А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д З А К А Р П А Т С Ь К О Ї О Б Л А С Т І

П О С Т А Н О В А

про попередній розгляд кримінальної справи

18.10.2013 м. Ужгород

Суддя апеляційного суду Закарпатської області Стан І.В.,

за участю прокурора - Сирохман Л.І.,

провівши у відкритому судовому засіданні попередній розгляд кримінальної справи за апеляціями, які подали засуджений ОСОБА_1 та цивільний позивач - потерпіла ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В :

вироком Тячівського районного суду від 10 липня 2013 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Угля, Тячівського району, Закарпатської області, мешканець АДРЕСА_1, українець, гр. України, із середньою спеціальною освітою, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, приватний підприємець, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на чотири роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили засудженому ОСОБА_1 залишено попередній - підписка про невиїзд.

Цивільний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 59 821,50 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять одну гривню п'ятдесят копійок). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь НДЕКЦ при УМВС України в Закарпатській області 470,40 грн. (чотириста сімдесят гривень сорок копійок) і на користь Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз 1423,94 грн. (одну тисячу чотириста двадцять три гривні дев'яносто чотири копійки).

Речові докази : автомобіль марки «ВАЗ 2105», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, який знаходиться на штраф-майданчику Тячівського РВ УМВС у Закарпатській області - постановлено повернути власнику ; автомобіль марки «МАЗ 5549», реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 постановлено залишити ОСОБА_1

Згідно вироку, ОСОБА_1 визнаний винуватим і засуджений за вчинений злочин за таких обставин.

13 грудня 2003 року, приблизно о 00 годин 30 хвилин, підсудний ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «МАЗ 5549», реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, у порушення п. 1.2. Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), яким передбачено, що в Україні встановлено правосторонній рух транспортних засобів ; п. 1.5 - згідно якого дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків, особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган ; п. п. 9.9 «а», 9.10 та 9.11, якими передбачено, що аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки на дорозі, разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м. поза ними, у разі вимушеної зупинки в місцях з обмеженою оглядовістю дороги хоча б в одному напрямку менше 100 м., якщо транспортний засіб не обладнано аварійною світловою сигналізацією або вона не справна, треба встановити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар з боку гіршої видимості для інших учасників дорожнього руху у випадку, зазначеному в підпункті «б» пункту 9.10 цих Правил ; п. 15.5 - відповідно до якого ставити транспортні засоби під кутом до краю проїзної частини дозволяється в місцях, де це не буде перешкоджати руху інших транспортних засобів, - виконуючи роботи по насипу гравію на узбіччя автомобільної дороги сполученням «Мукачево-Рогатин-Львів», між населеними пунктами Буштино та Стеблівка, не врахував дорожню обстановку, не забезпечив безпеку руху, у темний час доби, при мокрому асфальті та ожеледі, у туманну погоду, поклав керований ним автомобіль перпендикулярно осьовій лінії на правий бік у напрямку с. Стеблівка Хустського району, не виставивши знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар, приступив до розвантаження гравію, створивши, таким чином, перешкоду для руху автомобіля «ВАЗ 2105», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, котрим керував ОСОБА_3, який із дотриманням Правил дорожнього руху України рухався по своїй смузі в напрямку с. Стеблівка й, не маючи технічної можливості зупинити свій транспортний засіб, або об'їхати перешкоду вчинив наїзд на автомобіль марки «МАЗ», внаслідок чого пасажир його автомобіля ОСОБА_4, отримав тяжкі тілесні ушкодження, що знаходяться в прямому причинному зв'язку з настанням його смерті, а ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

В апеляції засуджений ОСОБА_1 вказує на те, що вирок є незаконним. Посилається на те, що пояснення ОСОБА_3 на відтворенні обстановки та обставин події - місця події щодо можливості побачити перешкоду на відстані 13,5 м. та розмір довжини повного зупинного шляху автомобіля «ВАЗ 2105» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 при русі його в умовах місця ДТП зі швидкістю 50 км/год., в умовах місця ДТП, що становить близько Snз=40-43 метрів, не відповідають фактичним обставинам справи, а висновки суду при дослідженні висновку судової автотехнічної експертизи від 31.12.2004 року за № 162-1 є хибними. Також посилається на те, що при розгляді справи судом не враховано те, що відмова ОСОБА_3 у проведенні повторного відтворення обстановки та обставин місця події унеможливила встановити дійсні обставини ДТП, оскільки без даних повторного відтворення неможливо провести повторну автотехнічну експертизу. Крім того, вказує на те, що суд не врахував, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_3 обіймав посаду начальника СВ Тячівського РВ УМВС України в Закарпатській області, у зв'язку із чим протокол огляду місця події, який складений слідчим Тячівського РВ УМВС України в Закарпатській області не може бути взятий до уваги судом, оскільки складений із порушенням вимог КПК України. Крім того, посилається на те, що в матеріалах кримінальної справи був протокол огляду місця події, складений слідчим прокуратури Тячівського району, проте після повернення апеляційним судом Закарпатської області даної справи на додаткове розслідування вказаний протокол зник. Також незрозумілими вважає висновки експерта про те, що ним були порушені вимоги п. п. 15.9 «ж», 19.4. ПДР України, оскільки з наявної в матеріалах справи схеми ДТП убачається, що автомобіль марки «МАЗ» був розташований на відстані ближче 3 м, але до переривчастої лінії, яка розділяла транспортні потоки, тобто в місці, де зупинка транспортного засобу не заборонена. Крім того, посилається на те, що матеріали справи : показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, підтверджують, що на автомобілі марки «МАЗ» були включені фари та правий сигнал повороту, який за відсутності на автомобілі світлової аварійної сигналізації виконував її функції, що зупинка транспортного засобу для розвантаження вантажу не вважається вимушеною. Також вказує на те, що судовим експертом та судом не надано належної оцінки діям потерпілого ОСОБА_3, який при відтворенні обстановки та обставин події, вказав що назустріч йому із включеним ближнім, але досить сильним світлом фар рухався мікроавтобус, і коли вони розминулися то на відстані 10-15 м. на смузі руху свого автомобіля, він побачив якусь тінь перешкоди, як виявилося потім, це був автомобіль марки «МАЗ», який стояв поперек дороги й перекривав смугу руху керованого ним автомобіля. У зв'язку із цим, а, також ураховуючи що згідно п. 19.3. ПДР України в разі погіршення видимості в напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів, водій повинен зменшити швидкість до такої, яка б не перевищувала безпечної за умовами фактичної видимості дороги в напрямку руху, а разі засліплення - зупинитися, не змінюючи смуги руху, і ввімкнути аварійну світлову сигналізацію, відновлення руху дозволяється лише після того, як пройдуть негативні наслідки, тому швидкість руху 50 км/год. автомобіля ВАЗ під керуванням водія ОСОБА_3 не може слугувати доказом невинуватості останнього. Крім того, посилається на те, що в порушення ст. 334 КПК України в мотивувальній частині вироку, віддаючи перевагу висновку комісійної експертизи № 30 від 21.04.2004 року перед висновком експерта Тячівської СМЕ № 159 від 29.01.2004 року, суд не вказав причину такої переваги, не врахувавши те, що відповідно до ст. 62 Конституції України всі сумніви повинні трактуватися на користь обвинуваченого. Просить вирок скасувати, а кримінальну справу направити прокурору Тячівського району на додаткове розслідування.

У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження потерпіла ОСОБА_2 вказує на те, що не змогла подати апеляційну скаргу у встановлений законом строк, у зв'язку з тим що не була повідомлена про час і місце слухання справи, що ні вона, ні її адвокат не були присутні в судовому засіданні в день ухвалення вироку, а текст вироку отримала лише 25.07.2013 року, про що міститься відмітка в матеріалах кримінальної справи. Просить поновити строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений із поважних причин. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що вирок у частині вирішення цивільного позову вважає незаконним. Указує на те, що, задовольняючи позов частково в сумі 50 000 гривень, суд не правильно врахував обсяг і характер її моральних страждань. Посилається на те, що в результаті злочинних дій ОСОБА_1 їй була спричинена моральна шкода, яка полягає в глибоких душевних стражданнях, яких вона зазнала в зв'язку зі смертю її чоловіка ОСОБА_4, у тому числі на те, що їй було завдано негативних наслідків у вигляді втрати душевної рівноваги, порушення звичайного ритму її життя, сімейних, професійних та інших соціальних зв'язків, необхідності додаткових зусиль для організації їх відновлення. Моральну шкоду вона обґрунтовує й тим, що з вини ОСОБА_1 вона вимушена звертатися до правоохоронних та судових органів уже близько десяти років, витрачаючи свій особистий час. Усе це спричиняє їй численні клопоти, душевні страждання, неприємні спогади. Крім того, вказує на те, що при визначенні розміру моральної шкоди судом першої інстанції не враховано ступінь винних дій ОСОБА_1, внаслідок яких помер її чоловік у віці 54 роки, а також на те, що в достатній мірі не враховано глибину її фізичних та душевних страждань, яких вона зазнала в зв'язку з непоправною втратою її чоловіка в результаті вищевказаного злочину, їх тривалість, стан погіршення її здоров'я, тяжкість психологічної травми, завданої раптовістю та неочікуваною смертю чоловіка, істотність вимушених змін в її житті. Крім того, судом не взято до уваги той факт, що вона зазнала моральних страждань від смерті її чоловіка, які посилені зневажливим ставленням ОСОБА_1 до вчиненої дорожньо-транспортної пригоди, а саме тим, що з моменту вчинення вказаного злочину минуло вже майже десять років, однак ні матеріальна, ні моральна шкода ОСОБА_1 не була відшкодована, при цьому, для особистого вибачення перед нею за скоєне діяння ОСОБА_1 жодних спроб не робив. Також посилається на юридичну практику в контексті відшкодування моральної шкоди в аналогічних справах, а саме на те, що ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.06.2012 року вирок Луцького міськрайонного суду від 24.11.2011 року та ухвалу Апеляційого суду Волинської області від 03.02.2012 року залишено без зміни, де члену сім'ї особи, смерть якої настала в результаті скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у межах цивільного позову відшкодовано 100 000 гривень моральної шкоди ; рішенням ВСУ від 21.05.2008 року позивачці, яка в результаті вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, втратила чоловіка відшкодовано моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень. Крім того, вказує на те, що, вирішуючи питання про стягнення на її користь матеріальної шкоди, суд не застосував індексацію такої, оскільки суми, витрачені нею на поховання із грудня 2003 року до часу ухвалення вироку, суттєво знецінилися. Просить вирок у частині цивільного позову змінити, збільшити суму стягнення моральної шкоди з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 до 160 000 гривень та збільшити розмір відшкодування матеріальної шкоди, і в решті вирок залишити без зміни.

У запереченні на апеляцію засудженого ОСОБА_1 потерпілий ОСОБА_3 вказує на те, що вирок є законним і обґрунтованим, ґрунтується на наявних у матеріалах кримінальної справи доказах, а апеляція є необґрунтованою, і надуманою, поданою з метою ще затягнути, і так затягнутий час розслідування справи. Посилається на те, що, не погоджуючись із вироком суду ОСОБА_1 просить скасувати його, а справу направити на додаткове розслідування, однак при цьому не зазначає, які дії необхідно виконати в процесі додаткового розслідування, які обставини ще необхідно з'ясувати, бо за спливом такого часу, як 10 років, від події ДТП, не являється можливим щось додатково встановити, а навпаки, втрачається й те, що було в наявності на початковій стадії розслідування справи, що і сталося із медичною документацією відносно ОСОБА_4 Дані щодо швидкості руху та видимості перешкоди було встановлено при проведенні відтворення обстановки та обставин події через не значний період часу від події ДТП і за максимально подібних погодних умовах, про проведення цієї слідчої дії слідчим завчасно було повідомлено ОСОБА_1 і було запропоновано йому приймати участь, на що до останнього він давав згоду і завіряв, що буде присутнім, а в останній момент відмовився йти на місце події, можливо розраховуючи на те, що цим унеможливить як проведення запланованої слідчої дії, так і буде затягувати процес слідства, що у деякій мірі йому і вдалося. Результат впливу цих та інших даних досудового слідства на обставини ДТП обґрунтовано викладно у висновку автотехнічної експертизи, інші коментарі тут зайві. Крім того, вказує на те, що у своїх показанням він не вказував на засліплення, як таке, значення якого викладено в ПДР, а лише вказував на наявність зустрічного транспортного засобу, який при наближенні переключив світло фар із дальнього на ближнє й засліплення, як такого, не було. Посилається також на те, що доводи апеляції засудженого про те, що на час події ДТП він працював на посаді начальника СВ Тячівського РВ УМВС України в Закарпатській області, і це вплинуло на результати розслідування, є явно надуманими, оскільки до визнання його потерпілим у справі досудове слідство в справі було лише розпочато слідчими прокуратури району, а потім проводилось слідчим прокуратури області. Від самого початку досудового слідства ОСОБА_1 був забезпечений правовою допомогою, скарг по даній справі, як по лінії МВС, внутрішньої безпеки, так і прокуратури подавалось по всіх цих інстанціях на рівні області та Києва неодноразово, частина з яких є в матеріалах справи, а тому підстав сумніватися в необ'єктивності досудового слідства немає. У процесі досудового слідства безпосередньо з ОСОБА_1 було проведено відтворення обстановки та обставин події, де він сам особисто розташовував свій автомобіль у такому положенні, як він рахував, що знаходився автомобіль на момент ДТП і суттєвих розбіжностей, які би мали істотне значення для прийняття рішення в справі, не встановлено. Що стосується протоколу огляду місця події оформленого слідчим прокуратури району ОСОБА_10, то сам ОСОБА_1 і поняті показали, що слідчий хотів продублювати такий протокол із тими же даними, які були в слідчого міліції, але вже від свого імені, і без виїзду на місце події, тому його вони не підписали, і відповідно слідчий не приєднував до матеріалів справи такого протоколу без підписів, що було встановлено в процесі судового розгляду справи. Крім того, вказує на те, що очевидним є порушення вимог п. 9.10 «б», 15.9 «д» та 19.4 ПДР України з боку водія ОСОБА_1, оскільки беззаперечно були у наявності умови недостатньої видимості, викликані часом та погодними умовами та додаткова особливість, що впливала на обмеження видимості перешкоди і викликала необхідність виконати вимоги п. 9.10., 9.11 ПДР України заключається в тому, що автомобіль МАЗ не обладнано аварійною світловою сигналізацією і навіть якщо така би і була, то її ефект був би мінімальним через те, що автомобіль марки «МАЗ» не був розташований до напрямку руху автомобіля марки «ВАЗ» із включеними чи виключеними світловими приборами із відповідним ефектом світловідбивання у темну пору доби, а розташовано його було боковою частиною, де немає ніяких світло відбивних елементів, через що відстань видимості такої перешкоди зменшується, що і стало основною причиною ДТП. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а вирок Тячівського районного суду від 10.07.2013 року залишити без зміни.

При попередньому розгляді кримінальної справи, заслухавши прокурора, який просив кримінальну справу направити до місцевого суду, перевіривши її матеріали, вважаю, що судом першої інстанції перед направленням справи на розгляд до апеляційного суду не дотримані вимоги кримінально-процесуального закону, а саме вимоги ст. ст. 349, 353 КПК України.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України на вирок суду першої інстанції прокурором або іншими учасниками процесу може бути подана апеляція протягом п'ятнадцяти діб із моменту його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - у цей же строк із моменту вручення йому корпії вироку.

З матеріалів кримінальної справи вбачається, що 08 серпня 2013 року до Тячівського районного суду надійшло клопотання потерпілої - цивільного позивача ОСОБА_2 про поновлення їй строку на апеляційне оскарження вироку Тячівського районного суду від 10 липня 2013 року, разом з апеляційною скаргою на вказаний вирок (т. 5, а. с. 168-172, 174-177).

Відповідно до ч. ч. 2 - 4 ст. 353 КПК України (у редакції Закону України 1960 року) у разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, про відновлення пропущеного строку. Питання про відновлення строку вирішується в судовому засідання судом, який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сторони, неявка яких у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу постанову, якою відновляє пропущений строк або відмовляє в його відновленні, і визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду.

З матеріалів кримінальної справи не вбачається, що перед направленням кримінальної справи на розгляд до апеляційного суду Тячівським районним судом в особі головуючого - судді Гримута В.І. вирішувалось питання про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження вироку.

Крім того, з матеріалів кримінальної справи вбачається, що адвокат ОСОБА_11 (захисник ОСОБА_1) до апеляційного суду подав клопотання, у якому просить надати йому можливість ознайомитися з матеріалами кримінальної справи. Відповідно до ст. 349 КПК України суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням ознайомитися з матеріалами справи.

З урахуванням вищенаведеного, суддя апеляційного суду, відповідно до ст. ст. 353, 358, 359 КПК України, кримінальну справу щодо ОСОБА_1 повертає до суду першої інстанції для виконання вимог ст. ст. 349, 353 КПК України.

Керуючись пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України та ст. ст. 349, 353, 357-359 КПК України (в редакції Закону України 1960 року), суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

кримінальну справу щодо ОСОБА_1 повернути до Тячівського районного суду для виконання вимог ст. ст. 349, 353 КПК України.

Суддя