ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
73000, м.Херсон, вул. Горького, 18
_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11.12.2006 Справа № 2/370-АП-06
Господарський суд Херсонської області у складі судді Скобєлкіна С.В. при секретарі Тереховій І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_1, м.Херсон
до Фонду комунального майна м.Херсона
3-я особа: Управління комунальної власності при Херсонській міській раді
про зобов'язання вчинення певних дій
за участю
представників сторін:
від позивача - ОСОБА_2, довіреність від 21.11.2006 року
від відповідача - не прибув
3-я особа: не прибув
в с т а н о в и в:
Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду комунального майна м.Херсона, 3-я особа - Управління комунальною власністю м.Херсона про визнання неправомірною (незаконною) відмови відповідача у включенні орендованого ним нежилого приміщення АДРЕСА_1 до Програми приватизації, зобов'язання відповідача включити до Програми приватизації нежиле приміщення підвалу площею 29 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1, зобов'язання відповідача вчинити дії по відчуженню шляхом приватизації (викупу) на користь ПП ОСОБА_1 нежилого приміщення площею 29 кв.м у будинку АДРЕСА_1, передбачені розділом III Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" після відповідного включення до Програми приватизації.
Відповідно до позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на незаконності відмови Фонду комунального майна з тих підстав, що на існуючі орендні правовідносини не розповсюджуються положення п.2 ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", п.40 Положення "Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян", затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.2002р. № 56, рішення Конституційного суду України від 02.03.2004р. № 4-пр/2004, оскільки орендоване ним приміщення є комунальною власністю та не належить до допоміжних приміщень житлового фонду, у зв'язку з чим підлягає приватизації на загальних підставах.
У судовому засіданні представником позивача позовні вимоги підтримані у повному обсязі, з посиланням на матеріали справи та надані докази, обґрунтування вимог доповнено положенням ч.4 статті 4 Житлового кодексу України, яким визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру та уточнено вимогу щодо включення об'єкту до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
Відповідач (Фонд комунального майна м.Херсона) та третя особа (управління комунальної власності при Херсонській міській раді м.Херсона), або їх представники у судове засідання не прибули, про причини свого неприбуття суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань по цьому питанню не надали.
Відповідач та третя особа отримали позовну заяву позивача (ПП ОСОБА_1) з додатком та ухвалу суду від 01.12.2006 року про відкриття провадження по адміністративній справі, а також належним чином були повідомлені про дату, час та місце слухання справи, але в судове засідання не з'явились, своїми процесуальними правами не скористались, участі у судовому процесі не прийняли.
Доказами отримання відповідачем та третьою особою позовної заяви та ухвали суду є дані канцелярії суду про відправлення цих документів 05.12.2006р. за вих.НОМЕР_2 та поштові повідомлення за НОМЕР_3, НОМЕР_4 про вручення поштових відправлень про вручення ним процесуальних документів засобами зв'язку.
У відповідності до положень ст.ст.7-12 КАС України господарські суди здійснюють адміністративне судочинство на принципах законності, рівності усіх учасників процесу, змагальності сторін, гласності та відкритості.
Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Призначаючи розгляд справи на 11.12.2006 року, суд надав можливість сторонам підготувати та подати всі необхідні документи для вирішення спору по суті, безпосередньо прийняти участь у судовому засіданні.
У відповідності до положень статті 128 КАС України, неприбуття у судове засідання відповідача або третьої особи без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. наданих доказів, що містяться у справі, суд вважає достатніми для вирішення спору по суті.
Розглянувши справу, дослідивши матеріали що у ній містяться і надані докази, заслухавши представника позивача, з'ясувавши правовідносини між сторонами, обставини справи, перевіривши їх доказами, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню на таких підставах.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи і надані докази, з'ясувавши правовідносини між сторонами, обставини справи, перевіривши їх доказами, суд прийшов до висновку , що позов підлягає задоволенню на таких підставах.
Згідно до положень статті 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. У зв'язку з тим, що за пунктом 1 вказаних Прикінцевих положень КАС України набрав чинності з 1 вересня 2005 року, судове рішення за даною справою винесене з дотриманням вимог КАС України, тобто винесення за результатами розгляду справи відповідної постанови суду.
В ході розгляду справи судом встановлено наступне.
Відповідно до Договору НОМЕР_5 оренди комунального майна міської територіальної громади від 01.05.2004 року, укладеного між приватним підприємцем ОСОБА_1 та Управлінням комунальної власності, позивач є орендарем нежилого приміщення, що знаходиться на балансі управління житлового господарства, у будинку АДРЕСА_1, загальною площею 29 кв.м.. Приміщення надане йому для здійснення підприємницької діяльності - під розміщення майстерні. Згідно пункту 2.2 Договору оренди власником орендованого майна залишається міська територіальна громада. Тобто, предметом Договору оренди є комунальне майно. Його вартість на дату передачі в оренду становила 13900,00 грн.
Пунктом 51 Закону України "Про державну програму приватизації на 2000-2002рр." передбачено право орендаря на викуп орендованого ним майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менше як 25% залишкової (відповідної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення).
Право орендаря з дозволу Управління комунальної власності вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію, технічне переозброєння, що зумовлює підвищення його вартості, передбачено у пункті 6.2 Договору оренди.
У відповідності до зазначених положень закону та договору позивач за власні кошти здійснив ремонтно-будівельні роботи орендованого нежилого приміщення на суму 6195,00 грн., що підтверджується наданими та дослідженими судом доказами: кошторисом, актом приймання виконаних робіт, відомістю ресурсів, квитанцією. У результаті проведених робіт здійснені невід'ємні поліпшення стану приміщення на суму, що перевищує 25% його вартості.
Право позивача на викуп орендованого об'єкта випливає і з пунктів 11.3, 11.6 Договору оренди.
Пунктом 1 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України "Про державну програму приватизації", яка діє у 2006 році, визначено основні цілі, пріоритети, завдання та способи приватизації державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, та відчуження комунального майна, групи об'єктів, які підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації державного майна та надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України та відповідні заходи щодо виконання цієї програми. Зазначене положення безпосередньо стосується і орендованого позивачем нежилого приміщення АДРЕСА_1, яке є комунальним майном.
Відповідно до пункту 5 Державної програми приватизації орендоване нежиле приміщення належить до групи А, як окреме індивідуально визначене майно (нежиле приміщення).
Згідно пункту 48 Державної програми приватизації, продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".
За статтею 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" включення об'єктів малої приватизації до переліків об'єктів, що перебувають у комунальній власності та підлягають приватизації, зокрема і шляхом викупу, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.
Звернення позивача, як покупця орендованого ним нежилого приміщення, з проханням включення орендованого ним нежилого приміщення до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу ґрунтувалося на положеннях чинного законодавства та договору оренди.
12 жовтня 2006 року листом НОМЕР_6 Фонд комунального майна м.Херсона, як орган уповноважений займатися питаннями приватизації об'єктів комунальної власності, відмовив позивачу у реалізації права на приватизацію орендованого об'єкта без законних підстав. Свою відмову відповідач умотивував як встановлені законодавством, зокрема п.2.ст.10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", п.40 Положення "Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян", затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.2002р. № 56, рішенням Конституційного суду України від 02.03.2004р. № 4-пр/2004, обмеження на приватизацію об'єкта оренди, який має статус допоміжного приміщення житлового будинку.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Відмова відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства.
За змістом ч.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і та ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
За змістом ч.2 ст.10 цього ж Закону власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
У відповідності до ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Таким чином, при вирішенні питання щодо належності приміщення до допоміжного, слід виходити не лише із його місцерозташування у будинку, а й з того чи є це приміщення допоміжним, в якому (чи в частині якого) знаходиться технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир), без доступу до яких експлуатація житлового будинку не є можливою, чи використовувалось воно (чи частина його) для обслуговування будинку. У зазначеному приміщенні відсутні будь-які комунікації, які б забезпечували роботу та догляд за квартирами цього будинку.
Сам факт знаходження певних приміщень у підвалах, цокольних поверхах не може визнаватися безумовною підставою віднесення їх до допоміжних приміщень у контексті Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", за змістом якого нежилі приміщення житлового фонду, які використовуються підприємствами торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального та побутового обслуговування населення на умовах оренди, і при приватизації житлового фонду передаються у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів не втрачають свій статус не допоміжних нежитлових приміщень, незалежно від того, де, у якій частині житлового будинку вони знаходяться.
Частиною 4 статті 4 Житлового кодексу України, визначено, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
До 01.04.1997р. зазначене нежиле приміщення перебувало на балансі ВАТ "Ремпобуттехніка" та використовувалося як майстерня, що підтверджено наявною у матеріалах справи довідкою. На сьогодні воно використовується на підставі договору оренди, як майстерня по наданню послуг населенню з ремонту шкіргалантереї.
Таким чином, можна стверджувати, що орендоване нежиле приміщення, розташоване у підвалі АДРЕСА_1 не має статусу допоміжного приміщення житлового фонду, а тому на нього не розповсюджуються положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
З огляду на вищезазначене, відмова відповідача щодо включення нежилого приміщення, орендованого позивачем АДРЕСА_1, до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує законне право позивача, як орендаря, на передачу йому у власність шляхом викупу орендованого приміщення. З тієї ж підстави не може бути застосовано до правовідносин між сторонами тлумачення Конституційного Суду України Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" відповідно до Рішення Конституційного Суду України 4-рп/2004 та пункту 40 Положення "Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян", затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.2002р. № 56.
За змістом ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду, є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Отже, орендоване позивачем приміщення є окремим об'єктом цивільно-правових відносин, і підлягає приватизації за загальних підставах.
За таких обставин суд вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.
На підставі викладених правових норм, керуючись статтями 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати неправомірною (незаконною) відмову Фонду комунального майна м.Херсона у включенні орендованого приватним підприємцем ОСОБА_1 нежилого приміщення АДРЕСА_1 до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
3. Зобов'язати Фонд комунального майна м.Херсона включити до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу нежиле приміщення підвалу площею 29 кв.м у житловому будинку АДРЕСА_1.
4. Зобов'язати Фонд комунального майна м.Херсона вчинити дії по відчуженню шляхом приватизації (викупу) на користь ПП ОСОБА_1 нежилого приміщення підвалу площею 29 кв.м у будинку АДРЕСА_1, передбачені розділом III Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" після відповідного включення до Переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
5. Роз'яснити сторонам, що дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя С.В.Скобєлкін