Справа № 2-510/11

Номер провадження 2/570/29/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2013 року           Рівненський районний суд Рівненської області

                    в особі судді                                                    Остапчук Л.В.

                    при секретарі                                                              Захарук Г.Л.

                    за участю: позивачки-відповідачки                                         ОСОБА_1

                               представника позивачки-відповідачки, адвоката ОСОБА_2                               відповідача-позивача                                         ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рівному

цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про зняття з реєстрації та виселення та за зустрічний позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту і договору довічного утримання за законом недійсним,

в с т а н о в и в :

У зв’язку з тим, що відповідно до договору довічного утримання від 23.04.2010 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 40 по вул.Заріччя в с.Шпанів Рівненського району, відповідно до цього договору виконує взяті на себе обов’язки по догляду за бабусею ОСОБА_5, разом з якою у вказаному будинку зареєстрований і проживає її син ОСОБА_3, відповідач у справі, який про свою матір взагалі не піклується, постійно порушує правила співжиття, веде аморальний спосіб життя, зловживає спиртними напоями, приводить додому сторонніх осіб, вчиняє сварки зі своєю матір’ю, що змушувало їх неодноразово звертатися в райвідділ міліції, позивачі звернулися до суду з позовом про зняття ОСОБА_3 з реєстрації та виселення.

Відповідач ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання заповіту і договору довічного утримання недійсними і ця зустрічна позовна заява прийнята до сумісного розгляду з первісним позовом. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 мотивує тим, що і заповіт і договір довічного утримання не відповідають нормам закону, порушують його права як спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині. Заповіт не відповідав волі заповідача, мати в момент складання заповіту не розуміла значення своїх дій, її волевиявлення не було вільним і не відповідало її волі. При укладенні договору довічного утримання мав місце обман або зловмисна домовленість представника однієї сторони з другою стороною.

В ході розгляду справи, а саме 23 грудня 2010 року, позивачка ОСОБА_4 померла.

В суді позивачка-відповідачка ОСОБА_1 свій позов підтримала, а зустрічний позов не визнала. Суду пояснила, що її бабця шкодувала свого сина ОСОБА_3, боялась його, тому терпіла всі його знущання. Відповідач-позивач не доглядав свою матір, він зловживав спиртними напоями, постійно влаштовував сварки і сімейні дебоші, тому бабуся вирішили переписати їй будинок. Спочатку бабця склала заповіт, яким все своє майно заповіла їй, а 23 квітня 2004 року вони уклали договір довічного утримання. Після смерті бабці відповідач-позивач не звільняє будинок, приводить його в непридатний для проживання стан, не допускає її до будинку. В будинку постійно збираються п’яні компанії, один раз було так, що в будинку і біля нього був запах газу, що могло призвести до вибуху будинку, але вона і сусіди вчасно попередили це. З приводу такої поведінки відповідача-позивача вона і бабця неодноразово зверталися до міліції, де їм порекомендували звернутися до суду. На Україну ОСОБА_3 приїхав з Алтаю, де залишив житло, тобто він має де жити. Тому вони і заявили даний позов і вона просить його задоволити. Що стосується зустрічного позову, то ніякого обману при укладенні договору довічного утримання не було, вона доглядала бабцю, виконала свої обов’язки по цьому договору. Спочатку бабця склала заповіт на все своє майно на неї, але боячись, що в неї відповідач-позивач забере будинок, розпорядилась про укладення договору довічного утримання. Будь-якого примусу на бабцю ніхто не чинив. При складанні заповіту вона все розуміла, була при добрій пам’яті і заповіт відповідав її волі. Вважає, що позов ОСОБА_3 є безпідставним, а тому просить в його задоволенні відмовити.

Представник позивачки-відповідачки, адвокат ОСОБА_2 позов підтримав, а зустрічний позов не визнав. Підтримав пояснення позивачки-відповідачки. Додатково пояснив, що ОСОБА_1 є власником будинку, але розпоряджатися своєю власністю не може, так як там безпідставно проживає ОСОБА_3, який веде аморальний спосіб життя, попереджався дільничним інспектором міліції, що може бути виселений. Тому вважає, що є всі підстави задоволити позов про його виселення. Що стосується зустрічного позову, то він є надуманий, не підтверджений належними доказами, а тому до задоволення не підлягає.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 в суді позов не визнав, а свій зустрічний позов підтримав. Пояснив, що він повернувся з Алтаю на Україну на прохання матері і поселився в її будинку. Спочатку було все добре, але коли до нього приїхала його співмешканка, то і почалися всі скандали. Проживаючи з матір’ю, він постійно її доглядав, купував їй ліки, возив в лікарню, підтримував в належному стані будинок. Тому вважає, що підстав позбавляти його спадщини не було. Мати прислухалась порад його сестри і внучки ОСОБА_1, тому і склала спочатку заповіт, а потім уклала договір довічного утримання. Вважає, що при вчиненні цих правочинів було порушено закони держави Україна, зі сторони позивачки-відповідачки і її матері мав місце обман, його мати не розуміла, що вона робить, а заповіт не відповідав її волі. Крім того, як заповітом, так і договором довічного утримання порушені його права як спадкоємця, оскільки він має обов’язкову частку у спадщині, а були вчинені без його згоди. На даний час проживає в будинку, в разі необхідності проводить там ремонт, в будинку прибрано, ОСОБА_1 має ключ від будинку і доступ до нього. Іншого житла в нього немає. Тому просить позов ОСОБА_1 залишити без задоволення, а його позов задоволити.

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що ОСОБА_3 проживає у батьківській хаті, його батьки вже повмирали. Коли він приїхав з Росії, то проживав з матір’ю, доглядав її, допомагав їй, купував їй ліки, робив ремонт в будинку. ОСОБА_3 здійснив обряд поховання своєї матері. В даний час відповідач-позивач займає дві кімнати, в них чисто, ОСОБА_3 підтримує ці кімнати в належному стані, прибирає там. Ніколи не помічав, щоб ОСОБА_3 зловживав спиртними напоями.

Свідок ОСОБА_7 суду показав, що відповідач-позивач повернувся в Україну в 2006 році і проживав з батьками у батьківській хаті. На даний час він також проживає в цьому будинку, підтримує його в належному стані, проводить там ремонт. Мати ОСОБА_3 була людиною похилого віку, але вона все розуміла, будь-яких психічних відхилень у неї ніхто не помічав.

Судом встановлено, що відповідно до договору довічного утримання від 23.04.2010 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку № 40 по вул.Заріччя в с.Шпанів Рівненського району і її право власності на цей будинок зареєстровано в КП РОБТІ, що підтверджується копією договору і витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, копії яких долучені до матеріалів справи. Відповідно до цього договору до ОСОБА_1 перейшло і право власності на земельну ділянку площею 0,0899 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій розташований зазначений вище будинок.

Ще за життя, а саме 18.03.2010 року ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений виконкомом Шпанівської сільської ради, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 І, як пояснила остання, її бабуся боячись, що згідно заповіту їй дядько не дасть будинку, уклала з нею договір довічного утримання, який вона виконала, догляділа бабцю до смерті, забезпечувала її всім необхідним, лікувала її і здійснила разом зі своєю матір’ю обряд поховання. Цих фактів не заперечив ОСОБА_3 в суді.

Коли була жива ОСОБА_4, її син ОСОБА_3, відповідач-позивач у справі, повернувся з Росії на Україну і поселився разом з матір’ю у батьківському будинку. Проживаючи разом з матір’ю, він зловживав спиртними напоями, влаштовував сімейні сварки з матір’ю, дебоші, погрожував їй фізичною розправою, вчиняв сварки зі своєю сестрою і ОСОБА_1, позивачкою-відповідачкою у справі, що змушувало їх звертатися до райвідділу міліції. Так, постановами від 05.01.2010 року, 30.12.2010 року в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 за ст.129 КК України відмовлено за відсутністю складу злочину. За вчинення насильства в сім’ї ОСОБА_3 притягувався до адмінвідповідальності. 29 листопада 2010 року дільничний інспектор міліції ОСОБА_8 виніс ОСОБА_3 офіційне попередження про недопустимість вчинення насильства в сім’ї та про можливе виселення його з будинку в разі недопущення своєї матері ОСОБА_4 до будинку чи вчинення відносно неї будь-яких інших неправомірних дій. Крім того, 31.01.2012 року ОСОБА_3 було направлено офіційне попередження і від Шпанівської сільської ради.

Рішенням Рівненського районного суду від 10.05.2011 року ОСОБА_3 відмовлено повністю в задоволенні позову до ОСОБА_4 (правонаступника відповідачки ОСОБА_1В.) про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом недійсним та визнання додаткового строку для прийняття спадщини (спір про спадкування після смерті батька). Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 16.06.2011 року відмовлено ОСОБА_3 в поновленні строку на апеляційне оскарження вказаного вище рішення районного суду.

Після смерті матері ОСОБА_4, яка померла 23.12.2010 року, ОСОБА_3 своєчасно, а саме 08 квітня 2011 року, звернувся до нотконтори з заявою про прийняття спадщини. 17 червня 2011 року, також своєчасно, ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті бабці ОСОБА_4, що підтверджується копією спадкової справи, яка долучена до матеріалів справи.

На даний час ОСОБА_3 проживає у зазначеному будинку, займаючи дві кімнати, які намагається підтримувати у належному стані, сплачує за комунальні послуги, якими користується, чого не заперечила в суді позивачка-відповідачка. Після офіційних попереджень він надав для ОСОБА_1 ключі від будинку, вона має доступ до нього, там прибирає в частині будинку, на подвір’ї. Проживає ОСОБА_1 з сім’єю в будинку своїх батьків. Іншого житла в неї немає, так само як і немає іншого житла на Україні у ОСОБА_3

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

А ст.60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Хоча позов ОСОБА_1 називається про зняття з реєстрації та виселення, однак питання зняття з реєстрації суд не може вирішувати, оскільки в прохальній частині позовної заяви позивачі просять лише виселити ОСОБА_9 з будинку, який на праві власності належить ОСОБА_1 та стягнути з нього судові витрати. Вийти за межі позовних вимог суд не може, та й позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження того факту, що відповідач-позивач там зареєстрований.

Тепер що стосується виселення. Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.116 Житлового кодексу України якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення або систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання із ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними, виселення винних проводиться без надання іншого житлового приміщення.

Виходячи із змісту ст.116 ЖК України для задоволення такої вимоги необхідне письмове попередження відповідача-позивача. Як встановлено судом, відповідач-позивач ОСОБА_3 в листопаді 2010 року попереджався про можливе наступне виселення з будинку в зв’язку з його протиправною поведінкою по відношенню до своєї матері. На даний час ОСОБА_4 померла і конфлікт з нею вичерпався. Стосовно дій по відношенню до ОСОБА_1 відповідач-позивач не попереджався, а сільська рада надавала ОСОБА_3 повідомлення про можливе виселення з будинку в зв’язку з тим, що ОСОБА_1 є його власником, а не з приводу порушення правил співжиття чи псування чужої власності. Тому це повідомлення, а не попередження, суд розцінює критично і вважає, що за таких обставин виселити його без надання іншого житла немає достатніх підстав, а тому первісний позов необхідно залишити без задоволення за його недоведеністю, а відповідача-позивача ОСОБА_3 попередити про необхідність зміни його поведінки і про те, що в разі, якщо він в подальшому буде створювати умови несумісні для спільного з позивачкою-відповідачкою проживання, то буде виселений з будинку без надання іншого житлового приміщення.

Крім того, суд приймає до уваги, що на даний час, ОСОБА_3 проживає лише в двох кімнатах, інша частина будинку пустує, позивачка-відповідачка має ключі від будинку, прибирає в тій частині, де не проживає її дядько, прибирає подвір’я, користується господарськими будівлями, може проживати в будинку, а також те, що у ОСОБА_3 в Україні іншого житла немає. Доводів ОСОБА_1 про те, що у відповідача-позивача є житло в Росії суд не може прийняти до уваги, оскільки на підтвердження цієї обставини позивачка-відповідачка не надала жодного доказу, її дядько є громадянином України і вже тривалий час проживає тут.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_3, то на думку суду він не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Мотивуючи свій зустрічний позов, ОСОБА_3 посилається на всі можливі статті ЦК України, де зазначено, що в тому чи іншому випадку правочин може бути визнаний недійсним (ст.ст.203, 215, 230, 231, 232, 233 і ін.). В позові він посилається на загальні вимоги і не конкретизує з яких же підстав необхідно визнавати договір довічного утримання недійсним. Як зумів пояснити відповідач-позивач і як зрозумів суд, він просить визнати договір довічного утримання недійсним, оскільки цей договір порушує його права як спадкоємця, який має обов’язкову частку (ч.6 ст.203 ЦК України).

Дійсно згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як встановлено судом, договір довічного утримання виконано сторонами. ОСОБА_1 доглянула свою бабцю, забезпечувала її всім необхідним, ОСОБА_4 померла і ніяких претензій до внучки з приводу виконання договору немала. Тому на сьогодні, на думку суду, ОСОБА_1 є повноправним власником спірного будинку.

Будь-яких доказів того, що договір було укладено під впливом тяжким обставин для ОСОБА_4, або під впливом обману чи насильства, його вчинено в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, відповідач-позивач ОСОБА_9 суду не надав, тому суд вважає, що його позов є недоведеним.

Так само є недоведеними і не підтверджуються жодним доказом доводи відповідача-позивача про те, що заповіт матері не відповідає її волі, вона не розуміла значення своїх дій, а тому його необхідно визнати недійсним. Як ствердили в суді свідки, мати відповідача-позивача була звичайною людиною похилого віку, будь-яких психічних розладів у неї не помічали. Доказів того, що його мати не могла розуміти значення своїх дій через хворобу чи інші обставини, ОСОБА_9 суду не надав. Від проведення експертизи він відмовився. Як встановлено судом заповіт відповідав волі померлої. ОСОБА_1 і ОСОБА_3 подали до нотконтори заяви про прийняття спадщини і в разі, якщо відповідач-позивач має право на обов’язкову частку у спадковому майні, то нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом має врахувати цю обставину.

За таких обставин суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_9 є безпідставним і недоведеним, а тому до задоволення не підлягає.

Що стосується судових витрат, то відповідно до ст.88 ЦПК України, суд вважає можливим покласти на кожну із сторін судові витрати понесені ними при подачі позовів.

          Керуючись ст.ст.11, 57, 59, 60, 88, 213-215, 223, 294, 295 ЦПК України, ст.ст.319, 321, 391, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.116 Житлового кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

          Позов ОСОБА_1, ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про зняття з реєстрації та виселення - залишити без задоволення.

          Позовну вимогу про виселення ОСОБА_3 з будинку № 40 по улиці Заріччя в селі Шпанів Рівненського району, який належить ОСОБА_1 залишити без задоволення за недоведеністю.

          Попередити ОСОБА_3, що в разі порушення ним правил співжиття, псування житлового приміщення, використання його не за призначенням або недопущення ОСОБА_10 до свого майна, він може бути виселений з вказаного будинку без надання іншого житла.

          В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту і договору довічного утримання за законом недійсним відмовити за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

          Судові витрати покласти на кожну із сторін у фактично понесених ними розмірах.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Суддя                                                                       Остапчук Л.В.