РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" листопада 2006 р. | Справа № 4/307-4191 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Бурди Н.М.
Розглянув справу
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, вул. Грушевського, 8, м.Тернопіль, 46021.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпродпостач", вул. Молодіжна, 4, с.Колиндяни, Чортківський район, Тернопільська область,48552.
про стягнення 9488 грн. 95 коп.
За участю представників сторін:
позивача: Гловак В.І., доручення №03-105/1339 від 31.08.06 р.
відповідача: Хлібороб Є.В., протокол зборів засновників № 10 від 01.08.06 р.
Суть справи:
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Тернопіль, звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпродпостач", вул. Молодіжна, 4, с. Колиндяни, Чортківський район 9241 грн. 18 коп. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 р. та 247 грн. 95 коп. пені.
Позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на порушення ТзОВ "Техпродпостач" вимог ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, оскільки останнім у 2005 році не працевлаштовано інвалідів у кількості, визначеній нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Крім цього, позивач в листі №без номера від 30.11.2006р. та його повноважний представник в судовому засіданні зазначив, що відповідно до п.3 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. №1434, Фонд соціального захисту інвалідів та його обласні відділення не займаються працевлаштуванням інвалідів, а тому позивач не має змоги надати суду докази про повідомлення відповідача про конкретного інваліда чи групи інвалідів або докази їх направлення для працевлаштування. А також Фонд не приймає участі в проведенні атестації робочих місць на підприємстві, тому докази її проведення в позивача відсутні.
Відповідач у відзиві за №б/н від 09.11.2006р. та його повноважний представник в судовому засіданні проти позову заперечив, посилаючись, зокрема, на те, що: в 2005 році підприємством відповідно до чинного законодавства було створено робоче місце для інвалідів. Також відповідач зазначив, що на протязі 2005р. 6 разів (січень, люти, квітень, червень, липень, серпень) підприємство подавало заявку в державну службу зайнятості про наявність 8-ми робочих місць. На подану інформацію в Чортківський районний центр зайнятості про наявність вільних створених робочих місць для інвалідів інших працівників з числа інвалідів відповідними органами не направлялось, як і не було безпосереднього звернення інвалідів з метою працевлаштування.
У відповідності до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
З огляду на те, що ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює, що у разі несплати адміністративно-господарської санкції суб’єктом господарювання її стягнення проводиться за рішенням господарського суду, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005 року, дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позов до задоволення не підлягає з огляду на наступне:
- Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до Положення “Про Фонд соціального захисту інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1434, являється юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Порядок визначення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, встановлено Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” за №875-XII від 21.03.1991р. (в редакції станом на 01.01.2005р.). Згідно статті 19 даного Закону для підприємств (об’єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності та господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо на підприємстві працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Як випливає із даних ТзОВ "Техпродпостач", зазначених у Державній статистичній звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів (Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми №10-ПІ), середньооблікова чисельність працівників у звітному періоді склала 17 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів – 1 чоловік. В розділі ІІ зазначеного звіту товариство повідомило про те, що у 2005р. на ньому не був працевлаштований жодний інвалід.
На підставі даного звіту товариства Фонд визначив, що фактично на підприємстві в 2005 році не працював жоден інвалід, у зв’язку з чим нараховано штрафні санкції в сумі 9241 грн. 18 коп., а також 247 грн. 95 коп. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, нарахованої за період з 15.04.2006 р. по 19.07.2006 р., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001року №1767.
Згідно пункту 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. за №314 ( далі –Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включаючи їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціального захисту інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх працевлаштування.
Із матеріалів справи слідує, що ТзОВ "Техпродпостач" у 2005 році подавало до Чортківського районного центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць Форми №3-ПН (копії яких знаходяться в матеріалах справи), щодо наявності на підприємстві у 2005 році вільної (вакантної) посади 1 (одного) інваліда. На подану інформацію Чортківським районним центром зайнятості інваліди на підприємство для працевлаштування не направлялись (довідка Чортківського районного центру зайнятості №03/1677 від 08.11.2006р.) як і не було безпосереднього звернення інвалідів з метою працевлаштування.
Крім цього, відповідачем своєчасно направлено до Фонду соціального захисту Звіт форми 10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, тобто органи соціального захисту інвалідів були проінформовані про створення товариством одного робочого місця для працевлаштування інваліда, а також про те, що в 2005 році товариством не було працевлаштовано жодного інваліда.
Стаття 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” дійсно визначає, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Проте Закон передбачає сплату штрафних санкцій (а не обов’язкових платежів), тобто припускає наявність протиправних дій з боку відповідача чи порушень вимог Закону, а Закон визначає, як порушення, відмову в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення інваліда за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності (ст. 17 Закону).
На вимогу господарського суду, викладену в ухвалі про порушення провадження по справі від 20.10.2006р. та ухвалі про відкладення розгляду справи від 02.11.2006 р., позивачем не подано доказів в підтвердження повідомлення відповідача про конкретного інваліда чи групи інвалідів, як і доказів направлення відповідачу інвалідів для працевлаштування, з підстав, викладених у вищевказаному листі №без номера від 30.11.2006р.
Оскільки позивачем не подано, а господарським судом не здобуто доказів в підтвердження наявності протиправних дій з боку відповідача чи порушення вимог зазначеного вище Закону, а тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.
У відповідності до вимог ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 п. 34 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, судові витрати не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення " ____ " 2006 р. через місцевий господарський суд.
Суддя Н.М. Бурда