ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року Справа № 5011-41/15193-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Запорощенка М.Д., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В.

розглянувши касаційні скарги 1) Прокуратури міста Києва, м. Київ 2) Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року

та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 18.03.2013 року

у справі№ 5011-41/15193-2012 господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус", м. Київ

до1) Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ 2) Київської міської ради, м. Київ

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача1) Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві, м. Київ 2) Комунального підприємства "Київський метрополітен", м. Київ

провизнання частково недійсним договору та стягнення 57 931 419, 11 грн.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Романов Р.О. (посв.№014714 від 21.01.2013 року);

від позивача: Веничук Є.В. (дов.б/н від 01.10.2013 року);

від відповідача-1: Чалий О.О. (дов.№050/05-4783 від 30.05.2013 року);

від відповідача-2: не з'явився;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: Гайдай Т.В. (дов.№110-Н від 17.09.2013 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 року по справі №5011-41/15193-2012 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" 45 006 375,42 грн. основного боргу; в решті позовних вимог до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовлено; в задоволені позовних вимог до Київської міської ради відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року по справі №5011-41/15193-2012 (судді: Тарасенко К.В., Рєпіна Л.О., Сулім В.В.) апеляційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2013 року по справі № 5011-41/15193-2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Прокуратура міста Києва звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року, рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 року у справі №5011-41/15193-2012 , а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) також звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просив суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року, рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2013 року у справі №5011-41/15193-2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В касаційних скаргах скаржники посилаються на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" просило залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

У судовому засіданні, представники прокуратури та відповідача-1 підтримали вимоги та доводи викладені в касаційних скаргах.

Представник позивача, у судовому засіданні, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 31.10.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Проектна компанія "Ярус" (інвестор), Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (організатор конкурсу) та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (метрополітен) укладено Інвестиційний договір № 049-13/і/27 про інвестування будівництва накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метрополітену між станціями "Чернігівська" та "Дарниця" з обладнанням пішохідними містками, створенням приміщень торгівельно-офісного та розважального призначень, паркінгу, супутньої інфраструктури на станціях метрополітену "Чернігівська", "Дарниця" та вздовж ділянки "Чернігівська" - "Дарниця" у Дніпровському районі м.Києва на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 28 серпня 2007 № 1116 "Про затвердження результатів конкурсу із залучення інвесторів для будівництва накриття відкритої частини Святошино-Броварської лінії метрополітену між станціями "Чернігівська" та "Дарниця".

На виконання умов інвестиційного договору, 23.06.2009 між позивачем (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) було укладено 11 договорів оренди земельних ділянок №№ 66-6-00517, 66-6-00518, 66-6-00519, 66-6-00520, 66-6-00521, 66-6-00522, 66-6-00523, 66-6-00524, 66-6-00525, 66-6-00526, 66-6-00527.

В подальшому рішенням господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 57/325, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2012, визнано недійсними з моменту укладення всі договори оренди.

Суди попередніх інстанцій зазначають, що предметом позову є стягнення суми 45 006 125,42 грн. на підставі пункту 4.2.6. інвестиційного договору; повернення коштів у сумі 5 529 246, 00 грн. сплачених відповідно до п.п.2.6.1., 2.2., 4.1.4. інвестиційного договору; позивач вважає, що пункти 2.2., 2.6.1. та 4.1.4 інвестиційного договору нібито містять ознаки прихованого правочину.

Крім того позивач просив суд стягнути з відповідача 2 7 395 797,69 грн. збитків, які виникли у зв'язку з тим, що договори оренди у судовому порядку були визнані недійсними, а орендна плата сплачена позивачем у період з 24.06.2009 до 31.12.2011 у розмірі 7 395 797,69 грн. є збитками, оскільки позивач не приступив до користування та забудови зазначених земельних ділянок.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. п. 4.2.6. інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно Додаткової угоди № 1) у випадку, якщо до 27.08.2009 року з позивачем не буде укладено договорів оренди земельних ділянок, необхідних для будівництва об'єкту інвестування (передбаченого Інвестиційним договором) сторони мають визначити умови подальшого виконання Інвестиційного договору або його розірвання. Якщо до 01.10.2009 сторонами не буде досягнуто узгодженого письмового рішення щодо подальшого виконання інвестиційного договору або його розірвання, інвестор за інвестиційним договором має право вимагати від організатора повернення сум, сплачених відповідно до п. 2.3. (кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та кошти за додатковою пропозицією Інвестора), які організатор має повернути інвестору протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги про повернення коштів. Поверненню інвестору підлягають суми, фактично сплачені на момент отримання організатором письмової вимоги про повернення коштів.

01.08.2012 позивачем на адресу відповідача-1 було направлено вимогу про повернення грошових коштів сплачених на виконання умов інвестиційного договору. Вимога отримана відповідачем-1 06.08.2012 (вих.Лист № 01/08 від 01.08.2012), проте останній у строки встановлені в п. 4.2.6 інвестиційного договору грошові кошти не повернув.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що є підстави для застосування сторонами положень пункту 4.2.6. інвестиційного договору, та дійшли висновку про стягнення з відповідача-1 на користь позивача суми у розмірі 45 006 375,42 грн., з яких 44 925 125, 42 грн. - кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, сплачені відповідно до п. 2.3 інвестиційного договору та п.п.2.6.2 інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно Додаткової угоди № 1) та 81 250,00 грн. - кошти, які є додатковою пропозицією інвестора, сплачені відповідно до п. 2.6.2 інвестиційного договору (в редакції від 17.06.2009 згідно додаткової угоди №1).

Проаналізувавши умови договору та врахувавши обґрунтування позовних вимог, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не доведено, а судом не встановлено всіх необхідних елементів для визнання п.п. 2.2, 2.6.1 та 4.1.4 інвестиційного договору удаваними, та дійшли висновку, що п.п. 2.2, 2.6.1 та 4.1.4 інвестиційного договору відповідають вимогам чинного законодавства і не містять ознак, передбачених ч. 1 ст. 235 ЦК України, яка визначає удаваний правочин як такий, що вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Тому суди дійшли висновку, що при вирішенні питання про повернення коштів у сумі 5 529 246,00 грн., сплачених відповідно до п.п. 2.6.1, 2.2 та 4.1.4 інвестиційного договору на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, підстави застосовувати п. 4.2.6 інвестиційного договору відсутні, а відтак в цій частині в позові відмовили.

Суди попередніх інстанцій також зазначили, що витрати у розмірі 7 395 797,69 грн. понесені позивачем у вигляді сплаченої орендної плати за договорами оренди земельних ділянок не є збитками, так як відсутні необхідні елементи для застосування такого виду відповідальності як відшкодування збитків, тому відмовили у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційних скарг покладаються на скаржників.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційні скарги Прокуратури міста Києва, м. Київ, Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.07.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 18.03.2013 року у справі №5011-41/15193-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя М.Д. Запорощенко

Судді: Н.В. Акулова

С.В. Владимиренко