Справа № 1207/16310/12
Провадження № 22ц/782/1951/13
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого - Сергєєвої С.В.
Суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,
при секретарі: Зеленській К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 08 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 08 квітня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
ОСОБА_1 не погодився із таким рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою на зазначене рішення, оскільки вважає його необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді та пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
В ст. 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 22.06.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до СУНУ ім. В.Даля були задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача доплату до посадового окладу за розширену зону обслуговування у сумі 3831,09 грн. та недоплачену заробітну плату за час щорічної відпустки у сумі 109,30 грн. Це рішення набрало чинності та було виконано відповідачем 21.09.2010 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 25.07.2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до СУНУ ім. В.Даля були задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача недоотриману заробітну плату з 01.01.2010 року по 20.04.2010 року у вигляді надбавки до посадового окладу у сумі 224,58 грн., у вигляді надбавки до посадового окладу за розширену зону обслуговування в сумі 225,58 грн., недоотриману заробітну плату за час щорічної відпустки з 14.01.2010 року по 10.02.2010 року в сумі 310,86 грн. Рішення набрало законної сили. Платіжним дорученням № 4244 від 01.11.2012 року відповідач перерахував на користь позивача 760,02 грн. на виконання рішення згідно виконавчого листа № 21031/12 від 29.08.2012 року.
Відповідно до платіжного доручення № 1925 від 20.04.2010 року СНУ ім. В.Даля перерахувало для зарахування на платіжні карти 34610 грн. Згідно витягу відомості виплат на банкомат за квітень 2010 року СНУ ім. В.Даля перерахувало ОСОБА_1 1097,06 грн., що свідчить про те, що оспорювана сума була виплачена позивачу.
Відмовляючи у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд виходив з того, що позивач знав про порушення свого права, але в передбачений законом тримісячний строк у відповідності до положень ст.. 233 КЗпП України з часу ухвалення рішення суду про стягнення відповідних сум не звернувся до суду за захистом свого порушеного права та не надав відповідно до положень ст..ст. 11. 60 ПК України доказів спричинення йому моральної шкоди, втрати ним нормальних життєвих зв`язків та причинно-наслідкового зв`язку між захворюванням та перебуванням його у лікарні та спричиненням йому моральної шкоди діями відповідача у зв»язку з вказаною затримкою виконання рішення суду,
Судова колегія погоджується із такими висновками суду, оскільки вони здійснені на підставі повного та об»єктивного встановлення обставин по справі, всебічного та об»єктивного дослідження доказів, наданих сторонами та оцінки їх у сукупності відповідно до положень ст.. 212 ЦПК України та правильного застосування норм матеріального права та процесуальних норм..
При цьому посилання апелянта на неправильне застосування судом строку позовної давності у відповідності до положень ст.. 233 КЗпП України є необґрунтованим, оскільки судом вірно встановлено час, з якого позивач знав про своє порушене право, однак не звертався за його захистом у строки, встановлені зазначеною нормою трудового законодавства.
Крім того, слід також зазначити, що відповідні суми заробітку, невиплата яких при звільнені позивача стала підставою для зазначеного позову та вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки їх виплати, є сумами, які не були нараховані відповідачем позивачеві при його звільненні добровільному порядку, оспорені відповідачем, та були предметом судового розгляду та стягнуті тільки на підставі відповідних рішень суду. При цьому при розгляді відповідних трудових спорів позовних вимог щодо застосування положень ст.. 117 КЗ пП України ОСОБА_1 не заявлялося, та при ухваленні зазначених рішень такі питання одночасно зі стягнення відповідних сум заборгованості з заробітної плати судами не вирішувалося.
Таким чином період з часу набрання рішеннями суду законної сили до їх остаточного виконання не може бути розцінений як період затримки остаточного розрахунку, та положення ст.. 117 КЗпП України до зазначеного періоду, на який саме і посилається апелянт - позивач по справі, застосовані бути не можуть, оскільки в даному випадку мова йде про порядок та строки виконання судових рішень, у зв»язку з чим посилання суду на ЗУ «Про виконавче провадження» є цілком обґрунтованим.
Усі доводи апеляційної скарги спростовуються зазначеними положеннями, тому і посилання апелянта на ухвали Верховного Суду України з питань щодо застосування норм 117, 233 КЗпП України є в даному випадку недоречними.
Інших доводів, які б могли стати підставою для зміни чи скасування оскарженого рішення, апелянтом не наведено, рішення є законним та обґрунтованим та на підставі положень ст.. 308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 209,303,307,308,313,314,316 ЦПК України судова колегія ,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 08 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: