Україна
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2006 року Справа № 29/106-06 (н.р.15/225-05)
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Карбань І.С. доповідач, судді Бабакової Л. М., судді Шутенко І.А.,
при секретарі –Міракова Г.А.
за участю представників сторін:
позивача –Гавріловой Л.О. за довіреністю від 10.07.2006р.,
відповідача –Білоуса В.В. за довіреністю від 04.01.2006р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. № 1975Х/2-4) КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»на рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2006р. по справі № 29/106-06 (н.р. 15/225-05)
за позовом КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів», м. Лисичанськ
до ЗАТ «Укрнадра - ресурси», м. Харків
про визнання додаткової угоди недійсною
встановила:
Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою та уточненнями до неї, в яких просив визнати додаткову угоду №11/05 від 27.12.2004р. до договору на постачання природного газу №Г-81/04 від 19.12.2003р. в частині п.8.1 недійсною.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.05.2006р. по справі № 29/106-06 (н.р.15/225-05) в задоволені позову відмолено.
Позивач не погодившись з вказаним рішенням господарського суду Харківської області від 15.05.2006р. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати вищевказане рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи та на порушення норм матеріального та процесуального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовував тим, що під час розгляду справи у суді першої інстанції позивачем подавались пояснення по справі, в яких викладено обґрунтування позову, а також заявлялось клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для встановлення належності підпису Ялиничу Л.І. або іншій особі.
Апелянт вважав, що суд першої інстанції в описовій частині рішення невірно виклав позицію позивача стосовно посилався на те, що спірна додаткова угода була підписана невідомою особою, а не Шкондою М.Л., також безпідставно відмовив під час розгляду справи в задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, не встановивши хто саме підписав спірну додаткову угоду та які саме положення спірної додаткової угоди не заперечувалися позивачем, які виконувалися, в яких саме діях виявляється виконання цих умов. Всі вказані обставини суд першої інстанції не відобразив в судовому рішенні, чим, на думку апелянта, порушено вимоги ст. 84 ГПК України де зазначено, що описова частина рішення має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників та не повно розглянув всі обставини справи чим порушив вимоги ст. 43 ГПК України.
Також апелянт зазначав, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі, вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. А у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною. Також, недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження». Отже на думку апелянта, третейська угода є саме угодою, яка може мати форму третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Тобто, третейська угода не є однією з умов основного договору, а є окремою домовленістю щодо віднесення певних правовідносин до компетенції третейського суду. Те, що ця домовленість зафіксована не в окремому документі, а як один з пунктів основної угоди, не змінює її правової природи. Третейська угода залишається окремою угодою. Обов'язковою умовою дійсності третейської угоди є укладення її у письмовій формі та вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами. Так як спірна Додаткова угода не була підписана повноважним представником позивача, то не можна стверджувати, що третейська угода була укладена належним чином, оскільки ст. 12 Закону України «Про третейські суди»однозначно передбачає наслідки недодержання цих правил - третейська угода є недійсною.
На думку апелянта, посилання відповідача на ст. 241 ЦК України є некоректним, так як ця стаття передбачає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тобто дії особи, що направлені на набуття, зміну або припинення цивільних різних прав та обов'язків, мають розглядатись як різні правочини, навіть якщо вони пов'язані між собою. Включення кількох правочинів (угод) в одному документі (Додатковій угоді) і наступне схвалення лише одного з цих правочинів (поставку газу) не тягне за собою безспірного схвалення іншого правочину (третейської угоди).
Такий підписаний невідомою особою, що не мала повноважень на його підписання, правочин, як третейська угода, жодною дією позивача не був схвалений. Навпаки, листами та телеграмами на адресу третейського суду позивач повідомляв про неможливість розгляду справи в третейському суді через недійсність третейської угоди. Крім того, як правильно зазначив Вищий господарський суд, в матеріалах справи відсутні належні докази того, що спірну Додаткову угоду підписав саме Шкода М.Т. А як вбачається зі змісту ст. 241 ЦК України, вона розповсюджується лише на ті правочини, які вчинені представником.
Також апелянт зазначав, що підпис на додатковій угоді не належить М. Щербакову, який вказаний в спірній Додатковій угоді як директор, так як на той час він помер, також він не належить єдиному повноважному на той час представнику позивача Л.І. Ялинич (для підтвердження цього факту позивач подавав клопотання про проведення почеркознавчої експертизи). Таким чином на думку апелянта, в матеріалах справи відсутні докази того, що підпис в спірній додатковій угоді належить саме представнику, а тому відповідно до ст. 241 ЦК України, на правочини, що укладені невстановленими особами, вона не розповсюджується. Також, відповідачем не було доведено, що підпис поставлений саме Шкодою М.Т., або іншим представником позивача, що мав повноваження представляти інтереси, а тому відсутні підстави для застосування ст. 241 ЦК України.
Вищим господарським судом в постанові від 01.11.05 р. №15/225-05 зазначено, що однією з підстав скасування рішення господарського суду Харківської області від 07.07.2005 (суддя Л.Лаврова) та постанови Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2005 р. (судді: В.Олійник, О.Істоміна, Т.Гончар) стало те, що вказані рішення прийняті за відсутності доказів факту підписання додаткової угоди Шкондою М.Т. На усунення зазначених прогалин представником позивача було подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, але у задоволенні клопотання без зазначення обґрунтованих підстав судом було відмовлено. Шляхом тлумачення оскаржуваного рішення від 15.05.06 р., апелянт зазначав, що суд встановив факт підписання спірної додаткової угоди представником позивача, але з тексту рішення неможливо встановити, який саме представник на думку суду підписав додаткову угоду, які він мав повноваження і чим це підтверджується. Таким чином, суд не виконав обов'язкові для виконання вказівки Вищого господарського суду України та не встановив обставину, що стосується особи, яка підписала спірну додаткову угоду і допустив неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 9.1 Роз'яснення Вищого Арбітражного суду від 12.03.99 р. № 02-5/111 (з наступними змінами) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними», угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.
Той факт, що відповідач достовірно знав або повинен був знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, підтверджується тим, що в преамбулі спірної додаткової угоди як представник КП «Лисичанський завод ЗБВ»зазначений генеральний директор Щербаков М.В., який на день її підписання вже помер. Крім того, між підприємствами вже тривалий час існували господарські відносини, зокрема, були підписані та виконувались договір на постачання природного газу №Г-38/03 від 20.12.2002 р., договір на постачання природного газу №Г-81/04 від 19.12.2003 р., які були підписані Щербаковим М.В., тобто особа Щербакова М.В. та його підпис відповідачу були відомі. Але відповідач не виконав свого обов'язку, не перевірив повноваження особи, що підписала спірну додаткову угоду, хоча жодних перешкод для цього у нього не було. Вказану обставину суд першої інстанції також не досліджував.
Апелянт звертав увагу на те, що предметом спору є визнання недійсною саме третейської угоди, що текстуально міститься в додатковій угоді за № 11/05 до договору на постачання природного газу за № Г-81/04 від 19.12.2003 р., не зважаючи на це, суд в мотивувальній частині рішення розглядав питання щодо дійсності/недійсності самої додаткової угоди в цілому, а не третейської угоди. Суд мотивуючи прийняте рішення, вважав встановленою ту обставину, що спірна додаткова угода містила положення, які не заперечувалися та виконувалися позивачем, що підтверджується матеріалами справи. Але не зазначив, які положення нібито не заперечувались позивачем. При цьому жодного доказу, що свідчить про визнання та виконання позивачем третейської угоди судом не було встановлено. Крім того не встановлено належним чином, які саме дії позивача свідчать про прийняття і самої додаткової угоди, в частині поставки газу в 2005 р.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просив рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2006р. по справі №29/106-06 (н.р.15/225-05) залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Свої заперечення відповідач обґрунтовував тим, що 19.12.2003 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір на постачання природного газу № Г-81/04. Відповідно до п. 1.1. Договору відповідач зобов'язався передавати позивачу протягом 2004 р. природний газ в об'ємі, визначеному договором, а позивач - приймати та оплачувати газ. Додатковою угодою №11/05 від 27.12.2004 р. сторонами було продовжено термін дії договору № Г-81/04 на 2005 рік, встановлено ціну природного газу, що постачається за договором з 01.01.2005 р. Відповідач зазначав, що покладені на нього зобов'язання по поставці газу були виконані у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та встановлено в рішеннях господарських судів.
Також відповідач вказував на те, що 27.12. 2004 р. сторони уклали додаткову угоду до Договору № 6/05, якою окрім вище наведеного п.8.1. Договору було викладено в новій редакції, а саме: «Всі спори, пов'язані із укладанням, виконанням та припинення дії Договору які можуть виникати при виконанні умов цього Договору, повинні вирішуватися шляхом переговорів, а в разі незгоди - в Постійно діючому Третейському суді при Асоціації „Газові трейдери України". Також між сторонами була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження у Договорі комісії № К-147/06 від 20.02.2006 р. Згідно пункту 2.1 параграфу 2 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Газові трейдери України»спір може бути переданий на розгляд Третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди. Пунктом 2.2 цього параграфу Регламенту встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Пункт 8.1 Договору поставки та Договору комісії містить третейське застереження: «сторони прийшли до згоди, що всі спори (розбіжності), пов'язані із укладенням, виконанням та припиненням дії Договору які можуть виникнути при виконанні умов даного договору, повинні вирішуватися шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди -в Постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Газові трейдери України»в порядку, установленому чинним законодавством України, Положенням та Регламентом Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Газові трейдери України». Таким чином, даний спір стосовно виконання умов Договору на постачання природного газу № Г-17/04 від 17.12.2003 р. підсудний Постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Газові трейдери України». Зі сторони позивача дана додаткова угода була підписана заступником директора Шкондою М.Т., який діяв на підставі адміністративного акту, зокрема, згідно наказу директора № 344 від 01.04.2004 р. Усі положення додаткової угоди № 11/05 були в подальшому визнані позивачем та жодним чином ніколи не оскаржувалися. Матеріали справи містять належні докази про встановлення факту підписання Додаткової угоди саме заступником директора Шкондою М.Т., який діяв на підставі наказу № 344 від 01.06.2004 р. Так, відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані, окрім іншого, можуть бути встановленими на підставі письмових доказів, а також пояснень представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В письмових та усних поясненнях представника позивача - голови правління - директора КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»Ялинича Л.І. неодноразово визнавався той факт, що від імені позивача Додаткова угода була підписана заступником директора Шкондою М.Т., що зафіксовано, зокрема, у позовній заяві КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»№ 447 від 08.06.2005 р., у відзиві КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»на апеляційну скаргу № 810 від 12.09.2005 р., які є в матеріалах справи № 15/225-05, а також у протоколах судових засідань по справі. Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій також було досліджено питання про виконання Л.І. Ялиничем обов'язків директора КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»і на момент видання наказу № 344 від 01.06.2004 р. і на момент підписання Додаткової угоди.
Відповідач зазначав, що в зв'язку зі смертю генерального директора обов'язки голови правління - директора КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»з 12.04.2004 р. виконував перший заступник директора Ялинич Л.І. на підставі наказу № 241 від 12.04.2004 р., що відображено у рішенні господарського суду Харківської області від 07.07.2005 р. та підтверджується копією наказу № 241 від 12.04.2004 р., яка знаходиться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегією суддів встановлено, що між сторонами існували тривали господарські відносини, були підписані та виконувалися договори на постачання природного газу № Г-38/03 від 20.12.2002 р., № Г-81/04 від 19.12.2003 р., за якими інтереси позивача представляв генеральний директор Щербаков М.В., ним же і підписувалися вказані договори.
В преамбулі спірної додаткової угоди № 11/05 від 27.12.2004 р. до договору на постачання природного газу за № Г-81/04 від 19.12.2003 р. вказано, що інтереси позивача представляв генеральний директор Щербаков М.В., це ж прізвище вказано і в кінці даної угоди без будь-яких застережень. Проте, на згідно свідоцтва про смерть Щербаков М.В. помер 11.04.2004 р., тому підпис який є на спірній додатковій угоді не може бути вчинений Щербаковим М.В. Відповідно до наказу позивача № 241 від 12.04.2004 р. виконання обов’язків директора позивача було покладено на Ялиніча Л.І. згідно чинного трудового законодавства і статутних документів позивача, який у грудні 2004 р. був і на теперішній час є генеральним директором позивача, що підтверджено відповідними документами.
В позовній заяві позивач вказував, що спірну додаткову угоду підписував заступник директора Шконда М.Т., який не був належним чином(посадовою інструкцією заступника директора по комерційним і загальним питанням, затвердженою 26.07.2004 р.) уповноважений укладати будь-які договори, в тому числі і спірну угоду, згідно наказу директора позивача Ялиніч Л.І. № 344 від 01.06.2004 р. заступнику директора Шконді М.Т було надано право тільки підписувати щомісячні акти про об’єми споживання газу. Підчас розгляду даного спору в господарському суді позивач не надав документи на підтвердження особи, яка підписала спірну додаткову угоду і стверджував, що встановити цю особу не можлива, у зв’язку з чим позивач стверджував, що спірна додаткова угода підписана невідомою особою. Відповідачем також документально не доведено повноваження посадової особи позивача, підпис якої вчинено на спірній додатковій угоді.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Ст. 237 ЦК України передбачено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Враховуючи, що спірна додаткова угода № 11/05 від 27.12.2004 р. до договору на постачання природного газу за № Г-81/04 від 19.12.2003 р. від імені позивача підписана невідомою особою і її повноваження не підтверджені матеріалами справи, тому у суду відсутні підстави вважати таку угоду укладеною належним чином.
Відповідно до норм глави 16 ЦК України визнаватися недійсним може тільки укладений правочин, неукладений правочин не може бути предметом спору про визнання правочину недійсним. По даній справі відсутній укладений у відповідності до вимог ст. 207 ЦК України правочин, тобто відсутній предмет спору, у зв’язку з чим на підставі п. 1-1 ст.80 ГПК України провадження у справі необхідно припинити.
Посилання відповідача на схвалення у подальшому позивачем усіх умов спірної додаткової угоди шляхом її виконання не підтверджено матеріалами справи. Так, на постачання природного газу у 2005 році між сторонами укладалися додаткові угоди від 31.01.2005 р. та від 28.02.2005 р. до договору постачання природного газу № Г-81/04 від 19.12.2003 р., договір № 5/10П-П від 05.03.2005 р., які від імені позивача укладалися та підписувалися генеральним директором Ялинічем Л.І. В актах приймання-передачі природного газу у 2005 році від 31.01.2005 р., 28.02.2005 р., 31.03.2005 р. вказано, що природний газ постачався у відповідності до умов договору № Г-81/04 від 19.12.2003 р., а не спірної додаткової угоди.
На підставі викладеного, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що господарським судом Харківської області дано невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції від 15.05.2006р. по справі №29/106-06 (н.р.15/225-05) підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.
Керуючись ст. 99,101, п. 3 ст. 103, п. 1 ст. 104, ст. 105, п. 1-1 ст. 80 ГПК України, -
постановила:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення господарського суду Харківської області від 15.05.2006р. по справі № 29/106-06 (н.р.15/225-05)скасувати.
Визнати неукладеною додаткова угода № 11/05 від 27.12.2004 р. до договору на постачання природного газу за № Г-81/04 від 19.12.2003 р.
Припинити провадження у справі.
Видати КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів»довідку про повернення державного мита сплаченого пл. дорученням № 39 від 04.05.2005 р. за подання позовної заяви в сумі 85 грн., пл. дорученням № 1357 від 25.05.2006 р. за подання апеляційної скарги в сумі 42,50 грн.
Головуючий суддя І. С. Карбань.
суддя Л. М. Бабакова
суддя І.А. Шутенко