Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"18" липня 2006 р. Справа № 29/522-05
Колегія суддів у складі:
головуючого судді , судді ,
при секретарі Сенчук І.В.
за участю представників сторін:
позивача - Селиванов М.В.
1-го відповідача - не з'явився
2-го відповідача - Звєгінцев В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Національного університету внутрішніх справ, м. Харків (вх. № 2171 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.05.06 р. по справі № 29/522-05
за позовом Харківський національний університет внутрішніх справ, м. Харків
до 1) АТ "Рекорд-Мотор-Сервіс", м. Харків
2) Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Салейнт», м. Харків
про визнання недійсним договору
та по зустрічному позову Акціонерного товариства «Рекорд-Мотор-Сервіс», м. Харків
до Національного університету внутрішніх справ, м. Харків
про стягнення 47 180,00 грн., -
встановила:
У грудні 2005 року Національний університет внутрішніх справ, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним договору №123 купівлі - продажу автомобіля ГАЗ 52 від 19.08.04. та зобов"язання відповідача повернути позивачу ГАЗ 52 АТЗ 1991р. випуску д.н. 3269 ХАХ двигун 059416.
В ході судового розгляду справи позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої додатково просив визнати договір купівлі - продажу спірного автомобіля №Т5655 від 21.12.05, який було укладено між відповідачем та ТОВ "Салейнт" недійсним та залучити до участі у справі у якості другого відповідача ТОВ "Салейнт", яка була прийнята місцевим господарським судом до розгляду.
Відповідач надав до господарського суду зустрічну позовну заяву, в якій просив стягнути з позивача - 5580,00 грн. грошових коштів як отриманих по недійсному договору, 21600 грн. витрат, 20000 моральної шкоди та судові витрати, яка була прийнята судом до розгляду.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.05.2006р. (суддя Тихий П.В.) позов Національного університету внутрішніх справ до 1-го відповідача задоволено частково.
Визнано недійсним договір від 19.08.04 №123 купівлі - продажу автомобіля ГАЗ -52 АТЗ, 1991 р.в., державний номер 3269 ХАХ, двигун №059416.
В задоволенні позовних вимог Національного університету внутрішніх справ до відповідачів щодо визнання недійсним договору №Т5655 від 21.12.05 відмовлено.
В задоволенні позовних вимог Національного університету внутрішніх справ щодо повернення автомобіля ГАЗ -52 АТЗ, 1991 р.в., державний номер 3269 ХАХ, двигун №059416 відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Місцевий господарський суд в своєму рішенні, визнаючи договір купівлі-продажу № 123 від 19.08.2004р. недійсним виходив з того, що він був укладений між позивачем та 1-им відповідачем з порушенням встановленого порядку відчуження основних засобів державної власності та здійснено не за конкурсом, але, оскільки і 1-ий і 2-ий відповідачі є добросовісними набувачами спірного автомобілю, тому суд, на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача щодо повернення автомобіля. У задоволенні зустрічного позову відмовлено в зв*язку з тим, що позивачу відмовлено в задоволенні позовної вимоги про повернення автомобіля.
В апеляційній скарзі, Національний університет внутрішніх справ посилається на те, що висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи; судом було порушено норми процесуального права та матеріального права, вважає, що оскільки продаж спірного автомобіля був здійснений без проведення аукціону, та, на думку позивача, 1-ий відповідач заволодів майном незаконно, тому визнати його добросовісним набувачем неможливо. Крім того, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції під час вирішення справи не дав оцінки вимогам викладеним у заяві про збільшення позовних вимог, а саме, правову оцінку договору купівлі-продажу № Т5655, укладеному між 1-им та 2-им відповідачами, який, як твердить позивач, є фіктивним правочином. На цій підставі просить скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу № 123 від 19.08.2004р., договір № 1840-Д від 09.09.2004р., договір купівлі-продажу № Т 5655, а також застосувати наслідки недійсності правочинів та зобов*язати ТОВ «Рекорд-Мотор-Сервіс» повернути Національному університету внутрішніх справ автомобіль ГАЗ 52 АТЗ, 1991 року, шасі № 1348154 двигун № 059416.
АТ «Рекорд-Мотор-Сервіс» у відзиві на апеляційну скаргу позивача зазначає, що з рішенням місцевого господарського суду він згоден повністю, вважає прийняте рішення цілком законним та обгрунтованим, винесеним на підставі фактичних матеріалів справи і наданих доказів, посилаючись, зокрема, на те, що він є добросовісним набувачем спірного автомобілю, а позивачем не було надано жодного доказу того, що: 1-ий відповідач здійснив правочин з наміром порушити публічний порядок, конституційні права людини і громадянина та незаконно заволодіти майном, знищити або пошкодити його; 1-ому відповідачу на момент укладання договору купівлі-продажу № 123 від 19.08.2004р. було відомо про перешкоди для здійснення даного правочину, просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
ТОВ «Салейнт» у відзиві на апеляційну скаргу з доводами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, при цьому зазначає, що договір № Т5655, укладений між 1-им та 2-им відповідачами, не мав характеру фіктивного правочину, а був укладений з метою реального придбання автомобілю, до того ж ніяких перешкод щодо здійснення даного правочину не було. На цій підставі просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення місцевого господарського суду – без змін.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справ та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, які підтвердили свої позиції, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2006 р. без змін,, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 19.08.04 між позивачем та відповідачем було укладено договір №123 купівлі - продажу автомобіля ГАЗ .
Оскільки Національний університет внутрішніх справ є закладом, що фінансується з Державного бюджету України та вартість його основних засобів, що підлягають відчуженню не можуть визначатися домовленістю сторін, а відчужуються вартістю, яка визначається на конкурсі чи аукціоні, тому колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо порушення при укладенні вказаного договору встановленого законом порядку відчуження основних засобів державної власності, та визнання на цій підставі недійсним договору від 19.08.2004р. № 123 купівлі-продажу автомобіля ГАЗ -52 АТЗ, 1991 р.в., державний номер 3269 ХАХ, двигун №059416.
З наданих суду доказів (наказ № 1586 від 30.07.2004р., витяг з протоколу № 3 від 3.07.2004р. та рапорт від 01.10.2003р.) слідує, що на момент підписання договору від 19.08.04р. № 123 автомобіль був списаний в зв"язку зі спливом строку експлуатації, знятий з державного обліку та підготовлений до реалізації. Автомобіль ГАЗ 52 АТЗ на момент його придбання відповідачем за договором купівлі-продажу від 19.08.04г. № 123 експлуатувався більш 12 років, при установленому мінімальному строку служби для даного типа автомобіля 8 років. Відповідно до звіту про оцінку транспортного засобу від 22.04.04 № 59 вартість автомобіля склала 2719 грн. 90 коп. Відповідно до витягу з протоколу № 3 от 03.07.04 комісією МВС України було надано згоду на реалізацію автомобіля за ціною, що визначено компетентною організацією. За спірним договором купівлі-продажу автомобіль придбано 1-им відповідачем за 5580 грн., що більше оціночної вартості.
Відповідно до п. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України, поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Місцевим господарським судом вірно встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що в даному випадку 1-ий відповідач – добросовісний набувач, оскільки правочин був здійснений АТ «Рекорд-Мотор-Сервіс» з метою реального настання наслідків по ньому – придбання та використання автомобілю за прямим призначенням, а про наявність перешкод при укладенні договору купівлі-продажу № 123 від 19.08.2004р. 1-ому відповідачу відомо не було, спірний автомобіль не було втрачено, вкрадено, сторони діяли по вільному волевиявленню, автомобіль був добровільно, на підставі акту прийому-передачі переданий у власність АО «Рекорд-Мотор-Сервіс».
Отже, колегія суддів вважає, що позивач ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні в апеляційному господарському суді не надав жодних доказів того що спірний договір № 123 від 18.09.2004р. порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна, незаконне заволодіння.
А всі доводи позивача в апеляційній скарзі стосовно недобросовісності 1-го відповідача при укладенні вказаного договору купівлі-продажу спірного автомобіля стосуються тільки того, що із самої назви Національного університету внутрішніх справ він повинен був зробити висновки про форму власності позивача.
Колегія суддів не бере до уваги такі посилання, оскільки вони не дають підстави вважати 1-го відповідача недобросовісним набувачем.
До того ж, крім спірного договору № 123 від 19.08.04р. між позивачем та 1-м відповідачем підписано біржовий договір купівлі - продажу № 1840-Д від 09.09.2004, відповідно до якого, спірний автомобіль передано у власність 1-му відповідачу. Вказаний договір був укладений на біржі на конкурсній основі, він фактично повторює договір № 123 від 19.08.04, саме на його підставі була проведена реєстрація автомобілю в Державтоінспекції, та позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції його не оспорював.
Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, приймаючи до уваги вищевикладене, та враховуючи, що в даному випадку, 1-й відповідач - добросовісний набувач, а спірний автомобіль вибув з володіння позивача на підставі добровільного волевиявлення сторін по договору купівлі-продажу від 19.08.04 № 123 та договору від 09.09.2004 № 1840-Д, відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача про повернення автомобіля.
З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд зобов"язати 1-го відповідача повернути автомобіль держ. номер 3269ХАХ, двигун № 059416.
Але з наданих суду доказів випливає, що автомобіль з таким реєстраційним номером та номером двигуна у власності 1-го відповідача відсутній - автомобіль передано у власність 2-му відповідачу на підставі договору № Т5655 від 21.12.2005р.
Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не надана оцінка вимогам викладеним у заяві про збільшення позовних вимог, а саме, правова оцінка договору купівлі-продажу № Т5655, укладеному між 1-им та 2-им відповідачами, який, як на його думку, є фіктивним правочином.
Отже, позивачу було відомо про те, що автомобіль 1-м відповідачем продано 2-му відповідачеві, та про те, що на автомобіль видано інший державний номер, при цьому, позивач не просив місцевий господарський суд зобов"язати 2-го відповідача повернути автомобіль.
Матеріалами справи підтверджено, що автомобіль ГАЗ 52 АТЗ, 1991 р.в., шасі № 1348154 був придбаний ТОВ фірмою «Салейнт» у АТ «Рекорд-Мотор-Сервіс» згідно договору купівлі-продажу № Т5655, укладеного на Харківській товарній біржі та на підставі даного договору зареєстрований в Державтоінспекції, перешкод при укладенні договору не було, спірний автомобіль не було втрачено, він не був арештований, в угоні не значився, а сам правочин був направлений на реальне придбання 2-им відповідачем зазначеного автомобілю, а тому ТОВ фірма «Салейнт» є також добросовісний набувач
Проте, позивач під час розгляду справи ні в місцевому господарському суді, ні в суді апеляційної інстанції не навів жодного доказу фіктивності договору купівлі-продажу № Т5655, укладеному між відповідачами по справі.
В апеляційній скарзі позивач просить визнати недійсним договір № 1840-Д від 09.09.2004р., укладений між позивачем та 1-им відповідачем на товарній біржі, але колегія суддів такі вимоги не розглядає, оскільки вони не були заявлені позивачем в суді першої інстанції, позивач таким чином виходить за межі позовних вимог, що суперечить ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до якої в апеляційній інстанції не приймаються не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтуються на всебічному, повному і об*єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтями 32 - 34 Господарського процесуального кодекс України передбачено, що кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів зазначає, що в процесі розгляду справи позивачем не було надано ніяких документально та матеріально аргументованих доказів, які б свідчили про недобросовісність 1-го відповідача та про те, що спірним автомобілем він заволодів незаконно; позивач не навів жодної правової підстав для застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу № 123 від 19.08.2004р. щодо повернення Національному університету внутрішніх справ автомобілю ГАЗ 52 АТЗ, 1991 року, шасі № 1348154 двигун № 059416., а також не довів наявність ознак фіктивності договору купівлі-продажу № Т 5655, укладеного між 1-им та 2-им відповідачами.
Проте, надані АТ «Рекорд-Мотор-Сервіс» до матеріалів справи докази підтверджують, що спірний автомобіль був списаний позивачем в зв"язку зі спливом строку експлуатації, дозвіл на його відчуження був отриманий в установленому законом порядку та була також проведена незалежна оцінка компетентною організацією, автомобіль був проданий за ціною, що більше оціночної вартості; автомобіль, після придбання його 1-им відповідачем, пройшов повний капітальний ремонт, після якого був повністю відновлений, експлуатувався по прямому призначенню та на підставі договору купівлі-продажу № Т 5655, якій був укладений 21.12.2005р. на Харківській торгівельній біржі, був переданий у власність 2-ому відповідачу.
За таких обставин колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи повністю підтверджують той факт, що 1-ий та 2-ий відповідачі є добросовісним набувачами спірного майна, та спростовують доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі.
Щодо заявлених АТ «Рекорд-Мотор-Сервіс» зустрічних вимог, то колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про відмову у їх задоволенні, оскільки Національному університету внутрішніх справ відмовлено в задоволенні позовної вимоги про повернення автомобіля.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Національного університету внутрішніх справ позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2006 року по справі № 29/522-05 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 330, 338 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст.ст. 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -
постановила:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення
Рішення господарського суду Харківської області від 24.05.2006р. по справі № 29/522-05 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді