АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8432/13 Справа № 2-1539/11 Головуючий у 1 й інстанції - Рибакова В.В. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 44

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Демченко Є.Л., Волошина М.П.

при секретарі - Філіпповій К.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

ОСОБА_3

на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року, по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи - Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора-3», Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунальник-Нікополь» про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення, позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комунальник-Нікополь», Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання втратившим право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_4 у жовтні 2007 року звернувся з позовом до ОСОБА_2 та після уточнення позовних вимог просив суд усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом вселення його в квартиру.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в грудні 2012 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації /а.с. 126-127/.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.06.2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено, усунуто перешкоди користування та вселено його в квартиру. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат /а.с. 195-198/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять рішення скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права /а.с. 204-207/

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом встановлено, що згідно рішення Виконавчого комітету міської ради народних депутатів № від 30.04.1987 року ОСОБА_4, на сім'ю з трьох чоловік, було видано ордер № 551 від 08.05.1987 року на право заняття жилого приміщення за адресою АДРЕСА_1, яке складається з двох ізольованих кімнат, житлова площа квартири 33 кв. метри /а.с. 173/.

За цією адресою зареєстровані ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 /а.с. 130/.

Позивач ОСОБА_4 в своїй заяві посилається на те, що з 2007 року він не може користуватися спірною квартирою, через те, що відповідачка змінила замки на вхідних дверях, та не пускає його в квартиру, а тому просить усунути перешкоди користування шляхом вселення його в спірну квартиру.

Факт неможливості ОСОБА_4 вселитися в спірну квартиру через конфлікт з відповідачкою, та те, що він не втратив свого інтересу до квартири підтверджується поясненнями свідків, які були допитані у судовому засіданні, постановою Нікопольського МВ УМВС України в Дніпропетровській області про відмову в порушенні кримінальної справи від 12.03.2008 року /а.с. 143/, та квитанціями про сплату комунальних послуг у спірній квартирі, які знаходяться в матеріалах справ.

Відповідачка ОСОБА_2 позов не визнала, та разом з сином ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування спірною квартирою через те, що він має іншу сім'ю з якою проживає за адресою АДРЕСА_2, та посилаючись на ст. 72, 107 ЖК України та ст. 391 ЦК України просять визнати його таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняти з реєстрації.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі витання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» суд може визнати особу, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбачені ст.71 або ст. 107 ЖК України.

Позивачі підстави визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням не уточнили, та доказів його не проживання в спірній квартирі без поважних причин, або вибуття його на постійне місце проживання в інше житлове приміщення суду не надали.

При наведених обставинах, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню, а вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про те, що позивач ОСОБА_4 подав заяву про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції ухвалою від 06.02.2013 року залишив його без розгляду, а після чого продовжував розгляд справи, то вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоціни доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, первинна позовна заява про вселення та визначення порядку користування квартирою подана від імені ОСОБА_4 та його сина ОСОБА_3 /а.с.1-2,16-17,38-39/. Своєю заявою від 06.02.2012 року ОСОБА_4 відмовився від позовних вимог тільки в частині визначення порядку користування приміщенням, про що було постановлено ухвалу /а.с.78, 82а/.

Відносно ухвали про залишення позову без розгляду, то вона постановлена відносно позовних вимог сина, ОСОБА_3 /а.с. 82/.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді