АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
№ 22ц-796/13356/13 Головуючий в 1 інстанції: Батрин О.В. Доповідач : Желепа О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого: Желепи О.В.
Суддів: Мараєвої Н.Є., Рубан С.М.
При секретарі: Онищенко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, за участю прокурора прокуратури Печерського району м. Києва в інтересах держави на стороні Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, -
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, за участю прокурора прокуратури Печерського району м. Києва в інтересах держави на стороні Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, який потім уточнював та просив стягнути з Держави Україна 82830 грн. 00 коп. майнової шкоди, 179469 грн. 65 коп. упущеної вигоди та 80000 грн. 00 коп. моральної шкоди шляхом списання коштів зі спеціального рахунку Державної казначейської служби України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади та їх службовими особами.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2013 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В скарзі посилався на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають істотне значення для вирішення справи, а саме: судом не враховано, що за життя боржника ДВСУ не було стягнуто на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 борг у розмірі 82830 грн. 00 коп. Як зазначає позивач, судом помилково встановлено, що сума неповернутого боргу вже була стягнута на підставі рішення Мінського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2001 року і повторне стягнення вказаних коштів з ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві не передбачено. Крім того, апеляційна скарга містить посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: суд першої інстанції під час вирішення питання щодо відшкодування моральної шкоди керувався лише ЗУ «Про виконавче провадження», не врахувавши положень ст. ст. 8, 56 Конституції України.
В апеляційному суді позивач та його представник доводи скарги підтримали.
Представник державного казначейства та прокуратури проти задоволення скарги заперечували.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини
На підставі рішення Мінського (Оболонського) районного суду м. Києва від 25 жовтня 2001 року у цивільній справі № 2-3514/2001 за виконавчим листом № 2-3514 про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 83 480 грн. боргу, Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві Державної виконавчої служби України здійснювались виконавчі дії.
4 грудня 2009 державним виконавцем закінчено виконавче провадження про стягнення коштів з ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 в зв'язку зі смертю ОСОБА_3 (а.с. 7).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 листопада 2009 року в адміністративній справі № 2а-4672/09/2770 визнано протиправною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві по виконанню рішення Мінського (Оболонського) районного суду м. Києва від 25 жовтня 2001 року у цивільній справі № 2-3514/2001 за виконавчим листом № 2-3514 про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_2 83 480 грн. боргу (а.с. 4-6).
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування шкоди за рахунок держави, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
Отже, оскільки судовими рішеннями були визнані неправомірною бездіяльність Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, тому ця обставина не підлягає доказуванню відповідно до ст. 61 ЦПК України.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України, на яку посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, зазначеної у статті 3 цього Закону, яка зобов'язана здійснити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини такої юридичної особи (тобто в даному випадку до органів Державної казначейської служби України). Збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Проте, доказів того, що Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції ум. Києві при виконанні рішення Мінського (Оболонського) районного суду м. Києва від 25 жовтня 2001 року, було завдано збитків позивачу на суму 82 830 грн. та 179 469 грн. 65 коп. , суду, позивачем та його представником в ході судового розгляді справи не надано.
Окрім того, сума не стягнутого за виконавчим листом боргу не відноситься до збитків в розумінні ст. 22 ЦК України, оскільки позивач не довів, що бездіяльність ВДВС унеможливила виконання судового рішення.
Вищенаведені обставини справи які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду про безпідставність позовних вимог про відшкодування майнової шкоди відповідають цим обставинам та вимогам Закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково зазначив в рішенні, про неможливість повторного стягнення з держави сум, які не були стягнуті державними виконавцями не приймаються апеляційним судом, тому, що позивачем не доведено, що стягнення суми боргу після смерті боржника є неможливим. Суду не надано доказів, що після смерті боржника відсутнє майно, прийняте у спадщину, та неможливість виконання рішення спадкоємцями боржника.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновок суду про безпідставність та недоведеність позовних вимог про відшкодування майнової шкоди. В цій частині рішення ухвалено без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того що такого виду відповідальності не передбачено.
Колегія суддів з таким висновком не погоджується так як суд зробив його не вірно застосувавши норми матеріального права.
Оскільки заявляючи позовні вимоги, позивач посилався на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних стражданнях, нервових стресах та погіршення самопочуття, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме ст. 56 Конституції України, статті 23, 1167, 1173 ЦК України та ст.. 11 Закону № 202/98-ВР.
Відповідно до вказаних норм права моральна шкода завдана бездіяльністю державних виконавців підлягає відшкодуванню державою, так як вона завдана бездіяльністю органу державної влади чи її посадовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.
Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 вересня 2013 року, в порядку перегляду судових рішень за винятковими обставинами в справі № 6-48 цс 13), яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.
Висновок суду про не доведення позивачем причинного зв`язку між бездіяльністю державних виконавців та погіршенням його стану здоров`я є хибним.
Так в своїй заяві про уточнення позовних вимог, позивач посилався на те, що в період перебування виконавчого листа на виконанні, в нього захворіла мати, якою він опікувався, та через відсутність коштів не зміг надавати їй належну медичну допомогу, вказані переживання, та розуміння не можливості отримати присуджені йому судом кошти для лікування матері призводило до погіршення його здоров`я, що підтверджено медичною документаціє, а тому висновок суду про недоведеність причинного зв`язку між моральними стражданнями позивача та бездіяльністю державних виконавців спростовується наявними в справі медичними документами. (а.с.118-131)
Враховуючи вищенаведені обставини, погіршення стану здоров`я позивача в період невиконання судового рішення, не можливість використати стягнуті судом кошти на своє лікування та лікування своєї матері, колегія суддів вважає, що позивач частково довів свої позовні вимоги , щодо спричинення йому моральних страждань, бездіяльністю державних виконавців, вважає за необхідне стягнути за рахунок державного бюджету на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 2000 грн. Вимоги про спричинення моральної шкоди на суму 80 000 грн. є недоведеними та необґрунтованими належним чином, а тому в повному обсязі задоволені бути не можуть.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, як таке що ухвалено при не вірному застосуванні норм матеріального права , підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення цих вимог.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Головним Управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві з рахунку державного бюджету на користь ОСОБА_2, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , моральну шкоду в розмірі 2 000 (дві) тисячі грн.
В задоволені решти вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити.
В частині відмови в задоволенні позову про відшкодування майнової шкоди рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: