Справа № 2-77/08

Кат.

 

 

Р І Ш Е Н Н Я

 

і м е н е м      У к р а ї н и

 

 

11 квітня 2008 року Балаклавський районний суд м. Севастополя у складі:

 

головуючого -                             судді Гавури О.В.,

при секретарі -                                    Лесіній Т.Ю.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача -           ОСОБА_4

представника третьої особи -         ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні (в залі суду ) в місті Севастополі цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, треті особи: Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

 

в с т а н о в и в :

 

Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави, в особі Міністерства Оборони України звернувся до суду з позовом доОСОБА_2. про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна військового містечка Б-21, розташованого по набережній Назукіна в Балаклавському районі м. Севастополя від 12.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_2 (Покупець) та Міністерством Оборони України (Продавець), від імені якого на підставі довіреності діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд”.

Позов обґрунтовано тим, що військове містечко Б-21, підпадаючи під дію п. 3 Положення Кабінету Міністрів України „Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року, може відчужуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом включення його до Переліку, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України, а не Додаткового переліку, що затверджується рішенням Урядового комітету. Остання процедура передбачена для реалізації списаного військового майна, а не цілих військових містечок.

Окрім того, вказане військове містечко знаходилось і знаходиться на балансі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської, що підтверджує відсутність підстав у ЦСБУ «Укроборонбуд» розпоряджатися вказаним військовим містечком та відчужувати його.

Враховуючи наведене Заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України вважає, що вказаний договір укладено від імені продавця особою без необхідного обсягу дієздатності та без відповідного дозволу всупереч ст. 92, ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 203, ст. 227 ЦК України, що відповідно до ч.1 ст. 215 та ст. 227 ЦК України є підставою для визнання зазначеного договору недійсним, а тому просить визнати договір недійсним та зобов'язати Сторони повернути все отримане в натурі по Договору.

В судовому засіданні представник військового прокурора Військово-Морських Сил України позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.   

Представник Позивача - Міністерства Оборони України, у судове засідання не з'явився, письмових пояснень та позиції сторони по справі не подав. Про судові засідання повідомлений належним чином.

Представник відповідача -ОСОБА_2 проти позову заперечує в повному обсязі, з  підстав дотримання норм чинного законодавства при укладені спірного Договору і просить відмовити в позові, обґрунтовуючи це тим, що при укладенні зазначеного Договору було дотримано усіх норм діючого законодавства України, так при укладенні спірного Договору директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд” діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від Міністра Оборони України. Укладення договору відбулося на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року за № 1919 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" із змінами та доповненнями до неї, Постанови Кабінету Міністрів України № 158 від 28.02.2005 року "Про часткове зняття обмежень щодо розпорядження об'єктами права державної власності", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.12.2004 року № 894-р "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 299-р "Про затвердження переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження", із змінами та доповненнями до нього, Розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року № 518-р "Про продовження строку дії розпорядження  Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 299”, Додаткового переліку № 1 нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено (до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року № 518-р), Наказу Міністерства Оборони України № 129 від 12.04.2002 року "Про заходи пов'язані з оптимізацією структури квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України", Наказу Міністерства Оборони України "Про створення філії Центрального спеціалізованого будівельного управління - "Укроборонбуд", Наказу Міністерства Оборони України № 64 від 18.04.2005 року "Про призначення директора філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління - "Укроборонбуд", Протоколу Засідання постійної робочої групи Центрального Спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" з визначення найкращої пропозиції щодо придбання будівель та споруд № 07 від 12.12.2005 року. Вказане нерухоме майно визначено Додатковим переліком № 3  нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено (до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року № 518-р), погоджено Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 31.08.2004 року та затверджено рішенням Урядового Комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності протоколом № 20 від 22.10.2004 року, включаючи його складові частини. Покупець був належним набувачем, реалізація майна відбувалася державним органом, при підписанні договору нотаріусом у відповідності до законодавства про нотаріат перевірені повноваження сторін та відповідність угоди діючому законодавству України, і тому підстав для задоволення позову не має.

Представник третьої особи Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської позов прокурора підтримав та повідомив, що вказане військове містечко знаходилось і знаходиться на балансі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської.

Представник третьої особи - ОСОБА_6 проти позову заперечує в повному обсязі, з підстав дотримання норм чинного законодавства при укладені спірного Договору і вважає себе добросовісним набувачем вказаного майна у відповідності до ч.1 ст. 328, ст. 330, ч. 3 ст. 334 ЦК України.

Третя особа - ОСОБА_7. в судове засідання з”явився, проти позову заперечує в повному обсязі, покладається на розсуд суду.

Суд, вислухавши пояснення сторін, третіх осіб, встановив наступне.

12.12.2005 року між Міністерством Оборони України (Продавець) від імені якого на підставі довіреності діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд” ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна військового містечка Б-21, розташованого по набережній Назукіна в Балаклавському районі м. Севастополя. Вказаний Договір було посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8. та зереєстровано в реєстрі за № 7895.

Згідно до п.п. 3, 5, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року за № 1919 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" надалі „Постанова”, із змінами та доповненнями до неї - повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України за пропозицією Міноборони відповідно до результатів проведених конкурсів (тендерів) з визначення серед суб'єктів тих, що реалізуватимуть військове майно. У разі, коли внаслідок скорочення та реорганізації Збройних Сил, переформування військових частин, їх переозброєння, планового поновлення військового майна тощо вивільняється військове майно, Міноборони за необхідності, але не рідше ніж один раз на квартал, подає Кабінетові Міністрів України погоджений з Мінекономіки додатковий перелік військового майна, яке може бути відчужено, за формою згідно з додатком 2. Додаткові переліки військового майна затверджуються Урядовим комітетом з питань національної безпеки, оборони та правоохоронної діяльності. Термін дії рішення Кабінету Міністрів України щодо затвердження переліку військового майна, яке може бути відчужено, становить три роки від дати його видання.

Пунктом 12 Постанови передбачено, що реалізація нерухомого військового майна здійснюється на аукціонах (за конкурсом) у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 18 Постанови передбачено, що реалізація військового майна проводиться за процедурою відкритих торгів (тендеру) за ринковими цінами держави перебування, що склалися на відповідний період, співробітниками апарату військових аташе, уповноваженими для цього в установленому порядку військовою частиною, що забезпечує діяльність військових аташе.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 299-р "Про затвердження переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження", із змінами та доповненнями до нього затверджено перелік нерухомого військового майна, яке пропонується до відчуження.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року № 518-р "Про продовження строку дії розпорядження  Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 року № 299”, продовжено на період до 26 липня 2007 року строк дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року N 299 "Про затвердження переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження" (Офіційний вісник України, 2001 р., N 31, ст. 1418; 2003 р., N 25, ст. 1206) та додаткових переліків 1, 2, 6, 19 і 41, затверджених у 2001 - 2004 роках рішеннями Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності.

Про те, відповідно до п.5 ч.1 Постанови Кабінету Міністрів України № 158 від 28.02.2005 року "Про часткове зняття обмежень щодо розпорядження об'єктами права державної власності" (Постанова втратила чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року N 202): - „погодитися з пропозицією Фонду державного майна щодо зняття встановлених обмежень відчуження та реалізацію військового майна Збройних Сил, інших військових формувань” - погоджено зняття встановлених обмежень відчуження та реалізацію військового майна Збройних Сил.

Також, Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 передбачений випадок реалізації військового майна без погодження з Кабінетом Міністрів України.

Так, у відповідності до п.7 Постанови - рішення про відчуження списаного військового майна приймає Міноборони.

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.12.2004 року № 894-р  "Про надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил" - погодитися з пропозицією Міноборони щодо надання повноважень на реалізацію списаного військового майна Збройних Сил державному підприємству - Центральному спеціалізованому будівельному управлінню (м. Київ), яке належать до сфери управління Міноборони, що визначене за результатами конкурсу.

З метою реалізації Програми будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України, Міністром оборони України від 24.11.2005 року № 13965/з прийняте рішення щодо передачі території військових містечок Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України під забудову. Додатком до вказаного рішення затверджено перелік військових містечок, що передаються Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України, серед яких  (п.17 Додатку) - військові містечка Б-1, Б-21, Б-28, Б-34, Б-39, Б-42, Б-74 та Б-80 міста Севастополя.

На підставі цього рішення тимчасово виконуючим обов'язки начальника Головного управління листом від 13.12.2005 року було зобов'язано балансоутримувачів віськових містечок підготувати акти на списання та списати будівлі та споруди, серед яких і військове містечко Б-21.

Листом начальника Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління було зобов'язано начальника Кримського територіального квартирно-експлуатаційного управління списати будівлі та споруди військових містечок, серед яких і військове містечко Б-21.

На підставі зазначеного комісією Севастопольської КЕЧ морської було підготовлено та списано будівлі і споруди військового містечка Б-21 (акти про списання № 1-4).

Про списання зазначених об'єктів свідчить також лист заступника начальника Головного управління - начальника управління державних фондів та земель Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 6.02.2007 року на запит Генеральної прокуратури України (арк. спр. ____).

Таким чином, суд приходить до висновку про реалізацію нерухомого майна - військового містечка Б-21 шляхом прийняття рішення про відчуження списаного військового майна від імені Міністерства оборони України - Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони, у відповідності до вимог п.7 Постанови № 1919 та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 894-р.

Суд не знаходить порушень діючого законодавства  щодо прийняття рішення про реалізацію списаного військового майна Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони.

В судовому засіданні також дослідженні та перевірені повноваження директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд” ОСОБА_5. на право підписання вказаного Договору.

Відповідно до довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_9. та зареєстрованої в реєстрі № 2369, 17.08.2004 року Міністром оборони України ОСОБА_11. надані повноваження з правом передоручення  начальнику Центрального управління Міністерства оборони України ОСОБА_10. на укладення з правом підписання будь-яких угод, в тому числі купівлю-продаж нерухомого майна, та надання дозволу на відчуження майна державних підприємств, що функціонально підпорядковані начальнику Центрального управління Міністерства оборони України. Довіреність видана безстроково та діє до моменту її припинення.  Судом встановлено, що на час укладення спірного договору довіреність не відкликана та її дію не припинено.

Відповідно до довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_9. та зареєстрованої в реєстрі № 3470, 12.12.2005 року Начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ ОСОБА_10 що діє на підставі Довіреності посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_9. від 17.08.2004 року за реєстром № 2369, - надані повноваження  Директору філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (Госпрозрахункове) ЦСБУ - ОСОБА_5у на укладення та підписання від імені Міністерства оборони України договорів з правом укладення договорів, здійснення реалізації (відчуження) нерухомого військового майна (будівель, споруд, що розташовані на території військових містечок) з отриманням коштів на спеціальний рахунок Міністерства оборони України.

Таким чином,  повноваження директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд” ОСОБА_5. посвідчуються вказаними нотаріально засвідченими довіреностями.

В момент вчинення угоди та підписання Договору купівлі-продажу нерухомого майна військового містечка Б-21, розташованого по набережній Назукіна в Балаклаві м. Севастополя приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8. було перевірено дієздатність ОСОБА_5. на укладення та підписання договору купівлі-продажу після чого Договір було посвідчено та зареєстровано в реєстрі за № 7895.

14.12.2005 року вищезазначене майно було передано за актом прийому-передачі, який відповідно підписаний ОСОБА_5. та ОСОБА_2. і засвідчений печаткою Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд”. Зазначений Договір зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації м. Севастополя.

Таким чином, посилання заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України та представника третьої особи Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської, що вказане військове містечко знаходилось і знаходиться на балансі Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської не містить під собою жодного ґрунту.

За вказаних обставин суд приходить до висновку про необхідний обсяг дієздатності в розумінні ст. ст. 30-32, 34-39, 41, 42, 92 ЦК України у директора філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд” ОСОБА_5. на підписання Договору  купівлі-продажу нерухомого майна військового містечка Б-21, розташованого по набережній Назукіна в Балаклаві м. Севастополя від 12.12.2005 року, укладеного між ОСОБА_2 (Покупець) та Міністерством Оборони України (Продавець), від імені якого на підставі довіреності діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд”.

Посилання заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України про відсутність необхідного обсягу дієздатності не знайшли свого підтвердження під час судового засідання та ніякими об'єктивними доказами не підтверджуються.

Відповідно до ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Як слідує, з цієї статті правочин укладений без дозволу (ліцензії) на вчинення певного правочину може бути визнаний судом недійсним. Однією з сторон такого недійсного правочину завжди є юридична особа, яка діє без відповідного дозволу (ліцензії).

В судовому засіданні заступником військового прокурора Військово-Морських Сил України жодним чином не доведено про необхідність відповідного дозволу (ліцензії) з боку Міністерства Оборони України та навіть філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Оборони України „Укроборонбуд” для укладення цього Договору, а тому вимога про визнання Договору недійсним з підстав, передбачених статтею 227 ЦК України є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

У визначенні ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні правила укладення договору викладені у статті 638 ЦК України, відповідно до якої сторони повинні дотриматися належної форми та досягти згоди з усіх істотних умов, зокрема тих, які визначені такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

В судовому засіданні встановлено що під час укладення спірного Договору Сторонами було досягнення згоди сторін з усіх істотних умов, які є необхідними для договорів купівлі-продажу згідно зі ст. 655 ЦК України.

В судовому засіданні досліджені докази, що свідчать про дійсність правочину, серед яких Наказ Міністерства Оборони України № 129 від 12.04.2002 року "Про заходи пов'язані з оптимізацією структури квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України"; Наказ Міністерства Оборони України "Про створення філії Центрального спеціалізованого будівельного управління - "Укроборонбуд"; Наказ Міністерства Оборони України № 64 від 18.04.2005 року "Про призначення директора філії Центрального Спеціалізованого будівельного управління - "Укроборонбуд"; Протокол Засідання постійної робочої групи Центрального Спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" з визначення найкращої пропозиції щодо придбання будівель та споруд № 07 від 12.12.2005 року.

Також, під час судового дослідження встановлено, що вказане нерухоме майно визначено Додатковим переліком № 3 нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено (до розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року № 518-р), погоджено Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України 31.08.2004 року та затверджено рішенням Урядового Комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності протоколом № 20 від 22.10.2004 року, включаючи його складові частини. Покупець був належним набувачем, реалізація майна відбувалася державним органом, при підписанні договору нотаріусом у відповідності до законодавства про нотаріат перевірені повноваження сторін та відповідність угоди діючому законодавству України.

За вимогами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою ст. 203 цього Кодексу, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Під час судового дослідження не встановлено будь-якої підстави недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України.

Крім цього,  предметом позову по цій справі є - визнання недійсним Договору купівлі-продажу нерухомого майна внаслідок порушення Міністерством оборони України діючого порядку продажу такого майна - дії, яка здійснена Міністерством оборони України, а не Відповідачем, фізичною особою ОСОБА_2..

Отже, здійснюючи політику держави, щодо визначення умов, цілей і пріоритетів продажу нерухомого військового майна Міністерство оборони України діяло як орган публічної влади і повинно було ухвалювати свої рішення в межах чинного на той час законодавства України. Воно мало виняткові повноваження щодо визначення умов купівлі-продажу військового майна і ухвалення необхідних для цього рішень, не погоджуючи свої дії і рішення з покупцями.

Відповідач не мав і не міг мати можливості перевіряти правильність вимог державного органу та зобов'язаний був дотримуватися встановлених останнім умов та порядку продажу.

Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов Договору купівлі-продажу не можуть бути безумовною підставою для визнання таких договорів недійсними, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки. Заступником військового прокурора Військово-Морських Сил України та Позивачем не доведено в судовому засіданні наявність цієї обставини.

Крім того, у відповідності до частини першої статті 9 Конституції України - чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.  

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції № 475/97-ВР від 17 липня 1970 року, ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та протоколи до неї.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року зазначено, що згідно прецендентному праву органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або засобом, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх, принаймні, «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, майном у значенні Статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна, або майнового права за договором, укладеним з органом публічної влади.

Надаючи документи необхідні для укладення цього Договору, в тому числі і пропозицію щодо придбання будівель і споруд та укладаючи договір купівлі-продажу 12.12.2005 року, Відповідач мав право очікувати на набуття права власності (нерухомість, що розташована у військовому містечку Б-21) в значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

ОСОБА_2 брав участь у публічному конкурсі організованому і проведеному Міністерством оборони України, подав усі необхідні документи для укладення Договору включаючи обґрунтування та пропозиції, сплатив необхідні кошти за придбання нерухомого майна, державні збори відповідно до вимог діючого законодавства України, а органи публічної влади і Міністерство оборони України, в тому числі, контролювали належність та правильність діяльності останнього, шляхом постійного моніторингу.

На підставі вищевикладеного суд вважає, що допущені органами публічної влади порушення діючого порядку продажу такого майна при укладенні Договору купівлі-продажу нерухомого майна не можуть бути  підставою для визнання недійсним цього Договору.

Щодо заперечень та вимог третьої особи Ованесова В. В., як добросовісного набувача вказаного майна у відповідності до ч.1 ст. 328, ст. 330, ч. 3 ст. 334 ЦК України, суд вважає ці вимоги є не обґрунтованими та такими, що не можуть бути розглянуті в цьому процесі з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 216 ЦК України містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), то власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, коли майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом не з їхньої волі.

Отже, право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч. 1 ст. 216 ЦК України, незалежно від того чи відповідає спірна угода Закону.

Результатом задоволення такого позову буде застосування судом наслідків недійсності угоди, які стосуються сторін угоди і не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.

Захист прав такої особи можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову, якщо є підстави, встановлені ст. 388 ЦК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

 

Позовні вимоги заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави, в особі Міністерства Оборони України до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, треті особи:  Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська, ОСОБА_5, ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

 

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду міста Севастополя шляхом подання в 10-ти денний термін з моменту проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження рішення суду і подання в термін 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч.4 статті 295 Цивільного процесуального кодексу України.

 

 

Суддя: