ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.06.2006                                                                                                                  Справа № 6/240  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Кузнецової І.Л.,

суддів: Швець В.В. (доповідач), Чимбар Л.О.

при секретарі судового засідання: Гайдук Ю.А.

за участю представників:

Позивач: Каленіченко І.Ю., довіреність №б/н  від 17.04.06,  представник; Касьянова В.С., паспорт с/н ЕА565469,від 16.12.98, розпорядження №2  від 13.02.06,  директор;

         Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

          розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

державної податкової інспекції у місті Кіровограді;

на постанову господарського суду Кіровоградської області від 17 квітня 2006 року;

у справі №6/240;

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Барва”, місто Кіровоград;

до Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції, місто Кіровоград;

про визнання недійсними актів.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Барва” звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 8 липня 2004 року:

№0001422310/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 161550 гривень по основному платежу 107700 гривень та штрафні санкції - 53850 гривень;

№ 0001432310/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 15987 гривень по основному платежу 10458 гривень та штрафні санкції 5229 гривень;

№0001442310/0 про завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі на загальну суму 1341 гривень, прийнятих відповідачем Кіровоградською об’єднаною державною податковою інспекцією.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що:

1. Посилання Відповідача щодо підпункт 7.9.6 пункта 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є неправомірними, оскільки договори, укладені між ТОВ “Барва” та суб’єктом підприємницької діяльності, не є договорами оперативного лізингу то відповідно, до даних операцій не можуть бути застосовані вимоги вказаної норми.

2. Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” операції по отриманню і поверненню сум поворотної фінансової допомоги оподатковуються податком у порядку визначеному підпунктом 1.22.1 пункта 1.22 статті 1 та підпункту 4.1.6 пункта 4.1 статті 4 тому поворотна фінансова допомога оподатковується по вищевказаним нормам, а відповідно не включається до складу валових доходів.

3. ТОВ “Барва” згідно договору №43 від 11 жовтня 1994 року було орендовано приміщення колишнього готелю “Україна”. Відповідно до пункта 2.10 даного Договору площі отримані ТОВ “Барва” після капітального ремонту та реконструкції будівлі понад вказаних в договорі є власністю товариства.

Відповідно до підпункту 8.7.1 пункта 8.7 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” платники податку мають право на протязі звітного періоду відносити до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів, які підлягають амортизації.

4. З огляду на те, що Відповідачем зроблено донарахування податку на додану вартість на підставі неправомірного включення до складу валових доходів вищезазначених сум та відповідно неправильного визначення дати виникнення податкових зобов’язань по договорам оренди висновки Відповідача щодо порушення підпунктів 7.3.1, 7.3.4 пункта 7.3 статті 7 “Про податок на додану вартість” є неправомірними.

Постановою господарського суду у справі №6/240 від 17 квітня 2006 року (суддя Колодій С.Б.) позовні вимоги задоволені повністю.

Приймаючи спірну постанову господарський суд виходив з наступного:

Оскільки укладені між товариством з обмеженою відповідальністю “Барва” та суб’єктами підприємницької діяльності, не є договорами оперативного лізингу, то відповідно, до даних операцій не можуть бути застосовані вимоги підпункту 7.9.6 пункта 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Відповідно до частини 3 підпункту 1.22.1 пункта 1.22 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Тому право фізичної особи Касьянова Ю.В. на право стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Барва” виникне не з моменту фактичного внесення грошових коштів до товариства з обмеженою відповідальністю “Барва”, а з моменту витребування вказаної суми.

Висновок відповідача про порушення позивачем пункта 8.8 статті 8 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств про віднесення до складу валових витрат позивачем витрат на поліпшення об’єкта оперативної оренди готелю “Україна” зроблено без вивчення вимог пункта 2.10 договору №43 від 11 жовтня 1994 року, відповідно до якого площі отримані позивачем після проведення капітального ремонту та реконструкції будівлі понад вказаних в договорі є власністю позивача.

З огляду на те, що визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість та виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з податку па додану вартість зроблено Відповідачем на підставі неправомірного включення до складу валових доходів вказаних вище сум, та неправильного визначення дати виникнення податкових зобов’язань по договорам оренди, висновки щодо порушення позивачем підпунктів 7.3.1, 7.3.4 пункта 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є неправомірними.

Відповідач не погодившись з постановою господарського суду подав апеляційну скаргу.

Вважає, що вона винесена з порушенням закону.

Господарський суд при винесенні постанови неправильно застосував норми матеріального права.

Відповідач просить спірну постанову скасувати та у позовних вимогах відмовити посилаючись на наступне:

Кредиторська заборгованість підлягає віднесенню до валового доходу на підставі частини 1 підпункту 1.22.1 статті 1 Закону України “Про оподаткуванні прибутку підприємств” як така, що отримана без укладення угоди.

Щодо договору безпроцентної позики від 1 вересня 2001 року та додаткової угоди до нього, копії яких надані суду, слід зазначити, що дані документи під час перевірки не надавались.

Відповідач вважає, що дані документи виготовлені вже після проведення перевірки з метою уникнення сплати донарахованих сум.

Відповідно до підпункту 1.18.1 пункта 1.18 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибуле підприємств” лізингова (орендна) операція - господарська операція, щ передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.

Оперативний лізинг - господарська операція, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно статті 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом.

Обладнані торгівельно-виставкові площі, що є предметом договору відповідно до підпунктів 8.2.1, 8.2.2 пункта 8.2 статті 8 цього Закону належать до основних фондів групи 1.

У відповідності з підпунктом 7.9.6 пункта 7.9 статті 7 цього Закону передача майна в оперативний лізинг не змінює податкових зобов’язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованих лізингових платежів по результатам податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Оскільки донарахування податку на додану вартість є наслідком включення до суми валового доходу сум за операціями по організації виставки-ярмарки, то визнання його неправомірним, на думку ДПІ у місті Кіровограді також є помилковим.

На апеляційну скаргу Відповідач надав заперечення у якому посилається на те, що висновки, викладені в апеляційній скарзі безпідставні і необгрунтовані, тому просить постанову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав:

Як видно із доданих до матеріалів справи документів, 1 вересня 2001 року між Кас’яновим Ю.В. та підприємством Позивача було укладено договір про безвідсоткову фінансову позику, згідно якого Кас’яновим Ю.В. було надано ТОВ “Барва” безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 47393,56 гривень, яка у відповідності до договору та додаткової угоди повинна бути повернута позивачем Касьянову Ю.В. в термін до 2 жовтня 2001 року, що підтверджується матеріалами справи.

Тому відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” на підставі підпункту 1.22.1 пункта 1.22 статті 1 та підпункту 4.1.6 пункта 4.1 статті 4 цього Закону поворотна фінансова допомога не включається до складу валових доходів.

Договори суборенди, за якими ТОВ “Барва” здавало приміщення в суборенду відповідним суб’єктам підприємницької діяльності, не містять жодних ознак договорів лізингу, оскільки майно, що було передане за цими договорами суборендарям не належить ТОВ “Барва” а лише використовується ним на умовах оренди.

Тому господарський суд правомірно дійшов висновку про безпідставність та незаконність нарахування податкових зобов’язань та штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих згідно податкових повідомлень-рішень від 8 липня 2004 року №0001422310/0, 0001432310/0, №0001442310/0.

Розглянувши апеляційну скаргу, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, вважає необхідним в задоволені апеляційної скарги відмовити.

Постанову місцевого господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Відмовляючи в задоволені апеляційної скарги судова колегія виходила з наступного:

Відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” операції по отриманню і поверненню сум поворотної фінансової допомоги оподатковуються податком у порядку визначеному підпунктом 1.22.1 пункта 1.22 статті 1 та підпунктом 4.1.6 пункта 4.1 статті 4 цього Закону.

Відповідно до частини 3 підпункту 1.22.1 пункта 1.22 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилась нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Позивачем було надано господарському суду копію договору безпроцентної фінансової позики від 1 вересня 2001 року, з врахуванням додаткової угоди від 9 листопада 2001 року, укладеного між Касьяновим Ю.В. та підприємством Позивача ТОВ “Барва”, про зобов’язання Касьянова Ю.В. надати ТОВ “Барва” безпроцентну цільову позику в розмірі 47393,56 гривень.

ТОВ “Барва” зобов’язалося повернути позику протягом десяти років з 2 жовтня 2001 року до 2 жовтня 2011 року.

Строк позовної давності на момент перевірки на стягнення Касьяновим Ю.В. з ТОВ “Барва” 47393,56 гривень не закінчився.

Крім того господарським судом досліджено фінансовий звіт ТОВ “Барва” на 31 грудня 2001 року, згідно якого довгострокові зобов’язання підприємства складають 161565,56 гривень, в тому числі сальдо на кінець періоду по Кт рахунку 55 - 47 393,56 грн., що підтверджує картка рахунку 55 по контрагенту Касянову Ю.В. за 2001 рік.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що висновки Відповідача про не включення Позивачем 47393,56 гривень до валового доходу є неправомірними та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Стосовно заниження валового доходу від операцій то організації виставки-ярмарки.

Відповідно до підпункту 7.9.6 пункта 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов’язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Відповідно до статті 292 Господарського кодексу України, якою поняття лізингу конкретизується, а саме лізинг це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набуваеться ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодепжувача у відповідного постачальника (продавця) майна.

Оскільки укладені між товариством з обмеженою відповідальністю “Барва” та суб’єктами підприємницької діяльності, не є договорами оперативного лізингу, то відповідно, до даних операцій не можуть бути застосовані вимоги підпункту 7.9.6 пункта 7.9 статті 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Згідно до підпункту 11.3.1 пункта 11.3 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування  коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківський установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного падання результатів робіт (послуг) платником податку.

Господарським судом досліджені оригінали договорів та актів приймання - передач робіт (послуг) підтверджується, що щомісячно, після фактичного надання результатів послуг, між товариством з обмеженою діяльністю “Барва” та фізичними особами -суб’єктами підприємницької діяльності підписуватись акти наданих послуг, тобто це було подією, що мала місце раніше тому позивач правомірно у відповідності до норм чинного законодавства включало ці суми до валового доходу.

Тому судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що договори суборенди, за якими ТОВ “Барва” здавало приміщення в суборенду відповідним суб'єктам підприємницької діяльності, не містять жодних ознак договорів лізингу, оскільки майно, що було передане за цими договорами суборендарям не належить ТОВ «Барва»а лише використовується ним на умовах оренди.

Приймаючи до уваги відсутність з боку Позивача будь-яких порушень чинного законодавства України у період з 1 січня 2001 року по 1 січня 2004 року, що було встановлено постановою Господарського суду Кіровоградської області від 17 квітня 2006 року по справі №6/240, суд правомірно дійшов висновку про безпідставність та незаконність нарахування податкових зобов’язань та штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих згідно податкових повідомлень-рішень від 8 липня 2004 року:

№0001422310/0;

№0001432310/0;

№0001442310/0.

З врахуванням вищевикладеного судова колегія вважає апеляційну  скаргу залишити без задоволення, постанову залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 167, 200, 205, 206 КАС України суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у місті Кіровограді, залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Кіровоградської області від 17 квітня 2006 року у справі №6/240, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий                                                            І.Л. Кузнецова

          Судді                                                                                В.В. Швець

         

                                                                                                           Л.О. Чимбар