УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2013 року Справа № 148107/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді Каралюса В.М.,

суддів: Гулида Р.М., Улицького В.З.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області на постанову Іршавського районного суду Закарпатської області від 14 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги,-

В С Т А Н О В И Л А:

25.05.2011 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області (далі - УПФУ), в якому просила визнати бездіяльність відповідача неправомірною, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену їй, як дитині війни державну соціальну допомогу за грудень 2010 року по 25 травня 2011 року з урахуванням індексу інфляції.

Постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 14 червня 2011 року позов задоволено. Зобов'язано УПФУ провести перерахунок та виплату недоплаченого підвищення пенсії ОСОБА_1 в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням раніше виплачених сум, починаючи з 01.12.2010 року по 25.05.2011 року..

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати, та винести нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджується Верховною радою України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, тому будь-яких порушень законодавства з боку відповідача не вбачається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних міркувань.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних міркувань.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин мав право на підвищення виплачуваної йому УПФУ пенсії за віком.

Колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.12.2010 року по 25.05.2011 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідно до ст .6 ЗУ «Про статус гірських населених пунктів в Україні» позивачу при нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" слід збільшити розмір такого на 20%, оскільки позивач проживає в гірському населеному пункті України, що підтверджується відповідним посвідченням у справі.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо наявності підстав для відмови позивачу в індексації пенсії, оскільки, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», який регулює дані правовідносини, передбачено, що індексація проводиться у разі, якщо належні громадянину суми були нараховані та своєчасно не сплачені, чого в даному випадку не було.

Таким чином, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки нарахування позивачу сум, з яких здійснено обрахунок втрати частини доходу, відповідачем не проводилось.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Іршавському районі Закарпатської області залишити без задоволення, а постанову Іршавського районного суду Закарпатської області від 14 червня 2011 року у справі № 2а-564/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі та касаційному оскарженню не підлягаєї.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя Р.М. Гулид

суддя В.З. Улицький