ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 806/6232/13-a
категорія 10.3
03 жовтня 2013 р. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Гуріна Д.М. ,
секретар Галайба І.Б.,
за участю: представника позивача Коцюка В.М.,
представника відповідача Казмірковської Н.М.,:
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №16" Житомирської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів
встановив:
2 вересня 2013 року до Житомирського окружного адміністративного суду звернулося Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - Житомирське обласне відділення ФСЗІ) із позовом до Комунального підприємства "Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №16" Житомирської міської ради (далі - КП "ВЖРЕП №16") про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2012 році в сумі 62997 грн 94 коп.
У позовній заяві Житомирське обласне відділення ФСЗІ зазначило, що КП "ВЖРЕП №16" має заборгованість з адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 62997 грн 94 коп., з яких: 61318 грн 32 коп. - заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та 1679 грн 62 коп. - пеня за несвоєчасну сплату заборгованості зі сплати адміністративно-господарських санкцій. Просить стягнути з відповідача 62997 грн 94 коп. на погашення заборгованості з адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Ухвалами судді Житомирського окружного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову. Пояснила, що підприємство має обов'язок лише створювати робочі місця та інформувати про це органи зайнятості, у порядку, встановленому законом. Доказом який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми №3-ПН. КП "ВЖРЕП №16" протягом 2012 року подавало звіти про наявність вакансій із зазначенням даних про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду), особи з інвалідністю. (а.с.19-20).
Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову з наступних підстав.
Дані правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" від 21 березня 1991 року № 875-XII. (далі - Закон України №875-XII).
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України №875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Частинами 1, 2 статті 19 Закону України №875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Закону України №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
25 лютого 2013 року КП "ВЖРЕП №16" подало до Житомирського обласного відділення ФСЗІ звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік, відповідно до якого підприємством були створені 3 робочі місця для інвалідів (а.с. 8).
Відповідач не погоджується із застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування інвалідів у зв'язку з тим, що ним були створені робочі місця для інвалідів та направлена відповідна інформація про наявність вакансій до центру зайнятості.
Згідно з частинами 19, 20 статті 20 Закону України №875-ХІІ спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
Як вбачається з листа Житомирського міського центру зайнятості від 11 лютого 2013 року №1018 КП "ВЖРЕП №16" протягом 2012 року подавало звіти про наявність вакансій із зазначенням даних про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи з інвалідністю (а.с. 24).
В матеріалах справи містяться звіти про наявність вакансій, що подавались відповідачем до Житомирського міського центру зайнятості станом на 11 грудня 2012 року, 21 листопада 2012 року, 18 жовтня 2012 року, 18 вересня 2012 року, 6 серпня 2012 року, 15 травня 2012 року, 3 квітня 2012 року, 15 березня 2012 року та 21 лютого 2012 року. (а.с.26-34).
Отже, роботодавець вжив усіх необхідних заходів для створення робочих місць інвалідів та проінформував центр зайнятості про наявність вільних вакансій з метою підбору останнім бажаючих працевлаштуватися.
Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно зі статтею 18 Закону України №875-XII забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома. Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.
З аналізу даних норм вбачається, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, а також працевлаштовувати інвалідів у разі їх звернення до зазначених роботодавців або у разі направлення їх на роботу центром зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування про що неодноразово наголошувалося Верховним Судом України у постановах від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11 та від 16 квітня 2013 року у справі № 21-83а13.
Крім того, згідно з пунктом 4.4. Рекомендацій президії Вищого адміністративного суду від 14 квітня 2008 року, № 07.2-10/2 "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування", при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: - створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; - інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); - спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; - причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів. Статтею 71 КАС визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. При цьому слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, а також за відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 71, 86, 94, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили у порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.М. Гурін
Повний текст постанови виготовлено: 08 жовтня 2013 р.