Судове рішення 2а-6753.1/10/8/0170 від 18.10.2013

Судове рішення #32707093

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2013 р. (16:26 год.) Справа №2а-6753.1/10/8/0170

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О., при секретарі Богацькій А.О. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (позивач 1), ОСОБА_2 (позивач 2)

до Дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича

про спонукання до виконання певних дій,

за участю представників сторін:

від позивача 1: ОСОБА_2, довіреність № 1-1631 від 17.12.12р., паспорт серії НОМЕР_1;

позивач 2: ОСОБА_2, паспорт серії НОМЕР_1;

від відповідача: не з'явився;

Суть спору: ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим молодшого лейтенанта міліції Бондаря Євгенія Олександровича про визнання порушення дільничним інспектором міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим молодшим лейтенантом міліції Бондарем Євгенієм Олександровичем ч.ч.1,3,6,7,11 ст.10 «Основні обов'язки міліції» Закону України «Про міліцію»; ч.2 ст.3, ст.ст.4,6,10,11,12,13 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї»; зобов'язання дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим молодшого лейтенанту міліції Бондаря Євгенія Олександровича прийняти заходи для відновлення порушених законних прав та інтересів позивачів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.05.10р. відмовлено ОСОБА_1, ОСОБА_2 у відкритті провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.09.10р. ухвалу Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.05.2010р. у справі № 2а-6753/10/8/0170 залишено без змін.

Не погодившись з рішеннями першої та апеляційної інстанції позивачі оскаржили їх до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.05.13р. касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено частково; ухвалу Окружного адміністративного суду АР Крим від 27.05.2010р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2010р. скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття провадження у справі).

10.06.13р. матеріали адміністративної справи № 2а-6753/10/8/0170 надійшли до Окружного адміністративного суду АР Крим, справі привласнений новий номер 2а-6753.1/10/8/0170 та адміністративна справа передана на розгляд судді Кушнової А.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.06.2013р. позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі.

Позивачі усунули недоліки, зазначені в ухвалі суду від 11.06.2013р., у визначений судом строк.

Ухвалами Окружного адміністративного суду від 26.06.13р. відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 10.07.13р.

Уточнивши позовні вимоги завою від 16.07.13р. (том 1 а.с.227-234) позивачі просять:

1. Визнати порушення УІМ Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшим лейтенантом міліції Бондарем Євгеном Олександровичем: ч.ч. 1, 3, 6, 11 ст. 10 «Основні обов'язки міліції» Закону України «Про міліцію»; ч. 2 ст 3, ст.ст. 4, 6, 10-13 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї».

2. Стягнути з УІМ Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича на користь позивачів кошти на відшкодування нанесеної його незаконними діями та бездіяльністю моральної шкоди позивачам:

- ОСОБА_1 - 500,00 грн.

- ОСОБА_2 - 200,00 грн.

3. Зобов'язати відповідача відшкодувати судові витрати.

4. Звільнити ОСОБА_2 від сплати судового збору за вимогу про відшкодування нанесеної моральної школи у відповідності до ст. 22 Конституції України, п. 4 ч. 10 ст. 5, ст. 25 Закону України «Про міліцію».

09.09.13р. Окружним адміністративним судом АР Крим за невиконання вимог суду на підставі ст. 166 КАС України постановлено окрему ухвалу у відношенні відповідача - дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим молодшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 20.09.13р. замінено відповідача - дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим молодшого лейтенанта міліції Бондаря Євгенія Олександровича належним - дільничним інспектором міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшим лейтенантом міліції Бондарем Євгеном Олександровичем.

В судовому засіданні 03.10.13р. представник позивачів підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач явку свою або свого представника у судове засідання не забезпечив, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином - під розписку (том 2 а.с.43). Відповідач клопотання про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у його відсутність до суду не надсилав, про причини неявки суду не повідомив, письмових заперечень на адміністративний позов суду не надав.

Суд зазначає, що позивачі вказали відповідачем у позові дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгенія Олександровича (російською мовою в оригіналі за текстом позову - Бондарь Евгений Александрович), в той час як вірним ім'ям відповідача є Євген, що слідує з посадової інструкції дільничних інспекторів міліції СДІМ Алуштинського МВ на 2013 рік згідно наказу МВС України № 550 від 11 листопада 2010р. - дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича та послужного списку відповідача (том 1 а.с.173-177, 178-187), тому суд вважає належним відповідачем справі дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича.

Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо доказів для з'ясування обставин по справі, суд вважає можливим на підставі статті 128 КАС України розглядати справу за відсутністю представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, заслухавши представника позивача 1 та позивача 2, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що повторною скаргою, яка зареєстрована Алуштинським МВ ГУ МВС України в АР Крим 18.12.2008р. за № С-50, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до начальника Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим, в якій просили прийняти заходи до ОСОБА_4, провести профілактичну роботу, скласти протокол про адміністративне порушення, захистити права, спокій, здоров'я інваліда І групи без обох ніг ОСОБА_1 та його доньки ОСОБА_2 (том 1 а.с.135).

Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 23.12.2008р. майором міліції старшим УІМ Алуштинського МВ Швець В.Ф. було відмовлено в порушенні кримінальної справи за ст.ст. 129, 296 КК України - хуліганство та рекомендовано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за даними фактами звернутися до суду в приватному порядку згідно ст. 27 КПК України (том 1 а.с.137).

20.11.09р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до начальника Алуштинського МВ ГУ ВМС України в АРК з повторною скаргою, в якій просили винести захисний припис та здійснити інші повноваження з попередження насильства в сім'ї на підставі норм Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» (том 1 а.с.138-139).

Постановою від 28.11.2009р. про відмову в порушенні кримінальної справи майор міліції старший УІМ Алуштинського МВ Швець В.Ф. відмовив в порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України - хуліганство та рекомендував ОСОБА_1 звернутися за даними фактами до суду в приватному порядку згідно ст. 27 КПК України (том 1 а.с.140).

Не погодившись з постановою від 28.11.2009р. про відмову в порушенні кримінальної справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до прокуратури м. Алушта АР Крим.

У зв'язку з неповнотою перевірки Алуштинським МВ ГУ МВС України в АР Крим скарги від 20.11.09р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17.12.2009р. прокуратурою м. Алушта АР Крим скасовано постанову від 28.11.2009р. про відмову в порушенні кримінальної справи та надано вказівку про вирішення питання про винесення захисного припису згідно з Законом України «Про попередження насильства в сім'ї», матеріали направлено до Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим для проведення додаткової перевірки, що підтверджується листом прокуратури м. Алушта АР Крим від 17.12.09р. № 2ж/08 (том 1 а.с.142).

22.12.09р. ОСОБА_2 звернулась до начальника Алуштинського МВ ГУ ВМС України в АРК майора міліції Лебедюка Г.Ф. зі скаргою, в якій просила взяти під особистий контроль розгляд заяви ОСОБА_3 від 14.12.2009р. та опитати її батька ОСОБА_1 інваліда І групи без обох ніг з приводу регулярного насильства в їх сім'ї з боку її матері та колишньої дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (том 1 а.с.144).

Постановою від 29.12.2009р. про відмову в порушенні кримінальної справи молодший лейтенант міліції УІМ Алуштинського МВ Бондарь Є.О. відмовив в порушенні кримінальної справи за ст. 296 - хуліганство КК України за колективним зверненням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про протиправні дії громадянки ОСОБА_3 та рекомендував ОСОБА_1 звернутися за даними фактами до суду в приватному порядку згідно ст. 27 КПК України. Вказана постанова погоджена в.о. начальником СУІМ Алуштинського МВ майором міліції Швець В.Ф. (том 1 а.с.145).

Не погодившись з постановою від 29.12.2009р. про відмову в порушенні кримінальної справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до прокуратури м. Алушта АР Крим.

У зв'язку з неповнотою перевірки Алуштинським МВ ГУ МВС України в АР Крим скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 29.12.2009р. прокуратурою м. Алушта АР Крим 21.02.2010р. скасовано постанову від 29.12.2009р. про відмову в порушенні кримінальної справи та матеріали направлені до Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим для проведення додаткової перевірки, що підтверджується листом прокуратури м. Алушта АР Крим від 22.02.2010р. № 2ж/08 (том 1 а.с.147).

Постановою від 01.03.2010р. про відмову в порушенні кримінальної справи молодший лейтенант міліції УІМ Алуштинського МВ Бондарь Є.О. відмовив в порушенні кримінальної справи за ст. 129 КК України - погроза вбивством, ст. 296 КК України - хуліганство у відношенні громадянки ОСОБА_3 та рекомендував ОСОБА_1 звернутися за даними фактами до суду в приватному порядку згідно ст. 27 КПК України. Вказана постанова погоджена начальником СУІМ Алуштинського МВ ст. лейтенантом міліції Пораєнко В.Н. (том 1 а.с.149).

Перевіряючи правомірність заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 2 частині 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» від 20.12.90р. № 565-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Статтею 7 Закону № 565 визначено, що міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

При цьому згідно зі ст. 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.

Позивачі у доводах позовної заяви посилаються на постанови дільничного інспектора міліції про відмову у порушенні кримінальної справи за поданими позивачами заявами, але при цьому у позовних вимогах позивачі не ставлять питання про визнання таких процесуальних документів незаконними, не вимагають вчинення будь-яких інших процесуальних дій, передбачених кримінально-процесуальним законодавством.

Позивачі просять суд визнати порушення дільничним інспектором міліції Бондарем Є.О. положень Закону України «Про міліцію» та Закону України «Про попередження насильства в сім'ї».

Право на оскарження дій працівника міліції у судовому порядку передбачено не лише Кримінально-процесуальним кодексом України, а й статтею 25 Закону України «Про міліцію» (у редакції, що діяла на час звернення позивачів з даним адміністративним позовом), згідно якої працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міліцію»).

При порушенні працівником міліції прав і законних інтересів громадянина міліція зобов'язана вжити заходів до поновлення цих прав, відшкодування завданих матеріальних збитків, на вимогу громадянина публічно вибачитися (ч. 2 ст. 25 Закону України «Про міліцію»).

Працівник міліції, який виконує свої обов'язки відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, не несе відповідальності за завдані збитки. Такі збитки компенсуються за рахунок держави (ч. 3 ст. 25 Закону України «Про міліцію»).

Дії працівника міліції можуть бути оскаржені у встановленому порядку до органів внутрішніх справ, суду або прокурору (ч. 4 ст. 25 Закону України «Про міліцію»).

Службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у встановленому порядку (ч. 5 ст. 25 Закону України «Про міліцію»).

Вирішення питань щодо насильства у сім'ї урегульовано не положеннями Кримінально-процесуального кодексу України, а й Порядком розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року № 616.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що заявлені позовні вимоги стосуються виконання положень Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» і їх розгляд урегульовано Порядком розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2003 року, а також вимог Закону України «Про міліцію», які не стосуються дій, які вчиняються на виконання вимог Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960р., суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Правові і організаційні основи попередження насильства в сім'ї, органи та установи, на які покладається здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї визначені в Законі України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.01р. № 2789-ІІІ зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2789).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону № 2789 здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї в межах наданих їм повноважень покладається, зокрема, на відповідні підрозділи органів внутрішніх справ.

Частиною 1 ст. 4 Закону № 2789 визначено, що підставами для вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї є:

заява про допомогу жертви насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї;

висловлене жертвою насильства в сім'ї або членом сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім'ї, бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім'ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

отримання повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення стосовно дитини, яка є членом цієї сім'ї, чи недієздатного члена сім'ї.

Заява та повідомлення про застосування насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення приймаються за місцем проживання постраждалого органами, зазначеними в пунктах 1 та 2 частини першої статті 3 цього Закону (ч. 2 ст. 4 Закону № 2789).

Орган, до якого надійшла заява або надійшло повідомлення про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення та вживає в межах своїх повноважень передбачені законом заходи з попередження насильства в сім'ї (ч. 3 ст. 4 Закону № 2789).

Порядок розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну загрозу його вчинення затверджується Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 4 Закону № 2789).

Статтею 6 Закону № 2789 визначені повноваження уповноважених підрозділів органів внутрішніх справ щодо попередження насильства в сім'ї, згідно частини 1 якої в органах внутрішніх справ заходи щодо попередження насильства в сім'ї здійснюють уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ, які:

виявляють причини і умови, що сприяють проявам насильства в сім'ї, вживають у межах своїх повноважень заходів щодо їх усунення;

беруть на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї, та проводять виховно-попереджувальну роботу з ними;

відвідують сім'ї, члени яких перебувають на профілактичному обліку, за місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;

виносять офіційні попередження членам сім'ї про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї;

приймають та розглядають у межах своїх повноважень, визначених законом, заяви і повідомлення про насильство в сім'ї або про реальну загрозу його вчинення;

вживають відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї, а також дій членів сім'ї, що направлені на виконання реальної загрози вчинення насильства в сім'ї;

повідомляють членів сім'ї, де виникає реальна загроза вчинення насильства в сім'ї або де було вчинено насильство в сім'ї, про права, заходи і послуги, якими вони можуть скористатися;

направляють жертв насильства в сім'ї до спеціалізованих установ для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства;

виносять захисні приписи у випадках, передбачених цим Законом;

контролюють виконання вимог захисних приписів;

направляють осіб, які вчинили насильство в сім'ї, до кризових центрів для проходження корекційної програми;

взаємодіють із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування та спеціалізованими установами для осіб, які вчинили насильство в сім'ї, та жертв такого насильства у питаннях попередження насильства в сім'ї;

надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї на запит уповноважених органів;

здійснюють інші повноваження щодо попередження насильства в сім'ї, передбачені законом.

Суд зазначає, що вирішення питань щодо насильства у сім'ї, а саме механізм прийняття, обліку і розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу врегульовано Порядком розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реальну його загрозу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2003р. № 616 (у редакції, що діяла на час звернення позивачів з даним адміністративним позовом) (далі - Порядок № 616).

Пунктом 1 Порядку № 616 встановлено, що прийняття, облік і розгляд заяв здійснюється за місцем проживання постраждалого від насильства в сім'ї або члена сім'ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства, Мінсоцполітики, структурним підрозділом, відповідальним за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім'ї, відповідної місцевої держадміністрації, відповідним підрозділом органу внутрішніх справ (далі - органи).

Згідно п. 6 Порядку № 616 відмова у прийнятті та розгляді заяви не допускається.

Органи розглядають заяву не більше ніж протягом трьох днів. Якщо виникає потреба у перевірці викладених у заяві фактів та з'ясуванні додаткових обставин, заява розглядається не більше ніж протягом семи календарних днів (п. 7 Порядку № 616).

Нормами п. 10 Порядку № 616 визначено, що під час розгляду заяви здійснюється відвідання постраждалого від насильства в сім'ї або особи, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства, за місцем проживання представниками відповідного підрозділу органу внутрішніх справ, структурного підрозділу, відповідального за реалізацію державної політики щодо запобігання насильству в сім'ї, центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді відповідної місцевої держадміністрації, а у разі отримання зазначеної інформації стосовно дитини - із залученням представників органу опіки та піклування, кримінальної міліції у справах дітей органу внутрішніх справ і служби у справах дітей.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що чинним законодавством визначена обов'язковість посадової особи відповідного органу, в роботу якої передані матеріали за заявою про вчинення насильства в сім'ї, у даному випадку дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича, здійснити відвідання постраждалого від насильства в сім'ї або особи, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства, за місцем проживання з метою виявлення причин і умов, що сприяють проявам насильства в сім'ї, вжити у межах своїх повноважень заходів щодо їх усунення, взяття на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї, та провести виховно-попереджувальну роботу з ними тощо.

Відповідачем не надано суду доказів належного виконання зазначених вимог чинного законодавства у вигляді відвідання дільничним інспектором міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшим лейтенантом міліції Бондарем Євгеном Олександровичем (на момент відпрацювання колективної заяви позивачів - дільничним інспектором міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим молодшим лейтенантом міліції Бондарем Євгеном Олександровичем) постраждалого від насильства в сім'ї або особи, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства, за місцем проживання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі, намагаючись отримати захист у встановленому чинним законодавством порядку, неодноразово звертались до Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим зі скаргами на дії ОСОБА_4, яка порушувала їх права та свободи, загрожувала їх здоров'ю, здійснювала психічний тиск на них.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 2789 члену сім'ї, який вчинив насильство в сім'ї, виноситься офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, за умови відсутності в його діях ознак злочину, уповноваженими підрозділами органів внутрішніх справ, про що йому повідомляється під розписку.

Офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї може бути винесено осудній особі, яка на момент його винесення досягла 16-річного віку (ч. 2 ст. 10 Закону № 2789).

У разі вчинення особою насильства в сім'ї, після отримання нею офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, ця особа направляється до кризового центру для проходження корекційної програми, а також щодо неї у випадках і в порядку, передбачених цим Законом, може бути винесено захисний припис (ч. 3 ст. 10 Закону № 2789).

Статтею 11 Закону № 2789 (в редакції до 25.09.2008р.) визначено, що у разі систематичної (трьох і більше випадків) віктимної поведінки члена сім'ї, внаслідок якої створюється ситуація, що може призвести до вчинення насильства в сім'ї, службою дільничних інспекторів міліції або кримінальною міліцією у справах дітей даному члену сім'ї виноситься офіційне попередження про неприпустимість віктимної поведінки щодо насильства в сім'ї, про що йому повідомляється під розписку.

Суд зазначає, що після внесення 25.09.2008р. змін та доповнень до Закону № 2789 стаття 11 Закону № 2789 була виключена.

Згідно ч. 1 ст. 12 Закону № 2789 членів сім'ї, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, уповноважені підрозділи органів внутрішніх справ беруть на профілактичний облік.

Зняття з профілактичного обліку членів сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї, проводиться органами, які брали особу на такий облік, якщо протягом року після останнього факту вчинення насильства в сім'ї особа жодного разу не вчинила насильства в сім'ї (ч. 2 ст. 12 Закону № 2789).

Порядок взяття на профілактичний облік та порядок зняття з профілактичного обліку членів сім'ї, яким було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, затверджуються Міністерством внутрішніх справ України (ч. 3 ст. 12 Закону № 2789).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2789 особі, яка вчинила насильство в сім'ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, працівниками уповноважених підрозділів органів внутрішніх справ за погодженням з начальником відповідного органу внутрішніх справ і прокурором може бути винесений захисний припис.

Захисний припис не підлягає погодженню у разі наявності в діях особи, яка вчинила насильство в сім'ї, ознак злочину (ч. 2 ст. 13 Закону № 2789).

Захисний припис може бути винесений до осудної особи, яка на момент винесення захисного припису досягла 16-річного віку (ч. 3 ст. 13 Закону № 2789).

Захисним приписом особі, стосовно якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відношенню до жертви насильства в сім'ї, а саме:

чинити конкретні акти насильства в сім'ї;

отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім'ї;

розшукувати жертву насильства в сім'ї, якщо жертва насильства в сім'ї за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство в сім'ї;

відвідувати жертву насильства в сім'ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання членів сім'ї;

вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім'ї (ч. 4 ст. 13 Закону № 2789).

Зазначені у частині четвертій цієї статті обмеження встановлюються на термін до 90 діб з дня погодження захисного припису з прокурором (ч. 5 ст. 13 Закону № 2789).

Відповідач, керуючись вимогами Закону України «Про міліцію», в порядку, встановленому Законом України «Про попередження насильства в сім'ї», 26.11.2009р. виніс офіційне попередження ОСОБА_4, з яким вона була ознайомлена.

Матеріали справи свідчать про те, що навіть після винесення офіційного попередження ОСОБА_4 продовжувала вчиняти дії, які порушували права позивачів, вона нехтувала їх свободами, вчиняла дії, яки наносили шкоду їх психічному здоров'ю, загрожувала фізичному здоров'ю ОСОБА_1, який є інвалідом першої групи.

Як пояснив в судових засіданнях позивач 1 та представник позивача 2 - ОСОБА_2 дільничний інспектор міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старший лейтенант міліції Бондарь Євген Олександрович (на момент розгляду колективної заяви позивачів про вчинення насильства у сім'ї - дільничний інспектор міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим молодший лейтенанта міліції Бондарь Є.О.) жодного разу не відвідував ОСОБА_1 інваліда 1 групи без обох ніг за місцем проживання та не відбирав у нього пояснення стосовно вчинення насильства у сім'ї. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Відповідно до п.п. 1, 3, 6, 7, 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію», на які посилаються позивачі в пункті 1 прохальної частини уточненого адміністративного позову, міліція відповідно до своїх завдань зобов'язана: забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок; виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення, вживати з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; приймати і реєструвати заяви й повідомлення про кримінальні та адміністративні правопорушення, своєчасно приймати по них рішення; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, вживати в межах своєї компетенції заходів до їх усунення; брати участь у правовому вихованні населення; проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення кримінальних правопорушень, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких воно встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі; виконувати у передбачених законодавством випадках і в межах своєї компетенції постанови прокурора, слідчого, рішення слідчого судді, суду.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, об'єднання громадян, а також окремі громадяни можуть сприяти у здійсненні заходів з попередження насильства в сім'ї.

Суд зазначає, що держава не лише зобов'язана сама утримуватися від вчинення порушень, а й несе відповідальність за дії приватних осіб, якщо вони не виконують свої обов'язки з профілактики та покарання за такі дії. Отже, якщо держава не забезпечує адекватний захист та притягнення до відповідальності за насильство у сім'ї у кримінальному та цивільному законодавстві або якщо її органи - зокрема, правоохоронні органи - не забезпечують виконання законів, що захищають жертв домашнього насильства, це означає, що держава не виявляє належного сумління у запобіганні, розслідуванні та покаранні за такі порушення.

Міжнародне право вимагає, щоб держави забезпечували всім громадянам рівний захист за законом. Якщо держава не забезпечує особам, які страждають від близьких людей, такий самий захист, який вона забезпечує особам, які страждають від незнайомців, вона не виконує свої зобов'язання за міжнародним правом.

Суд зазначає, що Україна ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини 17 липня 1997 року, таким чином взявши на себе зобов'язання дотримуватися та неухильно виконувати положення даного міжнародно-правового акту, а також визнавши компетенцію Європейського суду з прав людини щодо забезпечення дотримання цих зобов'язань.

Стаття 1 Європейської Конвенції встановлює зобов'язання кожної держави, яка ратифікувала Конвенцію, поважати права людини шляхом гарантування кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, прав і свобод, визначених у Конвенції. Кожна держава - учасниця цього важливого міжнародного документу бере на себе негативні та позитивні зобов'язання щодо забезпечення прав і свобод, викладених у Конвенції та протоколах до неї. Це означає, що з одного боку держава зобов'язується утримуватися від порушення прав і свобод людини через дії своїх повноважних осіб (негативні зобов'язання), а з іншого - охороняти права і свободи людини від порушення їх з боку приватних осіб (позитивні зобов'язання).

В ситуації домашнього насильства може бути порушено цілий комплекс прав людини, передбачених Європейською конвенцією, зокрема право на життя (ст. 2), право не бути підданим катуванням або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводження або покарання (ст. 3), право жити вільно від рабства і примусової праці (ст. 4), право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 8). Водночас особа, яка страждає від домашнього насильства, може стати жертвою дискримінації (ст. 14), а також може бути порушено її право на ефективний правовий захист (ст. 13), в разі, якщо в державі не створено відповідних законів та не впроваджено на практиці принцип рівного доступу до заходів захисту своїх прав в ситуації насильства в сім'ї.

Таким чином, суд зазначає про встановлену нормами міжнародного права та чинного в Україні законодавства необхідність державного втручання у ситуації насильства в сім'ї, зокрема з метою захисту жертв та уникнення повторення подібної ситуації у подальшому розроблені заходи реагування на насильство в сім'ї - це офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім'ї, взяття на профілактичний облік та зняття з профілактичного обліку членів сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї, захисний припис, а також передбачена кримінальна, адміністративна чи цивільно-правова відповідальність відповідно до закону членів сім'ї, які вчинили насильство в сім'ї .

Однак зазначеним заходам реагування передує належне ставлення, відношення та реагування органу, до якого звернулась особа, щодо якої вчинено насильство в сім'ї, в даному випадку таким органом є Алуштинський МВ ГУ МВС України в АР Крим в особі дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича, якому доручено проведення перевірки за колективним зверненням позивачів та яким допущено неналежне виконання вимог чинного законодавства про попередження насильства в сім'ї, а саме невиконання своїх службових обов'язків з проведення заходів реагування на заяву про вчинення насильства в сім'ї ОСОБА_1 - відвідування та опитування осіб, які підверглися насильству в сім'ї.

Як вбачається з пояснень представника позивача 1 та позивача 2 ОСОБА_2 в судових засіданнях та підтверджується матеріалами справи, позивачі - ОСОБА_1 - інвалід І групи без обох кінцівок, та ОСОБА_2 по теперішній час продовжують проживати у двокімнатній квартирі разом зі ОСОБА_4 - матір'ю ОСОБА_2 та колишньою дружиною ОСОБА_1 З боку ОСОБА_4 постійно спостерігаються прояви агресії та застосування фізичного насильства відносно позивачів, які виражаються у приниженні честі та гідності позивачів, спричиненні фізичного болю ОСОБА_1 шляхом нанесення ударів рукою, скалкою, погрожування розбити голову табуретом. ОСОБА_4 неодноразова штовхала ОСОБА_2, витирала об неї брудні руки, хватала за обличчя. Така агресивна поведінка ОСОБА_4 спричиняє постійну погрозу здоров'ю та життю позивачів, оскільки бездіяльність дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича, який не провів ніяких заходів реагування на чергову заяву позивачів про вчинення насильства в сім"ї ОСОБА_1, надала ОСОБА_4 впевненості у її безкарності, що й по теперішній час призводить до вчинення насильства з боку ОСОБА_4 по відношенню до позивачів по даній справі.

Таким чином суд зазначає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка виразилась у невиконанні ним обов'язкових визначених чинним законодавством заходів реагування на колективну заяву позивачів про вчинення насильства у сім'ї, зокрема, відвідання постраждалого від насильства в сім'ї або особи, стосовно якої існує реальна загроза вчинення насильства, за місцем проживання та відібрання пояснень з метою виявлення причин і умов, що сприяють проявам насильства в сім'ї, вжиття у межах своїх повноважень заходів щодо їх усунення, взяття на профілактичний облік осіб, схильних до вчинення насильства в сім'ї, та проведення виховно-попереджувальної роботи з ними тощо.

Судом неодноразово ухвалами від 16.07.13р. та 02.09.13р. витребувані від відповідача необхідні для розгляду справи документи, а саме:

- відмовні матеріали ЖРПЗ №6857/2 та ЖРПЗ №6857/1;

- письмові пояснення про проведення перевірок, надання інформації, розгляд заяв, скарг позивачів щодо обставин, зазначених в позові;

- письмові заперечення у разі невизнання позову;

- письмові пояснення за уточненим позовом.

Однак витребувані судом документи надані не були, у зв'язку з чим суд розглядає справу за наявними в матеріалах справи документами.

Досліджуючи наявні матеріали справи, зокрема постанову про відмову у порушенні кримінальної справи від 29.12.2009р. судом встановлено, що колективна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вчинення насильства в сім'ї зареєстрована в ЖРЗПЗ Алуштинського МВ за № 6857/1 від 22.12.2009р. (том 1 а.с.145).

З постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 01.03.2010р. судом встановлено, що матеріали перевірки за колективною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вчинення насильства в сім'ї після повернення з прокуратури м. Алушти АРК для проведення додаткової перевірки зареєстровані в ЖРЗПЗ Алуштинського МВ за № 6857/2 від 24.02.2010р. (том 1 а.с.149).

Суд зазначає, що уточнивши позовні вимоги, позивачі просять, серед іншого, визнати порушення УІМ Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшим лейтенантом міліції Бондарем Євгеном Олександровичем: ч.ч. 1, 3, 6, 11 ст. 10 «Основні обов'язки міліції» Закону України «Про міліцію»; ч. 2 ст 3, ст.ст. 4, 6, 10-13 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї».

Відповідно до ч. 4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про:

1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень;

2) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю;

5) виконання зупиненої чи невчиненої дії;

6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.

Частиною 2 ст. 162 КАС України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено прийняття судом постанови про задоволення позовних вимог щодо визнання факту порушення посадовою особою норм чинного законодавства.

Враховуючи наведені норми, суд вважає, що правильним способом захисту порушеного права позивачів буде визнання протиправною бездіяльності дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича, яка виразилась у невиконанні вимог чинного законодавства під час розгляду колективної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вчинення насильства в сім'ї.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З урахуванням викладеного, для повного захисту прав позивачів суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича, яка виразилась у невиконанні вимог Закону України «Про міліцію» та Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» під час розгляду матеріалів перевірки за колективною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вчинення насильства в сім'ї, зареєстрованих в ЖРЗПЗ Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим за № 6857/1 від 22.12.2009 року, за № 6857/2 від 24.02.2010 року.

Стосовно вимог позивачів про стягнення з УІМ Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича на користь позивачів коштів на відшкодування нанесеної його незаконними діями та бездіяльністю моральної шкоди позивачам ОСОБА_1 - 500,00 грн., ОСОБА_2 - 200,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зважаючи на те, що вимоги про відшкодування моральної шкоди, нанесеної протиправною бездіяльністю дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича, на користь позивачів: ОСОБА_1 - 500,00 грн.; ОСОБА_2 - 200,00 грн., заявлені разом з вимогою, яка стосується публічно-правових відносин, суд вважає необхідним розглянути вимоги про відшкодування моральної шкоди в рамках даної адміністративної справи.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦКУ).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦКУ).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦКУ).

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 5 ст. 23 ЦКУ).

Суд зазначає, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Зазначені положенні викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачі неодноразово зверталися до Алуштинського МВ ГУ МВС України із заявами про запобігання вчинення насильства у сім'ї з боку ОСОБА_4, яка тривалий час принижувала честь та гідність ОСОБА_1, погрожувала фізичним насильством, користуючись безпорадністю ОСОБА_1 - інваліда І групи без обох ніг. Однак належних заходів реагування з боку посадових осіб Алуштинського МВ ГУ МВС України не послідкувало.

Матеріали справи свідчать про те, що протиправна бездіяльність дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича призвела до приниженні честі та гідності позивачів, які повинні були неодноразово звертатися з тими ж самими заявами про насильство в сім'ї до Алуштинського МВ ГУ МВС України та намагатися довести існування такого насильства з боку ОСОБА_4 При цьому позивачі продовжували піддаватися сімейному насильству, оскільки необхідних заходів реагування з боку уповноваженої посадової особи структурного відділу правоохоронного органу - дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича, не слідувало.

Статтею 5 Закону України «Про міліцію» визначені діяльність міліції та права громадян.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про міліцію» встановлено, що міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції. Для забезпечення громадського порядку працівники міліції зобов'язані вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Міліція поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення, захищає права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань. При звертанні до громадянина працівник міліції зобов'язаний назвати своє прізвище, звання та пред'явити на його вимогу службове посвідчення. У взаємовідносинах з громадянами працівник міліції повинен виявляти високу культуру і такт (ч. 2 ст. 5 Закону № 565).

У разі невиконання працівниками міліції вимог, встановлених цією статтею, особа, права якої були порушені, та/або її представники (родичі, захисник) можуть звернутися до суду із заявою про відшкодування шкоди у встановленому законом порядку. При цьому такі особи звільняються від сплати державного мита (ч. 9 ст. 5 Закону № 565).

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 565 відшкодуванню підлягають у повному обсязі:

1) заробіток та інші грошові доходи, які особа втратила внаслідок незаконних дій або бездіяльності працівників міліції;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), вартість вилученого майна, якщо його повернення в натурі та в тому ж стані стало неможливим;

3) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;

4) моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії або бездіяльність працівників міліції завдали моральної втрати громадянинові, моральних страждань, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ч. 11 ст. 5 Закону № 565).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч. 12 ст. 5 Закону № 565).

Працівники органів міліції несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом (ч. 13 ст. 5 Закону № 565).

Враховуючи наведені норми, зважаючи на наявний причинно-наслідковий зв'язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача - дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича та вини останнього в її заподіянні, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених позивачами вимог про стягнення на користь позивачів моральної шкоди саме в розмірі: ОСОБА_1 - 500,00 грн.; ОСОБА_2 - 200,00 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат, пов'язаних з явкою до суду в розмірі, який збільшувався з кожним відкладенням розгляду справи та на день оголошення вступної та резолютивної частин постанови складає 517,00 грн., у тому числі 325,00 грн. витрати, пов'язані з поданням уточнюючого позову, 108,00 грн. витрати, пов'язані з явкою в судові засідання (транспортні) по 18,00 грн. за кожну явку, 180,00 грн. добові у зв'язку з явкою в судові засідання - по 30,00 грн. за кожну явку, суд зазначає наступне (том 1 а.с. 197, 207, том 2 а.с. 3, 14, 30, 56).

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ч. 3 ст. 87 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 91 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати (ч. 2 ст. 91 КАСУ).

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 91 КАСУ).

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Судом встановлено, що позивачем 2 - ОСОБА_2 здійснені витрати, пов'язані з прибуттям в судові засідання 10.07.13р., 16.07.13р., 02.09.13р., 09.09.13р., 20.09.13р., 03.10.13р. по 18,00 грн. на транспортні витрати за кожне прибуття, що підтверджується копіями квитків (том 1 а.с.198, 208, том 2 а.с. 4, 15, 31, 57).

Згідно абзацу 1 п. 6 розділу ІІ Поряду відрядження в межах України Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.03.1998р. № 218/2658, із змінами та доповненнями витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

За таких обставин документально підтверджена сума витрат на транспорт, пов'язана з прибуттям представника позивача 1 та позивача 2 ОСОБА_2 у судові засідання 10.07.13р., 16.07.13р., 02.09.13р., 09.9.13р., 20.09.13р., 03.10.13р., складає 108,00 грн., про що позивачем 2 до матеріалів справи надані копії разових квитків для проїзду в міськелектротранспорті КРПП «Кримтролейбус».

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивачів про стягнення судових витрат, пов'язаних з прибуттям представника позивача 1 та позивача 2 ОСОБА_2 в судові засідання 10.07.13р., 16.07.13р., 02.09.13р., 09.09.13р., 20.09.13р., 03.10.13р. в загальному розмірі 108,00 грн.

Також позивачами заявлені вимоги про стягнення добових у зв'язку з явкою у судові засідання представника позивача 1 та позивача 2 ОСОБА_2 в розмірі 30 грн. за добу (том 1 а.с.197), стосовно яких суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 91 КАС України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Пунктом 3 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» встановлено граничні розміри компенсації за відрив від звичайних занять стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду в адміністративних справах, який обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

Компенсація витрат пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень не може перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визначення розміру компенсації ОСОБА_2 за відрив від звичайних занять.

Розрахунок витрат за відрив від звичайних занять суд проводить за формулою: ВВЗЗ = МЗ : РМ х Ч, де ВВЗЗ - компенсація за відрив від звичайних занять, МЗ - мінімальна заробітна плата, РМ - робочий місяць у днях, Ч - час, який було витрачено для участі в судовому засіданні.

Враховуючи те, що представник позивача 1 та позивач 2 по даній справі - ОСОБА_2 приймала особисту участь у судових засіданнях 10.07.13р. (з 11:08 год. до 11:38 год.), 16.07.13р. (з 14:05 год. до 14:20 год.), 02.09.13р. (з 13:58 год. до 14:20 год.), 09.09.13р. (з 16:05 год. до 16:29 год.), 20.09.13р. (з 14:48 год. до 16:07 год.), 03.10.13р. (з 15:24 год. до 16:28 год.), проживає в іншому населеному пункті - м. Алушта, суд обчислює розмір компенсації витрат за відрив від звичайних занять, з урахуванням часу, необхідного для проїзду до місця проведення судового засідання, та вважає можливим визначити час, який було витрачено для участі в судовому засіданні, - 1 робочий день.

Кількість робочих днів в липні 2013р. - 23, у серпні - 21, у вересні - 21, у жовтні - 21.

Відповідно до ст. 55 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» з 1 січня 2013 року до 01 грудня 2013 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 1147,00 гривень.

Таким чином розмір компенсації за відрив ОСОБА_2 від звичайних занять за липень 2013 року становить 1147 грн. / 23 робочих дні х 1 робочий день = 49,87 грн., за серпень 2013 року становить 1147 грн. / 21 робочий день х 1 робочий день = 54,62 грн., за вересень 2013 року становить 1147 грн. / 21 робочий день х 1 робочий день = 54,62 грн., за жовтень 2013 року становить 1147 грн. / 23 робочих дні х 1 робочий день = 49,87 грн.

Згідно додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011р. № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» із змінами і доповненнями, сума витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, у межах України складає 30 гривень.

Приймаючи до уваги наведені положення законодавства, суд вважає можливим визначити розмір добових у сумі, що дорівнює граничній нормі добових витрат у разі коли до рахунків на оплату вартості проживання у готелях не включаються витрати на харчування, для відряджень у межах України, - у сумі 30 гривень.

Враховуючи прибуття представника позивача 1 та позивача 2 ОСОБА_2 у судові засідання 10.07.13р., 16.07.13р., 02.09.13р., 09.09.13р., 20.09.13р., 03.10.13р., розмір добових складає 180,00 грн. (30 грн. х 6 дн.).

Таким чином загальний розмір добових, витрат на проїзд та компенсації за відрив від звичайних занять становить 180,00 грн. + 108 грн. = 288,00 грн., які підлягають стягненню на користь позивачів.

Стосовно заявлених позивачем вимог про стягнення витрат, пов'язаних з поданням уточнюючого позову, в сумі 325 грн., суд зазначає наступне.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ч. 3 ст. 87 КАС України).

Позивачами до матеріалів адміністративного позову надані письмові пояснення (том 1 а.с.207), в яких позивачі зазначили про витрати, пов'язані з діями, необхідними для розгляду справи в загальному розмірі 325,00 грн., у тому числі:

- витрати, пов'язані з поданням адміністративного позову в загальному розмірі 53,50 грн. в загальному розмірі 66,62 грн. (судовий збір та комісія банку за приймання платежу - 6,40 грн.; цінний лист - надіслання для розгляду справи адміністративного позову до Окружного адміністративного суду АР Крим -19,80 грн.; копіювання документів для подання адміністративного позову - 27,30 грн.);

- витрати, пов'язані з поданням заяви про апеляційне оскарження в загальному розмірі 94,48 грн. (рекомендований лист - заява про оскарження - 6,40 грн.; цінний лист до Севастопольського апеляційного адміністративного суду - 17,16 грн.; цінний лист до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд АР Крим - 22,92 грн.; копіювання документів для подання апеляційного скарги - 42,00 грн.; рекомендований лист - клопотання до Севастопольського апеляційного адміністративного суду - 6,48 грн.);

- витрати, пов'язані з поданням касаційної скарги в загальному розмірі 66,62 грн. (судовий збір та комісія банку за приймання платежу - 4,70 грн.; цінний лист до Вищого адміністративного суду України - 19,32 грн.; копіювання документів для подання касаційної скарги - 42,60 грн.);

- витрати, пов'язані з поданням уточненого адміністративного позову в загальному розмірі 14,40 грн. (копіювання документів для подання уточненого адміністративного позову - 14,40 грн.).

На підтвердження понесення позивачами зазначених витрат до матеріалів адміністративної справи надані квитанції № ПН1942 від 19.05.2010р. на суму 3,40 грн., № ПН1942РК0 від 19.05.2010р. на суму 3,00 грн., фіскальний чек від 22.05.2010р. № 2558 на уму 19,80 грн. та поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції; товарні чеки від 20.05.10р. б/н на суму 14,10 грн. та на суму 13,20 грн.; фіскальний чек від 08.06.2010р. № 2831 на суму 6,40 грн. та поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції; фіскальний чек від 18.06.2010р. № 3223 на суму 17,16 грн. та поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції; фіскальний чек від 18.06.2010р. № 3224 на суму 22,92 грн. та поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції; товарні чеки б/н від 17.6.13р. на суму 9,30 грн., на суму 20,10 грн. та на суму 15,60 грн.; фіскальний чек від 27.08.2010р. № 9590 та поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції; квитанції № ПН674 від 13.10.10р. на суму 1,70 грн. та № ПН674РК0 від 13.10.10р. на суму 3,00 грн.; фіскальний чек від 16.10.2010р. № 2494 на суму 19,32 грн. та поштове повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції; товарні чеки від 06.10.10р. б/н на суму 21,00 грн., від 14.10.10р. б/н на суму 21,60 грн., від 14.07.13р. № 6 на суму 14,40 грн.; (том 1 а.с. 209, 211, 213, 214, 216, 218, 220, 221, 222, 224 - 225).

Таким чином, матеріалами справи документально підтверджується понесення позивачами витрат, пов'язаних з розглядом даного адміністративного позову, які судом кваліфікуються як витрати, пов'язані з діями, необхідними для розгляду даної справи, в загальному розмірі 325,00 грн., у зв'язку з чим суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 325,00 грн. витрат, пов'язаних з розглядом даного адміністративного позову.

Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011р. № 845 затверджений порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845).

Пунктом 35 Порядку № 845 визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

З урахуванням викладеного, суд вважає необхідним стягнути з Державного бюджету України на користь позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 517,00 грн. судових витрат, які складаються з витрат, пов'язаних з поданням уточнюючого позову в сумі 325 грн., витрат, пов'язаних з явкою в судові засідання (транспортні) по 18,00 грн. за кожну явку в загальній сумі 108,00 грн., добових у зв'язку з явкою ОСОБА_2 в судові засідання - по 30,00 грн. за кожну явку в загальному розмірі 180,00 грн.

У зв'язку зі складністю справи судом 03.10.2013 року проголошена вступна та резолютивна частини постанови, а 08.10.2013 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159, 160, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича, яка виразилась у невиконанні вимог Закону України «Про міліцію» та Закону України «Про попередження насильства в сім'ї» під час розгляду матеріалів перевірки за колективною заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про вчинення насильства в сім'ї, зареєстрованих в ЖРЗПЗ Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим № 6857/1 від 22.12.2009 року, № 6857/2 від 24.02.2010 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь позивачів ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_2; АДРЕСА_1), ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_3; АДРЕСА_1) - 517,00 грн. (п'ятсот сімнадцять грн. 00 коп.) судових витрат.

4. Стягнути з дільничного інспектора міліції Алуштинського МВ ГУ МВС України в АР Крим старшого лейтенанта міліції Бондаря Євгена Олександровича (АДРЕСА_2; особистий номер НОМЕР_4, іпн. НОМЕР_5) на користь позивачів ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_2; АДРЕСА_1) та ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_3; АДРЕСА_1) - 700,00 грн. (сімсот грн. 00 коп.) моральної шкоди (на користь ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_2; АДРЕСА_1) - 500,00 грн. (п'ятсот грн. 00 коп.) моральної шкоди, на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_3; АДРЕСА_1) - 200,00 грн. (двісті грн. 00 коп.) моральної шкоди).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.О. Кушнова

Показати/Приховати судові провадження

Коментарі

Коментарі відсутні

Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація