ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2774/13-а

16 жовтня 2013 року м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гудима Н.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі

про визнання дій незаконними, скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі (далі - УПФУ у Володимирецькому районі) про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття та скерування вимоги про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску за №Ф-93 від 26.07.2013 року на суму 1194,03 грн., стягнення з відповідача коштів на відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Позивач у судове засідання не прибув, подав заяву, в якій просив розгляд справи провести без його участі, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві (а.с.35). В обґрунтування позову зазначив, що є пенсіонером за віком та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Одночасно, позивач є приватним підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності і знаходиться на обліку в УПФУ у Володимирецькому районі як підприємець. Пояснив суду, що 26.07.2013 року УПФУ у Володимирецькому районі було прийнято вимогу за №Ф-93 про сплату позивачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальну суму 1194,03 грн. Стверджує, що вимога УПФУ у Володимирецькому районі про сплату боргу №Ф-93 від 26.07.2013 року прийнята відповідачем всупереч вимог ч.4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Вважає дії УПФУ у Володимирецькому районі щодо прийняття і надіслання вимоги про сплату недоїмки неправомірними, такими, що завдають ОСОБА_1 моральної шкоди, що полягає в душевних та психологічних стражданнях, приниженні честі та гідності, а тому просить стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 5000 грн. Поряд з цим, наголошує, що такі дії відповідача є неодноразовими, а постановами Рівненського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 року та 03.06.2013 року з аналогічних підстав було визнано протиправними та скасовано вимоги відповідача. З таких підстав, просив суд про задоволення позову повністю.

Відповідач надав суду письмові заперечення на позовну заяву (а.с.25-27, 37-38), позов не визнав. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом. Пенсійний вік в Україні визначається виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Законом України "Про пенсійне забезпечення". Вказав на те, що позивачу пенсію було призначено на підставі Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким встановлюється ряд пільг для осіб постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, надається зменшення пенсійного віку при призначенні пенсії. У зв'язку з чим, вважає, що на позивача положення ч.4 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не розповсюджується, оскільки позивачу пенсія призначена із зниженням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зазначає, що фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, та отримують пенсію, призначену відповідно до інших законів України (зокрема Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"), сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах. Пояснює, що позивач для узгодження суми недоїмки до органу Пенсійного фонду не звертався, а отже ним не дотримано встановленого порядку оскарження вимоги. Зазначає, що вимога про відшкодування моральної шкоди не підтверджена доказами та, крім того, є незаконною, оскільки є цивільно-правовою вимогою та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. З таких підстав, у задоволені позову просив відмовити повністю.

Відповідач в судове засідання участі повноважного представника не забезпечив, однак подав письмові заперечення, в прохальній частині яких просив розгляд справи провести без участі його представника (а.с.27).

Оскільки в матеріалах адміністративної справи наявні клопотання всіх осіб, які беруть участь у справі про розгляд справи за їх відсутності, у відповідності до вимог ч. 4 ст.122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.06.2005 року ОСОБА_1 зареєстрована державним реєстратором Володимирецької районної державної адміністрації Рівненської області як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с.8). Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, є платником єдиного податку, про що свідчить копія свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 (а.с.10) та з 13.05.2009 року перебуває на обліку в УПФУ у Володимирецькому районі за №134744/1702.

З матеріалів справи вбачається, що з 18.01.2009 року і по даний час ОСОБА_1 отримує довічно пенсію за віком, призначену у відповідності до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що не заперечується сторонами та підтверджується копією пенсійного посвідчення НОМЕР_2 (а.с.7) та довідкою УПФУ у Володимирецькому районі №264 від 14.10.2013 року (а.с.34,39).

Судом також встановлено, що 26.07.2013 року відповідачем ОСОБА_1 було виставлено вимогу №Ф-93 про сплату боргу в сумі 1194,03 грн. (а.с.9).

Надаючи правову оцінку діям УПФУ у Володимирецькому районі щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування після 6 серпня 2011 року та вимозі УПФУ у Володимирецькому районі №93 від 26.07.2013 року, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464 (далі - Закон №2464).

Виключно даним Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч.2 ст.2 Закону №2464).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011 року № 3609, який набрав чинності 06.08.2011 року, статтю 4 Закону №2464 доповнено частиною 4 такого змісту: особи, зазначені у пункті 4 частини 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, види пенсійних виплат, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058 (далі - Закон №1058).

Згідно з визначенням, наведеним у ст.1 Закону №1058, пенсіонер - це особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону № 1058 за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Статтею 26 Закону України №1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Поряд з цим, абзацом 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796 встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Отже, пенсія за віком може бути надана особі, яка не досягла пенсійного віку, встановленого Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за умови, що остання працювала або проживала на територіях радіоактивного забруднення.

З системного аналізу вказаних вище норм вбачається, що законодавство встановлює пільги, як в обчисленні стажу, так і в досягненні конкретного віку для окремих категорій громадян. Тому, вік і стаж роботи - це характерні ознаки пенсії за віком, однак умови призначення пенсій є різними, тоді як такий вид пенсії, як пенсія за віком є єдиним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що пенсіонер за віком - це та особа, яка перебуває на обліку у відповідному територіальному управлінні Пенсійного Фонду України та отримує пенсію за віком, незважаючи на те, що її вік менший, ніж визначений частиною першої статті 26 Закону №1058, оскільки норми діючого пенсійного законодавства при наявності визначених законом умов, передбачають призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058.

Судом встановлено, що позивачу пенсія за віком була призначена на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796, тобто із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач у добровільному порядку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не числиться.

Суд звертає увагу на те, що ч. 4 ст.4 Закону №2464 визначена сукупність необхідних умов за одночасної наявності яких особа звільняється від сплати єдиного внеску, а саме:

особа обрала спрощену систему оподаткування;

є пенсіонером за віком або інвалідом;

отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

З аналізу приписів даної норми Закону не вбачається, що звільняються від сплати єдиного внеску лише ті особи, яким надано пенсію за віком виключно на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З урахуванням того, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком та добровільної згоди на участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не надавав, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на користування пільгами, передбаченими частиною 4 статті 4 Закону України № 2464.

Отже, доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 зобов'язана сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є безпідставними.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що правових підстав в УПФУ у Володимирецькому районі для прийняття та надіслання ОСОБА_1 після 06.08.2011 року вимоги про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не було, а дії відповідача щодо такого прийняття і надіслання є протиправними.

В силу вимог статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач при прийнятті і надісланні вимоги №Ф-93 від 26.07.2013 року щодо нарахування ОСОБА_1 недоїмки по сплаті єдиного внеску в розмірі 1194,03 грн. діяв не на підставі, не в межах повноважень та не в спосіб, визначений чинним законодавством, а тому дії УПФУ у Володимирецькому районі щодо нарахування недоїмки, прийняття вимоги та її надіслання позивачу - протиправні.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі встановлених в ході судового розгляду справи обставин в їх сукупності, суд вважає вимогу УПФУ у Володимирецькому районі за №Ф-93 від 26.07.2013 року безпідставною, протиправною, прийнятою без урахування всіх обставин, що мають значення для її прийняття, а тому такою, що не відповідає вказаним критеріям правомірності, і підлягає скасуванню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000 грн. суд виходить з наступного.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України № 5 від 25 травня 2001 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної/немайнової/шкоди" в позовній заяві про відшкодування такої шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, з яких міркувань виходила особа, визначаючи розмір такої шкоди.

Однак, позивачем не зазначено, в чому саме полягала моральна шкода, заподіяна рішенням, діями чи бездіяльністю відповідача, та з яких міркувань виходив позивач, визначаючи розмір такої шкоди.

Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про відшкодування відповідачем моральної шкоди в сумі 5000 грн. не підлягає до задоволення, так як позивач не навів і не подав суду доказів, які б засвідчили наявну моральну шкоду, та не обґрунтував її розмір.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності своїх дій щодо нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та прийнятої ним вимоги №Ф-93 від 26.07.2013 року.

При зазначених обставинах, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо прийняття та скерування вимоги про стягнення недоїмки №Ф-93 від 26.07.2013 року на суму 1194,03 грн. та визнання протиправною та скасування вимоги про сплату недоїмки №Ф-93 від 26.07.2013 року правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача в цій частині суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з ч.3 ст.94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За таких обставин, на користь позивача слід присудити понесені ним витрати у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 56,22 грн.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області щодо прийняття і надіслання після 06.08.2011 року ОСОБА_1 вимоги про сплату недоїмки №Ф-93 від 26.07.2013 року.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України у Володимирецькому районі Рівненської області про сплату недоїмки №Ф-93 від 26.07.2013 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь позивача ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 56,22 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Гудима Н.С.