Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа № 116/4675/13-ц
Провадження № 2/116/2251/13
03.10.2013 року м. Сімферополь
Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого, судді Докучаєвої В.Ю.,
при секретарі Бескидевич І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2013р. позивач звернувся до суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем 01.02.2013р. було укладено договір, відповідно до умов якого відповідач зобов’язаний був виконати роботи по виготовленню ПВХ конструкцій (пластикові вікна), а ОСОБА_1 зобов’язаний був оплатити роботу та прийняти готові вироби. На виконання умов зазначеного договору ОСОБА_1 сплатив вартість вікон в сумі 2656грн., однак до теперішнього часу пластикові вікна не виготовлені та йому не поставлені. Враховуючи викладене, просить захистити його права як споживача, розірвати договір від 01.02.2013р. та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на його користь сплачені 2656грн. , моральну шкоду в розмірі 6000грн. та витрати на правову допомогу 1000грн.
Ухвалою суду від 03.10.2013р. позовні вимоги в частині розірвання договору залишені без розгляду на підставі заяви представника позивача.
В судове засідання представник позивача не з’явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила задовольнити позов в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до ч.5 ст.74 ЦПК України. Представником відповідача до суду надано заяву, в якій зазначено, що позовні вимоги в сумі 2656грн. визнає в повному обсязі, вимоги щодо стягнення моральної шкоди на суму 6000грн. та правової допомоги в розмірі 1000грн. розглянути на розсуд суду.
Матеріалами справи та дослідженими у судовому засіданні доказами встановлені такі факти та відовідні їм правовідносини.
01.02.2013 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено договір, відповідно до умов якого відповідач зобов’язаний був виконати роботи по виготовленню ПВХ конструкцій (пластикові вікна), а ОСОБА_1 зобов’язаний був оплатити роботу (вартість заказу 2656грн. – п.2.1.Договору) та прийняти готові вироби. В п.3.2. Договору зазначено, що після виконання п.3.1. Договору (оплати Замовником вартості заказу) Виконавець зобов’язаний виготовити та доставити вироби протягом 45 робочих днів. /а.с.7/
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 оплатив вартість заказу в сумі 2565грн., що підтверджується беспосередньо договором – 1300грн. та товарним чеком на суму 1356грн. /а.с.5,7/, однак до теперішнього часу ФОП ОСОБА_2 свої зобов’язання за договором не виконав, не виготовив та не встановив у позивача пластикові вікна.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши та дослідивши докази у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
У відповідності до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, зокрема, на захист своїх прав державою; звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав.
У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 цієї статті передбачено, шо доказування не може грунтуватися на припущеннях.
В ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В ст.530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За положеннями ч. 1 ст. 525 ЦК одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з вимогами ст. 611 ЦК у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЦК збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Судом встановлено, що на виконання умов двостороннього договору від 01.02.2013р. ОСОБА_1 сплатив повну суму 2656грн., однак ФОП ОСОБА_2, в свою чергу, умови договору не виконав, пластикові вікна не виготовив та не поставив.
Підстав, передбачених статтею 617 Цивільного кодексу України, для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання судом не встановлено.
Враховуючи вищенаведені приписи законодавства та надані позивачем докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь 2656грн. з ФОП ОСОБА_2 заснованими на законі, обгрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 6000грн., суд приходить до наступного.
У ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» надав роз’яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Укладений між сторонами договір не передбачає відшкодування моральної шкоди у разі невиконання ФОП ОСОБА_2 умов договору.
Крім того в п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
Тобто, ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено відшкодування моральної шкоди лише у випадку заподіяння моральної (немайнової) шкоди завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості небезпечною для життя і здоров'я людей.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди 6000грн. задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки доказів, які б підтверджували надання ОСОБА_1 правової допомоги та оплату за неї позивачем 1000грн. не надано, суд також відмовляє в задоволенні зазначених вимог.
Відповідно до статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд стягує з відповідача в дохід держави судові витрати по справі.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60,88, 209, 212, 215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача – задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на ОСОБА_1 2656 грн. (дві тисячі шістьсот п’ятдесят шість гривень)
У задоволенні решти частини позовних вимог – відмовити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в доход держави судовий збір у розмірі 229, 40грн.
Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Сімферопольський районний суд Автономної Республіки Крим шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Докучаєва В.Ю.