ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
11.11.08 |
Справа №2а-3028/08/4 |
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі Заєвській Н.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
,
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного Фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АРК
про визнання дій неправомірними та спонукання до виконання певних дій
Суть спору: До Окружного адміністративного суду Автономної РеспублікиКрим звернулася з позовом ОСОБА_1 до Управління ПФУ в Центральному районі м. Сімферополя, просить визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р. № 2195-IV і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитина війни за 2006-2008 роки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.09.2008 року відкрито провадження по справі.
Під час судового розгляду позивач надіслав заяву про уточнення позовних вимог, просить визнати дії відповідача протиправними, та зобов'язати нарахувати та виплатити допомогу як дитині війни за 2006-2007р.р.
Ухвалою від 11.11.08р. за заявою позивача позовні вимоги про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за 2008р. залишено без розгляду.
У судове засідання позивач не з'явився, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, представив клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач Управління ПФУ в Центральному районі м. Сімферополя надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням представника в іншому судовому засіданні проте доказів наявності поважних причин неприбуття у судове засідання не надав; заперечень проти позову не надіслав не зважаючи на те, що був повідомлений 30.10.08р. про дату слухання справи.
Відповідно до частини 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Приймаючи до уваги, що позивач надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутністю, суд вважає можливим розглядати справу за відсутністю позивача на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши у порядку ст. 138 КАС України всі докази, суд
ВСТАНОВИВ:
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки встановлені Законом України "Про соціальний захист дітей війни".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-IV дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1року, що підтверджується паспортом серії ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто станом на час закінчення Другої світової війни їй було менше 18 років, тому вона являється особою, яка віднесена до категорій осіб, визнаних дітьми війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується посвідченням від 29.08.1994 року №132418/11, у тому числі на передбачену статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячну державну соціальну допомогу, підвищену на 30% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Згідно з частиною 1 статті 65 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2006 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 350 гривень, з 1 квітня - 359 гривень, з 1 жовтня - 366 гривень.
Згідно з частиною 1 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2007 рік затверджений у наступному розмірі з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Згідно з пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2005, № 983 "Про утворення урядового органу державного управління у складі Міністерства фінансів" Державне казначейство України являється урядовим органом державного управління, утвореним у складі Міністерства фінансів України. Відповідно до п. 1 Типового положення про Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 4 квітня 2006 р. № 332, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 9 квітня 2006 р. за № 454/12328 Головне управління Державного казначейства України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є територіальним органом Державного казначейства України, який утворюється Державним казначейством України за погодженням з Міністром фінансів України.
Таким чином, Управління Пенсійного фонду в Центральному районі м. Сімферополя у відносинах з фізичними та юридичними особами, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються органами виконавчої влади та суб'єктами владних повноважень.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідачів, які являються суб'єктами владних повноважень, здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, суд зобов'язаний встановити чи діяли відповідачі на підставі закону, чи являються їх дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Судом встановлено, що щомісячна державна соціальна допомога відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” розраховується на підставі мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначений частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Судом встановлено, що дійсно, згідно з частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом. Зазначена норма Закону введена в дію згідно із Законом України від 25.03.2005 року № 2505-IV.
Але суд враховує, що згідно з частиною 4 статті 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання щорічної грошової допомоги інвалідам та учасникам війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Крім того, судом встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлений також частиною 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", відповідно до якої для визначення мінімального розміру пенсії за віком з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, збільшений на 1 відсоток. Зазначена норма введена в дію Законом України від 15.03.2007 № 749-V, який набрав чинності після Закону України від 25.03.2005 № 2505-IV, яким встановлені обмеження в частині 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Тому відповідно до принципу дії закону в часі застосуванню підлягає закон, який набрав чинності пізніше.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 65 Закону України від 20.12.2005 № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" розміри державних соціальних гарантій на 2006 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, що відповідно, дає право керуватися встановленими розмірами прожиткового мінімуму для визначення державних соціальних гарантій за Законом України «Про соціальний статус дітей війни».
У Прикінцевих положеннях Закону України «Про соціальний захист дітей війни» Кабінету Міністрів України було дано доручення подати до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Невиконання цього доручення суб'єктами владних повноважень, колізії у застосування законодавчих актів не можуть бути визнані підставами для відмови у захисті прав позивача, які встановлені та визнані державою.
Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни необхідно здійснювати за наступною формулою:
з січня по березень 2006р. (350грн. х 30%) = 105 грн. щомісячно;
з квітня по вересень 2006р. (359грн. х 30%) = 107,70грн. щомісячно;
з жовтня по грудень 2006р. (366грн. х 30%) = 109,80грн. щомісячно.
з січня по березень 2007р. (380грн. х30%) = 114грн. щомісячно;
з квітня по вересень 2007р. (410,06грн. х30%)= 123,02грн. щомісячно;
з жовтня по грудень 2007р. (415,11грн.х30%)=124,53грн. щомісячно.
Судом встановлено, що розрахунок, здійснений позивачем по справі, щодо розміру щомісячної державної соціальної допомоги за 2006-2007 роки не суперечить розрахунку, проведеному відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, ч.1 ст.65 Закону України від 20.12.2005 №3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік", частинам 1, 3 ст.62 Закону України від 19.12.2006 №489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік", ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
Згідно зі статтею 110 Закону України від 20.12.2005 № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Відповідно до п.17 ст.77 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Але судом встановлено, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключений, тобто дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік поновлена.
Отже, в 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених, статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не існувало.
Згідно ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п. 12 ст.71 цього Закону з метою приведення окремих норм законів у відповідність з цим Законом зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
З'ясовуючи питання про можливість застосування до спірних правовідносин Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому нормативному акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Крім того, згідно з абзацом 1 п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 “Про незалежність судової влади” звернуто увагу на те, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав відповідно до частини 3 статті 8 КАС України гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції.
Статтею 1 Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.
Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.
Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до частини 2 статті Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами. Статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» визначено, що під державною соціальною гарантією розуміється саме встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.
Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний бюджет на 2007 рік” має відповідати вимогам Конституції та Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”.
Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Отже, встановлення Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” розміру та порядку виплати щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в меншому розмірі, ніж передбачено статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом. Позбавивши певну категорію осіб, які мають право на пільги як діти війни, права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги пунктом 12 статті 71, статтею 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” звужено обсяг цього права і водночас фактично скасовано конституційну гарантію забезпечення належних умов існування дітей війни.
Враховуючи викладене Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 “У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”(справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) стаття 111 та пункт 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Суд враховує, що відповідно до пунктів 5, 6 Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/20075 (справа про соціальні гарантії громадян) рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Таким чином, при визначені розміру щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни в 2006 та 2007 роках необхідно керуватися статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, а не положеннями Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, які визнані неконституційними, та положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», які фактично не позбавили осіб, отримувати зазначену соціальну допомогу.
Суд також враховує, що за Преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.
Суд приймає до уваги, що статтею 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що джерелами формування коштів Пенсійного фонду є також кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом. Статтею 113 Закону встановлено що у разі виникнення дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі (перевищення видатків над доходами, у тому числі з урахуванням резерву коштів Пенсійного фонду) у зв'язку із забезпеченням виплати пенсій в розмірі, передбаченому статтею 28 цього Закону такий дефіцит покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.
Суд звертає увагу, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання законів, якими передбачено певні соціальні гарантії, через відсутність коштів для їх виплати не є підставою для виправдання дискримінуючої невиплати щомісячної державної соціально допомоги дітям війни.
Крім того, суд також вважає, що державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, у тому числі той, що підтверджений судовим рішенням. Така відсутність коштів не може бути визнана як виключна обставина, та це є порушенням пункту 1 статті 6, статті 13 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованої Законом України від 11.09.1997 року, про що також зазначено в Рішенні Європейського суду з прав людини Справа “Жовнер проти України” від 29.06.2004 року.
Суд враховує, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційне через власний, у тому числі фінансовий, корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Суд також враховує, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.
На підставі викладеного, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо відмови в нарахуванні щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, визначених Законом України “Про соціальний захист дітей війни ” не може бути визнана такою, що вчинена на підставі, у межах повноважень, безсторонньо (неупереджено) та добросовісно, тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
У зв'язку зі складністю справи у судовому засіданні 11 листопада 2008 року судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 17 листопада 2008р.
Керуючись ст. ст. 94,99,100,158-163,167 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим щодо не нарахування у 2006-2007 р.р. ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
3. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1), 09.06.1939 року народження, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006 рік як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2006р. по 31.03.2006р. - у розмірі 105,00 грн. щомісячно, за період з 01.04.2006р. по 30.09.2006р. - у розмірі 107,70 грн. щомісячно, за період з 01.10.2006р. по 31.12.2006р. - у розмірі 109,08 грн. щомісячно; за 2007 рік як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2007р. по 31.03.2007р. - у розмірі 114грн. щомісячно, за період з 01.04.2007р. по 30.09.2007р. - у розмірі 123,02грн. щомісячно, за період з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. - у розмірі 124,53грн. щомісячно.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 гривня 40 копійок.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського адміністративного апеляційного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Циганова Г.Ю.