КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 17.11.2008                                                                                           № 14/91

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:            

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -ОСОБА_2. підприємець

 від відповідача -не зявився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від 26.08.2008

 у справі № 14/91  

 за позовом                               Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

 до                                                   Фізична особа - підприємець ОСОБА_1

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                  стягнення 25340,25 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 В березні позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за придбані  двері металеві та двері броньовані  в асортименті з урахуванням індексу інфляції у сумі 23 355,65 грн., пеню за прострочення виконання грошових зобов'язань  1 585,08 грн., 3% річних з простроченої суми за час затримки грошей у сумі  399,52 грн., всього 25 340,25 грн. А також  судові витрати в розмірі 253,40 грн. державного мита та 118,00 грн. інформаційно - технічних послуг.

 

                Рішенням  Господарського суду Чернігівської області від 26.08.2008р.  позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача 22 852,61грн. - боргу з врахуванням індексу інфляції, 1585,08грн.- пені, 399,25грн. - 3% річних, 248,37грн. - державного мита, 115,66грн. -                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

 

Відповідач  не погодившись з рішенням звернувся з апеляційною скаргою  в якій просить  скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким  відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

 

На обґрунтування апеляційної скарги   апелянт посилається на те, що він виконав належним чином  всі умови даного Договору і за отриманий ним товар сплатив в повному обсязі. Апелянт стверджує що позивач не видав  відповідачу квитанції  при здійснені оплати вартості товару, а лише поставив відмітку  про здійснення  оплати, є грубим порушенням закону саме з боку позивача.

 

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу в якому  просить рішення Господарського суду Чернігівської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, так як доводи апелянта  не мають законних підстав для скасування  рішення. 

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,  колегія встановила наступне.

 

15.05.07р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №15, (а.с.6) який згідно п.6.4 та п.6.5 діє з моменту його підписання сторонами та до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.

 

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов'язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити

 

Відповідно до п.1.1. договору продавець (позивач по справі) зобов'язується передати покупцю (відповідачу по справі) відповідний товар, а покупець прийняти і оплатити його у відповідності до умов договору.

 

Як свідчать матеріали справи та підтверджує відповідач на виконання умов договору позивач поставив відповідачу двері броньовані та двері металеві згідно накладних №05301 від 30.05.07р на суму 8650грн. (а.с.7), №06141 від 14.06.07р. на суму 4050грн.(а.с.7), №05151 від 15.05.07р. на суму 7140грн.(а.с.8), а всього на загальну суму 19840грн. Факт отримання товару підтверджується вказаними накладними підписаними позивачем та відповідачем.

 

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

 

Згідно п.3.1. договору оплата товару проводиться покупцем шляхом внесення 100% суми на розрахунковий рахунок продавця або готівкою на протязі 12 календарних днів з моменту отримання товару. 

 

У відповідності зі ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

 

В силу ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно зі ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

 

У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України, та статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

 

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. При цьому, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

 

Як зазначається в частині першій статі 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

 

Твердження апелянта стосовно того, що суд першої інстанції,  не взяв до уваги  накладні  відповідача з відповідними відмітками  про здійснення оплати вартості товару, колегія суддів неможе прийняти як обґрунтоване  з наступних підстав.

Відповідачем до матеріалів справи подані оригінали вказаних накладних на відпуск товару, в яких на строках „директор", „головний бухгалтер" заповнених позивачем міститься штамп, а саме штамп „ФОПОСОБА_2. СПЛАЧЕНО (а.с.26,27,28)

На примірниках накладних наданих позивачем (копії яких є в матеріалах справи) зазначені штампи відсутні.( а.с.7,8)

 

Позивач в наданих письмових та усних поясненнях заперечує наявність у нього штампу, відбиток якого поставлено на накладних про відпуск товару, та подав до матеріалів справи довідку Чернігівського МВ УМВС України в Чернігівській області вих №7/П-13 від 08.05.08р., в якій повідомляється, що дозвільною системою ЧМВ УМВС України в Чернігівській області було видано дозвіл №008125 від 26.03.07р. на виготовлення лише однієї круглої печатки для ФОП ОСОБА_2, що в період з 26.09.06р. по теперішній час Чернігівським МВ УМВС України в Чернігівській області дозвіл на право виготовлення будь-яких штампів для ФОП Поліщук не видавався.

 

Постановою Правління Національного банку України 15.12.2004 р. N 637, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за N 40/10320, затверджено ПОЛОЖЕННЯ про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі по тексту - Положення), яке розроблено відповідно до статті 33 Закону України „Про Національний банк України", визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

 

Відповідно до п.3.1. Положення касові операції оформлюються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

 

Згідно п.1.2 Положення розрахунковий документ - документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

 

Згідно п. 3.3. Положення приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

 

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів доходить висновку, що діючим законодавством встановлено певні засоби доказування щодо первинних документів, які підтверджують передачу та отримання грошових коштів підприємцями.

 

В матеріалах справи відсутні докази  первинних документів відповідача, у відповідності до приписів діючого законодавства України щодо передачі відповідачем та отримання позивачем готівкових коштів у сумі 19840грн. за отриманий відповідачем товар по накладним №05301 від 30.05.07р., №06141 від 14.06.07р. та №05151 від 15.05.07р.

 

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність штампу „СПЛАЧЕНО" на примірниках відповідача накладних №05301 від 30.05.07р., №06141 від 14.06.07р. та №05151 від 15.05.07р. не є належним та допустимим доказом у розумінні діючого законодавства України щодо оплати відповідачем отриманого товару. Таким чином, доводи апелянта спростовано стосовно належного виконання ним договору №15 від 15.05.07р. Отже, з вищезазначеного випливає, що відповідачем не проведена оплата товару в установлений договором №15 від 15.05.07р. строк.

 

 Посилання відповідача на порядок проведення позивачем розрахунків з іншими контрагентами не заслуговують на увагу, оскільки такі розрахунки не стосуються предмету спору.

 

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість відповідача за отриманий товар становить 19840грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

 

Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

 

Згідно зі ст.230 ГК України - штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

 

Згідно п.4.1. договору у випадку якщо покупцем буде прострочена оплата за товар, покупець вправі стягнути пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки до повної сплати товару.

 

Стосовно вимог позивача, щодо стягнення  з відповідача 1585,08грн. пені за період з 30.05.07р. по 29.12.07р. колегія суддів  вважає , що суд першої інстанції цілком правомірно стягнув з відповідача  пеню в сумі 1585,08грн.

 

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

 

Позивач просить сягнути з відповідача заборгованість з урахуванням індексу інфляції в сумі 23355,65грн. та 399,52грн. три проценти річних за період з 29.06.07р. по 29.02.08р.

 

Дослідивши поданий позивачем розрахунок зазначених сум, суд першої інстанції доходить висновку, що при нарахуванні інфляції та 3% річних позивачем допущено арифметичні помилки, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення заборгованості в врахуванням індексу інфляції в сумі 22852,61грн. та в частині стягнення 3% річних - в сумі 399,25грн., в решті стягнення вимог відмовив.

 

Оскільки відповідач в порушення ст.525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України, взяті на себе зобов'язання не виконав, за отриманий товар своєчасно не розрахувався, колегія суддів  погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення основного боргу з врахуванням індексу інфляції в сумі 22852,61грн., в частині стягнення пені в сумі 1585,08грн., 3% річних в сумі 399,25грн. В решті позову відмовлено вірно.

Враховуючи, що спір виник з вини відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням договірних зобов'язань та відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача державне мито в сумі 248,37грн. та 115,66грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним вимогам.

 

Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються  на Відповідача.

З огляду на викладене, колегія приходить до висновку, що оспорюване рішення   відповідає чинному законодавству, фактичним  обставинам та матеріалам справи, підстав до його скасування або зміни не вбачається.

 

Керуючись ст.ст. 99,101, 103, 105  ГПК України, Київський  апеляційний господарський суд -

 

ПОСТАНОВИВ:

 1.Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду  Чернігівської області  від 26.08.2008 р. по справі №14/91 залишити без змін.

3. Матеріали справи №14/91 повернути Господарському суду Чернігівської області

 Головуючий суддя                                                                       

 

 Судді