Справа № 2/4343/272/2013
Провадження № 22ц/782/2567/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:
Головуючого - Сергєєвої С.В.
Суддів: Стахової Н.В., Орлова І.В.,
при секретарі: Зеленській К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» на рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 15 травня 2013 року по справі за позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 (треті особи: МКП «Жилсервіс», АТВТ «ЛуганськоблМЖКбуд») про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання та гарячого водопостачання,-
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Артемівського районного суду м.Луганська від 15.05.2013 року у задоволенні позовних вимог ЛМКП «Теплокомуненерго до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання було відмовлено у зв»язку з пропуском строку позовної давності, наявністю не скасованого судового наказу про стягнення частини з вказаної в даному позові заборгованості, а також відсутності попереднього звернення позивача до суду про стягнення іншої частини заборгованості в наказному провадженні у відповідності до положень ст..118 ч.3 ЦПК України.
З вказаним рішенням частково не погодилося ЛМКП «Теплокомуненерго», в апеляційній скарзі, посилаючись на неправильне встановлення обставин по справі, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків обставинам справи, просили рішення змінити, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених в межах позовної давності, передбаченої нормами ЦК України, в тому числі і уточнених в ході тривалого судового розгляду справи, скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення вказаних позовних вимог в розмірі 11070,84 грн. за період з 01.09.2004 року по 31.01.2012 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали по справі та обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень представника відповідача та третьої особи по справі, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції змінити, частково задовольнивши позовні вимоги ЛМКП «Теплокомуненерго» в розмірі, заявленому в апеляційній скарзі, на підставі положень ст.. 309 ЦПК України, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
В ст. 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі постачає теплову енергію до будинку відповідачів за адресою АДРЕСА_1 з 1996 року, відповідачі розрахунки за надану теплову енергію та гаряче водопостачання здійснювали частково в 1997 р та 1998 р., тому за ним виникла заборгованість по сплаті за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання за період з 01.07.1996 р. по 31.01.2012 року в сумі І47І1,71 грн.
Відповідно до судового наказу, виданого Артемівським районним судом м: Луганська від 23.12.2010 р. з відповідачів ОСОБА_2 стягнуто заборгованість за постачання оплювання та гарячої води за період з 01.11.2007 р. по 01.11.2010 р. в сумі 4 923,38 грн (а.с.81), який набрав законної чинності.
При цьому судом також встановлено, що згідно довідки МКП „Жилсервіс" від 06.02.2012 р. постачання гарячої води на будинок відповідачів не відбувається з вини позивача у наслідок пориву наружних теплотрас з січня 2008 р та по теперішній час. Також між 3-ю особою АТВТ "ЛуганськоблМЖКбуд" та позивачем укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 31.07.2005 р. та споживав вказані послуги з 2004 р. по 2010 р., будь-яких претензій з надання послуг не мав. Згідно акту обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 10.04.2012 р. вбачається, що радіатори опалення, підводки в квартирі відсутні, стояки опалення заізольовані. Між позивачем та 3-ю особою МКП "Жилсервіс" укладено договір № 13 від 15.05.2007 р. про умови надання послуг по централізованому опаленню та гарячого водопостачання. Згідно актів позивача вбачається, що ним провадилося постачання теплового опалення в будинок відповідачів в опалювальні сезони з 2003 р. по 2011 р.
Відповідно до „Правил надання централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення", затверджених ПКМ України від 21.07.2005року №630 споживач зобов'язаний, в установлений договором термін, оплачувати надані послуги у разі наявності засобів по квартирного обліку холодної і гарячої води та теплової енергії щомісячно знімати їх показання та сплачувати вартість наданих послуг за цими показаннями і встановленими тарифами.
Договір на надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання між сторонами не укладався і жодним з них не ініціювався. Таким чином судом першої інстанції було здійснено висновок, що між МКП "Теплокоммуненерго" та відповідачами фактично існують договірні правовідносини щодо надання послуг з централізованного опалення та гарячого водопостачання. І оскільки конкретні умови в договорі не було оговорено, то суд виходив з загальних норм виконання зобов»язань, тобто зі ст.. 509, 526 ЦК України, за якими відповідачі зобов»язані виконувати свої обов»язки за зобов»язанням належним чином.
Однак у зв»язку з пропуском у відповідності до положень ст..ст. 256, 257 та 267 ЦК України позивачем строку позовної давності звернення до суду із вимогами за період з 01.07.1996 року по 01.11.2007 року та заявою відповідачів про застосування строків позовної давності суд першої інстанції в задоволенні зазначених позовних вимог за вказаний період відмовив за пропуском строку позовної давності.
Що стосується вимог за період з 01.11.2007 р. по 01.11.2010 р. в сумі 4 923,38 грн., то судом першої інстанції відмовлено в їх задоволенні у зв»язку з наявністю вищенаведеного судового наказу від 23.12.2010 року, який не скасований на час ухвалення рішення., а у задоволенні решти позовних вимог, на суму яких було збільшено вимоги в ході судового розгляду справи за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року - судовм ввідмовлено у зв"язку з відсутністю звернення позивача з вказаними вимогами на виконання вимог ч.3 ст. 118 ЦПК України в порядку назаного провадження. 'V
Однак колегія суддів не може у повному обсязі погодитися з вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи відповідно до положень ст.. 303 ЦПК України межі заявлених апеляційних доводів позивача по справі щодо часткової необгрунтованості застосування строку позовної давності до частини позовних вимог, висновків суду про наявність не скасованого судового наказу про стягнення частини заборгованості по оплаті наданих послуг та недотримання позивачем при збільшенні позовних вимог положень ч.3 ст.118 ЦПК України про попереднє звернення з вимогами про стягнення відповідної частини заборгованості в наказаному порядку, оскільки вони здійснені при неповному з"ясуванні обставини по справі та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Так позовний період зазначений позивачем у позові було зазначено з 01.07.1996р. по 31.01.2012р.
Суд відмовляючи у задоволені позову розбиває вище зазначений період на три періоди, а саме:
• з 01.07.1996р. по 01.11.2007р. - відмовляє за строком позовної давності.
• з 01.11.2007р. по 01.11.2010р. - відмовляє з приводу вже існування судового наказу, який на час винесення рішення (15.05.2013р.) на думку суду був чинним.
• з 01.11.2010р. по 31.01.2012р. - відмовляє у зв'язку з тим, що ці вимоги не розглядалися в наказному провадженні.
Відносно першого періоду, визначеного судом, а саме застосування строку позовної давності, то слід зазначити, що початок такого строку із урахуванням того, що позивач звернувся до суду у вересні 2007р. починається з 01.09.2004р., а не з 01.11.2007р., як було визначено судом першої інстанції. Таким чином дійсно заборгованість за межами строку позовної давності складається за період з 01.07.1996р. по 01.09.2004р. в сумі 3640,87грн., і в цій частині судом вірно застосовано положення ст.. 256, 257, 267 ч.3 ЦК України та відмовлено у задоволенні позовних вимог на вказану суму, що не оспорюється і позивачем.
Однак що стосується заборгованості відповідачів по оплаті наданих послуг за період з 01.09.2004 року по 01.11.2007 року, то вона підлягає стягненню оскільки заявлена в межах строків позовної давності та судом правильно та обґрунтовано визначено в рішенні по суті предмету спору правову природу відносин між сторонами по справі, а саме наявність між сторонами по справі фактичних договірних відносин по наданню послуг з теплопостачання та обов"язку відповідачів оплачувати надані послуги у відповідності до вищенаведених загальних правових норм щодо виконання зобов"язань.
Стосовно висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні частини позовних вимог в сумі 4923,38 грн. у зв"язку наявністю на вказану частину чинного судового наказу за період з 01.11.2007р. по 01.11.2010р., вони суперечать дійсним обставинам справи, оскільки виходячи з матеріалів справи, наявних на час ухвалення оскарженого рішення, 15.02.2012р. ухвалою Артемівського районного суду м.Луганска його було скасовано та рішення по зазначеним позовним вимогам не приймалося. На зазначені обставини суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов хибного висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог з цієї підстави. Тому зазначені позовні вимоги також на думку колегії суддів підлягають задоволенню.
Крім того, помилковими та здійсненими на підставі неправильного застосування норм процесуального права є також і висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог за період з 01.11.2010 року по 31.01.2012 року, збільшених позивачем у зв"язку з тривалим розглядом справи та збільшенням періоду заборгованості відповідачів, як таких, які потрібно попередньо пред"явити в порядку наказаного провадження на підставі ч.3 ст. 118 ЦПК України.
Таке твердження суду не відповідає нормам чинного процесуального законодавства, яке на початок розгляду справи, а саме вересень 2007 року не передбачало обов'язкового звернення в наказному провадженні.
Також таке твердження суду не відповідає ст. 31 ЦПКУ в якій передбачено право позивача, як сторони по справі протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог.
Таким чином колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу позивача та змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши суму заборгованості за відповідні періоди, яка складає в цілому 11070,84 грн. відповідно до розрахунку позивача, який здійснено з врахуванням встановленого судом та не оспореного позивачем факту ненадання відповідачам послуг з гарячого водопостачання з 2008 року.
Що стосується посилань відповідачів та представника відповідача ОСОБА_1. - ОСОБА_4 та третьої особи по справі АТВТ "ЛуганськоблМЖКбуд" про наявність договірних правовідносин між ними по теплопостачанню, та відсутності таких відносин між відповідачами та позивачем, ненадання таких послуг позивачем у зв"язку з відокремленням відповідачів від мережі теплопостачання та поривів теплотрас позивача і неможливості надання ним таких послуг та інших посилань, що витікають з вказаних обставин, то вони були у повному обсязі з"ясовані судом першої інстанції, перевірені доказами по справі, наданими сторонами та третіми особами, та вмотивовано відхилені, з чим судова колегія вважає за необхідне погодитися, а у задоволенні позовних вимог було відмовлено зовсім з інших підстав, які і були предметом апеляційного розгляду виходячи з доводів апеляційної скарги позивача. При цьому , наполягаючи саме на таких обставинах справи відповідачами чи третьою особою апеляційної скарги на рішення суду надано не було, з рішенням суду фактично вони погодилися, а відповідно до положень ст. 303 ЦПК України апеляційна інстанція переглядає рішення суду виключно в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог.
Таким чином на підставі положень ст.. 309 ЦПК Країни оскаржене рішення підлягає зміні, а апеляційна скарга - задоволенню.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України судова колегія ,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» задовольнити.
Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 15 травня 2013 року змінити.
В частині відмови у повному обсязі у задоволені позовних вимог ЛМКП „Теплокомуненерго" рішення скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, якими позовні вимоги ЛМКП «Теплокомуненерго» задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість по оплаті за теплопостачання за період з 01.09.2004 року по 31.01.2012 року в сумі 11070,84 грн. та судові витрати в розмірі 108,52 грн..
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: