УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №: 121/3660/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Веденмеєр М.В.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Горбань В. В.
"30" вересня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіГорбань В.В.
СуддівМакарчук Л.В., Шестакової Н.В.
При секретаріВостріковій К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності, за зустрічним позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2013 року,
В С Т А Н О В И Л А :
25 квітня 2013 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності. Вимоги мотивовані тим, що їм на підставі свідоцтва про право власності на спадщину, виданого 06.08.1999 року 1 Ялтинською державною нотаріальною конторою, і на підставі договору дарування частки квартири, посвідченого Першою ялтинською державною нотаріальною контрою 23.04.2007 року, належить на праві спільної часткової власності квартира № 2, яка складає 3/10 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Раніше зазначена квартира належала ОСОБА_10, який викупив її у держави за договором купівлі-продажу частки будинку 20.03.1992 року. Належністю до зазначеної квартири ще до її викупу у держави у 1992 році були допоміжні будови - сарай літ. «Б» та душ літ. «Д», які розташовані на прибудинковій території. Зазначають, що ці приміщення були збудовані власними силами ОСОБА_10 та за його рахунок і ними він на протязі життя користувався. Після смерті ОСОБА_10 сараєм та душем користувалися позивачі у справі і на час подачі позову вони здійснюють необхідний догляд та ремонт зазначених допоміжних приміщень. Наприкінці 2012 року позивачам стало відомо, що вищезазначені приміщення за документами БТІ стали належністю квартири № 3, власниками якої є відповідачі у справі. На пропозицію переоформити право власності на сарай та душ на ім'я позивачів відповідачі відповіли відмовою. Оскільки на протязі двадцяти років позивачі, а до них спадкодавець ОСОБА_10, добросовісно, безперервно та відкрито користувалися і продовжують користуватися допоміжними приміщеннями, вважають, що вони на підставі ст. 344 ЦК України набули право власності на них. Просять визнати за ними право спільної часткової власності у рівних частках за набувальною давністю на сарай літ. «Б» та душ літ. «Д», що розташовані на прибудинковій території домоволодіння АДРЕСА_1, як належність квартири № 2 у вищезазначеному будинку.
Не погодившись з позовом, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. Вимоги мотивовані тим, що на підставі договору дарування від 30.07.2012 року ОСОБА_8 є власником 2/3 часток квартири АДРЕСА_2. ОСОБА_9 є власником 1/3 частки вищезазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на житло, виданого виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим 20.05.1994 року. За даними технічного паспорту квартира розташована у цокольному поверсі будинку, має загальну площу 64 кв.м, у тому числі 15,2 кв.м житлової площі. З урахуванням розташування зазначеного житлового приміщення у цокольному поверсі, для її обслуговування надано низку приміщень, в тому числі і сарай літ. «Б» та душ літ. «Д». Земельна ділянка, на якій розташовані зазначені приміщення, належить територіальній громаді смт. Гурзуф та знаходиться у спільному користуванні співвласників будинку. Порядок користування земельною ділянкою в установленому законом порядку між співвласниками не визначався. Посилаються на те, що, незважаючи на наявність у них правовстановлюючих документів на вищезазначені допоміжні приміщення, ОСОБА_7 чинять їм перешкоди у користування сараєм літ. «Б» та душем літ. «Д», розмістивши у них свої особисті речі, інвентар. Просять усунути перешкоди у користуванні сараєм літ. «Б», душем літер «Д», які призначені для обслуговування квартири АДРЕСА_2, шляхом зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні допоміжними приміщеннями.
Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 та у задоволенні зустрічних позовних ОСОБА_8, ОСОБА_9 вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять рішення суду в частині відмови у задоволенні їх позову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову про визнання за ними права спільної часткової власності за набувальною давністю на сарай літ. «Б» та душ літ. «Д», що знаходяться на прибудинковій території домоволодіння АДРЕСА_1, як належність до квартири № 2 вищезазначеного будинку. В іншій частині рішення залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, відповідача ОСОБА_8, його представника, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права власності за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності. При цьому визнав встановленим, що відсутні правові підстави для визнання за позивачами права власності на спірні будови відповідно до правил ст. 344 ЦК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
З аналізу зазначеної норми закону слідує, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, безтитульного (незаконного) володіння чужим майном.
За загальним правилом, особа набуває право власності за набувальною давністю, якщо вона добросовісно заволоділа чужим майном і відкрито та безперервно володіла цим майном протягом установленого строку.
Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю визначаються в тому, що володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна (наприклад, покупець, купуючи річ у продавця, не знав, що на той не мав право її продавати, а обставини купівлі-продажу не давали підстав для сумніву в правомірності такого правочину). Володіння має бути відкритим, очевидним для усіх третіх осіб та безперервним протягом визначених законом строків.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом, виданого 06 серпня 1999 року, належить на праві власності 1/2 частка квартири АДРЕСА_1. (а.с. 5)
ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 23 квітня 2007 року належить на праві власності ? частка квартири АДРЕСА_1 (а.с. 6-8).
ОСОБА_8 на підставі договору дарування від 30 липня 2012 року належить на праві власності 2/3 частки квартири АДРЕСА_2. (а.с. 42-43).
Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 20 травня 1994 року ОСОБА_9 належить на праві власності 1/3 частка квартири АДРЕСА_2. (а.с. 44)
Таким чином, право власності на квартиру АДРЕСА_2 було придбано ОСОБА_9 та попередніми власниками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 шляхом приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
При розгляді справи встановлено, що сарай літер «Б» та душ літер «Д» по АДРЕСА_1 на час приватизації житла знаходилися у комунальній власності та у користуванні наймачів квартири № 3 вказаного будинку.
Згідно акту конкретного користування, складеного на час приватизації, сарай літер «Б» та душ літер «Д» були передані ОСОБА_9, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і були внесені до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2, який є складовою частиною свідоцтва про право власності на житло № 6288-І, яке видано на ім'я зазначених осіб.
Рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі № 1-2/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) встановлено, що згідно з частиною першою статті 1 Закону (2482-12) суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон (2482-12) врегульовує також відносини, пов'язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об'єкти приватизації державного житлового фонду.
Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону (2482-12), стають об'єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Таким чином, слід вважати, що спірний сарай літер «Б» та душ літер «Д» передані у спільну власність відповідачів у справі за первісним позовом при приватизації ними житла.
З огляду на наведене та встановивши, що спірні споруди сарай літер «Б» та душ літер «Д» є пов'язаними спільним призначенням, приналежними речами до квартири АДРЕСА_2, яка належить на праві власності відповідачам за первісним позовом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання за позивачами права власності на спірні споруди сарай літер «Б» та душ літер «Д» за набувальною давністю та правильно ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову на підставі ст. 344 ЦК України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Всупереч вимогам статті 60 ЦПК України позивачі не надали доказів, які могли б спростувати висновки суду.
Так, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки судом першої інстанції фактичні обставини з'ясовані повно та всебічно і висновки суду відповідають встановленим фактам.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального права не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, тому не можуть бути визнані обґрунтованими.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що первісний власник квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_10 придбав дану квартиру в порядку приватизації в 1992 році і з цього часу він, а подальшому його правонаступники -позивачі добросовісно користуються спірними спорудами сараєм літер «Б» та душем літер «Д», які були закріплені за квартирою № 2, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки воно спростовується матеріалами справи, а саме: договором купівлі-продажу від 06 березня 1992 року, за яким ОСОБА_10 придбав квартиру АДРЕСА_1 , яка знаходиться в літ. «А», перший поверх і складається з приміщень: житлова 2-1, житлова 2-2, житлова 2-3, засклена веранда 2-4, кухня 2-5, умивальник 2-7, туалет 2-9, веранда 2-10, коридор 2-7, коридор 2-6, шафа площею 0,5 кв.м. У цокольному поверсі: погріб № ІІ площею 6,8 кв.м. (а.с. 5)
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що позивачами не доведено факту приватизації попереднім власником ОСОБА_10 квартири АДРЕСА_1 та передачі йому в порядку приватизації у користування спірних споруд - сараю літер «Б» та душа літер «Д».
Довід скарги про те, що сарай літер «Б» та душ літер «Д» не є приналежністю до квартири № 3 і не передався у користування власникам квартири № 3, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки він спростовується матеріалами справи, а саме: актом конкретного користування (а.с. 15), довідкою Комунального підприємства «Гурзуфське БТІ» від 25.10.2012 року (а.с. 14), технічним паспортом на квартиру № 3, актом КП «РЕО» смт. Гурзуф від 30 травня 2013 року. (а.с. 45-49)
Інші доводи апеляційної скарги не містять правових підстав для скасування судового рішення з ухваленням нового рішення про задоволення позову на підставі ст. 344 ЦК України.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил ст.ст. 11, 60, 212 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що при розгляді справи вимоги матеріального і процесуального права судом першої інстанції додержано, підстав для скасування рішення немає.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 і ОСОБА_9 не оскаржується, колегія суддів, керуючись принципом диспозитивності, не робить висновків щодо неоскарженої частини.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, 307, 308, 314, 315, ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
УХВАЛИ Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.
Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 29 липня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвалу може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Горбань В.В. Макарчук Л.В. Шестакова Н.В.