РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 103/5690/12Головуючий суду першої інстанції:Лягіна О.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Горбань В. В.
РІШЕННЯ
"14" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіГорбань В.В.
СуддівАдаменко О.Г., Макарчук Л.В.
При секретаріГаліч Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Бахчисарайська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Бахчисарайської державної нотаріальної контори Корольова Валентина Олександрівна, соціальна служба дітей та молоді, прокуратура Бахчисарайського району АР Крим, про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 за довіреністю ОСОБА_9 на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
03 грудня 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, треті особи - Бахчисарайська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Бахчисарайської державної нотаріальної контори Корольова Валентина Олександрівна, соціальна служба дітей та молоді, прокуратура Бахчисарайського району АР Крим, про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними. Вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір ОСОБА_10. Оскільки на той час позивачка була неповнолітньою Вілінською сільською радою Бахчисарайського району АР Крим 22.11.2005 року було винесено рішення «Про закріплення житла за неповнолітньою ОСОБА_6». Розпорядженням Бахчисарайської райдержадміністрації № 909-р від 08.12.2005 року позивачку було направлено в державну установу. 29.11.2005 року державним нотаріусом Бахчисарайської державної нотаріальної контори посвідчено заповіт будинку АДРЕСА_1, який належав ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, /бабі позивачки/ на користь ОСОБА_7. Вважає, що зазначений заповіт має бути визнаний недійсним з наступних підстав. До 08.12.2005 року позивачка проживала у вищезазначеному будинку, згідно довідок Вілінської сільської ради Бахчисарайського району АР Крим від 11.11.2011 року підтверджено факт проживання та реєстрації позивачки у спірному будинку. Крім того, вважає, що в заповіті зазначені неправдиві факти того, що за особистим проханням ОСОБА_11 та у зв'язку з її неграмотністю заповіт підписували ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Зазначає, що ОСОБА_11 була грамотною людиною. Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», до влаштування їх у сім'ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей. Враховуючи те, що згоди органу опіки та піклування на відчуження будинку при складанні заповіту ОСОБА_11, отримано не було, такий заповіт на підставі ч. 1 ст. 224, ч. 2 ст. 215 ЦК України повинен бути визнаний недійсним. Просить визнати заповіт будинку АДРЕСА_1, складений ОСОБА_11 на користь ОСОБА_7, посвідчений 29.11.2005 року державним нотаріусом Бахчисарайської державної нотаріальної контори Корольовою В.О., зареєстрований у спадковому реєстрі за № 38011238, недійсним. Поновити строк на звернення до суду з зазначеним позовом. Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я ОСОБА_7
Ухвалою Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 28 січня 2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи прокуратуру Бахчисарайського району АР Крим.
Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним заповіт, укладений 29.11.2005 року на ім'я ОСОБА_7, посвідчений державним нотаріусом Бахчисарайської державної нотаріальної контори Корольовою В.О., зареєстрований в реєстрі за № П-381. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 24.03.2012 року на ім'я ОСОБА_7, посвідчене державним нотаріусом Бахчисарайської державної нотаріальної контори Корольовою В.О., зареєстроване в реєстрі за № 674.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 за довіреністю ОСОБА_9 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне зясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 за довіреністю ОСОБА_14 просить рішення суду залишити без змін, вважає його законним, апеляційну скаргу відхилити як необґрунтовану.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, вислухавши пояснення позивачки, її представників, представника відповідачки, прокурора, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заповіт, складений 29 листопада 2005 року ОСОБА_11 із його нотаріальним посвідченням, є недійсним на підставі ч. 2 ст. 1257 ЦК України, оскільки на момент складання заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на свій розсуд, обирає способи захисту цивільного права.
При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст.ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, з посиланням на певну норму матеріального закону.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка, обґрунтовуючи вимоги про визнання заповіту недійсним, посилалася на порушення вимог ч. 3 ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей сиріт, позбавлених батьківського піклування», зазначала, що на момент нотаріального посвідчення оспорюваного заповіту щодо будинку АДРЕСА_1, вона мала право користування та проживання в даному будинку, проте, згода органів опіки та піклування на відчуження домоволодіння отримана не була, тому на підставі ч. 1 ст. 224 та ч. 2 ст. 215 ЦК України просила визнати заповіт недійсним.
У засіданні суду апеляційної інстанції позивачка та її представники підтвердили, що в процесі розгляду справи підстави позову про визнання заповіту недійсним ними не змінювалися.
Між тим, вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені обставини не звернув уваги і фактично на свій розсуд змінив підстави позову про визнання заповіту недійсним та дійшов висновку, що оспорюваний заповіт є недійсним на підставі ч. 2 ст. 1257 ЦК України, посилаючись на те, що на момент складання заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позивачем вимог, що є порушення вимог ст. 11 ЦПК України щодо розгляду судом цивільних справ у межах заявлених позивачем вимог, та фактично не розглянув вимоги позивачки про визнання оспорюваного заповіту недійсним з підстав заявлених нею вимог - ч. 1 ст. 224 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.
При апеляційному перегляді справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_11 (а.с. 12)
За життя, 29 листопада 2005 року, за бажанням ОСОБА_11 і з її слів у зв'язку з її неграмотністю, державним нотаріусом Бахчисарайської державної нотаріальної контори Автономної Республіки Крим Корольовою В.О. у присутності двох свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13, які підтвердили це своїми підписами, складено заповіт, яким належний ОСОБА_11 на праві власності житловий будинок з надвірними прибудовами під № 26, розташований в АДРЕСА_1, заповідала ОСОБА_7 (а.с. 8)
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка ОСОБА_6 посилалася на те, що ОСОБА_11, яка була її рідною бабою, був складений заповіт без дозволу органів опіки та піклування на відчуження домоволодіння, тому на підставі ч. 1 ст. 224 та ч. 2 ст. 215 ЦК України є недійсним.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу) є нікчемним.
Статтею 71 ЦК України передбачено, що опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.
З юридичного аналізу вказаних норм закону вбачається, що правила даних норм закону стосуються прав опікуна та піклувальника на вчинення зазначених правочинів від імені підопічного за наявності згоди органу опіки та піклування.
Між тим, як убачається з матеріалів справи, заповідач ОСОБА_11 на момент вчинення нею оспорюваного заповіту не була ані опікуном, ані піклувальником неповнолітньої онуки ОСОБА_6
За таких обставин колегія суддів вважає, що правила ч. 1 ст. 224 ЦК України не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.
Оскільки згідно ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним, тому на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, предметом спору сторін є не нікчемність заповіту, а саме його недійсність.
Що стосується посилання позивачки на порушення державним нотаріусом при посвідченні оспорюваного заповіту вимог ч. 3 ст. 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», за правилами якої жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім'ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей, як на підставу для визнання заповіту недійсним, то колегія суддів вважає його необґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
З аналізу зазначеної норми закону вбачається, що заповітом є односторонній правочин щодо розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті належним їй на праві власності майном, яким вправі розпоряджатися на власний розсуд, а не правочином щодо відчуженням належного заповідачу майна на момент його вчинення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що при вчиненні заповідачем заповіту не потребується згода органу опіки та піклування.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, позивачка на момент вчинення 29 листопада 2005 року ОСОБА_11 оспорюваного заповіту, не була позбавлена права на житло в будинку АДРЕСА_1, оскільки після смерті матері - ОСОБА_15, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, та була власником 1/8 частки зазначеного будинку, відповідно до правил ч. 4 ст. 1268 ЦК України вважається такою, що прийняла спадщину, тому незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Що стосується посилання позивачки на те, що ОСОБА_11 була грамотною людиною, тому нотаріус не мав права посвідчувати заповіт за участю свідків, то колегія суддів вважає, що зазначені обставини не можуть бути підставою для визнання оспорюваного заповіту недійсним.
Відповідно до вимог ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт може бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 1248 ЦК України, якщо заповідач через фізичні вади не може прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках.
Статтею 1253 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
Заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. (ч. 1 ст. 1257 ЦК України)
Виходячи з аналізу змісту норми ст. 1257 ЦК України нотаріальний порядок посвідчення угод - це система послідовних дій нотаріуса (інших осіб, зазначених у ст.ст. 1251-1252 ЦК України), урегульованих нормами Закону України «Про нотаріат», положеннями Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (чинної на час посвідчення заповіту), направлених на захист прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, з метою надання цим угодам юридичної вірогідності.
Таким чином, нотаріальному посвідченню угоди передують певні дії нотаріуса щодо складання угоди, перевірки правоздатності та дієздатності осіб, що її укладають, їхнього дійсного волевиявлення тощо.
Як убачається з матеріалів справи, за особистою участю заповідача ОСОБА_11 та за її вимогою, якою було зазначено, що вона є неграмотною, нотаріусом у присутності двох свідків було посвідчено заповіт 29 листопада 2005 року. Про причини, за якими заповідач не може власноруч підписати заповіт, зазначено в заповіті. (а.с. 8)
З огляду на наведене та встановивши, що вимогами вищезазначених норм законів не передбачено, що нотаріус уповноважений перевіряти чи дійсно заповідач є грамотною або неграмотною особою та враховуючи, що саме заповідачем було заявлено про те, що вона є неграмотною, тобто особою яка самостійно не може прочитати заповіт, колегія суддів вважає, що нотаріусом при посвідченні заповіту було дотримано вимоги закону щодо порядку посвідчення заповіту, передбачених третього частини другої статті 1248 ЦК України та ст. 1253 ЦК України, що свідчить про законність спірного заповіту.
Оскільки вимоги позивачки про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним є похідними від вимог про визнання оспорюваного заповіту недійсним, у задоволенні яких позивачці відмовлено, тому колегія суддів вважає, що ці вимоги також не підлягають задоволенню.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції вищезазначеного не врахував та вирішив спір з порушенням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в межах заявлених позивачкою вимог.
Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 за довіреністю ОСОБА_9 задовольнити.
Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Бахчисарайська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Бахчисарайської державної нотаріальної контори Корольова Валентина Олександрівна, соціальна служба дітей та молоді, прокуратура Бахчисарайського району АР Крим, про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину недійсними відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: