Номер провадження № 22-ц/785/7519/13

Головуючий у першій інстанції Швець В.М.

Доповідач Комаровська Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2013 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого - Комаровської Н.В.,

Суддів - Калараш А.А., Короткова В.Д.,

З участю секретаря - Стадніченка А.І.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відібрання дитини та встановлення місця проживання дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 05.07.2013р.,-

в с т а н о в и л а :

В вересні 2010р. ОСОБА_2 звернулась до суду з названим позовом і в обґрунтування своїх вимог посилалась на те,що з 2005р. проживала однією сім*єю з ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4.

З лютого 2010р. позивач та відповідач припинили сумісне проживання однією сім*єю,дитина залишилась проживати з матір*ю ,однак 06.03.2010р. ОСОБА_3 забрав дитину до себе,позбававши позивача можливості спілкуватись із сином.

Стверджуючи,що вона проживає в окремій квартирі,має самостійний заробіток та бажає виховувати дитину,позивач просила про ухвалення рішення про відібрання дитини та визначення місця проживання разом із нею.

Відповідач в судове засідання не з*явився,надав заяву про зупинення провадження у справі.

Представники третіх осіб - служби у справах дітей Одеської міськради та органу опіки та піклування Суворовської райадміністрації Одеської міськради в судове засідання не з*явились.

Справа судами слухалась неодноразово.

Останнім рішенням Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 05.07.2013р. позов задоволений.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить про скасування рішення,мотивуючи тим,що суд порушив норми матеріального та процесуального права,висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача,доводи апеляційної скарги та заперечення на неї,розглянувши матеріали справи,перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах апеляційної скарги та заявлених вимог,колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про відібрання дитини від батька ОСОБА_3 та визначення місця проживання дитини з матір*ю,суд виходив з того,що дитина є малолітньою, за місцем проживання матері створені всі умови для проживання дитини та відповідно до висновку органу опіки та піклування рекомендовано залишити дитину проживати з матір*ю.

З таким висновком повністю погодитись неможна,оскільки суд дійшов до нього без ретельного дослідження обставин справи та доказів,наданих сторонами.

Судом встановлено,що сторони проживали однією сім*єю без реєстрації шлюбу з 2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4.

З лютого 2010р. позивач та відповідач припинили сумісне проживання ,дитина на декілька днів залишилась проживати з матір*ю ,однак 03.03.2010р. ОСОБА_3 забрав сина,який до теперішнього часу проживає разом з ним.

Як пояснив відповідач,проживання дитини з матір*ю є неможливим,оскільки вона зловживає спиртними напоями,притягувалась до адміністративної відповідальності та не може надати дитині належне виховання.

Відповідно до ч.1 ст.162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно,без згоди другого з батьків чи інших осіб,з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина,або дитячого закладу ( установи),в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина,змінить її місце проживання,в тому числі способом її викрадення,суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді,коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров*я або обставини змінилися так,що повернення суперечить її інтересам.

Як вбачається з пояснень сторін, на час розгляду справи не існувало будь-якого іншого рішення суду щодо визначення місця проживання дитини з матір*ю або іншою особою,а за законом ( ст.144, 160 СК України) і мати, і батько мають рівні права щодо виховання дитини та визначають місце проживання дитини,яка не досягла 10 років, за згодою.

За поясненнями ОСОБА_3,мати дитини в березні 2010 р. не заперечувала проти проживання дитини разом з батьком і сама зібрала речі дитини.Об*єктивно вказане підтверджується відсутністю будь-яких доказів щодо звернення в той час ОСОБА_2 до компетентних органів з приводу відібрання у неї дитини.

Задовольняючи вимоги ОСОБА_2 про відібрання дитини,суд вимоги ст.162 СК України не врахував і не навів в рішенні законних підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про відібрання дитини від батька ОСОБА_3,який протягом 3х років забезпечує дитині належні умови для життя та виховання.

Відповідно до ч.2 ст.161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов*язків,особиста прихильність дитини до кожного з них,вік дитини,стан здоров*я та інші обставини,що мають істотне значення.

Частина 3 вказаної норми матеріального права передбачає,що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків,хто не має самостійного доходу,зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами,своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Вирішуючи питання щодо місця проживання дитини,суд дослідив докази щодо побутово-житлових умов матері та встановив,що вона проживає у гуртожитку професійного училища Одеської державної академії холода як тимчасовий мешканець з укладенням строкового договору на проживання терміном 1 рік ( а.с.39-41).

Відповідно даних Суворовського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області ОСОБА_2 зловживала спиртними напоями,за місцем проживання вчиняла скандали,на неї неодноразово поступали скарги,притягувалась до адміністративної відповідальності за ст.173 КУпАП, з нею неодноразово проводилися профілактичні бесіди,а 27.09.2010р. було винесено офіційне предостереження,однак на вказані заходи ОСОБА_2 не реагує (т.2, а.с.271-274).

Наявність таких доказів свідчить про небезпечність залишення дитини на проживання з матір*ю,яка своєю поведінкою має бути зразком для дитини та створювати належні умови для її нормального фізичного та морального розвитку.

При вирішенні питання про місце проживання дитини,суд не дав оцінку умовам,в яких проживає та навчається син сторін і які створені йому батьком.

Так,ОСОБА_3 має на праві власності самостійну квартиру АДРЕСА_1,за актом обстеження дитина має окрему кімнату для проживання,в якій створені необхідні умови для хлопчика.

ОСОБА_3 є головою батьківського комітета класу Одеської загальноосвітньої шкоди № 95,є членом піклувальної ради і членом батьківського комітету шкоди ( а.с.268).

За характеристикою,наданою директором школи,батько приділяє належну увагу навчанню і вихованню сина,постійно відвідує школу.Дитина охайна,повністю забезпечена шкільним приладдям,відвідує гуртки та спортивну секцію.

Відповідно до характеристики,виданої директором шкоди та класним керівником, мати шкільним життям дитини не цікавиться і в школу не з*являється ( а,с.269),проти чого не заперечувала в засіданні судової колегії сама ОСОБА_2,посилаючись на те,що не могла знайти учбовий заклад,в якому навчається її дитина та не пам*ятає,коли останній раз бачила сина.

Відповідно до ч.4 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини та відібрання дитини обов*язковою є участь органу опіки та піклування,який надає письмовий висновок щодо розв*язання спору на підставі відомостей,одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини,батьків,інших осіб,а також на підставі інших документі,які стосуються справи.

Відповідно до ч.5 зазначеної статті суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування,якщо він є недостатньо обґрунтованим,суперечить інтересам дитини.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Суворовської рай адміністрації від 26.10.2010р. з врахуванням того,що ОСОБА_2 притягувалась до адміністративної відповідальності ,не має постійного місця проживання, орган опіки та піклування надав рекомендацію щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком ОСОБА_3 ( т.2,а.с.108).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012р. за касаційною скаргою ОСОБА_3 скасовано рішення Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 07.04.2011р.,яким визначено місце проживання дитини разом із матір*ю,та ухвала апеляційного суду Одеської області від 06.07.2011р.,якою вказане рішення залишено без змін.

В ухвалі касаційної інстанції звернуто увагу на неналежно оформлений висновок органу опіки та піклування ( відсутність бланку) ,а не на невідповідність встановлених цим висновком обставин матеріалам справи чи необґрунтованість.

При новому розгляді той же орган опіки та піклування,припустившись аналізу руху цивільної справи та зазначивши про скасування рішення суду касаційною інстанцією, вважав цю обставину підставою для перегляду свого висновку від 26.10.2010р. та надав інший висновок від 28.05.2013р.,протилежний за змістом попередньому висновку ( т.2 а.с.224).

Саме ций висновок судом першої інстанції був покладений в основу рішення про визначення місця проживання дитини разом із матір*ю.

Перевіряючи обґрунтованість висновку від 28.05.2013р.,судова колегія вважає,що він повинен оцінювались разом з іншими доказами у справі та зазначає,що орган опіки та піклування Суворовської райадміністрації,посилаючись на заяву представника ОСОБА_3,яка повинна була розглядатись,не досліджував умови проживання батька ОСОБА_3 і сина в 2013р.,не запросив ОСОБА_3 на засідання і не обгрунтував належним чином ті мотиви,за якими було прийнятий протилежний висновок.

Судова колегія вважає,що висновок органу опіки та піклування від 28.05.2013 р. протирічить інтересам дитини і є необгрунтованим.

Виконуючи вказівку суду касаційної інстанції щодо з*ясування прихильності дитини до одного з батьків,суд першої інстанції вказав в рішенні,що в силу свого віку дитина не може виявити свою прихильність до матері або батька.

Разом з тим,в засіданні судової колегії ОСОБА_3 наполягав на прихильності дитини до нього,відсутність бажання сина проживати та спілкуватись із матір*ю,а позивач ОСОБА_2,посилаючись на тривалий термін проживання сина разом із батьком,також підтвердила відсутність прихильності дитини до неї.

Не заслуговує на увагу твердження ОСОБА_2 про неможливість залишення дитини разом із батьком в зв*язку із наявністю кредитних відносин між ОСОБА_3 та банківською установою і виникненням заборгованості,оскільки законом не заборонено особі,на займається підприємництвом,укладати кредитні договори,і ця обставина не є підставою для відмови у визначенні місця проживання дитини з батьком. Крім того,як пояснив ОСОБА_3,у нього на час розгляду справи відсутня будь-яка заборгованість за кредитом.

Враховуючи вимоги національного законодавства щодо захисту прав дитини , а також Декларацію прав дитини 1959 р.,яка проголошує принципи виховання дитини у атмосфері любові і розуміння для повного та гармонічного її розвитку,судова колегія вважає,що судження суду про відібрання дитини та визначення її місця проживання з матір*ю є помилковим,а висновки суду - такими,що не відповідають фактичним обставинам справи,в зв*язку з чим воно підлягає скасуванню на підставі п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням

нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 про відібрання дитини та визначення місця проживання дитини за місцем проживання матері .

Керуючись ст.ст. 307 ч.1.п.2,309 ч.1 п.п., 4 ЦПК України,колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовільнити частково.

Рішення Ізмаїльського міськрайсуду Одеської області від 05.07.2013р. скасувати.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення місця проживання дитини задовільнити частково.

Визначити місце проживання ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1,за місцем проживання його батька - ОСОБА_3.

В решті позову про встановлення місця проживання дитини відмовити.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відібрання дитини відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Н.В.Комаровська

Судді: А.А.Калараш

В.Д.Коротков