ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

10 жовтня 2013 року м. Київ В/800/3989/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Пасічник С.С., Рецебуринського Ю.Й., Ситникова О.Ф.,

Стародуба О.П., Черпака Ю.К.,

перевіривши заяву Державної фінансової інспекції України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Державної фінансової інспекції України, третя особа - Державна фінансова інспекція в Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, -

в с т а н о в и л а :

У поданому в червні 2011 року позові ОСОБА_6 просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного контрольно-ревізійного управління України від 03 березня 2011 року № 100-о "Про звільнення ОСОБА_6." та поновити його на посаді начальника Державної фінансової інспекції в Хмельницькій області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення проведено з порушенням процедури та порядку, оскільки відповідачем не з'ясовано поважності причин відсутності його на роботі, спірний наказ видано під час перебування позивача на лікарняному. Також вказав, що ст. 20 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" передбачено збереження робочого місця за хворим на туберкульоз на весь період його лікування, при цьому на підтвердження своєї відсутності на робочому місці послався на листки непрацездатності, видані лікувальними закладами України з 11 травня 2010 року по 26 травня 2011 року, згідно з якими він з 11 червня 2010 року по 31 січня 2011 року проходив основний курс лікування туберкульозу, а з 01 лютого 2011 року по 26 травня 2011 року перебував на лікарняних у зв'язку з загальними захворюваннями та туберкульозом в стадії ремісії.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного контрольно-ревізійного управління України № 100-о від 03 березня 2011 року "Про звільнення ОСОБА_6.". Поновлено ОСОБА_6 на посаді начальника Контрольно-ревізійного управління в Хмельницькій області.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року скасовано й залишено в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року.

В заяві про перегляд Верховним Судом України зазначеної вище ухвали Вищого адміністративного суду України Державна фінансова інспекція України порушує питання про її скасування, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 2391 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 та 240 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.

Згідно з статтею 235 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку.

Згідно з положеннями статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Встановлений статтею 237 КАС України перелік підстав для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема: різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі; різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто незастосування закону, який підлягав застосуванню; різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню; різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У заяві, що надійшла до Вищого адміністративного суду України, Державна фінансова інспекція України посилається на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, п. 5 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, який передбачає можливість розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права заявник додав до матеріалів заяви копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2011 року, від 01 березня 2012 року, від 26 березня 2013 року та постанову Верховного Суду України від 24 грудня 2008 року, у яких, на його думку, по іншому застосовано вказані норми права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2013 року (К/9991/35/11) скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Тобто, відповідач, як на підставу для перегляду ухвали суду касаційної інстанції, посилається на ухвалу, якою спірні правовідносини не були вирішені по суті.

Постановою Верховного Суду України від 24 грудня 2008 року залишено без змін постанову Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 06 березня 2007 року, якими поновлено позивача на посаді, тобто, у вказаній постанові колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла до аналогічних висновків, як і в рішенні, щодо якого ставиться питання про перегляд.

Що ж стосується інших судових рішень, а саме ухвал Вищого адміністративного суду України від 25 травня 2011 року та від 01 березня 2012 року то колегія суддів вказує на таке.

Предметом правового регулювання в цих справах є трудові відносини, які виникли на підставі визнання незаконними та скасування наказів про звільнення та поновлення на роботі.

Як вбачається зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2013 року, про перегляд якої ставиться питання, та рішень, на які скаржник посилається як на підставу перегляду справи, - вони постановлені за результатами вирішення подібних правовідносин.

Проте, обставини, що були предметом розгляду у справі по якій постановлено вказану ухвалу, відмінні від тих, на які посилається заявник на обґрунтування наявності підстав для перегляду справи. Це не дає можливості дійти висновку щодо неоднаковості застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Крім того, як вбачається з тексту заяви, сутність останньої та посилання відповідача фактично зводяться не до неоднакового застосування п. 5 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, а до неправильних висновків суду щодо перебування ОСОБА_6 на лікарняному менше ніж чотири місяці підряд.

Зважаючи на викладене, підстави для допуску справи до провадження для перегляду судового рішення Верховним Судом України у даній адміністративній справі відсутні.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Відмовити в допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_6 до Державної фінансової інспекції України, третя особа - Державна фінансова інспекція в Хмельницькій області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2013 року за заявою Державної фінансової інспекції України.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді С.С. Пасічник

Ю.Й. Рецебуринський

О.Ф. Ситников

О.П. Стародуб

Ю.К. Черпак