АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/790/4870/13 Головуючий 1 - інстанції - Алфьорова Т.М.

Справа № 2-761/2010 Доповідач - Кругова С.С.

Категорія - самочинне будівництво

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.

суддів колегії - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

- КАРІМОВОЇ Л.В.

при секретарі - Андрійко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 28 січня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Харківської міської ради та ОСОБА_4, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області про визнання права власності на об'єкт самочинного будівництва та про перерозподіл часток у праві власності,-

в с т а н о в и л а :

Позивач звернулась з вказаним позовом, в якому просила визнати право власності на об'єкт самочинного будівництва, що розташований по АДРЕСА_1 та про перерозподіл часток у праві власності співвласників.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 28 січня 2010 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на самовільні прибудови літ. «Д1-2» (приміщення 1-8, 1-9, 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5 ) загальною площею 75,50 кв.м. житловою площею 24,1 кв.м., ганок літ «д-2», терасу літ. «д-1», сарай літ. «И», які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Перерозподілено ідеальні частки в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 Визнано за ОСОБА_5 право власності на 84/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, замість ? частини. Право власності на 16/100 частин, замість ? частини залишено за ОСОБА_7

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4 подана апеляційна скарга, в якій він просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України.

В межах розгляду справи всі учасники заперечували проти задоволення позову, проте суд в мотивувальній частині вказав, що він визнав позов частково та не заперечував, що позивач за власні кошти зробила прибудову. Також суд зазначив, що від сусідів надійшли заяви про те, що вони не заперечують проти самочинного будівництва, між тим суд в своїх висновках не навів, яким чином прибудова, яка належить їм з ОСОБА_5, стосується сусідів.

Вказує, що позов не визнав, суд перекрутив обставини на користь позивача.

Зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконного рішення та порушення його прав як співвласника, також суд не дослідив всіх обставин справи, визнавши за позивачем право власності на об'єкти спільного користування, зокрема кухню та санвузол.

Наголошує, що у процесі проведення позивачем самовільного перепланування та реконструкції, без узгодження проектної документації й одержання дозволу на його здійснення, нею порушено вимоги законодавства України, а тому, оскільки позивач будь-яких документів, які підтверджують законність проведеного перепланування та самочинного будівництва не надала, рішення суду в частині визнання права власності на самочинне будівництво є незаконним.

Звертає увагу, що суд, прийнявши незаконне рішення, позбавив його місць загального користування, а позивач скористалась цим та без жодних погоджень замість вікна зробила вхідні двері та калитку, поставила паркан на всю земельну ділянку, тобто, маючи за цим рішенням всього 16/100 частин у домоволодінні, він повністю відрізаний парканом, та між стіною частини будинку, яку йому «виділила» позивач відстань 1.40 м.

Також наголошує, що самочинно збудованим є тільки сарай «И», всі інші переобладнання є реконструкцією та переобладнанням, а не будівництвом.

Вважає, що правильним по даному спору буде застосування вимог ст. 357 ЦК України та доведення всіх істотних обставин.

В судове засідання суду апеляційної інстанції представники Харківської міської ради і Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області не з*явилися, заздалегідь повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать зворотні повідомлення про отримання судових повісток. Представник позивача, відповідач і представник відповідача в судове засідання з»явились . Відповідач і його представник підтримали апеляційну скаргу, представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, надав заперечення на апеляційну скаргу в яких зазначав, що рішення суду є законним .

Судова колегія, заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, що з»явилися , перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає що скарга підлягає задоволенню .

Згідно ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того, що спірні будівлі закінчені будівництвом позивачем та відповідно до висновку ТОВ «Харківреконструкція» придатні до подальшої експлуатації за своїм призначенням. У зв'язку з визнанням права власності на самочинні будівлі за позивачем ідеальні частки співвласників перерозподіляться та складатимуть замість ? частини ОСОБА_5 -84/100, а замість ? частини ОСОБА_8 його частина складатиме 16/100.

Проте, погодитись з таким висновком суду неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права і суд апеляційної інстанції вважає за необхідне на підставі п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом від 23 квітня 2009 року 1/3 і 1/6 (всього 1/2) частини домоволодіння по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_5 (а.с.5,6).

Згідно довідки КП «ХМБТІ» від 7 жовтня 2009 року житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 зареєстрований по праву власності на ім»я ОСОБА_8 - ? частина і ОСОБА_5 - ? частини ( а.с.28).

З технічного паспорту КП ХМБТІ вбачається, що на території домоволодіння самочинно збудовані прибудова до житлового будинку літ. «Д» та сарай літ. «И» (а.с.8-10).

Згідно ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури, додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, місцевих правил забудови населених пунктів, вимог вихідних даних здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, який у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами.

За змістом ч. 3 ст. 375 ЦК України, право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

На час ухвалення судового рішення що оскаржується, питання прийняття в експлуатацію об*єктів самочинного будівництва було врегульовано Тимчасовим порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних і садових будинків з господарськими спорудами……, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 року №1035.

За змістом зазначених норм, готовність об'єкту до експлуатації, встановлюється шляхом видачі Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю документу про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил.

Матеріали справи не містять доказів того, що право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем, що самовільні споруди введені в експлуатацію, що відповідач будучи спадкоємцем частини житлового будинку надавав згоду на будівництво прибудови до житлового будинку літ. «Д» та сараю літ. «И».

Згідно з ч.3 ст.19 ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема, акти прийому нерухомого майна до експлуатації.

Акт прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта встановлює , що будівництво закінчено , а зданий в експлуатацію об'єкт у порядку ст. 375 ЦК України відповідає архітектурним , будівельним , санітарним , пожежним й іншим нормам і правилам.

Здійснення сторонами будівництва житлового будинку - без правової документації та без отримання дозволу на будівельні роботи, є порушенням вищевказаних норм права.

Судовим розглядом встановлено, що має місце факт не дотримання позивачем порядку та умов надання дозволу на виконання будівельних робіт у встановленому законодавством порядку.

Оскільки відсутній дозвіл чи належно затверджений проект, а також документи на право користування земельною ділянкою, то слід вважати, що позивач здійснила самочинне будівництво нерухомого майна на яке вона згідно ч.2 ст.376 ЦК України не набуває права власності.

Крім цього, позивач не надала суду доказів , що було порушене її право в результаті протиправних дій відповідача Харківської міської ради, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє позивача можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково, тоді як, відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, звернення до суду позивача було викликано не порушенням її прав відповідачем Харківської міськрадою, або відповідачем ОСОБА_4, а з метою уникнення належного оформлення здійсненого самочинного будівництва у відповідності із встановленим законодавством порядком для проведення будівельних робіт.

Таким чином, обов'язкові передумови набуття права власності позивачем не виконані.

Помилковим є висновок суду про збільшення частки позивача у праві спільної часткової власності.

Відповідно до вимог ч.3 ст.357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Позивач не надав суду доказів згоди співвласників на здійснені позивачем самочинні будівлі. Відповідач заперечує факт здійснення будівництва позивачем і наполягає, що він також здійснював будівництво, а в результаті перерозподілу часток порушуються його право власності.

За відсутності згоди співвласника ч.4 ст.357 ЦПК України передбачено право зробити прибудову , якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є суттєвими, а рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не можна визнати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись Законом України «Про архітектурну діяльність», ч.3 ст.19 ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст.. 331,357,375,376 ЦК України, ст. 303, 304, 307, п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 28 січня 2010 року - скасувати. В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя -

Судді колегії -