АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/7767/13 Справа № 0417/2-748/2012 Головуючий у 1 й інстанції - Грищенко В.М. Доповідач - Максюта Ж.І.
Категорія 27
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 жовтня 2013 року апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - Максюти Ж.І.
суддів - Слоквенка Г.П., Кочкової Н.О.,
при секретарі - Глубоченко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську
апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - філія «Дніпропетровське регіональне управління» ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» про стягнення сплачених грошових коштів, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 27.11.2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки за договором № 020/06/02/08. Позивач через неспроможність відповідача вчасно виконувати зобов'язання перед банком, за кредитним договором, з метою уникнення негативних для себе наслідків, що місяця сплачував грошові кошти згідно умов кредитного договору. Весь цей час транспортний засіб, автомобіль НОМЕР_1 знаходився у користуванні позивача. На підставі ч.2 ст.556 ЦК України, та п.2.4 договору поруки позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути сплачені ним як поручителем грошові кошти у сумі 32326,11 грн., але відповідач відмовився, у зв'язку з чим ОСОБА_2 був змушений звернутися до суду з даним позовом. Просив суд стягнути з ОСОБА_3 суму боргу 19425 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2012 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - філія «Дніпропетровське регіональне управління» ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» про стягнення сплачених грошових коштів відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду від 25.06.2012 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість такого рішення через порушення норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав.
Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову, суд виходив з того, що ним не надано доказів на обґрунтування своїх позовних вимог. Позивач в обґрунтування своїх вимог надав суду копії банківських виписок з яких вбачається, що він сплатив третій особі суму у розмірі 19425,00 грн. та незавірені копії квитанцій про сплату коштів за кредитом 020/06-ФЛ/08 від 27.11.2006 року. В квитанціях платник ОСОБА_2, але код платника та його паспортні дані не вказані, тобто особу яка сплачувала за договором належним чином не встановлено.
Також зазначив, що дії позивача по сплаті боргу за відповідача виходять за рамки договору поруки. Виконання саме позивачем зобов'язань за кредитним договором викликає сумніви.
З таким висновком суду погодитись не можна, оскільки в рішенні суду не зазначені нормативні акти, яким би не відповідали квитанції про сплату грошових коштів позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.11.2006 року між ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір на суму 23918 грн., виконання якого було забезпечено договором поруки, укладеним у той же день між ПАТ «Банк Фінанси та Кредит», ОСОБА_2, та ОСОБА_3.(а.с.6-10).
За погодженням з ОСОБА_3, позивач ОСОБА_2 перераховував гроші за кре дит і у квитанціях спочатку вписував прізвище відповідача, а потім своє - ОСОБА_2, що підтверджується листом з ПАТ «Банк Фінанси та Кредит» від 05.12.2011 року, вих. № 4503 з додатками (з 26 випадків платником значиться лише у 10 відповідач, а у 16 випадках оплату проводив ОСОБА_2 на суму 12055 грн.) (а.с.115,116).
Факт згоди на виплату кредиту позивачем та виплати більшої її частини ним (позивачем) підтверджується постановою Нікопольського міського відділу УМВС У Дніпропетровській об ласті від 03.07.2010 року про відмову в порушені кримінальної справи, згідно якої опитаний ОСОБА_3 підтвердив зазначені факти (а.с. 15).
Також, ОСОБА_3 не заперечував вказані обставини і в суді апеляційної інстанції, але зазначив, що ОСОБА_2 сплачував кредит грішми. які він надавав ОСОБА_2 особисто.
Як вбачається з наданих позивачем та завірених банком оригіналів квитанцій, завірених копій заяв на переказ готівки з 10.08.2007 р. по грудень 2007 р., включно, позивачем перераховано на виплату кредитного договору 3685 грн. (737 грн. х 5 міс); з січня 2008 р. по грудень 2008 року включно 9107 грн. (737 грн. х 11 міс. +1000 грн.); з січня 2009 року по квітень 2009 року включ но, червень, липень, серпень, вересень 5896 грн. (737 грн. х 8 міс.), а всього на суму 18688 грн.
В зазначених заявах на переказ коштів, в розділі платник, стоїть підпис позивача. Доказів на підтвердження своїх тверджень про передачу готівки позивачу особисто, відповідач суду не надав.
Відповідачем надано суду заяви про переказ готівки за його підписом за інший період, що підтве рджується матеріалами справи та не заперечується позивачем(а.с 55,79).
Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача сплачених грошових коштів, ОСОБА_2 посилався на те, що він як поручитель виконав за ОСОБА_3 зо бов'язання за кредитним договором, укладеним 27.11.2006 року з ПАТ «Банк Фінанси та Кре дит», а тому має право вимоги до боржника про повернення грошових коштів.
Такі вимоги позивача є законними та обґрунтованими.
Відповідно до ч.3 ст.528 ЦК України, інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, пра во застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
Згідно до п.З ч. 1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем.
У відповідності до ч. 1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Частиною 1 ст.516 ЦК України передбачено заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника.
На підставі вказаних норм позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню у сумі 18688 грн., а також судові витрати по сплаті в розмірі 294,18 грн.
Отже вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначені обставини справи та вимоги закону не врахував та помилко во дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314 ЦПК України, апеляційний суд , -
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2012 року - скасувати.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 18688 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 294,18 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Судді