Справа № 1316/272/12 Головуючий у 1 інстанції: Данилів Є.О.
Провадження № 22-ц/783/5758/13 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.
Категорія: 37
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого:Тропак О.В.
суддів: Мацея М.М.,Мельничук О.Я.,
за участю секретаря:Дідуся О.Р.,
з участю:відповідача ОСОБА_3,представника відповідача ОСОБА_4
представників позивача:ОСОБА_5,ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання правочинів недійсними,-
в с т а н о в и л а :
У квітні 2004 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_10 ( правонаступник ОСОБА_3), третя особа Пустомитівська районна рада про припинення договору доручення. В подальшому доповнював і змінював позовні вимоги, з урахуванням яких третьою стороною у справі було залучено приватного нотаріуса Пустомитівського районного нотаріального округу ОСОБА_9 та позивач просив визнати недійсними як такі, що вчинені недієздатною особою: заповіт ОСОБА_11,складений 28.08.2003 року за реєстр.№ 2102 та договір дарування житлового будинку з земельною ділянкою, укладений 28.08.2003 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 за реєстр. № 2098, посвідчені нотаріусом ОСОБА_9 (ас 50).
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_10,діючи умисно та переслідуючи корисливу мету, ввівши в оману нотаріуса та використавши психічний стан ОСОБА_11, про який відповідачам було достовірно відомо, бо в суді розглядалася справа про визнання ОСОБА_11 недієздатною, отримали заповіт та договір дарування. Згідно акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 905 від 05 листопада 2003 року ОСОБА_11 страждає церебральним атеросклерозом з наростаючим недоумством. За своїм психічним станом на даний час розуміти значення своїх дій та керувати ними не може. Згідно акту додаткової амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 393 від 16 травня 2005 року ОСОБА_11 страждала церебральним атеросклерозом з наростаючим недоумством у серпні 2003 року і не могла за своїм психічним станом усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. 27 квітня 2011 року рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області ОСОБА_11 було визнано недієздатною, яка станом на серпень 2003 року не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. У зв»язку з цим просив визнати заповіт та договір дарування від 28.08.2003 року недійсними, як такі, що вчинені недієздатною особою.
Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року позов задоволено. Оспорювані заповіт та договір дарування визнано недійсними з підстав ст.55 ЦК Української РСР 1963 року, як такі, що укладені громадянином, не здатним розуміти значення своїх дій.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу, у якій вони просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю, а провадження у справі закрити. В обґрунтування апеляційної скарги посилаються на те, що докази у справі, а саме акти: № 905 амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 05.11.2003 року та № 393 від 16.05.2005 року не мають законної сили. Судом не встановлено ні обмеженої цивільної дієздатності, ні недієздатності щодо ОСОБА_11, а відтак суд не мав права покликатись на ці обставини та закладати їх в основу рішення. Стверджують, що задоволивши позов з підстав ст.55 ЦК України 1963 року, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки з позовом про визнання угод недійсними з підстав ст.55 ЦК України 1963 року мала право лише ОСОБА_11, як особа ,яка уклала угоду, а -не позивач. Вважають також, що судом неправомірно застосовано і ст.545 ЦК України 1963 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, доводи і межі апеляційної скарги ,колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних мотивів.
Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законим і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі.
Як було зазначено вище, позивачем було заявлено позовні вимоги про визнання недійсними заповіту та договору дарування від 28.08.2003 року,як такі, що вчинені недієздатною особою, тобто позов було заявлено з підстав, встановлених ст.52 ЦК Української РСР 1963 року, в підтвердження чого позивач зіслався, зокрема, на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 квітня 2011 року, яким спадкодавця ОСОБА_11 було визнано недієздатною при житті внаслідок психічної хвороби та зазначено, що в такому хворобливому стані вона знаходилася і в серпні 2003 року.
Апеляційним судом була оглянута цивільна справа № 2-о-76/06, яка перебувала у провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області і у якій ухвалено рішення від 29 квітня 2011 року, яке набрало законної сили, і яким спадкодавця ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, було визнано недієздатною при житті внаслідок психічної хвороби, та зазначено, що в такому хворобливому стані вона знаходилася і в серпні 2003 року. Ксерокопія вищезазначеного рішення знаходиться у справі № 1316/272/12 (ас 51) як додаток до заяви про уточнення позовних вимог від 27 червня 2012 року (ас 50).
Відповідно до положень ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Оскільки позов було заявлено з підстав ст.52 ЦК Української РСР 1963 року з посиланням на рішення суду від 29 квітня 2011 року, яке набрало законної сили і законність якого будь-який інший суду не вправі піддавати сумніву чи ревізії, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції були підстави для задоволення позову з вищезазначеної правової підстави.
Натомість суд першої інстанції задоволив позов з правової підстави, встановленої ст.55 ЦК Української РСР 1963 року.
Колегія суддів вважає, що задоволивши позов з підстави, встановленої ст.55 ЦК Української РСР, тобто правової підстави,яка позивачем не заявлялася, суд першої інстанції тим самим допустив порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Такими, що заслуговують на увагу, слід визнати доводи апелянтів про те, що, задоволивши позов з підстав ст.55 ЦК Української РСР, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки відповідно до цивільного законодавства, чинного на дату вчинення оспорюваних угод, а саме відповідно до ст.55 ЦК Української РСР 1963 року, угода, укладена громадянином,хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, могла бути визнана судом недієздатною за позовом цього громадянина. Тобто, станом на 28.08.2003 року, цивільне законодавство не передбачало, що в разі смерті дієздатної фізичної особи, яка в момент вчинення угоди не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, оспорювана угода могла бути визнаною недійсною-за позовом інших осіб, чиї цивільні або інтереси порушені.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.
Зважаючи на вищенаведені обставини у їх об»єктивній сукупності, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, а тому дійшла висновку,що апеляційну скаргу належить задовольнити частково,оскаржуване рішення слід змінити,виключивши з його мотивувальної частини рішення посилання про задоволення позову з підстав ст.55 ЦК України 1963 року, і, зазначивши про задоволення позову з підстав ст.52 ЦК Української РСР 1963 року.
Керуючись п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року посилання суду першої інстанції про задоволення позову з підстав ст.55 ЦК України 1963 року і зазначити про задоволення позову з підстав ст.52 ЦК Української РСР 1963 року.
В іншій частині рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 19 квітня 2013 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.
Головуючий: _______________ Тропак О.В.
Судді: ________________ Мацей М.М.
________________ Мельничук О.Я.