КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2013 р. Справа№ 910/10910/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Іоннікової І.А.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Кравчик С.М. - представник за дов. № 91/2013/06/17-2 від 17.06.2013 р.;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 р.

у справі № 910/10910/13 (суддя: Картавцева Ю.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5"

про стягнення 84011,98 грн.

В судовому засіданні 15.10.2013 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" (далі - ПАТ «Київенерго», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (далі - ТОВ «Рада 5», відповідач) з вимогами про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 84 011,98 грн. (79 416,02 грн. - основний борг, 79,83 грн. - інфляційні збитки, 752,69 грн. - три відсотки річних, 3 763,44 грн. - пеня).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 р. (повний текст складено 26.07.2013 р.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Рада 5" на користь ПАТ "Київенерго" 79 416,02 грн. основної заборгованості, 3 763,44 грн. пені, 79,83 грн. інфляційних витрат, 752,69 грн., 3% річних та 1 720,50 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Рада 5" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у даній справі, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права, в неповному обсязі з'ясував обставин справи, зокрема, не встановив, у який строк відповідач зобов'язаний здійснити оплату за спожиту теплову енергію, у зв'язку з чим, прийняв незаконне та необґрунтоване рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2013р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 26.09.2013р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2013р. розгляд справи відкладено на 15.10.2013 р., зокрема, через нез'явлення у судове засідання представника відповідача.

У судовому засіданні 15.10.2013 р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання 15.10.2013 р. не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення № 0411607800669 про вручення 30.09.2013 р. відповідачу копії вищезазначеної ухвали суду.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.11.2010 р. між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (яка у квітні 2011 року у відповідності до вимог та положень Закону України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17 вересня 2008 року перейменована у Публічне акціонерне товариство "Київенерго") (енергопостачальна організація за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (абонент, споживач за договором) був укладений договір № 521406 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору, його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 5.1. договору, облік споживання абонентом теплової енергії за договором передбачено проводити по приладах обліку.

Строк дії договору відповідно до умов розділу 8 договору, встановлений з дня його підписання до 31 грудня 2010 р. та вважається пролонгованим на кожний наступний період, якщо за місяць до його закінчення про припинення договору не буде письмово заявлено однією із сторін. Місцевим судом правомірно встановлено, що на момент розгляду справи, договір є дійсним і доказів припинення договору в установленому порядку сторонами не надано.

Відповідно до пунктів 2.3.1., 2.3.2. договору, споживач зобов'язується дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитою теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені Додатком 4 до договору.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, відповідно до звертання-доручення про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді, по приладам обліку за тарифами, встановленими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30.06.2009 р. № 758 за кожну відпущену Гігакалорію без урахування ПДВ (Додаток 3).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що згідно з Додатком 4, а саме пунктом 2, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії за розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця або оформлює договір про заставу майна, згідно з Законом України "Про заставу" як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.

Пункт 6 Додатку 4 передбачає, що у разі порушення терміну сплати за поточне споживання, визначеного у пункті 2 Додатку чи наявності боргу на початок кожного розрахункового періоду, енергопостачальна організація має право припинити безоплатний відпуск теплової енергії.

Згідно з пунктом 7 Додатку 4, абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Пункт 5 Додатку 1 передбачає, що при відсутності розбіжностей з обох сторін по обсягам відпуску теплової енергії в поточному році, термін дії даного договору, продовжується на кожний наступний рік.

Належне виконання договірних зобов'язань з боку позивача підтверджується відомостями обліку та не заперечується відповідачем.

Внаслідок невиконання абонентом умов договору щодо оплати спожитої теплової енергії, у відповідача перед позивачем в період з 01.01.2013 р. з 01.05.2013 р. утворилася заборгованість в розмірі 79416,02 грн., яка підтверджується обліковими картками та відомостями обліку споживання теплової енергії (а/с 25-29). Зазначена заборгованість не спростовується відповідачем, який в апеляційній скарзі не заперечує факту існування заборгованості по неоплаченій спожитій тепловій енергії, однак зазначає, що факт її існування не вказує на те, що відповідачем порушено умови договору. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не встановлено, в якій строк відповідач зобов'язаний здійснити оплату за спожиту теплову енергію, проте суд апеляційної інстанції не погоджується з вищенаведеними доводами апелянта враховуючи наступне.

Внаслідок укладення договору між сторонами, згідно статей 11, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договір № 521406 від 26.11.2010 р. на постачання теплової енергії у гарячій воді за своєю правовою природою є договором енергопостачання.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі -енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Строк та порядок виконання зобов'язання передбачений Додатком 4 до договору, який покладає на відповідача обов'язок щомісяця з 12 по 15 числа самостійно отримувати необхідний набір податково-розрахункових документів (пункт 5 Додатку 4), а також обов'язок до початку розрахункового періоду (місяця) сплачувати енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця (пункт 2 Додатку 4).

Таким чином, строк та порядок розрахунків узгоджені сторонами в договорі та відповідних додатках до нього, прийняті до уваги судом першої інстанції при вирішенні спору і доводи відповідача про те, що строк виконання зобов'язання по оплаті наданої теплової енергії в договорі не визначений - є необґрунтованими та спростовуються вищенаведеним. Посилання відповідача на невизначеність обсягів споживання теплової енергії на 2012 - 2013 р. також не приймаються судом, оскільки умовами договору не передбачений обов'язок сторін змінювати обсяги споживання теплової енергії кожен рік. Крім того, як було зазначено вище, при відсутності розбіжностей з обох сторін по обсягам відпуску теплової енергії в поточному році, термін дії договору, продовжується на кожний наступний рік. В матеріалах справи відсутні докази звернення сторін один до одного з питанням про виникнення вказаних розбіжностей, що є окремою підставою вважати, що сторони продовжили дію договору строком на один рік.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність задоволення судом першої інстанції позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 79416,02 грн. боргу, за заявлені періоди, за спожиту теплову енергію, який документально підтверджений та не спростований апелянтом.

Крім того, апелянт зазначає, що підстави для стягнення інфляційних збитків, пені та 3% річних відсутні і просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині.

Згідно з пунктом 7 Додатку 4, абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею визнається неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з розрахунком позивача сума пені за заявлений період складає 3 763, 44 грн. (розрахунок в матеріалах справи). Контррозрахунку суми пені відповідачем суду надано не було.

Отже, суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок ціни позову, наданий позивачем та взятий до уваги судом першої інстанції, та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення 3 763,44 грн. пені, 79,83 грн. інфляційних витрат, 752,69 грн., 3% річних у заявлені позивачем періоди - є вірним та обґрунтованим, а відтак позов правомірно задоволений місцевим судом.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вищенаведені доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Статтею 46 ГПК України передбачено, що судовий збір сплачується чи стягується в доход державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".

Статтею 4 названого Закону встановлено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми при поданні позовної заяви майнового характеру.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Таким чином, при подачі апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 р. у справі № 910/10910/13, судовий збір повинен був сплачуватися у розмірі 860,25 грн., проте апелянтом, згідно платіжного доручення № 388 від 31.07.2013 р., сплачено 3763,44 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається у випадку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року N 18, питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність повернення, за власною ініціативою, суми судового збору, внесеного апелянтом за розгляд апеляційної скарги у більшому розмірі, ніж встановлений законодавством.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рада 5" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 р. у справі № 910/10910/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 р. у справі № 910/10910/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10910/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Рада 5" (02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, 3, ідентифікаційний код 32070545) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2903,19 грн., сплачений відповідно до платіжного доручення №388 від 31.07.2013 р. (оригінал якого знаходиться в матеріалах справи).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 17.10.2013р.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Гаврилюк О.М.

Іоннікова І.А.