КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/2015/13-ц

Провадження № 2/552/1048/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.10.2013 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

Головуючого судді - Турченко Т.В.

При секретарі - Перепелиці Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4, виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання свідоцтва про право власності на житло та заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

20 березня 2013 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до відповідачів Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4, виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання свідоцтва про право власності на житло та заповіту недійсним, мотивуючи свій позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_11 року у віці 95 років померла ОСОБА_9, її останнє місце проживання було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1. Дана квартира на підставі ордеру за №59 від 05.05.1968 року була надана ОСОБА_9 з сім»єю до складу якої входили: ОСОБА_8 донька, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 син, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_12 донька, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_6 донька, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_1 онука, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_7. На початку 1993 року в цій квартирі постійно проживала сім»я із трьох осіб: ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_2. Розпорядженням органу приватизації №3779 від 09.04.1993 року дана квартира була приватизована на склад сім»ї три особи: ОСОБА_9, ОСОБА_1,ОСОБА_2. Свідоцтво про право власності на квартиру 27.04.1993 року було видано особисто ОСОБА_9, як уповноваженому співвласнику. В 2006 році ОСОБА_9 повідомила її, ОСОБА_1, свою онуку проте, що залишила на її ім»я заповіт, за яким після своєї смерті заповіла свою частку в приватизованій ними квартирі. Цього заповіту вона їй не показала, зберігала у себе разом з іншими документами. В листопаді 2011 року в зв»язку з погіршенням здоров»я, що було викликано престарілим віком - 94 роки, ОСОБА_9, була поміщена на стаціонарне лікування в Першу міську клінічну лікарню. Після її виписки з лікарні відповідач ОСОБА_8, яка проживає в одноповерховому будинку, переконала її в тому, що проживання бабусі на 5 поверсі житлового будинку у своєму житлі створить значні труднощі з її можливості перебувати на свіжому повітрі, в зв»язку з чим забрала бабусю проживати до себе. Після смерті ОСОБА_9 та її поховання відповідачі повідомили її маму ОСОБА_12 проте, що перед смертю їх мати, а її бабуся, склала новий заповіт, яким її позбавлено права на спадкування.

В позові позивачі вказували, що на час складання нового заповіту її бабусі було 94 роки. В останній рік життя у бабусі розвився віковий склероз і почастішали випадки не сприйняття дійсних подій, вона перебувала в такому стані, що почала забувати події свого життя, часто не впізнавала навіть своїх близьких та рідних. Відповідачі саме цим станом пояснювали її неодноразові скарги на грубе відношення до неї, тиск з їх боку та заперечували щоб вона забирала проживати бабусю до себе, про що вона неодноразово прохала. В березні 2013 року вона отримала свідоцтво про право власності на житло. Ознайомившись з його змістом, вона побачила, що свідоцтво видано на одну особу ОСОБА_9, в зв»язку з чим їй роз»яснили, що бабуся є єдиним власником квартири. Таким чином вони дізналися про порушення своїх прав на житло, які підлягають захисту. Свідоцтво про право власності на житло від 09.04.1993 року, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 дійсно належить ОСОБА_9 на праві приватної власності в зв»язку з приватизацією житла згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та складається з 3-х кімнат та підсобних приміщень загальною площею 58,9 кв.м вважають недійсним, оскільки підставою для його видачі було розпорядження органу приватизації житла №3779 від 09.054.1993 року і зміст вищевказаного листа від 14.03.2013 року підтверджує, що за цим розпорядженням вказана квартира приватизована на склад сім»ї три особи: ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_2. Відповідно до інформації із Витягу зі Спадкового реєстру за №33445109, виданого 11.03.2013 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою заповіт ОСОБА_9, посвідчений 10.01.2006 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою відмінено заповітом від 13.12.2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Новий заповіт вона вважає недійсним з підстав передбачених статтею 225 ЦК України. Вважає, що відповідачі, скориставшись безпорадним станом бабусі, її відсутністю, примусили її до складання нового заповіту. Складанням нового заповіту порушено її спадкові права, оскільки за заповітом від 10.01.2006 року, вона закликалась до спадкування належної ОСОБА_9 частки в квартирі, тому вона наділена правом на його оскарження. Прийняття нею спадщини обумовлюється її проживанням у квартирі, за яким згідно вищевказаного Витягу зі Спадкового реєстру зареєстровано останнє місце проживання заповідача. Спадкова справа після померлої ОСОБА_9 заведена Другою Полтавською державною нотаріальною конторою в жовтні 2012 року за заявами відповідачів та третьої особи ОСОБА_12. Дана спадкова справа зареєстрована у встановленому законодавством порядку та має №53572569 - у спадковому реєстрі, номер у нотаріуса - 495/2012. Просили суд визнати Свідоцтво про право власності на житло від 09.04.1993 року, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 на праві приватної власності на підставі розпорядження органу приватизації від 09.04.1993 року №3779, недійсним. Визнати заповіт ОСОБА_9 від 13.12.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4, зареєстрований за №1018 недійсним та відновити дію попереднього заповіту, посвідченого 10.01.2006 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою, номер у Спадковому реєстрі 52164366.

20 червня 2013 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись в суд до відповідачів Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4, виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з заявою про уточнення позовних вимог. В даних уточненнях вказували, що 28.05.2013 року в ході судового розгляду справи представником виконавчого комітету Полтавської міської ради Коваленко М.І. були надані пояснення, з яких стало відомо, що розпорядженням органу приватизації від 09.04.1993 року №3779 квартира АДРЕСА_1 передана в приватну власність ОСОБА_9. ОСОБА_1 в якості члена сім»ї наймача квартири ОСОБА_9, була включена до ордеру на її заселення 05.05.1968 року, тобто коли не досягла двохрічного віку. Вважає, що набула право користування вказаною квартирою у 2-х річному віці і жила площа за нею зберігалася постійно, оскільки до досягнення повноліття з 17-річного віку, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_12 року її постійне місце проживання зареєстровано у цій квартирі, що підтверджується окрім довідки (витягу з домової книги) також даними її паспорта. Суд не вирішував питання про визнання її такою, що втратила право користування квартирою. Тому вона ніколи не мала статусу піднаймача або тимчасового жильця у даній квартирі. ОСОБА_2 постійно проживає на законних підставах у квартирі з 20.11.1992 року та вселився в квартиру зі згоди ОСОБА_9 та за згоди своєї дружини. З того часу не змінював свого постійного місця проживання і не зберігав за собою права користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду. Ніколи не був піднаймачем або тимчасовим жильцем у вказаній квартирі. Отже, про зміст розпорядження органу приватизації від 09.04.1993 року №3779 вони дізналися лише 28.05.2013 року під час судового засідання, яке відбулося в межах даної цивільної справи. Тому вони не пропустили строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання його незаконним та скасування, оскільки з моменту, коли вони дізналися про це та датою звернення до суду 20.06.2013 року не пройшло навіть одного місяця. Тому вважають, що підстав для визнання строку звернення ними з даними позовними вимогами до суду пропущеним немає. Вважають, що розпорядження органу приватизації від 09.04.1993 року №3779 є таким, що не відповідає законодавству, оскільки його прийнято з порушенням вимог ст.24 Конституції України, ст.ст.9, 65 ЖК України, ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Просили суд визнати незаконним та скасувати розпорядження органу приватизації від 09.04.1993 року №3779 про передачу квартири АДРЕСА_1 в приватну власність ОСОБА_9. Визнати свідоцтво про право власності на житло від 09.04.1993 року, яке посвідчує, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 на праві приватної власності на підставі розпорядження органу приватизації від 09.04.1993 року №3779, недійсним. Визнати заповіт ОСОБА_9 від 13.12.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4, зареєстрований за №1018 недійсним та відновити дію попереднього заповіту, посвідченого 10.01.2006 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою, номер у Спадковому реєстрі 52164366.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_20, позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в судовому засіданні 28.05.2013 року позов не визнала. Просила суд в задоволенні позову відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Представник виконавчого комітету Полтавської міської ради Коваленко М.І. з позовом не згодна. Просила суд в задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_21 позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 вважає надуманими та безпідставними, які суперечать вимогам чинного законодавства України. Просила суд в задоволенні позову відмовити за безпідставністю та пропуском строку звернення до суду.

Представник відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_8 позов не визнала. Просила суд в задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з»явилась, але надала суду заперечення на позовні вимоги та заяву про розгляд справи без присутності відповідача від 16.05.2013 року, в яких просила суд в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 28.05.2013 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_22.

Відповідач ОСОБА_22 в судовому засіданні 20.06.2013 року позов не визнав. Просив суд в задоволенні позову відмовити.

Представник Другої Полтавської державної нотаріальної контори в судове засідання не з»явилась, але надала суду лист, в якому просила слухати справу у її відсутності. При винесенні рішення покладаються на розсуд суду.

Третя особа ОСОБА_12 з позовом згодна.

Ухвалою Київського районного суду м.Полтави від 15.08.2013 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог залучено Приватне підприємство Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» та Управління з питань житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Представник Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» в судове засідання не з»явився, хоча був належним чином повідомлений про час, день та місце слухання справи. Про що в матеріалах справи є рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки.

Представник Управління з питань житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради в судове засідання не з»явився, хоча був належним чином повідомлений про час, день та місце слухання справи. Про що в матеріалах справи є рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки.

Суд вважає можливим слухати справу у відсутності приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_7, відповідача ОСОБА_22, представника Другої Полтавської державної нотаріальної контори, представника Приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» та представника Управління з питань житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради.

Суд, заслухавши позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_20, позивача ОСОБА_2, представника виконавчого комітету Полтавської міської ради Коваленко М.І., представника ОСОБА_5 ОСОБА_21, відповідача ОСОБА_8, третю особу ОСОБА_12, допитавши свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.

Судом встановлено, що 23 березня 1993 року наймач квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_9 звернулась з заявою (а.с.93) до керівника органу приватизації Балюрі В.І., в якій просила оформити передачу в приватну власність квартиру. Уповноваженим власником квартири визначено ОСОБА_9. До вказаної заяви ОСОБА_9 було додано довідку про склад сім»ї наймача від 03.03.1993 року за №250 (а.с.92). В даній довідці вказано, що ОСОБА_9 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначені квартирантами в квартирі АДРЕСА_1.

Розпорядженням органу приватизації м.Полтава від 09.04.1993 року за №3779 (а.с.94) прохання ОСОБА_9, що мешкала за адресою: АДРЕСА_1 було задоволено і їй передано дану квартиру в приватну власність.

Відповідно до Свідоцтва на право власності на житло (а.с.7) від 09.04.1993 року квартира АДРЕСА_1 дійсно належала ОСОБА_9 на праві приватної власності у зв»язку з приватизацією житла згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Квартира складається з 3-х кімнат та підсобних приміщень загальною площею 58,9 кв.м. Відновна вартість квартири 29 450 крб.

10.08.2006 року ОСОБА_9 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 заповіла в рівних частках: дітям - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, внучці - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, а приватизовану земельну ділянку для ведення садівництва в с/т «Світанок» с.Вороніна заповіла повністю дочці - ОСОБА_8 (а.с.46).

13.12.2011 року ОСОБА_9 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: належну їй квартиру АДРЕСА_1 заповіла в рівних частках дочці - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 та сину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3. Належну їй земельну ділянку площею 495 кв.м, цільове призначення для ведення садівництва, що знаходиться в м.Полтава садівницьке товариство «Світанок», селище Вороніна та належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серія 11 ПЛ №058186 заповіла ОСОБА_22, ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.47).

ІНФОРМАЦІЯ_11 року ОСОБА_9 померла (а.с.5).

В судовому засіданні встановлено і дану обставину не заперечували сторони по справі, що в квартирі АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_9 проживали і були зареєстровані в якості квартирантів ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_20. наполягали на тому, що позивач ОСОБА_1 була поселена в квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордера №59 від 05.03.1968 року (а.с.8), постійно проживає в спірній квартирі з 1984 року і тому набула права користування вказаною квартирою у 2-х річному віці і жила площа за нею зберігалася постійно, оскільки до досягнення повноліття з 17-річного віку, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_12 року її постійне місце проживання зареєстровано у цій квартирі, що підтверджується окрім довідки (витягу з домової книги) також даними її паспорта. Вважає себе членом сім»ї померлої ОСОБА_9. Позивач ОСОБА_2 постійно проживає на законних підставах у квартирі з 20.11.1992 року та вселився в квартиру зі згоди ОСОБА_9 та за згоди своєї дружини. З того часу не змінював свого постійного місця проживання і не зберігав за собою права користування іншим жилим приміщенням у будинку державного чи громадського житлового фонду. Ніколи не був піднаймачем або тимчасовим жильцем у вказаній квартирі. Вважає себе також членом сім»ї померлої ОСОБА_9. А, відтак, позивачі вважають розпорядженням органу приватизації м.Полтава від 09.04.1993 року за №3779 щодо передачі квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_9 незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а Свідоцтво на право власності на житло від 09.04.1993 року просять суд визнати недійсним.

Але з такою думкою позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_20, позивача ОСОБА_2 суд не може погодитись з наступних підстав.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що до членів сім»ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Частиною 2 статті 64 ЖК України визначено, що до членів сім»ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім»ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

В судовому засіданні встановлено і дану обставину не заперечували сторони по справі, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 за життя ОСОБА_9 в суд з позовом про визнання членами сім»ї ОСОБА_9 не звертались. В установленому судовому порядку членами сім»ї квартиронаймача ОСОБА_9 позивачі визнані не були.

Частиною 1 статті 99 ЖК України передбачено, що піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Не погоджується суд з думкою позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_20, позивача ОСОБА_2 щодо визнання розпорядження органу приватизації м.Полтава від 09.04.1993 року за №3779 щодо передачі квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_9 незаконним та таким, що підлягає скасуванню та визнання Свідоцтва на право власності на житло від 09.04.1993 року, видане ОСОБА_9 на квартиру АДРЕСА_1 недійсним, оскільки відповідно до частини 1, 2, 3, 4, 5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім»ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов»язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладена на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Отже, судом встановлено, що на час винесення розпорядження органу приватизації м.Полтава від 09.04.1993 року за №3779 щодо передачі квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_9 та видачі Свідоцтва на право власності на житло від 09.04.1993 року, органом приватизації м.Полтава за наданими ОСОБА_9 документами щодо приватизації квартири, у відповідності до вимог чинного законодавства України, винесено дане розпорядження та видано свідоцтво на право власності на житло від 09.04.1993 року ОСОБА_9

Позивачами у відповідності до вимог ст.10, 57, 58, 59, 60 ЦПК України не надано суду доказів, що їм не було відомо про здійснення приватизації спірної квартири ОСОБА_9. Дані твердження є надуманими та суперечливими, оскільки в судовому засіданні позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 суду пояснили, що їм було відомо та вони підписували документи, що стосуються приватизації квартири АДРЕСА_1. Крім того, згідно заповіту від 10.01.2006 року ОСОБА_9 здійснила розпорядження належною їй на праві приватної власності квартирою АДРЕСА_1, в тому числі і на користь позивача ОСОБА_1.

Не підлягають задоволенню вимоги позивачів щодо визнання заповіту ОСОБА_9 від 13.12.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4, зареєстрований за №1018 недійсним та відновлення дії попереднього заповіту, посвідченого 10.01.2006 року Другою Полтавською державною нотаріальною конторою, номер у Спадковому реєстрі 52164366.

Частиною 1 статті 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні право або інтереси порушені.

В судовому засіданні позивачі не надали суду доказів того, що на час складання заповіту 13.12.2011 року ОСОБА_9 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що суперечить вимогам статей 10, 57, 58, 59, 60 ЦПК України і не може бути підставою визнання заповіту ОСОБА_9 від 13.12.2011 року, недійсним.

На підставі вищевикладеного та керуючись п.2 ч.1 ст.5, частинами 1, 2, 3, 4, 5 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст.ст.64, 99 ЖК України, ч.1 ст.225 ЦК України, ст.ст.4-14, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_4, виконавчого комітету Полтавської міської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання свідоцтва про право власності на житло та заповіту недійсним відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Головуючий Т.В.Турченко