Справа №162/635/13-к

Номер провадження 1-кп/162/28/2013

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року смт. Любешів

Любешівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого -судді Труша В.О.,

при секретарі Кулик І.І.,

за участю прокурора Базярука А.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисників ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

провівши у відкритому судовому засіданні в залі суду провадження по кримінальному провадженні №42013020000000059, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань від 18 квітня 2013 року, за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364, ч.1 ст.366 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він, перебуваючи відповідно до наказу начальника управління МВС України у Волинській області № 130 о/с від 29.12.2006 року на посаді дільничного інспектора міліції Любешівського РВ УМВС України у Волинській області, будучи представником влади, тобто службовою особою, а саме працівником правоохоронного органу, діючи умисно в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з метою приховування вчиненого ними злочину стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_8, зловживаючи службовим становищем, всупереч Закону України "Про міліцію" та Інструкції "Про порядок приймання, реєстрацічї та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв та повідомлень про злочини, що вчинені або готуються", затвердженої наказом МВС України №400 від 14.04.2004, як особа, якій доручено проведення перевірки, фальсифікував матеріали дослідчої перевірки, а саме: пояснення потерпілих та очевидців, і на підставі цих підроблених документів виніс завідомо незаконне рішення- постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 03.12.2010.

Зокрема, з метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_1, використовуючи надану йому владу та службові повноваження всупереч інтересам служби, та діючи в інтересах зазначених вище осіб, упродовж з 29.11.2010 по 02.12.2010, у невстановленому досудовим слідством місці, склав завідомо неправдиві офіційні документи, які засвідчують факти та мають юридичне значення - пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_9, які датовані 29.11.2010, ОСОБА_10 датоване 30.11.2010, ОСОБА_8 датоване 01.12.2010, ОСОБА_11 датоване 02.12.2010, власноручно внісши у них завідомо неправдиві відомості про те, що 28.11.2010 у приміщенні бару "Міраж" між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з однієї сторони та ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_10 з іншої виникла особиста неприязнь, внаслідок чого виникла шарпанина, яка переросла у бійку. Хоча насправді у приміщенні вищевказаного закладу громадського харчування ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_6 безпричинно побили ОСОБА_8 та ОСОБА_4, заподіявши останньому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров"я, а також принижували особисту гідність зазначених осіб, змушуючи їх стояти на колінах, та висловлюючись на їх адресу нецензурною лайкою. Такими діями зазначених вище осіб порушено нормальне функціонування закладу громадського відпочинку.

У подальшому ОСОБА_1 підробив підписи ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11 у вищевказаних поясненнях та виконав замість них записи про те, що зміст пояснень відповідає тим обставинам, які повідомили зазначені особи.

На підставі вищезгаданих документів, які містили завідомо- неправдиві відомості, ОСОБА_1, зловживаючи наданою йому владою та службовими повноваженнями, 03.12.2010 у приміщенні Любешівського РВ УМВС України у Волинській області вніс до офіціфйного документу- постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом бійки у барі "Міраж" завідомо неправдиві відомості про те, що в ході проведеної ним перпевірки нібито було встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 виникли неприязні відносини, що стали причиною бійки, яка не спричинила порушень громадського порядку, а також про те, що останній відмовився від проведення судово- медичного обстеження.

Прокуратурою Любешівського району 02.02.2011 вказану постанову скасовано, а щодо ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 порушено кримінальну справу за ч.2 ст.296 КК України. Вироками Любешівського районного суду від 18.04.2011 та 20.06.2011, які набрали законної сили, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7А засуджено за ч.2 ст. 296 КК України.

Внаслідок вищевказаних протиправних дій ОСОБА_1 заподіяно істотну шкоду інтересам держави та окремих громадян у виді: приховування злочину вчиненого ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7; підриву престижу та авторитету державного правоохоронного органу- міліції, в особі Любешівського РВ УМВС України у Волинській області; порушення законних прав ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на швидке та повне розкриття вчиненого відносно них злочину, викриття осіб, винних у його вчиненні та відшкодування заподіяних злочином збитків.

Згідно обвинувального акту дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.3 ст.364, ч.1 ст.366 КК України.

В судовому засіданні прокурор Базярук А.А. обвинувачення підтримав.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні винним себе не визнав.

Потерпілий ОСОБА_4 висунуті обвинувачення також підтримав.

Допитавши в судовому засіданні обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_13, ОСОБА_14, дослідивши речові та письмові докази у справі, суд дійшов висновку про те, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 364 та ч.1 ст.366 КК України є недоведеним.

Так, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину свою у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не визнав та пояснив суду, що, відповідно до наказу начальника управління МВС України у Волинській області № 130 о/с від 29.12.2006, працював на посаді дільничного інспектора міліції Любешівського РВ УМВС України у Волинській області. Упродовж з 29.11.2010 по 02.12.2010 він проводив перевірку в порядку ст. 97 КПК України за фактом бійки у барі «Міраж». З цією метою він відбирав пояснення у ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_11, а також у ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 Всі пояснення за своєю суттю відповідають даним, які повідомляли опитувані особи. Підписи від їх імені він не робив. На підставі встановлених ним під час перевірки даних 03.12.2010 було винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. Вважає, що жодних протиправних дій не вчиняв, владу та службове становище всупереч інтересів служби не використовував, не діяв в інтересах третіх осіб, а лише зазначив у вказаній Постанові свою правову позицію з цього приводу.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 пояснив, що внаслідок подій в барі «Міраж» 28 листопада 2010 року йому були заподіяні тілесні ушкодження ОСОБА_6, ОСОБА_5,ОСОБА_7 Вважає, що обвинувачений незаконно відмовив 03.12.2010 у порушенні кримінальної справи за даним фактом, таким чином надавши можливість ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 уникнути відповідальності за його побиття.

При цьому ОСОБА_4 зазначив, що під час бійки і вже потім, коли він перебував у лікарні, йому були невідомі особи, які його побили. Цих осіб встановив дільничний інспектор ОСОБА_1. та повідомив це потерпілому, коли приходив до нього в лікарню.

Потерпілий ОСОБА_4 вказав також, що обвинувачений приходив до нього в лікарню неодноразово і підтвердив той факт, що він відбирав у нього пояснення. Проте вказує, що він ставив свій підпис тільки під анкетними даними, а під текстом пояснень свій підпис не ставив.

Також потерпілий наполягає на тому, що зміст його пояснень, викладених у поясненні, відібраному ОСОБА_1 29.11.2010, не відповідає фактичним обставинам, що в них не зазначено, що його не тільки били, але і змушували ставати на коліна та вибачатись, що на його думку було особливо образливим.

В той же час, в ході дослідження матеріалів кримінального провадження було встановлено, що на аркуші 139 у томі першому міститься протокол допиту потерпілої особи ОСОБА_4 від 07 лютого 2011 року. Допит проводився прокурором Любешівського району Степанюком С.С. В протоколі допиту зазначено, що ДІМ Любешівського РВ УМВС України 29.11.2010 відібрав у нього пояснення, про що він поставив свій підпис під текстом.

Суд не приймає до уваги пояснення ОСОБА_4 про те, що в даному випадку він мав на увазі під текстом анкетних даних, оскільки в судовому засіданні потерпілий чітко вживає терміни підпис під анкетними даними та підпис під текстом пояснень.

Під час допиту свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_4 було поставлено запитання, про те чи правда, що ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 пропонували йому відшкодувати моральну шкоду і чи мав би він до них претензії та чи звертався б щодо порушення кримінальної справи у випадку, якби вони домовились про розмір відшкодування. На що потерпілий відповів, що в такому випадку він не мав би до них претензій. Отже, на момент, коли ОСОБА_1 приймав рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, потерпілий очікував, що все-таки ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 без тяганини відшкодують йому завдану шкоду.

Вказана обставина також підтверджується наданими суду показаннями свідка ОСОБА_12, яка є дружиною потерпілого. Свідок вказала, що вони з чоловіком не мали б ніяких претензій до осіб, що його побили, як би ті відшкодували названу їм суму, а також повідомила, що вони очікували, що саме так і буде.

Щодо посилання потерпілого ОСОБА_4 на те, що ОСОБА_1 неналежним чином виконав свої обов'язки, оскільки не надав йому направлення для проходження медичного освідування, то судом встановлено, що коло посадових обов'язків дільничного інспектора визначалося Положенням "Про службу дільничних інспекторів міліції в системі міністерства внутрішніх справ України", затвердженого наказом МВС України від 20.10.2003 № 1212 (том 3 арк. 106, 107, 108-114). Відповідно до Положення до кола посадових обов'язків ОСОБА_1 не входило видача направлень для проведення медичного освідування. Вказана обставина також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14

В ході судового розгляду не знайшли підтвердження матеріалами кримінального провадження посилання потерпілого на те, що дії ОСОБА_1, щодо відібрання пояснень та винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, були спрямовані на користь ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, щоб останні змогли уникнути відповідальності за свої пртиправні дії. Судом встановлено, що саме ОСОБА_1 викрив осіб, які нанесли побої потерпілому ОСОБА_4, а також громадянам ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Вказаний факт підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_8 За таких обставин суд вважає недоведеним той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 діяв в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, мав корисливий мотив чи іншу особисту заінтересованість.

Оцінивши наявні покази потерпілого, обвинуваченого та свідків у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що показання потерпілого ОСОБА_4 є непослідовними, суперечливими, а в сукупності з показами інших свідків по справі вказують на те, що під час опитування його ОСОБА_1 у 2010 році ОСОБА_4, сподіваючись на добровільне відшкодування йому шкоди, та щоб не надавати розголосу інформації, що є для нього принизливою, дільничному ОСОБА_1 повідомив не повну інформацію про події, що відбувались 28.11.2010 в барі "Міраж". Однак, згодом, не отримавши добровільного відшкодування в очікуваному ним розмірі від ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, змінив свої покази.

Особливе значення у даній справі мають покази ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, оскільки пояснення вказаних осіб не ставляться під сумнів, в тому числі стороною обвинувачення. При цьому, як вбачається із матеріалів кримінального провадження і було встановлено судом при розгляді даної кримінальної справи та направленні її на для проведення додаткового розслідування, вказані пояснення враховувались ОСОБА_1 при винесенні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.

Допитаний в судовому засіданні зі сторони обвинувачення свідок ОСОБА_6 показав, що пояснення, з приводу бійки в барі «Міраж», вони з ОСОБА_7 давали дільничному інспектору міліції ОСОБА_1 під навісом бару. Текст пред'явлених їм для ознайомлення пояснень відповідає тим обставинам, які вони повідомляли ОСОБА_1 під час їх опитування. Ці пояснення вони підписували власноручно. До даної події вони не були знайомі з ОСОБА_1 і ніяких прохань до нього з приводу вчинення ним будь-яких протиправних дій на їх користь не висловлювали.

Після направлення справи для проведення додаткового розслідування слідчим Лизуном А.С. постановою від 21 травня 2013 року було призначено повторну почеркознавчу експертизу (том 1 арк.24-29). Однак, її проведення було доручено тій же експертній установі, висновок якої постановою Любешівського районного суду від 24 січня 2013 року про направлення кримінальної справи для проведення додаткового розслідування було визнано неналежним доказом у справі, що дає підстави поставити висновки експерта під сумнів.

У висновку судово-почеркознавчої експертизи № 490 від 22 травня 2013 року (том 1 арк. 32-45) зазначено, що виконання підпису від імені ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_11 конкретною особою - не встановлено. Інших доказів, що вказували б на те, що підпис виконано обвинуваченим ОСОБА_1 стороною обвинувачення не надано.

В ході дослідження постанови про призначення почеркознавчої експертизи (том 1 арк. 24-29) та постанов про відібрання зразків підпису, необхідних для експертного дослідження, протоколів про відібрання зразків підпису, необхідних для експертного дослідження, експериментальних зразків підписів ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_8 (том 4 арк. 157-234) судом встановлено порушення вимог пункту 5 Інструкції "Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08.10.1998. Вказана норма встановлює, що відбирати експериментальні зразки почерку необхідно у два етапи. На першому етапі особа, почерк якої підлягає ідентифікації, виконує текст за тематикою, близькою до досліджуваного об'єкта, у звичних умовах (сидячи за столом, із звичним приладдям письма, при денному освітленні). На другому етапі зразки відбираються під диктовку тексту, аналогічного за змістом тому, що досліджується, або спеціально складеного тексту, який містить фрази, слова і цифри, узяті з рукописного тексту, що досліджується. На цьому етапі зразки відбираються в умовах, що максимально наближаються до тих, у яких виконувався рукописний текст, що досліджується, тобто в тій самій позі (лежачи, стоячи та ін.), таким самим приладдям письма та на папері того самого виду (за розміром, лінуванням, характером поверхні тощо), що й документ, який досліджується. Якщо буде помічено, що той, хто пише, намагається змінити свій почерк, темп диктовки слід прискорити.

Як вбачається з матеріалів справи опитування ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 проводилось в різних місцях (лікарні, барі, вулиці тощо). При цьому досудовим слідством в повному обсязі не встановлено в яких позиціях підписуючі особи перебували під час підписання документів та не дотримано вимоги про відтворення відповідних умов при відібранні зразків підписів.

Експериментальні зразки ж підписів відібрані у кабінеті прокуратури при денному освітлені в положенні сидячи та стоячи. При цьому не зазначена поверхня, на якій знаходились аркуші під час відібрання зразків, зокрема, не зазначено, чи підкладалися під аркуші інші аркуші або інший матеріал для пом'якшення поверхні, чи зразки відбирались на твердій поверхні; чи відбиралися зразки у повільному чи швидкому темпі.

Під час досудового слідства взагалі не з'ясовано обставини підписання пояснення ОСОБА_4 Проте, як вбачається з матеріалів дослідчої перевірки, пояснення у ОСОБА_4 відбиралось у приміщенні лікарні, в той час як ОСОБА_4 знаходився у тяжкому стані (покази самого ОСОБА_4 та ОСОБА_12.).

Експериментальні зразки підписів відібрані не в умовах, в яких підписувались пояснення. Як вбачається з матеріалів справи підписання пояснень відбувалось за несприятливих обставин, що могло потягти за собою зміну властивостей підпису, що в подальшому, після порівняння з підписами, вчиненим у сприятливих умовах, розцінено як їх підробка з візуальним наслідуванням.

За таких умов суд не може прийняти до уваги висновок експертизи № 490 від 22 травня 2013 року (том 1 арк. 32-45), як належний та допустимий доказ у справі

На підставі ст. 90 КПК України, суд визнає не допустимими доказами у справі пояснення ОСОБА_9 від 29.11.2010, ОСОБА_11 від 02.12.2010, ОСОБА_8 від 01.12.2010, оскільки зі змісту постанови Любешівського районного суду про направлення справи для проведення додаткового розслідування від 24 січня 2013 року (том 3 арк. 208-218) та з окремої постанови від цьогож числа (том 3 арк. 219-222) вбачається, що постанова про виділення матеріалів з кримінальної справи була визнана судом незаконною.

Суд також вважає, що недопустимими доказами у справі є пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_10, оскільки зі змісту постанови Любешівського районного суду про направлення справи для проведення додаткового розслідування (том 3 арк. 208-218) та з окремої постанови (том 3 арк. 219-222) вбачається, що суд визнав незаконним проведення виїмки матеріалів із архіву Любешівського районного суду, на підставі якого було проведено виїмку пояснень ОСОБА_4 та ОСОБА_10

З огляду на те, що недопустимими доказами у справі є речові докази - пояснення ОСОБА_9 від 29.11.2010, ОСОБА_11 від 02.12.2010, ОСОБА_8 від 01.12.2010, ОСОБА_4 від 29.11.2010, ОСОБА_10 від 30.11.2010, то висновок судово-почеркознавчої експертизи № 490 від 22 травня 2013 року (том 1 арк. 32-45), де об'єктом дослідження виступали вказані речові докази, також визнається судом недопустимим доказом.

Відповідно до положень ст. 364 КК України, під зловживанням владою або службовим становищем розуміється умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Обов'язковою умовою наявності складу цього злочину є наявність корисливого мотиву чи іншого особистого інтересу або інтересу третіх осіб у вчиненні зловживання владою чи службовим становищем.

Обґрунтовуючи наявність особистого інтересу, в обвинувальному акті не зазначено в чому виражається корисний мотив чи інший особистий інтерес обвинуваченого. Стороною обвинувачення суду не було надано доказів того, що ОСОБА_1 діяв при винесенні постанови про відмову в порушенні кримінальної справи в інтересах ОСОБА_5, ОСОБА_7 чи ОСОБА_6, які могли уникнути кримінальної відповідальності.

Стороною обвинувачення не взято до уваги, що винні у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_4 дільничним інспектором міліції ОСОБА_1 були встановлені під час дослідчої перевірки, що в разі порушення кримінальної справи злочин було б відразу «розкрито».

У відповідності до вимог ст. 97 КПК України ( в редакції 1960 року ) за результатами перевірки події, що мала місце 28 листопада 2010 року в барі "Міраж" та на вулиці біля даного бару, ОСОБА_1 на підставі зібраних матеріалів прийняв рішення у вигляді постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, роз"яснив порядок оскарження даної постанови, право на звернення до суду в порядку ст.27 КПК України ( в редакції 1960 року ) по питанню притягнення до відповідальності ОСОБА_5 та ОСОБА_10 за нанесення тілесних ушкоджень і побоїв в порядку приватного звинувачення, направив постанову прокурору, який здійснює нагляд.

Таким чином, такі його дії, на думку суду, не створили реальної можливості настання таких негативних наслідків, як можливість уникнення ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 кримінальної відповідальності, порушення законних прав потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_8 на швидке та повне розкриття вчиненого відносно них злочину, викриття осіб, винних у його вчиненні та відшкодування заподіяних злочином збитків, приховування злочину, вчиненого ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і, таким чином, підриву престижу та авторитету державного правоохоронного органу- міліції, в особі Любешівського РВ УМВС України у Волинській області.

Крім того, відповідно до ст. 366 КК України під службовим підробленням розуміється складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів. Оголошуючи ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, органи досудового слідства вказали, що він вніс до пояснення від імені ОСОБА_4 від 29.11.2010, ОСОБА_8 від 01.12.2010, ОСОБА_11 від 02.12.2010, ОСОБА_16 від 30.11.2010, ОСОБА_9 від 29.11.2010 завідомо неправдиві дані, що приховали реальні обставини вчинення хуліганства та які не відповідали дійсним обставинам скоєння злочину.

Проте, а ні в пред'явленому обвинуваченні, а ні у допитах ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_16, ОСОБА_9 не з'ясовано, які ж саме неправдиві дані вніс до їх пояснень ОСОБА_1

З огляду на те, що об'єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища, такий злочин проявляється тільки в активній поведінці службової особи і може бути вчинений однією з декількох альтернативно передбачених у ч. 1 ст. 366 КК дій: а) внесення до документів неправдивих відомостей; б) інше підроблення документів; в) складання неправдивих документів; г) видача неправдивих документів, - суд дійшов висновку, що матеріали кримінального провадження не містять доказів внесення обвинуваченим до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

Так, у поясненнях зазначено, що 28.11.2010 року приблизно о 21.00 год. біля бару «Міраж», між ОСОБА_4 та ОСОБА_8, з одного боку, та ОСОБА_5 з невстановленими на той час особами, з іншого боку, виникла сварка, яка переросла у бійку. Під час бійки ОСОБА_5 вживав нецензурну лайку, ображав, принижував та побив ОСОБА_4

В ході судового розгляду не доведено, що обвинувачений навмисно викривив інформацію, що йому надавалась. Щодо можливої неповноти відображених даних, то це є оціночним поняттям і жодним чином не може бути підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Крім того, аналізуючи пояснення ОСОБА_11 від 18.01.2011 та ОСОБА_9 від 20.01.2011, відібрані слідчим прокуратури Любешівського району ОСОБА_17, то інформація, викладена у цих поясненнях повністю співпадає з інформацією, викладеною у їх поясненнях, відібраних ОСОБА_1

Тобто, повідомляючи ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочину за внесення до офіційних документів недостовірної інформації, сторона обвинувачення не звертає уваги, що аналогічна за змістом та повнотою інформація відображена у поясненнях, відібраних слідчим прокуратури.

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності та кожен окремо з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд вважає, що отриманих доказів недостатньо для постановлення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1, а тому його слід виправдати за недоведеністю його вини у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 364 КК України та ч.1 ст. 366 КК України.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат, обставини які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

Стаття 62 Конституції України передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи в сукупності досліджені під час судового розгляду докази з точки зору достатності та взаємозв'язку і приймаючи до уваги, що доказів, які б беззаперечнодоводили вину обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 364 КК України та ч.1 ст. 366 КК України, у кримінальному провадженні не добуто, суд вважає, що пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення не доведено в судовому засіданні, а тому його необхідно виправдати.

Відповідно до ч. 1. п. 2 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Тому, в силу вищевикладеного обґрунтування, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 повинен бути виправданий за ч. 3 ст. 364 КК України та ч.1 ст.366 КК України через не доведення вчиненням ним кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується.

До вступу вироку в законну силу залишити ОСОБА_1 обраний запобіжний захід- підписку про невиїзд.

Цивільний позов у справі не заявлявся, арешт на майно не накладався.

Судові витрати за залучення експертів у кримінальному провадженні в сумі 1764,96 грн. прийняти на рахунок держави.

Долю речових доказів суд вирішує в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 373,374, 376 КПК України, суд -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. В'язівне, Любешівського району Волинської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, не працюючого, не судимого, жителя АДРЕСА_1, визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та виправдати його за ч. 1 ст.366 КК України за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. В'язівне, Любешівського району Волинської області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, не працюючого, не судимого, жителя АДРЕСА_1, визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 364 КК України та виправдати його за ч. 3 ст.364 КК України за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

На період до набрання вироком суду законної сили залишити ОСОБА_1 обраний раніше запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Цивільний позов у справі не заявлявся, арешт на майно не накладався.

Речові докази: оригінали пояснень ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_10; оригінали 2 постанов про відмову в порушенні кримінальної справи від 03.12.2010 ; відеокасети із допитами потерпілого і свідків; документи із вільними зразками почерку та підписів ОСОБА_10 та ОСОБА_4; фотографії матеріалів кримінальної справи відносно ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а також фотографії кримінальної справи відносно ОСОБА_7 ( записані на оптичний диск )- залишити при матеріалах справи.

Судові витрати за залучення експертів у кримінальному провадженні в сумі 1764,96 грн. прийняти на рахунок держави.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Волинської області на протязі 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуючий: /підпис/ В.О.Труш

З оригіналом вірно.

Суддя Любешівського

районного суду В.О.Труш