ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
14 жовтня 2013 р. Справа № 802/3561/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Віятик Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Бондаренка Ігоря Валерійовича
позивача: Арустамян А.Е.
відповідача: Сидоришин М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Літинський м'ясокомбінат"
до: Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області
про: визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ВСТАНОВИВ:
21.08.2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Літинський м'ясокомбінат" (далі - ТОВ "Літинський м'ясокомбінат" або позивач) з позовом до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000432200 та №0000442200 від 19.07.2013 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення №0000432200 та №0000442200 від 19.07.2013 року, видані на підставі акту виїзної планової перевірки № 46-22-31380537 від 04.07.2013 року, протиправні, винесені з порушенням вимог чинного законодавства та такі, що підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представники позивача підтримала заявлений позов та зазначила, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження ТОВ "Літинський м'ясокомбінат" зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, данні відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають підтвердження доказами. Крім того, на підтвердження формування податкового кредиту та валових витрат платником податку надано під час проведення перевірки первинні документи, зокрема, договори купівлі-продажу, договори про надання маркетингових послуг, акти здачі-прийняття робі (надання послуг), податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, шляхові листи, платіжні доручення, які свідчать про реальність господарських операцій з контрагентами. За наведених обставин просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Представники відповідача щодо позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у запереченнях, що знаходяться у матеріалах справи та зазначили що, ТОВ "Літинський м'ясокомбінат" не підтвердило належними документами виконання факту умов поставки та зберігання придбаного у контрагентів товару, виконання послуг контрагентами. При цьому, в ході перевірки податковий орган дійшов висновку про нікчемність господарських операцій з поставки товарів придбаних у контрагентів і отриманих послуг та відсутність підстав для формування валових витрат та податкового кредиту, з огляду на безтоварність господарських операцій і не відповідність первинних документів вимогам національного законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Літинський м'ясокомбінат" зареєстровано Латинською районною державною адміністрацією 21.09.2001 р., код ЄДРПОУ 31380537, за адресою: Вінницька область, смт. Літин, вул. Сосонське шосе, 8. Як платник податків та зборів товариство взяте на облік в Літинським відділенням Хмільницької ОДПІ 24.09.2001 р. за № 184.
На підставі направлень на перевірку №№ 156, 157, 158 від 20.05.2013 p., № 176 від 29.05.2013 p., виданих Хмільницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області та керуючись п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України), було проведено планову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Літинський м'ясокомбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р.
Дана перевірка проводилась з 20.05.2013 року по 26.06.2013 року. Термін перевірки було продовжено терміном на 10 робочих днів відповідно до наказу № 336 від 12.06.2013 року.
За результатами перевірки складено акт №46-22-31380537 від 04.07.2013 р. (далі акт перевірки).
Згідно висновків акту перевірки позивачем, зокрема, порушено:
- п.138.1, п.138.8 ст.138, п.139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого перевіряємим підприємством занижено задекларований податок на прибуток в періоді з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р. на загальну суму 256 136,00 грн.;
- п.138.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого перевіряємим підприємством занижено податок на додану вартість в періоді з 01.10.2011 р. по 31.12.2012 р. на загальну суму 244 012,00 грн.
19.07.2013 року Хмільницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Вінницькій області винесено податкові повідомлення-рішення, а саме:
- № 0000432200, згідно якого позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 256 136,00 грн., штрафні санкції в сумі 125 663,00 грн.;
- № 0000442200, згідно якого позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 244 012,00 грн., штрафні санкції в сумі 122 006,00 грн.
Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач з метою захисту своїх прав, звернувся до суду.
Прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень було мотивовано висновками акту перевірки про те, що ТОВ "Літинський м'ясокомбінат" неправомірно сформувало податковий кредит та валові витрати по операціям з придбанням великої рогатої худоби, тушок бройлера та отримання послуг по ремонту коптильно-варочних камер і маркетингових послуг за перевіряємий період.
Під час перевірки перевіряючими, були використані акти перевірок інших податкових органів, зокрема:
1. Акт Луцької ОДПІ від 14.03.2012 р. № 46/23-3/35594018 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Медео-Захід» (код за ЄДРПОУ 35594018) у зв'язку з неподанням ТзОВ «Медео-Захід» у встановлені законом терміни. на письмовий запит Луцької ОДПІ документального підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання за січень, лютий, березень, липень, вересень 2010 року, січень, квітень, травень, червень, вересень, жовтень 2011 року.
2. Акт №753/23-3/35594018 від 18.04.2012 р. про результати позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Медео-Захід» (код за ЄДРПОУ 35594018) у зв'язку з неподанням ТзОВ «Медео-Захід» у встановлені законом терміни на письмовий запит Луцької ОДПІ документального підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкового зобов'язання за квітень, травень, червень та жовтень 2010 року, лютий, серпень, листопад та грудень 2011 року.
3. Акт № 763/22-6/35594018 від 18.06.2012 р. про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання TOB «Медео-Захід» (код за ЄДРПОУ 35594018) щодо підтвердження господарських відносин за період з 01.02.2012 р. по 31.03.2012 р.
4. Акт №17/22-00/36153200 від 23.01.2013 р. позапланової виїзної перевірки TOB «ЕВТ-Центр» (код за ЄДРПОУ 36153200) з питань дотримання податкового законодавства щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань.
Також, для встановлення порушень використовувались аналітичні бази даних ДПА України.
За результатами перевірки, відповідач дійшов до висновку про безпідставність віднесення позивачем коштів до складу валових витрат ґрунтуючись на нікчемність договорів, укладених позивачем з ПП «Технології оздоблення», ТзОВ «Медео-Захід», TOB «ЕВТ-Центр», а також ДП «Фуршет Центр» і TOB НВП «Аргон», що встановлено виключно актом перевірки.
Таким чином, на думку перевіряючих вказані операції є безтоварними, а правочини -нікчемними.
Суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки та бере до уваги наступне.
Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Виходячи із вимог ст. 71 КАС України, суди повинні враховувати, що обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкт владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Отже, суд досліджує насамперед доводи органів державної податкової служби, що свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість (згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1112/11/13-10 від 20.07.2010).
За таких підстав, в межах предмета доказування по даній справі належить встановити реальність отримання товару та послуг ТОВ "Літинський м'ясокомбінат" та дослідити використання придбаних товарів та отриманих послуг у господарській діяльності.
Як зазначено представниками позивача в рамках здійснення своєї господарської діяльності, відповідно до виставлених рахунків, підприємство придбало:
- у ТзОВ «Медео-Захід» великої рогатої худоби;
- у TOB «ЕВТ-Центр» тушок бройлера, м'ясо птиці МОМ;
- у ПП «Технології оздоблення» послуги по ремонту коптильно-варочних камер;
- у ДП «Фуршет Центр» маркетингові та рекламні послуги;
- у TOB НВП «Аргон» маркетингові послуг.
Позивачу був переданий куплений товар та надано послуги, відповідно до видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт, що містяться в матеріалах справи. Крім того, в матеріалах справи містяться податкові накладні виписані ПП «Технології оздоблення», ТзОВ «Медео-Захід», TOB «ЕВТ-Центр», а також ДП «Фуршет Центр» і TOB НВП «Аргон», що є підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України.
Зазначені товари та послуги позивачем оплачено, що підтверджується платіжними дорученнями. Таким чином вказані господарські операції вплинули на майновий стан її сторін, тобто спричинили настання правових наслідків, що є підтвердженням їх здійснення.
На підтвердження віднесення витрат, пов'язаних з придбанням товарів та отриманих послуг, для формування валових витрат позивачем надано суду докази використання даного товару та отриманих послуг у господарській діяльності, а саме ветеринарного свідоцтва, журнал обліку результатів перезабійного ветеринарного огляду тварин, книга забою тварин, посвідчення про якість на готову продукцію тваринного походження, згідно з яким здійснювалась подальше виготовлення м'яса та м'ясопродуктів; звіти за результатами надання маркетингових послуг, буклети на рекламу продукції позивача, що підтверджує виконання договорів на маркетингові послуги.
Законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин є Податковий кодекс України.
Відповідно до п. п.14.1.178 ст. 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Для цілей оподаткування, згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.
В силу ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В свою чергу, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, усі документи, які підтверджують реальні зміни в діяльності товариства, мають характер первинних документів.
Необхідною умовою для віднесення сум, сплачених за товар/послуг, до суми податку на додану вартість, як вважає представник податкового органу, є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання у господарській діяльності. Водночас, за відсутності факту придбання товарів/послуг або в разі, якщо придбані товари/послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Згідно з п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту передбачене у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів, отримання послуг, придбання (будівництво, спорудження) необоротних активів.
Відповідно до статті 198.3 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ПП «Технології оздоблення», ТзОВ «Медео-Захід», TOB «ЕВТ-Центр», а також ДП «Фуршет Центр» і TOB НВП «Аргон» були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому позивач мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України.
Крім того, суд не погоджується з позицією відповідача про те, правочини поставки товарів (робіт, послуг) укладені з контрагентами не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемним.
При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
В ході судового засідання судом встановлено те, що ПП «Технології оздоблення», ТзОВ «Медео-Захід», TOB «ЕВТ-Центр», а також ДП «Фуршет Центр» і TOB НВП «Аргон» були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на момент вчинення спірних правовідносин.
Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем товару (робіт, послуг) з метою його використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України дає визначення терміну "господарська діяльність". Згідно з вищевказаними нормами, під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 204 ЦК України).
Судом встановлено, що основним видом діяльності ТОВ "Літинський м'ясокомбінат" є виробництво м'яса та м'ясопродуктів.
Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.
Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.
Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентів позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
Як вбачається з акту перевірки, відповідач вказує на те, що зокрема, TOB «ЕВТ-Центр» має ознаки фіктивності, оскільки згідно бази даних АІС ДПА України стан платника - 9 та в ЄДР внесено запис направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки відсутні відомості щодо доведення факту відсутності TOB «ЕВТ-Центр» та його посадових осіб за місцем реєстрації за період здійснення господарських операцій за перевіряємий період.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем та контрагентами були здійсненні господарські операції з поставки великої рогатої худоби, тушок бройлера, м'яса птиці МОМ та отримання послуг по ремонту коптильно-варочних камер і маркетингових послуг.
Дані операції та послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, отриманими внаслідок вчинення злочину, сама по собі операція з отримання даних послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.
Матеріалами справи підтверджується фактичне надання та споживання послуг позивачем, а саме наявність документів, на підставі яких позивачем було використано в господарській діяльності отримане від контрагента.
Таким чином, посилання відповідача стосовно того, що господарські операції з зазначеними контрагентами є нікчемними не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
Щодо правомірності визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за порушення вимог п. 138.1 п. 138.8 ст. 138, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України з питань оподаткування прибутку підприємств, суд бере до уваги викладене вище та зазначає наступне:
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.
Згідно із пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування.
Підпунктом 14.1.228 п.14.1 ст.14 ПК України дається визначення поняття собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
Згідно із п. 138.8 ст.138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
- прямих матеріальних витрат;
- прямих витрат на оплату праці;
- амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
- загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
- вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
- інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну)
Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати встановлені судом та підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат та заниження податку на прибуток.
Отже, на думку суду відсутні обставини, які б відповідно до Податкового кодексу України унеможливлювали формування валових витрат за вищевказаними господарськими операціями.
Крім того, суд, у судовому засіданні було встановлено, що акти прийому-передачі виконаних робіт №396772 від 15.05.2012 року, №39677 від 15.06.2012 року, №437525 від 15.08.2012 року, №400015 від 15.10.2012 року, №3900000737 від 30.06.2012 року, №3900001265 від 31.07.2012 року, №3900001905 від 31.08.2012 року, №3900002586 від 30.09.2012 року, №3900003292 від 31.10.2013 року, №3900003987 від 30.11.2012 року містять факсимільний підпис начальника відділу закупівель ОСОБА_4
Відповідно до п. 2.4 цього Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Згідно п. 2.5 Положення № 88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.
На підставі статті 202 Цивільного кодексу України дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, вважається правочином.
Статтею 207 Цивільного кодексу України закріплено, що використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Суд зазначає, що чинним законодавством не наданий конкретний перелік первинних документів, а тільки встановлено, які реквізити повинні містити первинні документи. Виходячи з такого, до первинних документів можна віднести договори, додаткові угоди, специфікації, накладні, різноманітні акти та інші документи, які фіксують і підтверджують здійснення господарської операції.
При цьому, як встановлено судом, наведеними вище актами прямо не заперечується використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису.
Разом з цим суд зазначає, що чинним законодавством передбачені виключні випадки, коли використання факсимільного відтворення підпису не допускається. Це стосується, зокрема, оформлення платіжних документів: грошових чеків та розрахункових документів.
Представником позивача надано суду для долучення до матеріалів справи довідку від 09.10.2013 р. б/н, видану ДП «Фуршет Центр» стосовно підтвердження факту підписання зазначених вище первинних документів факсимільним способом та доручення в підтвердження повноважень ОСОБА_4
Таким чином, акти прийому-передачі виконаних робіт, підписані представником ДП «Фуршет Центр» з використанням факсимільного відтворення підпису відповідає вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та беруться до уваги при визначенні об'єкта оподаткування.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що висновки акту перевірки є безпідставними, а податкові повідомлення-рішення №0000432200 та №0000442200 від 19.07.2013 року підлягають скасуванню як протиправні.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до пп. 21.1.4 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України, посадові , особи контролюючих органів зобов'язані не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.
В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Надавши правову оцінку всім обставинам справи, які знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, доводяться як показами представників сторін, так і матеріалами справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача, вважає, що позов слід задовольнити, шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Питання про розподіл судових витрат у справі вирішується судом відповідно до вимог статті 94 КАС України, частиною першою якої передбачено, що у випадку, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
У відповідності до п.п.3 п.9 розділу 5 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання. Водночас п.19. Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та /або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунку, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, Вінницький окружний адміністративний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №0000432200 від 19.07.2013р. та №0000442200 від 19.07.2013р. Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області.
3. Стягнути Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Літинський м'ясокомбінат" (ідентифікаційний код 31380537) судовий збір у розмірі 2294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн.) шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна