ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"12" грудня 2006 р. | Справа № 31/295-06-8457А |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Бойко Л.І.,
суддів: Величко Т.А., Жукової А.М.,
при секретарі судового засідання Храмшиній І.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: від Прокуратури –не з’явився, Молокова С.А. –від Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
від відповідача –Пасарар Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника прокурора Приморського району м. Одеси та Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову господарського суду Одеської області від 23.10.2006р.
у справі № 31/295-06-8457А
за позовом: Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до: ТОВ „Невада”
про стягнення 23301,82 грн.
встановив:
Заступник прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (із змінами та доповненнями) 19.08.2006р. звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ТОВ „Невада” 23301,82 грн. штрафних санкцій за нестворені у 2005 році 5 робочих місць для інвалідів.
Постановою господарського суду Одеської області від 23.10.2006р. (суддя В.М. Лєсогоров) у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що у 2005р. відповідач працевлаштував 12 інвалідів, на протязі 2005р. він витребував інвалідів з місцевого центру зайнятості.
Не погодившись із постановою суду, Заступник прокурора Приморського району м. Одеси і Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять її скасувати, прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме на те, що суд не прийняв до уваги той факт, що розрахунок працюючих інвалідів-штатних працівників, які були зайняті на даному підприємстві у 2005р. був зроблений у відповідності до пунктів 3.3.1 –3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.1995р. № 171 та Інструкції щодо заповнення форми № 10ПІ поштова-річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, затвердженої наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. № 338, тобто, підсумовуючи кількість місяців, які пропрацювали на підприємстві 12 інвалідів, та поділивши їх кількість (78) на 12 місяців, позивач дійшов висновку, що відповідач працевлаштував лише 7 інвалідів.
ТОВ „Невада” вважає викладені у апеляційних скаргах вимоги такими, що не підлягають задоволенню через їх незаконність і необґрунтованість, і просить залишити постанову господарського суду без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість апеляційних скарг та законність прийнятої господарським судом постанови, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, для підприємств, об’єднань, установ, незалежно від форм власності та господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4-х відсотків від загальної чисельності працюючих.
Згідно ст. 20 вищезазначеного Закону України, підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де кількість працюючих менша, ніж встановлено нормативом, щорічно сплачують відділенню Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції в розмірі середньомісячної заробітної плати на відповідному підприємстві.
Згідно п.3 Положення про робочі місця інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, із змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 19 від 10.01.2002р., робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Відповідно до п.5 вказаного Положення, підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Середньооблікова чисельність штатних працівників за 2005р. у ТОВ „Невада” склала 304 особи. У відповідності з нормативом місць відповідач повинен був створити 12 робочих місць для праці інвалідів.
Як вбачається із звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005р. від 26.01.2006р. ТОВ „Невада”, на підприємстві фактично працювали інваліди: Агєєва Л.І., Вжос Л.І., Голоцван О.В., Жукова О.П., Коваленко О.П., Кисель В.П., Мухаєв А.В., Марченко А.І., Молчанова Т.В., Майданик О.І., Паламарчук Т.І., Ходневич Ю.Ю. протягом 2, 12, 9, 2, 12, 11, 1, 2, 2, 2, 3 і 2 місяців відповідно
До того ж, матеріали справи свідчать, що підприємство подавало до Центру зайнятості Приморського району м. Одеси передбачені законом звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках.
Той факт, що інваліди працювали у 2005 році не повних 12 місяців не впливає на висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки заперечення скаржників в цій частині, по-перше, суперечить п.3 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів; по-друге, згідно із ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, відповідальність настає лише у випадку не зайняття інвалідом робочого місця і не пов’язується з тривалістю його роботи на підприємстві.
Таким чином, відповідач виконав норматив, визначений ст.19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, на підставі чого, судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
ухвалила:
Постанову господарського суду Одеської області від 23.10.2006р. у справі № 31/295-06-8457А залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.
Ухвала апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Суддя-доповідач Л.І. Бойко
Судді: Т.А. Величко
А.М. Жукова