УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 121/4561/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Веденмеєр М.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Кірюхіна М. А.

"02" жовтня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіКірюхіної М.А.,

СуддівБерзіньш В.С., Руснак А.П.,

При секретаріРижих М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом заступника прокурора м.Ялта АР Крим в інтересах Ради Міністрів АР Крим до ОСОБА_7 про припинення права власності, визнання недійсним державного акту, зобов'язання вчинити певні дії,

за апеляційною скаргою заступника прокуратура АР Крим на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 12 липня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року заступник прокурора м.Ялта АР Крим в інтересах Ради Міністрів АР Крим звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про припинення права власності, визнання недійсним державного акту, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що земельна ділянка розміром 0,2130 га, яка розташована за адресою:АДРЕСА_1, була набута відповідачем за договором купівлі-продажу від 20 лютого 2009 року. Після чого ОСОБА_7 стало відомо, що на земельній ділянці розташована пам'ятка археології та архітектури місцевого значення - Укріплення фортеці «Учансу-Іссар», яка повинна знаходитися виключно в державній власності, тому такі земельні ділянки не можуть передаватися у приватну власність. У зв'язку з чим відповідач звернувся 25 січня 2010 року до Лівадійської селищної ради із заявою про вилучення зі складу належної йому земельної ділянки загальною площею 0,2130 га земельної ділянки площею 0,0715 га, на якій розташовано пам'ятка археології та просив перевести вказану площу земельної ділянки у державну власність. Рішенням Лівадійської селищної ради №12 відповідачу надано дозвіл на розробку проекту відводу зазначеної земельної ділянки для передачі у власність держави з подальшим наданням її в оренду заявнику. Проте зазначене рішення ради реалізоване не було, земельну ділянку площею 0,2130 га було розділено та на земельну ділянку площею 0,0715 га відповідачу видано окремий державний акт про право власності серії ЯЯ №859365. Позивач вважає, що право власності ОСОБА_7 на спірну земельну ділянку площею 0,0715 га підлягає припиненню в судовому порядку. З огляду на те, що земельна ділянка особливо цінних земель тривалий час не передається до державної власності, остання повинна бути передана органу, на який законом покладено здійснення функцій з реалізації права державної власності на земельні ділянки даної категорії - Раді Міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 12 липня 2013 року в задоволенні позову заступника прокурора м.Ялта АР Крим в інтересах Ради Міністрів АР Крим відмовлено.

На вказане рішення суду заступник прокурора АР Крим подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості. При цьому визнав встановленим, що позивачем не оспорюється набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку за договором купівлі-продажу, тому підстави для припинення цього права у обраний позивачем спосіб відсутні.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за договором купівлі-продажу, укладеного 20 лютого 2009 року, посвідченого у нотаріальному порядку, ОСОБА_7 купив земельну ділянку площею 0, 2130 га за адресою: АДРЕСА_1. На підставі договору відповідачеві видано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку. Дізнавшись про розташування на земельній ділянці пам'ятка археології та архітектури місцевого значення, ОСОБА_7 звернувся до Лівадійської селищної ради із заявою про повернення частки земельної ділянки (площею 0,0715 га) у державну власність з передачею йому цієї ж ділянки в оренду.

Рішенням Лівадійської селищної ради від 24 лютого 2010 року ОСОБА_7 дано дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 0,0715 га для передачі її у власність держави, зміни цільового призначення та наступної передачі її в оренду ОСОБА_7

Зазначене рішення у судовому порядку не оспорене.

На виконання даного рішення 18 липня 2011 року ОСОБА_7 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0715 га, на якій розташована пам'ятка археології та архітектури місцевого значення.

Відповідно до ч.5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.

Ст. 348 ЦК України встановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Ст.145 Земельного кодексу України передбачено, що у разі якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадках, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду. Особа, до якої переходить право власності на земельну ділянку і яка не може набути право власності на землю, має право отримати її в оренду.

Таким чином, належним способом захисту права держави на спірну земельну ділянку, на який розташована пам'ятка археології, є примусове відчуження за рішенням суду. При цьому всі наведені норми закону вимагають обов'язкову компенсацію власнику майна, яке потребує відчуження.

Вказані норми законів відповідають конституційній нормі, якою встановлено принцип непорушності власності.

Так, статтею 41 Конституції України передбачено, що примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Між тим, звертаючись до суду з позовом, заступник прокурора всупереч положенням конституційної норми та вищенаведених норм закону, не вирішив питання щодо попереднього та повного відшкодування вартості земельної ділянки чи то у вигляді грошового відшкодування, чи то шляхом передачі її в оренду.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що судом не надано оцінки факту віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, оскільки в задоволенні позову відмовлено не з підстав недоведеності даного факту, а з підстав обрання заступником прокурора неналежного способу захисту порушеного права.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неприйняття судом до уваги положень ст. 53, 84 Земельного Кодексу України, якими визначено склад земель історико-культурного призначення та перелік земель державної власності, оскільки як зазначено вище суд першої інстанції визнав встановленим, що спірна земельна ділянка має бути передана у державну власність, але у встановлений законом спосіб - шляхом відчуження з відповідною компенсацію її вартості.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку всім наявним в справі доказам згідно зі ст.212 ЦПК України і ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303,304, 307, 308, 314, 315, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

ухвалила:

Апеляційну скаргу заступника прокурора АР Крим відхилити.

Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 12 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: