ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" жовтня 2013 р. Справа № 809/2024/13-а
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
cудді Боршовського Т.І.
за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.
представника позивача: Мельника О.Г.
представника відповідача: Кічури Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Фірма "Інтерлок"
до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області
про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення № 0012491503 від 24.05.2013 року,-
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство фірма «Інтерлок» (надалі - позивач, ПП) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - відповідач, ДПІ в м.Івано-Франківську) про визнання протиправними дій посадових осіб ДПІ в м.Івано-Франківську щодо складання і встановлення порушень в акті камеральної перевірки податкової звітності від 07.05.2013 року за № 3453/15-03/31789799 та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0012491503 від 24.05.2013 року.
Позовні вимоги мотивовано тим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0012491503 від 24.05.2013 року про донарахування позивачу сум грошових зобов'язань з орендної плати за землю за основним платежем на суму 382262,58 грн. та за штрафними санкціями на суму 68262,18 грн., прийняте на підставі акту камеральної перевірки за № 3453/15-03/31789799 від 07.05.2013 року, є неправомірним, оскільки висновки податкового органу зроблені без врахування положень ст.ст. 2, 14, 16, 17 Закону України «Про плату за землю», ст. 201 Земельного кодексу України, та факту визнання рішенням Івано-Франківського міського суду від 14.12.2009 року, залишеним без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.12.2010 року, незаконним п. 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська». За вказаного, вважає позивач, ним правомірно зменшено податкові зобов'язання з орендної плати за період: 2010 - 2011 роки згідно поданих до податкового органу уточнюючих декларацій, оскільки в договорах оренди землі від 10.11.2009 року застосована ставка орендної плати за землю, обрахована з нечинної грошової оцінки землі. В доповненні до позовної заяви від 09.08.2013 року (вх. 8581 від 12.08.2013 року) позивач також посилається на те, що в податкового органу були відсутні правові підстави для проведення камеральної перевірки, та фактично проведено документальну перевірку, без дотримання передбаченої податковим законодавством процедури її проведення.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Також додатково зазначив про те, що оскарженим податковим повідомленням позивача двічі притягнено до відповідальності за одне й теж саме правопорушення. Просив позов задовольнити повністю.
Відповідач в письмових запереченнях на позовну заяву (вх. № 8768 від 15.08.2013 року) проти позову заперечив, посилаючись на те, що ним відповідно до вимог ст. 75 Податкового кодексу України проведено камеральну перевірку поданих позивачем уточнюючих податкових декларацій з орендної плати за землю за 2010-2011 роки, за результатами якої правомірно прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення про донарахування вказаному платнику грошових зобов'язань з орендної плати та штрафних санкцій, оскільки останнім безпідставно зменшено грошові зобов'язання з вказаного податку без внесення, в порушення вимог ст.ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі», п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України, змін до укладених з Івано-Франківською міською радою договорів оренди щодо розміру орендної плати.
Представник відповідача в судовому засіданні вказані заперечення проти позову підтримала та просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено наступне.
ПП фірма «Інтерлок» зареєстроване 01.02.2002 року як юридична особа, ідентифікаційний код 31789799, місце знаходження: 78018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Гетьмана Мазепи, 168, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, отриманими з офіційного веб-сайту адміністратора даного реєстру: http://irc.gov.ua.
Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у м.Івано-Франківську проведена камеральна перевірка податкової звітності ПП фірми «Інтерлок», ідентифікаційний код 31789799 з питання подання уточнюючих податкових декларацій з плати за землю за 2010 рік (вх. № 9007157092 від 04.04.2013 року) та 2011 рік (вх. № 9017179807 від 04.04.2013 року) за наслідками проведеної якої складено акт № 3453/15-03/31789799 від 07.05.2013 року (надалі - акт перевірки).
Як вбачається з вказаного акту перевірки, податковим органом зроблено висновок, що позивачем занижено в уточнюючій податковій декларації з плати за землю за 2010 рік податкові зобов'язання на суму 163826,82 грн., та в уточнюючій податковій декларації з плати за землю за 2011 рік податкові зобов'язання на суму 218435,76 грн.
Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що позивачем в порушення ст.ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі», та п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України безпідставно, шляхом подання уточнюючих податкових декларацій, зменшено податкові зобов'язання по орендній платі за землю комунальної власності, які визначені в укладених між ним та Івано-Франківською міською радою договорах оренди землі від 10.11.2009 року, без внесення до них змін щодо розміру орендної плати відповідно до законодавства України та «Положення про оренду земельних ділянок у м.Івано-Франківську та порядку розрахунку орендної плати за земельні ділянки», затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 30.12.2011 року № 555-18.
Судом перевірено доводи позивача, викладені в доповненні до позовної заяви, щодо неправомірності проведення перевірки за результатами якої прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення, та не встановлено порушень в діях посадової особи відповідача, що проводила камеральну перевірку, вимог чинного податкового законодавства, що регламентують порядок та підстави проведення камеральних перевірок, їх оформлення, встановлюють правові наслідки за результатами (висновками) її проведення, а саме: п.п. 20.1.4, 20.1.27, 20.1.28 п. 20.1 ст. 20, п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 76, п. 86.2 ст. 86 Податкового кодексу України, які б вплинули на правильність прийнято за наслідками її проведення податкового повідомлення рішення.
На підставі акту камеральної перевірки № 3453/15-03/31789799 від 07.05.2013 року, ДПІ у м.Івано-Франківську було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0012491503 від 24.05.2013 року, яким ПП фірмі «Інтерлок» збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю за основним платежем на суму 382262,58 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 68262,18 грн.
Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням № 0012491503 від 24.05.2013 року, ПП фірма «Інтерлок» оскаржила його до суду в порядку адміністративного судочинства.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та виходив з таких норм законодавства, що їх врегульовували.
Судом встановлено, що між Івано-Франківською міською радою та ПП фірма «Інтерлок» укладено договір оренди землі від 10.11.2009 року, згідно якого вказана міська рада передала в оренду позивачу терміном на три роки земельну ділянку для обслуговування автосалону та станції технічного обслуговування автомобілів на вул. Гетьмана Мазепи, 168, загальною площею 0,5861 га згідно плану (схеми) земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої становить 5287318,03 грн. Згідно п. 7 Договору, орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 158620 грн. на рік. Вказаний договір зареєстрований 10.02.2010 року.
Також судом встановлено, що між Івано-Франківською міською радою та ПП фірма «Інтерлок» також укладено договір оренди землі від 10.11.2009 року, згідно якого вказана міська рада передала в оренду позивачу терміном на три роки земельну ділянку для обслуговування автосалону та станції технічного обслуговування автомобілів на вул. Гетьмана Мазепи, 168, загальною площею 0,4653 га згідно плану (схеми) земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої становить 4197558,57 грн. Згідно п. 7 даного Договору, орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі в розмірі 125927 грн. на рік. Вказаний договір зареєстровано 17.02.2010 року.
Вказані Договори оренди укладено сторонами на три роки (п. 6 Договорів).
Згідно пунктів 7 вказаних Договорів орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у вищезазначених розмірах на основі розрахунку, поданого орендарем протягом місяця з дня виникнення права користування земельною ділянкою. Розмір орендної плати підлягає щорічному уточненню відповідно до п. 8 вказаних Договорів, а саме: розрахунок орендної плати складається на підставі даних державного земельного кадастру за станом на перше січня поточного року і щороку подається орендарем орендодавцеві до першого поточного року з розбивкою річної суми земельного податку рівними частками за місяцями. При складанні розрахунку орендної плати враховується коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, що встановлюється згідно з чинним законодавством.
Як вбачається як зі звітних, так і уточнюючих податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2010 рік, поданих позивачем 30.01.2010 року, 11.03.2010 року, позивачем визначено розмір орендної плати на 2010 рік в розмірі 272730,53 грн., з врахуванням вищевказаних договорів оренди землі від 10.11.2009 року, зокрема, починаючи з лютого 2010 року, з щомісячною сплатою в лютому 2010 року - 14709,54 грн., з березня по грудень 2010 року - 25111,27 грн.
Як вбачається з податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік від 27.01.2011 року, з додатками № 1 до неї, що містить відомості із договорів оренди, позивачем задекларовано на 2011 рік орендну плату по договорах оренди землі від 10.11.2009 року, в розмірі 301335,24 грн., з щомісячним платежем в розмірі 25111,27 грн.
04.04.2013 року позивачем подано відповідачу уточнюючі податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата та земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2010-2011 роки, в яких нараховано орендну плату за земельні ділянки на 2010 рік в розмірі 108903,71 грн. та на 2011 році в розмірі 82899,48 грн.
В судовому засіданні встановлено, що пунктом 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська» введено в дію на території Івано-Франківської міської ради нову нормативну грошову оцінку земельних ділянок, а саме: з дати прийняття цього рішення. Крім цього, вказаним пунктом визнано такою, що втратила чинність нормативну грошову оцінку, затверджену рішенням Івано-Франківської міської ради від 12.03.1999 року, з дати введення в дію цього рішення ради.
Постановою Івано-Франківського міського суду від 14.12.2009 року у справі №2а-1965/2009 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Родон», Відкритого акціонерного товариства «Полімер», Відкритого акціонерного товариства «Промприлад», Відкритого акціонерного товариства «Будівельні матеріали», Відкритого акціонерного товариства «Залізобетон», Відкритого акціонерного товариства «Індуктор» до Івано-Франківської міської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача - Державне підприємство Міністерства оборони України « 63 котельно-зварювальний завод», Відкрите акціонерне товариство «Івано-Франківський локомотиворемонтний завод», Закрите акціонерне товариство «Солід», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - Державна податкова інспекція м. Івано-Франківська, визнано незаконним пункт 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10 липня 2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська».
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 року у справі №2а-1965/09/0907 апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.12.2010 року у справі № К-35155/10 скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.10.2010 року, а постанову Івано-Франківського міського суду від 14.12.2009 року, залишено в силі.
Частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
Таким чином, рішення Івано-Франківського міського суду від 14.12.2009 року, яким визнано незаконним пункт 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 10 липня 2008 року «Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська» набрало законної сили 22.12.2010 року.
Згідно пояснень представника позивача, позивачем здійснено перерахунок орендної плати за 2010 та 2011 роки, виходячи з нормативної грошової оцінки земель, затвердженої рішенням Івано-Франківської міської ради від 12.03.1999 року, та вищевказаного рішення суду, на підставі якого було відновлено його чинність.
Судом також враховано, що рішенням сесії Івано-Франківської міської ради шостого демократичного скликання від 25.06.2011 року № 248-Х/І внесено зміни до рішення сесії цієї міської ради від 10.07.2008 року «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Івано-Франківська», згідно пункту 2 якого, змінена редакція вказаного нормативно-правового акту набуває чинності з 01.01.2012 року.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України (надалі - ЗК) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт «в» ст. 12 ЗК).
Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку в період 2010 року визначались Законом України «Про плату за землю» № 2535-ХІІ від 03.07.1992 року (надалі - Закон № 2535-ХІІ).
Аналогічні правовідносини в 2011 році врегульовані Податковим кодексом України, що набрав чинності з 01.01.2011 року (надалі - ПК України).
Згідно з ст. 2 Закону № 2535-ХІІ використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Вказана норма також узгоджувалась з нормою п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України від 26 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», що був чинним до 01.01.2011 року, відповідно до якої до загальнодержавних платежів належать такі податки і збори (обов'язкові платежі) як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону № 2535-ХІІ є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Згідно з ст. 14 Закону № 2535-ХІІ платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону України «Про оренду землі» № 161-ХІV, орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Частиною 2 вказаного Закону, в редакції Закону від 25.03.2005 року № 2505-IV, передбачено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").
Частиною четвертою статті 21 Закону № 161-ХІV передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів. Розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».
В зв'язку з набранням чинності з 01.01.2011 року Податкового кодексу України, в частину 2 вказаної статті Закону № 161-ХІV внесено зміни та зазначено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України), а частину 4 цієї ж статті виключено.
Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2001 року, в п.п. 14.1.136 та 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 аналогічно до положень Закону України «Про плату землю» визначив, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. При цьому, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Статтею 288 розділу ХІІІ Податкового кодексу України передбачено, що:
підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;
не може перевищувати:
а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;
б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом;
в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки;
може бути більшою граничного розміру орендної плати, ніж зазначений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.
Плата за суборенду земельних ділянок не може перевищувати орендної плати.
Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.
Згідно п.п. 14.1.125 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України нормативна грошова оцінка земельних ділянок для цілей розділу XIII, глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений відповідно до законодавства центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Статтею 285 Податкового кодексу України передбачено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік, який починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Згідно з п. 286.2 ст. 286 цього ж Кодексу, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Пунктом 287 цієї ж статті Кодексу передбачено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Таким чином, статтею 21 Закону «Про оренду землі» та ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється сторонами за їх згодою у договорі оренди, в межах встановленого Законом України № 2535-ХІІ до 01.01.2011 року, та Податковим кодексом України з 01.01.2011 року, мінімального та максимального її розміру.
Статтею 30 Закону № 161-XIV встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
При цьому, статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає зі звичаїв ділового обороту.
Окрім цього, пунктом 7.1 Положення про оренду земельних ділянок у м. Івано-Франківську та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки, затвердженого рішенням 18 сесії 6 демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 30.12.2011 року № 555-18, розміщеного на офіційному веб-сайті Івано-Франківської міської ради: http://www.namvk.if.ua, що набрало чинності з 03.02.2012 року, і є чинним на день подання позивачем уточнюючих декларацій з орендної плати за 2010-2011 роки, передбачено, що розмір, індексація, форма, строки внесення та зміна орендної плати, відповідальність за її несплату встановлюються у договорі оренди землі між орендодавцем і орендарем.
Пунктом 9.1 вказаного Положення передбачено, що розмір орендної плати переглядається щороку у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни нормативно-грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміні ставок орендної плати, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом. Розмір річної орендної плати щороку за станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, відповідно до чинного законодавства.
Згідно з п. 11.1 цього Положення передбачено, що зміна або розірвання договору, в тому числі й у випадках передбачених п. 9.1, вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом. Винятком з цього правила згідно п. 11.4 Положення є лише випадки індексації орендної плати та ставок земельного податку при розрахунку та подачі землекористувачем в державну податкову інспекцію в м. Івано-Франківську щорічної податкової декларації, які не потребують перед цим укладенню додаткової угоди.
Таким чином, з системного аналізу вищевикладених норм вбачається, що оскільки договір оренди землі є цивільно-правовим правочином, то суб'єкт владних повноважень, який не є стороною договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України.
Зокрема, хоча відповідно до норм ст. 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ, ст.ст. 19-1, 20, 288 Податкового Кодексу України органи державної податкової служби й були наділені повноваженнями зі здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів орендної плати за землю (адмініструванням вказаного податку), проте ініціативою вносити зміни в договори оренди землі відповідно до ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону № 161-ХІV, ст. 30 Закону № 2535-ХІІ наділена одна зі сторін цих договорів, якими є позивач у справі та Івано-Франківська міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною територіальною громадою міста реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у її власності.
За наведеного, суд погоджуючись з доводами позивача про те, що зміна розміру нормативно-грошової оцінки землі є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, проте констатує, що вказана обставина в силу норм чинного законодавства не тягне автоматичної зміни розміру орендної плати.
Вказане узгоджується з висновком Верхового суду України, викладеним в постанові судової палати в адміністративних справах зазначеного суду від 11 червня 2013 року, в аналогічних правовідносинах.
За таких обставин та вираховуючи вищенаведені норми права, суд приходить до переконання про те, що контролюючий орган - орган державної податкової служби, на який покладено повноваження, зокрема, за правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до місцевого бюджету м.Івано-Франківська орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста, вправі відповідно до положень п.п. 19-1.1.1 п. 19-1.1 ст. 19-1, п.п. 20.1.27 п. 20.1 ст. 20, п..п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п. 86.8 ст. 86, п. 123.1 ст. 123, ст.ст. 286-288 Податкового кодексу України, виявивши факт заниження грошових зобов'язань з плати за землею, зокрема, й орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у комунальній власності, зобов'язаний прийняти податкове повідомлення-рішення, яким донарахувати платнику податків - орендарю земельної ділянки суму податкове зобов'язання з вказаного загальнодержавного податку із застосуванням штрафних санкцій.
Щодо посилання представника позивача на те, що до ПП «Фірма Інтерлок» вже притягалась до відповідальності за вказане правопорушення із посиланням на податкове повідомлення-рішення № 003581593 від 23.07.2012 року, то воно, на думку суду, не заслуговує на увагу, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи та нормам права.
Як вбачається з вказаного податкове повідомлення-рішення № 003581593 від 23.07.2012 року та акту камеральної перевірки № 5464/15-03 від 17.07.2012 року, на підставі якого воно прийняте, до ПП «Фірма Інтерлок» було застосовано відповідальність, передбачену ст. 126 Податкового кодексу України, а саме: нараховано штраф за порушення ним, визначених даним Кодексом, строків сплати самостійно узгоджених сум грошових зобов'язань з орендної плати в розмірі 20% погашеної суми податкового боргу. В той же час, оскарженим податковим повідомленням-рішення № 0012491503 від 24.05.2013 року до ПП «Фірма Інтерлок» застосовано відповідальність, передбачену п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, а саме: накладено штраф в розмірі 25% суми визначеного контролюючим органом відповідно до п. 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України податкового зобов'язання. За наведеного, в суду відсутні правові підстави для висновку про те, що оскарженим податковим повідомленням-рішенням позивач повторно притягнений до відповідальності за те ж саме правопорушення.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Вказане завдання адміністративного судочинства реалізується відповідно до ч. 1 ст. 6 зазначеного Кодексу наданням кожній особі права в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч. 2 ст. 2, ст. 104, п. 1 ч. 4 ст. 105 Кодексу адміністративного судочинства України такий захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень може здійснюватись, зокрема, шляхом оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень пред'явленням позову до адміністративного суду про визнання їх протиправними, та, як наслідок, про скасування або визнання нечинним рішення.
При розгляді та вирішенні такої адміністративної справи адміністративний суд повинен враховувати, що в розумінні ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вказане узгоджується з нормою ч. 2 ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку, враховуючи вище встановлене, відповідачем відповідно до норм ст. 11, ч. 2 ст. 71 КАС України доведено суду правомірність оскаржених позивачем дій та прийнятого ним рішення.
В той же час, позивач відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів суду належними та допустимими доказами обставин, які б вказували на те, що дії відповідача при проведенні камеральної перевірки та прийняте на підставі вказаної перевірки податкове повідомлення-рішення порушують його права, свободи та інтереси і вчинені відповідачем з порушенням критеріїв, передбачених ч. 3 ст. 2 вказаного Кодексу, за недотримання яких рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень не можуть вважатись правомірними. В той же час, судом не встановлено обставин, які б давали правові підстави для застосування передбаченого п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України принципу розв'язання конфлікту інтересів в спірних правовідносинах, на користь платника податків - позивача у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства фірма «Інтерлок» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій посадових осіб ДПІ в м.Івано-Франківську щодо складання і встановлення порушень в акті камеральної перевірки податкової звітності від 07.05.2013 року за № 3453/15-03/31789799 та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0012491503 від 24.05.2013 року слід відмовити повністю.
За таких умов, оскільки в даній справі не залучались свідки та не проводились судові експертизи, то відсутні судові витрати, які підлягають розподілу судом відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Боршовський Т.І.
Постанова складена в повному обсязі 07.10.2013 року.