ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.12.2006 року Справа № А25/207-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Лотоцької Л.О. (доповідач)
суддів :Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.
при секретарі судового засідання : Шваб О.А.
За участю представників сторін:
від позивача: Шурпінов В.І., довіреність BCI№540263 від 15.08.2005року
від відповідача-1: представник у судове засідання не з’явився, про час та місце судового засідання по розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений
від відповідача-2: Руднєва К.М. заступник начальника юридичного управління облдержадміністрації, довіреність №3606/06-42 від 01.08.2006року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько –католицької церкви м. Дніпропетровська на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2006р. у справі № А25/207-06
за позовом: Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько –католицької церкви м. Дніпропетровська
до відповідача: 1- Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпропетровськ
до відповідача:2- Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпропетровськ
про зобов’язання передати майно
В С Т А Н О В И В:
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2006 року у справі № А25/207-06 ( суддя Чередко А.Є.) відмовлено в позові Релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько –католицької церкви м. Дніпропетровська до Дніпропетровської обласної ради та Дніпропетровської обласної державної адміністрації про зобов’язання передати позивачу безоплатно у власність культову споруду –римо –католицький храм.
Оскаржуючи постанову, Релігійна громада Святого Йосипа парафії римсько –католицької церкви м. Дніпропетровська в апеляційній скарзі просить постанову суду скасувати, позовні вимоги задовольнити, посилаючись на незаконність постанови, що порушує ст.. 35 Конституції України, ст.. 9 Конвенції з прав людини та основних свобод, Закон України „Про свободу совісті та релігійні організації”, Указ Президента „Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна” та на неповно з”ясовані обставини, що мають значення для справи.
Скаржник посилається на те, що незаконність володіння іноземною юридичною особою будівлею костелу підтверджує рішення Вищого арбітражного суду України від 24 грудня 1998 року по справі № 1/50, згідно якого визнано недійсним п.1 частини 2 розпорядження заступника Голови Дніпропетровської обласної ради від 26 січня 1998 року № 12 –р, яким ця будівля була відчужена, та сам договір купівлі - продажу від 11 лютого 1998 року також визнаний недійсним. Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України власник може витребувати майно від добросовісного набувача у разі, якщо це майно вибуло з володіння не по волі власника. Держава в особі відповідачів, повинна через судові установи витребувати будівлю у добросовісного набувача. Згідно рішення Вищого арбітражного су дуду України від 24 грудня 1998 року по справі № 1/50 набувач не добросовісний, тому що він не сплатив за будівлю гроші. У суду були всі законні підстави застосувати приписи ст. 388 Цивільного кодексу України та зобов”язати державу в особі відповідачів повернути будівлю римо –католицького храму у комунальну власність, а потім передати її позивачу.
Дніпропетровська обласна рада, м. Дніпропетровськ відзиву на апеляційну скаргу не надала.
Дніпропетровська обласна державна адміністрація , м. Дніпропетровськ у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів скаржника заперечує, посилаючись на те, що відповідно п. 7 роз”яснень Вищого арбітражного суду від 29.02.1996 року передача культових будівель у власність релігійних громад, які не були їх власниками, можлива за умови, якщо в населеному пункті немає законного претендента на цю будівлю, тобто релігійної громади тієї конфесії, якій належала будівля на момент її переходу у власність держави.
Відповідно до листа –відповіді Дніпропетровського міжміського бюро технічної інвентаризації від 10.07.2006 року № 6138 на запит юридичного управління облдержадміністрації, станом на 30.06.2006 року будівля загальною площею 654,8 кв.м за адресою пр. Карла Маркса, 91 зареєстрована за Каліфорнійською корпорацією „Дагзбері ІНК” на підставі договору купівлі –продажу, укладеного між корпорацією „Вілнорт ІНК” та Каліфорнійською корпорацією „Дагзбері ІНК” від 06.08.1998 року та акту прийому –передачі від 06.08.1998 року. Листом від 24.05.2004 року № 253 виконуючий обов”язки завідуючого відділу у справах релігії Дніпропетровської облдержадміністрації на звернення настоятеля релігійної громади парафії Святого Йосипа римсько –католицької церкви в м. Дніпропетровську відповів, що колишня культова будівля по проспекту Карла Маркса, 91 не є об”єктом державної та комунальної власності, тому облдержадміністрація не правомочна вирішувати питання передачі костьолу парафії Святого Йосипа римсько –католицької церкви.
Дніпропетровська обласна державна адміністрація не маючи права власності на спірну будівлю не може виносити рішення відносно його повернення позивачу.
У судовому засіданні, що відбулося 21.11.2006 року оголошувалась перерва до 12.12.2006 року до 15 годин 00 хвилин.
Заслухавши прокурора, представників позивача та відповідача -1, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:
Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 04.03.92р. №172 на підставі Закону України ”Про свободу совісті та релігійні організації “ № 987-Х11 від 23.04.1991р. зареєстрована Релігійна громада римсько-католицької парафії м.Дніпропетровська, назва якої змінена 13.04.97р. шляхом внесення змін до Статуту громади на Релігійну громаду Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м.Дніпропетровська.
Позивач, на підставі статті 35 Конституції України, ст.9 Європейської конвенції з прав людини, ст. 21 Закону України ”Про свободу совісті та релігійні організації” та п.3 Указу Президента України від 04.03.92р. № 125 просив поновити право віруючих на свободу віросповідання та зобов’язати відповідачів передати безоплатно у власність культову споруду –римо-католицький храм, який знаходиться за адресою: проспект Карла Маркса,91 м. Дніпропетровськ, Релігійній громаді Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська, заборонити проводити всілякі дії стосовно спірної будівлі, стягнути з відповідачів державне мито.
Як вбачається з матеріалів справи у 70-х роках Х1Х сторіччя за кошти Єдиної в Катеринославі релігійної громади римо-католицької парафії святого Йосипа було побудовано культову споруду –римо-католицький храм, що знаходиться в м. Дніпропетровську по проспекту Карла Маркса,91.
Зазначені обставини підтверджуються довідкою Єпископа Станіслава Падевського Харківсько-Запорізької Єпархії №66-06 ДН від 09.06.2006р.
У 1927 році будівля Костьолу була націоналізована та передана до державної власності, а у 1948 році припинила своє існування релігійна громада римо-католіків м. Катеринослава.
Відповідно до ст. 17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”, релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.
04 березня 1992 року Президентом України був виданий Указ №125 “Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна”, пунктом 3 якого зобов’язано Раду Міністрів Кримської АРСР, виконавчі комітети обласних, Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів: протягом 1992-1993 років здійснити передачу релігійним громадам у власність чи безоплатне користування культових будівель, що використовуються не за призначенням; організувати інвентаризацію культового майна, що зберігається у фондах державних музеїв і архівів, для вирішення у встановленому порядку питання про можливість його подальшого використання за призначенням; сприяти релігійним організаціям у зведенні культових будівель, створенні матеріальної бази добродійної діяльності, організації центрів соціальної адаптації громадян, що повернулися з місць позбавлення волі.
Розпорядженням Президента України від 22.06.1994р. №53/94-рп місцеві органи державної влади зобов’язувалися забезпечити до 1 грудня 1997 року передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №671-р від 21.10.1999р.спірна будівля, в якій знаходилося Дніпропетровське зональне управління “Спорт лото”, була передана в комунальну власність Дніпропетровської області.
За договором купівлі-продажу від 11.02.1998р. спірна будівля була продана товариству з обмеженою відповідальністю ”Фін-Інвест” .
В подальшому покупцем за вказаним договором будівля була відчужена.
Як вбачається з довідки Комунального підприємства „Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” від 10.07.2006р. за № 6138 право власності на будівлю літ. „Г-2”, загальною площею 654,8кв.м. за адресою: пр. Карла Маркса, 91 у м. Дніпропетровськ зареєстровано за Каліфорнійською корпорацією „Дагзбери ІНК” на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між корпорацією „Вілнорт ІНК” та корпорацією „Дагзбери ІНК” від 06.08.1998р.
За таких обставин місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірна будівля римо-католицького храму не належить до об’єктів права державної або комунальної власності, що унеможливлює задоволення позовних вимог позивача до Дніпропетровської обласної ради та Дніпропетровської обласної державної адміністрації про зобов’язання передати спірну будівлю у власність, оскільки останні, з огляду на приписи ст.ст. 19, 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 325, 326, 327 ЦК України, ст. 17 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації” не мають правових підстав для розпорядження майном, що є власністю іншої особи.
З огляду на викладене позовні вимоги задоволенню не підлягали.
Посилання скаржника на те, що суд повинен був застосувати ст.388 Цивільного кодексу України та зобов’язати Державу в особі відповідачів повернути будівлю римо-католицького храму у комунальну власність, а потім передати її позивачу безпідставне, оскільки, як вже зазначалося відповідачі не є власниками спірної будівлі. Власником будівлі є організація, що знаходиться в іншій державі.
З урахуванням викладеного рішення прийнято господарським судом за повністю дослідженими обставинами справи, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, керуючись, ст. ст. 195,198,200,205,206,254 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд ,-
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Релігійної громади Святого Йосипа парафії римсько-католицької церкви м. Дніпропетровська залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2006 року у справі №А25/207-06 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в місячний строк.
Головуючий суддя Л.О.Лотоцька
Судді Р.М.Бахмат
О.С.Євстигнеєв