Справа № 1321/1551/12 Головуючий у 1 інстанції: Фарина Л.Ю.

Провадження № 22-ц/783/582/13 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року колегія судді судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої - судді Струс Л.Б.

суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л.

за участю секретаря: Березюк О.З.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_2 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04.07.2012р. у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності, визнання незаконними правовстановлюючих документів, витребування майна, -

в с т а н о в и л а :

Позивачі звернулись до суду з позовною заявою, вказавши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік і батько позивачів ОСОБА_10 До дня смерті він був зареєстрований і проживав разом із сім'єю в житловому будинку АДРЕСА_1. Згідно із Свідоцтвом про право власності на будівлі виданим Княжівською сільською радою 30.11.1989р. даний житловий будинок належить колгоспному двору ОСОБА_11 (бабі ОСОБА_10.). ОСОБА_11 померла в 1995р., спадщину після неї прийняла відповідачка по справі - ОСОБА_8 та ІНФОРМАЦІЯ_2 отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом. Позивачі зазначають, що відповідачка успадкувала після смерті своєї матері належний колгоспному двору спірний житловий будинок, не маючи на це законних підстав, оскільки за законом її мати не була одноособовим власником вказаного будинку, а позивачі як члени колгоспного двору мають право на частку в майні цього двору, а тому відповідачці неправомірно видано Свідоцтво про право на спадщину на весь будинок. Довідкою Княжівської сільської ради №237 від 23.04.2012р. стверджується, що відповідно до господарської книги №11 за 1986-1990рр., господарство №455 являється колгоспним, голова двору - ОСОБА_11, члени двору - ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, а з 1991р. по 1995р. - голова двору ОСОБА_10 Позивачі вважають, що відповідачка ОСОБА_8 мала б успадкувати 1/6 частину будинку, оскільки станом на 15.04.1991р. члени колгоспного двору були позивачі, а також ОСОБА_11, ОСОБА_10 Позивачі просять суд прийняти рішення, яким визнати за ними право власності на 4/6 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 04.07.2012р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник позивачів ОСОБА_2, вважає рішення незаконним, оскільки таке прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, без врахування фактичних обставин та належної оцінки доказів, зокрема суд безпідставно прийняв до уваги пояснення представника відповідачів ОСОБА_16 про те, що спірний будинок побудували відповідачка з чоловіком ОСОБА_17, у 1972р. після чого перейшли туди жити. З такою позицією суду погодитись не можна, позаяк судом обставини будівництва спірного будинку не досліджувалися. Також суд надав невірну оцінку показам свідка ОСОБА_18, які спростовуються довідкою сільської ради №661 від 18.11.2011р. наявною в матеріалах спадкової справи №588/2011р. після смерті ОСОБА_11 Крім того, на обґрунтування рішення суд покликався на Наказ Мінстатистики України №48 від 22.02.1995р. «Про затвердження форм та Інструкції по веденню по господарського обліку в сільських радах народних депутатів», однак в даному разі судом застосовано нормативний акт, який не підлягає до застосування до спірних правовідносин, позаяк в силу ст.5 ЦК України він не має зворотної дії в часі і не може поширюватися на порядок ведення по господарських книг в 1983-1986р. і до 15.04.1991р., позаяк прийнятий 22.02.1995р. Просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04.07.2012р. та ухвалити нове рішення по суті позову.

Заслухавши суддю доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно до вимог статей 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, та не обмежений доводами скарги, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд, відмовляючи у задоволенні позову вважав, що позовні вимоги позивачів є безпідставними, оскільки, відповідака ОСОБА_8 будувала спірний будинок АДРЕСА_1, разом з чоловіком без участі позивачів, а позивачі належали до колгоспного двору, де у власності був будинок АДРЕСА_1, а тому права на частку у будинку АДРЕСА_1 вони не набули.

Однак, до такого висновку суд першої інстанції прийшов з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому колегія суддів не може вважати його обґрунтованим з наступних підстав.

Відповідно до роз»яснень, викладених у п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» положення статтей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі свою працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Згідно зі ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до даних погосподарської книги, свідоцтва про право особистої приватної власності (а.с. 22), технічного паспорту (а.с.25-36), двір, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, мав статус колгоспного та членами цього двору були ОСОБА_19 та ОСОБА_11

Відповідно до ст. ст. 120, 123 ЦК в редакції 1963 року, чинного на вказаний час, майно колгоспного двору належало його членам на праві спільної сумісної власності. Колгоспний двір міг мати у власності підсобне господарство, житловий будинок, продуктивну худобу, птицю, дрібний сільськогосподарський інвентар відповідно до Статуту колгоспу. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Отже, особи, які були членами колгоспного двору станом на 15.04.1991 року, мали право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після його припинення.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України положення зазначеного Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини виникли до набрання новим Кодексом чинності, то суд при розгляді керується положеннями Цивільного кодексу 1963 року.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону СРСР "Про власність в СРСР", який набрав чинності з 1.07.1990 року, майно селянського господарства належить його членам на праві загальної спільної власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами союзної і автономної республіки.

Згідно зі ст. 4 постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. В разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.

Згідно зі ст. 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Статтею 529 ЦК УРСР (1963 року) було передбачено, що спадкоємцями за законом є діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі), онуки і правнуки померлого (перша черга).

Згідно статей 548, 549 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_3., після її смерті залишилось спадкове майно, а саме, житловий будинок АДРЕСА_1, на яке відкрилася спадщина.

Судом встановлено, що спадкоємцями першої черги по смерті ОСОБА_11 були донька ОСОБА_8, внук ОСОБА_10 та його сім'я.

Крім цього, судом встановлено та не оспорюється сторонами, що ОСОБА_10 з його сім'єю, по смерті ОСОБА_11, фактично вступили в управління та володіння спадковим майном у відповідності до ст. 549 ЦК УРСР, так як на момент її смерті вони проживали разом з нею - спадкодавцем, в АДРЕСА_1

ОСОБА_10 спадщину по смерті бабці не прийняв, так як у відповідності до діючого на той час законодавства, не подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини, і фактично не вступив в управління або володіння даним спадковим майном (ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року).

Колегія суддів вражає, що покликання відповідачів на те, що позивачі не представили жодних доказів щодо наявності у них правових підстав набуття права власності на спірне майно не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеними обставинами щодо набуття ними права на частку в майні спадкодавця - члена колгоспного двору.

Так, при видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом на будинковолодіння АДРЕСА_1, не було враховано, що на майно даного будинковолодіння, яке відносилось до колгоспного двору, мають право інші члени цього двору та спадкоємці.

Не знайшли свого підтвердження також посилання відповідачів на те, що позивачі пропустили строк звернення з позовом до суду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно доводів позивачів про порушення свого права на частку в майні колгоспного двору вони дізналися при прийнятті спадщини на будинок ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2, а також при відчуженні будинку користь відповідача ОСОБА_9 21.02.2012р. та в подальшому зверненням до суду ОСОБА_9 про виселення позивачів із займаного будинку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог про витребування з володіння ОСОБА_9 спірного житлового будинку №43, оскільки правові підстави у відповідності до ст.388 ЦК України відсутні.

Колегія суддів вважає, що районний суд належно не перевірив законність підстав набуття права власності за відповідачами на житловий будинок №43 та оформлення права

власності на зазначений будинок та прийшов до невірного висновку.

Суд першої інстанції на зазначені вище положення законів та обставини справи уваги не звернув, оцінки їм не дав. Разом з тим, вони мають важливе значення для правильного вирішенні справи. У порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України суд першої інстанції не з'ясував належним чином фактичних обставин справи, чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються, що мало суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст.304, п.2 ч.1 ст.307, ст.309, ст.313, ч.2 ст.314, ст.316, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 04.07.2012 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Визнати незаконним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2

Визнати неправомірним набуття права власності ОСОБА_8 на житловий будинок по вул. АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_11.

Скасувати реєстрацію права власності на житловий будинок по вул. АДРЕСА_1, на ОСОБА_8 в ЛОР ДКП «Червоноградське МБТІ», запис №92, в книзі №1 від 30.01.2012р.

Виділити з майна колгоспного двору частки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та визнати за ними право власності на 4/6 ідеальних частин житлового будинку по вул. АДРЕСА_1.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Струс Л.Б.

Судді: Шандра М.М.

Шумська Н.Л.