ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2013 року м. Київ К-34904/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Мороз Л.Л.,

Горбатюка С.А.,

Васильченко Н.В.,

розглянула в порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 26 червня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої допомоги, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулась з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради про стягнення недоотриманої суми грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за 2007-2008 роки.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2010 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу допомогу по догляду за дитиною до трьох років з 29 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року, виходячи з розміру визначеного статтею 15 Закону №2334-ІІІ, в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у справі, Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 після народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини, ОСОБА_4, здійснювала за нею догляд та перебувала на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради та отримувала державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Проте, вказана допомога відповідачем виплачувалась у розмірі, меншому ніж встановлено відповідно до Закону України від 21.11.1992 року № 2811-ХІІ «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Призначення державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку передбачено статтею 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

У відповідності до статті 13 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має незастрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Статтею 15 (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) зазначеного закону встановлено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

При нарахуванні та виплаті позивачу допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у 2007 році відповідач керувався статтею 56 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якою передбачено, що у 2007 році допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, а також пунктом 14 статті 71 Закону України «Про держаний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 12, частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року

№ 6-рп/2007 пункт 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми». Тобто, з часу прийняття цього рішення у позивача відновилось право на отримання допомоги в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснював виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, встановленому статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», чим порушив право позивача.

Отже, правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що задоволенню підлягають вимоги позивача про перерахунок та стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 29.10.2007 року по 31.12.2007 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені ст.ст. 225 - 229 Кодексу адміністративного судочинства України як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради відхилити, постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 26 червня 2009 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 березня 2010 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: