинувачений ОСОБА_2, не маючи жодного наміру виконувати свої зобов’язання та повертати зазначені грошові кошти потерпілого, привласнив їх та розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на вищезазначену суму, яка на момент вчинення кримінального правопорушення в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто є великим розміром.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у інкримінованому йому діянні фактично не визнав та суду пояснив, що дійсно за вищевикладених обставин отримував декілька разів від потерпілого ОСОБА_4 у борг грошові кошти, повернути які через матеріальне становище він не мав змоги, однак ще до зазначених подій, він також неодноразово позичав у потерплого грошові кошти, які в подальшому повертав із прибутком.

Дослідивши безпосередньо у судовому засіданні показання учасників кримінального провадження, а також надані останніми докази, суд робить висновок про винуватість обвинуваченого ОСОБА_2 з огляду на наступне.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 суду пояснив, що з обвинуваченим ОСОБА_2 він спілкується на протязі останніх 2,5 років. Приблизно на початку лютого 2012 року до нього за місцем проживання, розташованого по вул. Динамо, 46 в м. Дніпропетровську, звернувся ОСОБА_2 з проханням надати йому у борг грошові кошти на загальну суму 30000,00 грн., які останній начебто хотів використати для ведення підприємницької діяльності. Будучи впевненим у намірах ОСОБА_2 повернути отримані грошові кошти, довіряючи останньому, він передав йому зазначену суму. Через деякий час, у березні 2012 року ОСОБА_2 повторно звернуся до нього та попросив позичити йому 230000,00 грн., які він також планував витратити на ведення підприємницької діяльності, при цьому, щоб запевнити його у своїх намірах повернути грошові кошти, ОСОБА_2 запропонував скласти розписку, в якій зазначити суму вдвічі більшу ніж він позичає. Погодившись на умови обвинуваченого ОСОБА_2, він передав останньому грошові кошти у вищезазначеній сумі, однак у розписці вони вказали більшу суму грошових коштів. Оскільки обвинувачений тривалий час не повертав позичені у нього грошові кошти, він намагався зв’язуватися із ОСОБА_2 з метою з’ясування обставин такої затримки, на що обвинувачений почав ухилятися від прямої відповіді, скаржитись на проблеми з постачальниками, які винні йому гроші, у зв’язку із чим, надав мобільні телефони ОСОБА_3 та Максима, які у телефонному режимі підтверджували слова ОСОБА_2 про наявність перед останнім заборгованості, однак відмовлялись особисто зустрітися. Після того, як він продовжував телефонувати ОСОБА_2 з проханням повернути грошові кошти, останній вимкнув телефон та намагався зникнути, уникаючи зустрічей. Зрозумівши про злочинний характер дій ОСОБА_2, він звернувся до органів внутрішніх справ.

Зазначені вище обставини, а також тривалий період ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов’язків повністю підтверджуються протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (а.с. 94), з якого вбачається, що потерплій ОСОБА_4 дійсно звернувся до органів внутрішніх справ з приводу шахрайських дій обвинуваченого ОСОБА_2 03 січня 2013 року, де послідовно зазначав обставини заволодіння належними йому грошовими коштами на загальну суму 280000,00 грн., при цьому уточнивши у судовому засіданні, що ОСОБА_2 фактично заволодів грошовими коштами на суму 260000,00 грн., а 20000,00 грн. він вирішив додати до суми боргу з урахуванням витрати, які він здійснив викупляючи свій автомобіль із застави, до якої призвели дії обвинуваченого.

Крім того, факт отримання обвинуваченим грошових коштів також повністю підтверджується розпискою, наявність якої також підтвердив і сам обвинувачений, та відповідно до змісту даної розписки, 29 березня 2012 року обвинувачений ОСОБА_2 отримав від потерпілого ОСОБА_4 грошові кошти, з урахуванням вже встановлених обставин зазначення їх суми, які зобов’язувався повернути.

2. Продовжуючи вчиняти кримінальне правопорушення, діючи повторно, обвинувачений ОСОБА_2, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, 11 березня 2012 року у невстановлений органом досудового розслідування час, перебуваючи біля готелю «Дніпропетровськ», розташованого по вул. Набережна Леніна, 33 в м. Дніпропетровську, під час зустрічі із потерпілим ОСОБА_5, використовуючи довірливі відносини останнього, які склалися внаслідок рекомендації з боку їх спільного знайомого ОСОБА_6, попросив у потерпілого ОСОБА_5 у борг грошові кошти на загальну суму 240000,00 грн., при цьому не маючи наміру виконувати свої зобов’язання та повернути потерпілому отримані грошові кошти. Будучи введеним в оману щодо справжніх намірів обвинуваченого, довіряючи останньому, потерпілий ОСОБА_4 добровільно передав обвинуваченому ОСОБА_2 зазначені грошові кошти у сумі 240000,00 грн., отримавши які, обвинувачений ОСОБА_2, не маючи жодного наміру виконувати свої зобов’язання та повертати зазначені грошові кошти потерпілому, привласнив їх та розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на вищезазначену суму, яка на момент вчинення кримінального правопорушення в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто є великим розміром.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 фактично свою вину не визнав та пояснив суду, що з ОСОБА_5 він познайомився через свого родича ОСОБА_6, який неодноразово виступав його поручителем при отриманні у борг грошових коштів від різних знайомих. Разом із ОСОБА_6 він зустрівся із ОСОБА_5, який під відповідальність та гарантію ОСОБА_6, передав йому у борг грошові кошти у сумі 240000,00, про що ним була власноруч написана розписка. В ході розмови із ОСОБА_5, необхідність позичити грошові кошти обґрунтовував ОСОБА_6, який пояснював, що він є родичем та займається бізнесом у вигляді купівлі-продажу кабелів для будівництва магазинів. При цьому, він також не повідомляв про себе будь-яких неправдивих відомостей, оскільки на момент отримання позички він дійсно працював неофіційно реалізатором електропродукції на Курчатовському ринку в м. Дніпропетровську, у зв’язку із чим, займався продажем зазначеної продукції. Через деякий час, він особисто повернув ОСОБА_5 частину грошових коштів у сумі 50000,00 грн., а також 50000,00 грн. передав через ОСОБА_6, однак чи отримав ці кошти потерпілий, йому не відомо.

Дослідивши безпосередньо у судовому засіданні показання учасників кримінального провадження, а також надані останніми докази, суд робить висновок про винуватість обвинуваченого ОСОБА_2 з огляду на наступне.

Із показань потерпілого ОСОБА_5 судом встановлено, що на початку березня 2012 року до нього зателефонував його хороший знайомий ОСОБА_6 та повідомив, що у нього є родич ОСОБА_2, якому для розвитку бізнесу необхідні грошові кошти. Оскільки він добре знав ОСОБА_6, неодноразово позичав останньому грошові кошти, які той повертав вчасно, а також враховуючи, що він сам неодноразово, як підприємець позичав для розвитку своєї діяльності кошти, він погодився позичити гроші ОСОБА_2 Зібравши необхідну суму грошових коштів у розмірі 240000,00 грн., частину якої йому позичив його знайомий ОСОБА_7, він разом із батьком ОСОБА_8 на автомобілі останнього під’їхали до готелю «Дніпропетровськ», розташованого по вул. Набережна Леніна, 33 в м. Дніпропетровську, де в присутності ОСОБА_6, впевнившись в особі ОСОБА_2, передав останньому зазначену суму грошових коштів, про що була складена відповідна розписка. Однак, коли грошові кошти обвинувачений у визначений строк не повернув, він звернувся до ОСОБА_2, який почав затягувати час, постійно обіцяючи повернути гроші. Після цього, він зустрівся із ОСОБА_2, який продовжував запевняти його, що поверне гроші, оскільки дійсно працює у магазині АТБ, у зв’язку із чим, навіть показував йому центральний офіс АТБ, начебто розташований по вул. Казакова в м. Дніпропетровську, однак ОСОБА_2 просив його не підніматися до офісу, щоб не створювати йому неприємності з начальством. Продовжуючи вимагати від ОСОБА_2 повернути позичені грошові кошти або надати докази їх витрачання на закупівлю та поставку продукції, він також звернувся до ОСОБА_6 з проханням посприяти у поверненні коштів, від якого він потім дізнався, що ОСОБА_2 представив ОСОБА_6 двох підставних осіб, які спеціально підтверджували слова обвинуваченого. В подальшому, коли він вже дізнався про інших потерпілих, які за схожих обставин надавали ОСОБА_2 у борг великі суми грошових коштів, та які не були повернуті, він звернувся із заявою до органів внутрішніх справи.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду підтвердив, що до нього звернувся брат його жінки ОСОБА_2 с проханням надати у борг грошові кошти у сумі 300000,00 грн. для закупівлі кабелів на будівництво. Оскільки у нього таких грошей не було, він відмовив ОСОБА_2, однак пообіцяв посприяти у запозиченні коштів, у зв’язку із чим, зателефонував своєму хорошому товаришу ОСОБА_5, з яким у нього були довірливі відносини. Отримавши згоду ОСОБА_5, вони домовились про зустріч біля готелю «Дніпропетровськ» на вул. Набережна Леніна, 33 в м. Дніпропетровську. В ході зустрічі, ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 240000,00 грн., що було зафіксовано також розпискою, яку власноруч написав ОСОБА_2 у їх присутності. При передачі грошових коштів, ОСОБА_5 запитував у ОСОБА_2 їх призначення, на що останній підтвердив, що збирається витратити гроші на розвиток бізнесу, а саме придбання кабелів для будівництва. Після того, як строк повернення запозичених грошових коштів сплив, до нього звернувся ОСОБА_5 та попросив з’ясувати причини неповернення грошових коштів. Він одразу зателефонував ОСОБА_2, який його запевнив, що поверне кошти найближчим часом. Однак свої зобов’язання обвинувачений на протязі тривалого часу не виконував, посилаючись на затримку з боку покупців його товару, в той же час, коли ОСОБА_2 просили пред’явити будь-які документи, які б підтвердили витрачання наданих йому грошових коштів, останній продовжував ухилятися від відповіді.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що на початку березня 2012 року до нього звернувся його хороший товариш ОСОБА_5, який попросив позичити йому грошові кошти у розмірі 20000,00 грн. для подальшої передачі якомусь підприємцю, як потім було встановлено, що це був ОСОБА_2 Погодившись допомогти, вони зустрілися з ОСОБА_5 біля ТЦ «Мост-Сіті» в м. Дніпропетровську, де він передав останньому зазначену суму грошових коштів. В подальшому, зі слів ОСОБА_5 він дізнався, що підприємець, якому позичались грошові кошти, виявився шахраєм, при цьому, ОСОБА_5 повернув йому позичені грошові кошти у повному обсязі.

Крім того, факт передачі обвинуваченому ОСОБА_2 при вищевикладених обставинах грошових коштів також повністю підтверджується, як показаннями допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_8, так і змістом дослідженої у судовому засіданні розписки від 11 березня 2012 року (а.с. 102), згідно якої судом встановлено, що дійсно ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_5 грошові кошти у сумі 240000,00 грн., та зобов’язався повернути останні у термін до 18 березня 2012 року.

3. Продовжуючи свою злочинну діяльність, діючи повторно, обвинувачений ОСОБА_2, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, 02 квітня 2012 року у невстановлений органом досудового розслідування час, знаходячись на перехресті пр. ОСОБА_9 та вул. Барикадної в м. Дніпропетровську, під час зустрічі із потерпілим ОСОБА_3, використовуючи довірливі відносини останнього, які склалися внаслідок родинних та товариських зв’язків, попросив у останнього позичити йому у борг грошові кошти на загальну суму 200000,00 грн., при цьому не маючи наміру виконати свої зобов’язання та повернути потерпілому отримані грошові кошти. Будучи введеним в оману щодо справжніх намірів обвинуваченого, довіряючи останньому, потерпілий ОСОБА_3 добровільно передав обвинуваченому ОСОБА_2 зазначені грошові кошти у сумі 200000,00 грн., отримавши які, обвинувачений ОСОБА_2, не маючи жодного наміру виконувати свої зобов’язання та повертати зазначені грошові кошти потерпілому, привласнив їх та розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на вищезазначену суму, яка на момент вчинення кримінального правопорушення в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, тобто є великим розміром.

Обвинувачений ОСОБА_2 у судовому засіданні своєї вини у інкримінованому йому діянні фактично не визнав та пояснив, що він давно знайомий із ОСОБА_3, який є кум його рідної сестри. Він неодноразово позичав у потерпілого грошові кошти без розписки, які в подальшому повертав з відсотками, при цьому, обвинувачений зазначив, що грошові кошти позичались також через ОСОБА_6, який самостійно брав у ОСОБА_3 грошові кошти та передавав йому, у зв’язку із чим, шахрайських дій стосовно потерпілого він не вчиняв, а за частину отриманих грошей дійсно намагався придбати товар.

Дослідивши безпосередньо у судовому засіданні показання учасників кримінального провадження, а також надані останніми докази, суд робить висновок про винуватість обвинуваченого ОСОБА_2 з огляду на наступне.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 суду пояснив, що приблизно у середині весни 2012 року йому зателефонував його кум ОСОБА_6 та попросив позичити обвинуваченому ОСОБА_2 грошові кошти для ведення підприємницької діяльності. Він декілька разів зустрічався та розмовляв з цього приводу, після чого прийняв рішення позичити ОСОБА_2 грошові кошти. Після чого, приблизно у середині весни 2012 року, точної дати не пам’ятає, вони зустрілися із ОСОБА_2 на перехресті пр. ОСОБА_9 та вул. Барикадної у м. Дніпропетровську, де в присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, він передав ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 200000,00 грн. Того ж дня, вони разом поїхали до офісу його сестри, де ОСОБА_2 оформив розписку про отримання зазначених коштів, однак із зазначенням більшого їх розміру, на що наполіг сам ОСОБА_2, як гарантію повернення грошових коштів. Через деякий час, він звернувся до ОСОБА_2 з проханням повернути позичені останньому грошові кошти, на що обвинувачений спочатку почав ухилятися від зустрічей, а в ході подальшого спілкування запевняв, що виконає свій обов’язок, однак через деякий час, оскільки у його підрядників, яким він постачав продукцію для будівництва магазинів АТБ виникли проблеми із оплатою. У підтвердження своїх слів, обвинувачений ОСОБА_2 представляв йому Максима та ОСОБА_10, які спочатку дійсно підтверджували слова ОСОБА_2 про наявність заборгованості перед ним за оплату товару, але пізніше вказані особи зізнались, що підтверджували неправдиві відомості на прохання ОСОБА_2 Надалі, зрозумівши про злочинні дії ОСОБА_2, він звернувся до органів внутрішніх справ.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 також підтвердили обставини зустрічі з обвинуваченим ОСОБА_2, в ході якої потерпілий ОСОБА_3 дійсно передав ОСОБА_2 грошові кошти, однак їх кількість їм не відома, після чого, у приміщенні офісу свідка ОСОБА_10 обвинуваченим ОСОБА_2 в їх присутності власноруч була написана розписка (а.с. 44), згідно якої 02 квітня 2012 року останній дійсно отримав від потерпілого ОСОБА_3 у борг грошові кошти у сумі 660000,00 грн., із зобов’язанням їх повернення не пізніше 25 квітня 2012 року, однак із урахуванням встановлених обставин зазначення саме такої суми коштів, а також пояснень потерпілого ОСОБА_3 про передачу обвинуваченому ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 200000,00 грн., що не заперечувалося і самим обвинуваченим в судовому засіданні, суд знаходить достовірним факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 200000,00 грн.

Таким чином, дослідивши всі обставини кримінального правопорушення, оцінюючи надані суду докази та пояснення учасників кримінального провадження з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, суд вважає, що вони у своїй сукупності є достатніми для встановлення фактичних даних, на підставі яких суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, у зв’язку з чим, позицію останнього, який у судовому засіданні фактично заперечував факт шахрайських дій стосовно потерпілих, суд не може прийняти до уваги як достовірну, а відносить вказані показання обвинуваченого до способу його захисту в рамках наданих кримінальним процесуальним законом прав, спрямованого на ухилення від кримінальної відповідальності за вчинене ним суспільно-небезпечне діяння. При цьому такий висновок суду ґрунтується враховуючи наступне.

У судовому засіданні із послідовних, узгоджених між собою та логічно-витриманих показань потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5В, свідків ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11 у сукупності із дослідженими письмовими доказами, судом достовірно встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 при вищевикладених у мотивувальній частині вироку обставин, зловживаючи довірою потерпілих, отримав від останніх грошові кошти у зазначених сумах, які зобов’язувався повернути у визначені розпискою терміни, однак, до теперішнього часу, ОСОБА_2 свої зобов’язання не виконав, грошові кошти не повернув, при цьому, як випливає із встановлених судом фактичних даних, ухилявся від виконання покладених на нього обов’язків.

Аналізуючи дії обвинуваченого ОСОБА_2 у сукупності із встановленими у судовому засіданні обставинами та оцінюючи їх на предмет відповідності складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, суд враховує, що дійсно обвинувачений ОСОБА_2 шляхом позичення грошових коштів, взяв на себе зобов’язання повернути їх у визначені терміни, однак, як він пояснив у судовому засіданні, у зв’язку із труднощами реалізації продукції, придбаної ним за вказані кошти, він не міг віддати отримані грошові кошти потерпілим.

Однак, суд зазначає, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи взятого на себе зобов’язання, в розрізі чого йде якраз відмежування цивільно-правової відповідальності за невиконані зобов’язання від кримінальної відповідальності за вчинення суспільно-небезпечного діяння, кваліфікованого як шахрайство.

При аналізі досліджених у судовому засіданні доказів, судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 зловживаючи довірою потерпілих, яка склалася внаслідок родинних та товариських відносин з потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також за рекомендацією його родича ОСОБА_6 у випадку із потерпілим ОСОБА_5, що викликало довірливі відносини з боку останнього до обвинуваченого, добровільно отримав від потерпілих грошові кошти у великих розмірах, які в подальшому не повернув, не виконавши взятих на себе зобов’язань, та, на думку суду, взагалі не збирався їх виконувати в момент отримання вказаних грошей, оскільки з огляду на отримані розміри коштів та встановлені строки їх повернення у співвідношенні з реальними фінансовими можливостями обвинуваченого, останній не мав наміру виконувати зобов’язання в момент заволодіння грошовими коштами потерпілих та після цього. При цьому, суд приходить до такого висновку, враховуючи обставини того, що обвинувачений ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований та не був зареєстрований в якості суб’єкта підприємницької діяльності (а.с. 157), не мав у власності будь-якого майна (а.с. 155), не надав суду жодного підтвердження, які б свідчили про добросовісне використання обвинуваченим отриманих від потерпілих коштів та невдачі у підприємницькій діяльності, як стверджував ОСОБА_2 у судовому засіданні, навпаки, при з’ясуванні учасниками кримінального провадження та судом обставин розпорядження останнім коштами потерпілих, в тому числі, наявності у ОСОБА_2 придбаного за вказані грошові кошти товару, останній не зміг докладно та повно підтвердити суду, як ці обставини, так і достовірно пояснити місце зберігання начебто придбаного товару, його кількість та своїх контрагентів, зазначивши тільки загальну суму вартості наявного у нього ще з моменту торгівлі на ринку товару у розмірі близько 80000,00 грн., яка, на думку суду, явно не відповідає сумам грошових коштів отриманих від потерпілих.

Вищевикладені обставини, на переконання суду, підтверджують в діях обвинуваченого прямого умислу на заволодіння протягом нетривалого періоду часу грошовими коштами потерпілих у великих розмірах, не забезпечених завідомо для обвинуваченого реальною можливістю їх повернення, з метою подальшого їх використання на власні потреби. Більш того, як пояснив у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2, він дійсно неодноразово отримував у борг від різних осіб грошові кошти, частину з яких повертав за рахунок коштів отриманих від потерпілих, що також підтверджує правильність зроблених судом висновків.

Крім того, про злочинний характер дій обвинуваченого ОСОБА_2 також свідчить поведінка останнього під час та після заволодіння грошовими коштами потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які суду підтвердили, що у випадку із потерпілими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачений ОСОБА_2 для переконання останніх у своїх намірах, самостійно наполягав зазначити у розписках суми грошових коштів вдвічі більше, ніж фактично отриманих, не маючи при цьому, як вже встановлено судом, завідомо для нього реальної можливості виконати взяті на себе зобов’язання. Також вже після заволодіння грошовими коштами, обвинувачений продовжуючи активно вводити потерпілих в оману щодо своїх справжніх намірів, усвідомлюючи відсутність у нього можливості виконати зобов’язання, почав ухилятися від їх виконання, повідомляючи потерпілим недостовірні відомості щодо розпорядження грошовими коштами та обставин затримки їх повернення, крім того, використовуючи для таких дій інших осіб, що встановлено із показань свідка ОСОБА_12, який підтвердив факт звернення до нього обвинуваченого ОСОБА_2 із проханням засвідчити перед потерпілими обставини його співпраці із мережею магазинів АТБ, хоча достовірно зазначена інформація йому не була відома.

Також суд вважає надуманими доводи обвинуваченого, який у судовому засіданні заявив, що повертав частину грошових коштів потерпілим, в тому числі через ОСОБА_6, оскільки вони повністю спростовуються, як узгодженими показаннями самого ОСОБА_6, а також потерпілих, які на відміну від обвинуваченого несуть кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, так і відсутністю будь-яких письмових доказів фіксації даних обставин, про існування яких ОСОБА_2 достовірно було відомо з урахуванням його ініціативи написання розписки при заволодінні грошовими коштами потерпілих.

Крім цього, враховуючи вимоги ст. 22 КПК України, згідно положень якої встановлюється повна змагальність сторін та свобода в подані ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, при яких суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків, суд зазначає, що на відміну від сторони обвинувачення, яка надала суду допустимі та належні докази вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого останньому кримінального правопорушення, сукупність яких є достатньою для встановлення обставин останнього, сторона захисту не надала суду жодного доказу, які б свідчили про невинуватість обвинуваченого або підтверджували показання останнього щодо неможливості повернення позичених грошових коштів внаслідок об’єктивних причин, а отже на підставі оцінених доказів суд робить однозначний, позбавлений всіляких сумнівів висновок про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та правильну кваліфікацію дій останнього стороною обвинувачення.

В рамках розгляду кримінального провадження також у якості свідків були допитані ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, однак суд не може покласти їх показання в основу доведення або спростування пред’явленого ОСОБА_2 обвинувачення, оскільки фактичні дані, що містяться в показаннях вказаних осіб не мають прямого відношення до обставин даного кримінального правопорушення, при цьому показання даних свідків про шахрайське заволодіння ОСОБА_2 їх грошовими коштами при аналогічних обставинах, суд також не може розглядати з огляду на вимоги ст. 337 КПК України, відповідно до якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про доведеність вини обвинуваченого у заволодінні чужим майном (шахрайство), вчиненого повторно у великих розмірах, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України.

При визначенні виду та розміру покарання, суд виходить зі ступеня тяжкості скоєного кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, який характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягався. Пом’якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого ОСОБА_2 обставин, судом в ході розгляду кримінального провадження не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, обвинуваченому слід призначити покарання виключно у виді позбавлення волі, однак не в максимальному розмірі строку покарання, оскільки саме таке покарання буде в повній мірі відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень, кількості епізодів злочинної діяльності, а також характеру та ступеню їх наслідків, спрямованості умислу обвинуваченого та способу, якій він обрав при вчиненні кримінального правопорушення, особі обвинуваченого ОСОБА_2 та його поведінки під час досудового та судового розгляду, який своєї вини у вчиненні інкримінованого йому суспільно-небезпечного діяння не визнав, не прийняв жодних заходів для відшкодування завданої потерпілим майнової шкоди, а також обставинам, що обтяжують та пом’якшують покарання останнього.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374-376 КПК України, –

ЗАСУДИВ:

          ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді шести років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту взяття його під варту після набрання вироком законної сили, обравши запобіжних захід у вигляді тримання під вартою.

          Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана учасниками кримінального провадження до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.

Головуючий - суддя:                                                   К.О. Шелестов