АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2013 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Махлай Л.Д., Шиманського В.Й.
при секретарі - Перевузнику П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
в с т а н о в и л а :
У березні 2010 року позивачка звернулася до суду із позовом, в якому зазначила, що 29 липня 2008 року за нотаріально посвідченим договором реєстр. № 4889 вона позичила відповідачу 1 761 700 гривень до 29 січня 2009 року зі сплатою 0.01% від суми позики за кожен місяць користування позикою у період з 29 липня до 29 вересня 2008 року та 10% від отриманої позики за кожен місяць користування позикою з 29 вересня 2008 року до 29 січня 2009 року.
У цей же день був укладений і нотаріально посвідчений договір № 4890 за яким позивачка надала відповідачу 660 000 грн. безвідсоткову позику до 05 серпня 2008 року.
Відповідач не повернув борг, тому позивачка просила стягнути із відповідача на свою користь 6 156 978.38 грн. боргу, з яких:
- 4 671 058.68 грн. за договором позики від 29 липня 2008 року № 4889, а саме: 1 761 700 грн. позичених грошей, 705 032.34 грн. проценти за користування позикою, 320 675.20 грн. інфляційне збільшення суми боргу, 83328.24 грн. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, 1 761 700 грн. штрафу відповідно до п. 10 Договору;
- 1 485 919.70 грн. за договором позики від 29 липня 2008 року № 4890, з яких: 641 666.69 грн. заборгованості, 148 060 грн. інфляційне збільшення суми боргу, 36193.01 грн. 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України, 660 000 грн. штрафу на підставі п. 10 Договору.
Судові витрати покласти на відповідача. (а.с.1-14, 62-70)
Відповідач проти позову заперечував у т.ч. з підстав безгрошовості таких договорів.(а.с. 96-97)
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 жовтня 2010 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. (а.с.102-106, 143-145)
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. На обґрунтування скарги апелянт зазначила, що суд не залучив її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а рішення суду про стягнення заборгованості за договорами позики із ОСОБА_3 може вплинути на її права та обов'язки, оскільки в мотивувальній частині районний суд серед іншого послався на показання позивачки ОСОБА_2 щодо обставин надання позики, що на думку апелянта може бути підставою вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 в порядку регресу. Крім того, суд не звернув уваги на безгрошовість договорів та дійшов помилкового висновку щодо задоволення позову та залишивши зустрічний позов відповідача без розгляду позбавив останнього права скористатись правами.
З цих підстав апелянт вважала необґрунтованою і ухвалу апеляційного суду про залишення без змін оскаржуваного рішення.(а.с. 157-166)
В судовому засіданні представник ОСОБА_4 заперечував проти скарги і просив її відхилити.
Інші особи до суду не прибули, були повідомлені належним чином про що у справі є докази. Апелянт ОСОБА_1 була сповіщена шляхом вручення повістки її представнику ОСОБА_5.(а.с. 200-208)
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, 77, ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи сторін, скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму коштів (суму позики).
Відповідно до ст. 625, ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно з вимогами даного Кодексу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом вимог ст.ст. 612, 625 ЦК України, право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, що передбачений матеріальним законом і полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації(плати) від боржника за користування запозиченими грошима, що мали б бути у встановлений договором(розпискою) строк повернуті кредиторові.
Підтвердження виконання зобов'язання має відбуватись у спосіб, встановлений ст. 545 ЦК України, у т.ч. видачею кредитором на вимогу боржника розписки про одержання виконання частково або в повному обсязі, повернення кредитором боржнику боргового документу, а у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Закону.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом встановлено, що 29 липня 2008 року за нотаріально посвідченим договором реєстр. № 4889 ОСОБА_2 позичила ОСОБА_3 1 761 700 гривень до 29 січня 2009 року зі сплатою 0.01% від суми позики за кожен місяць користування позикою у період з 29 липня до 29 вересня 2008 року та 10% від отриманої позики за кожен місяць користування позикою з 29 вересня 2008 року до 29 січня 2009 року.(а.с. 12)
У цей же день був укладений і нотаріально посвідчений договір № 4890 за яким позивачка надала відповідачу 660 000 грн. безвідсоткову позику до 05 серпня 2008 року.(а.с. 13)
За п. 10 цих Договорів, за прострочення повернення позик в строки зазначені п. 1 цих Договорів, позичальник сплачує позикодавцеві штраф у розмірі 100 % від суми позики.
Факт складання цих договорів та їх підписання ОСОБА_3 не заперечував.
З огляду на вимоги ст.ст. 10-11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, ст. 1047 ЦК України, наявність підписаних сторонами письмових договорів позики, колегія суддів визнала доводи апелянта, що договори позики є неукладеним та про безгрошовість позики необґрунтованими.
Доказів виконання грошових зобов'язань та повернення позивачці отриманих грошей відповідач не надав, не встановлено таких і в судовому засіданні. Тому, відповідач має повернути позивачці 6 156 978.38 грн. заборгованості за позиками.
Колегія суддів перевірила доводи апелянта, зокрема, в мотивувальній частині районний суд серед іншого послався на показання позивачки ОСОБА_2 та зазначив, що 29 липня 2008 року між позивачем та матір'ю відповідача ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири позивача, при укладенні якого був присутній відповідач. Оскільки ОСОБА_1 та відповідачу не вистачало коштів для оплати вартості квартири за договором, позивач на прохання відповідача позичила йому грошові кошти, особисто передавши відповідачу грошові кошти частково в гривнях, частково в доларах США, у визначених договорами позики розмірах у сумі 1 761 700 грн. та 600 000 грн. та відповідно до умов договорів позики до їх підписання, які були нотаріально оформлені в приміщенні АБ «Правекс Банк».(а.с. 104)
ОСОБА_1 не є стороною за договорами позики, укладеними ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскаржуваним рішенням суду не вирішено питання про її обов'язок повертати гроші. Посилання апелянта про можливість регресних вимог ОСОБА_3 обґрунтовується припущеннями настання таких обставин в майбутньому, ці припущення не можуть бути покладені в основу рішення суду. Пояснення сторони по справі щодо мотивів отримання грошей у позику іншою особою та на що вони могли бути витрачені не мають правового значення, оскільки перебувають поза межами предмету доказування по справі про стягнення заборгованості за договорами позики. Такі пояснення, якщо вони не підтверджені іншими об'єктивними доказами, не створюють обов'язку, зокрема грошового зобов'язання для особи, яка не брала на себе таких зобов'язань.
При цьому, відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 27 жовтня 2010 року зазначав, що у випадку набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсними договорів позики з підстав їх безгрошовості, саме у відповідача ОСОБА_3 виникне право заявляти про скасування за нововиявленими обставинами судового рішення про стягнення заборгованості. (а.с.143-145)
Інші доводи апелянта не спростовують вищевказаних висновків суду та не можуть бути визнані підставою звільнення боржника ОСОБА_3 від зобов'язання повернути кредиторові отримані кошти, тому мають бути відхилені.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 серпня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець
Л.Д.Махлай
В.Й.Шиманський
Справа № 22-ц/796/9842/2013
Головуючий у першій інстанції - Пилаєва М.К.
Доповідач Левенець Б.Б.